Справа № 620/3537/22 Головуючий у 1-й інстанції: Падій В.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
24 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Василенка Я.М., Кобаля М.І.,
за участі секретаря судового засідання Олешко М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач/ГУ ПФУ в Чернігівській області) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати із 10 листопада 2021 року ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 із 10 листопада 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення , у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2022 року, яке набрало законної сили 08 липня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати із 10 листопада 2021 року ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 із 10 листопада 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992, 40 грн.
Відповідно до наявної в матеріалах справи розписки 29 серпня 2022 року ОСОБА_1 нарочно в приміщенні суду видано виконавчі листи, зокрема щодо виконання рішення в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 із 10 листопада 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
22 вересня 2022 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Семиразумом Євгенієм Володимировичем відкрито виконавче провадження за згаданим виконавчим листом.
26 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення цього суду від 08 червня 2022 року та просив змінити спосіб і порядок його виконання шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на його користь невиплачену заборгованість по пенсії в сумі 193 041, 76 грн.
В заяві ОСОБА_1 зазначив про те, що рішення суду, яке набрало законної сили, не виконується майже три роки, а ГУ ПФУ в Чернігівській області, попри відкриття виконавчого провадження, не здійснює нарахування та виплату належної йому пенсії. Внаслідок тривалої бездіяльності боржника виконання судового рішення фактично стало неможливим, що відповідно до частини третьої статті 378 КАС України є підставою для зміни способу та порядку його виконання. Також навів посилання на практику Європейського суду з прав людини щодо обов'язку держави забезпечити реальне виконання судових рішень, правові позиції Верховного Суду, а також на положення статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено можливість зміни способу виконання за заявою стягувача.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 620/3537/22.
Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що підстави, зазначені у заяві ОСОБА_1 , не свідчать про істотне ускладнення або неможливість виконання судового рішення у розумінні частини третьої статті 378 КАС України. Суд дійшов висновку, що невиконання рішення обумовлено виключно відсутністю відповідного бюджетного фінансування, а не недоліками способу чи порядку його виконання. Водночас, грошові кошти, які мають бути виплачені позивачу у вигляді пенсії, не є власністю органу Пенсійного фонду, а виплата такої пенсії можлива лише за наявності бюджетних асигнувань з Державного бюджету. Зміна способу та порядку виконання рішення не може усунути цю обставину, а отже не сприятиме фактичному виконанню судового рішення. Суд також послався на правову позицію Верховного Суду у справі № 420/6671/18, відповідно до якої право на пенсійні виплати не може ставитися в залежність від наявності бюджетних призначень, однак у межах розгляду заяви про зміну способу виконання суд має оцінювати не саме право на виплату, а правові підстави для зміни механізму його реалізації. Зазначив про неприпустимість запропонованої заявником зміни способу виконання рішення шлязом стягнення заборгованості у фіксованій сумі, оскільки це фактично змінює зміст резолютивної частини рішення.
Позивач не погодився з цим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, справу надіслати до суду першої інстанції для продовження розгляду його заяви, пославшись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування судом обставин справи. Вважає, що суд безпідставно відмовив у зміні способу та порядку виконання судового рішення, не врахувавши суттєві обставини, зокрема: факт відкритого, але фактично безрезультатного виконавчого провадження, неспроможність пенсійного органу самостійно виконати рішення через відсутність фінансування, а також відсутність будь-якої динаміки щодо виконання рішення з липня 2022 року. Таке тривале невиконання рішення фактично унеможливлює його реалізацію у спосіб, визначений судом, що відповідно до частини третьої статті 378 КАС України є самостійною підставою для зміни способу виконання. Крім того, суд помилково ототожнив зміну способу виконання рішення із його зміною по суті, хоча запропонована ним форма виконання судового рішення випливає з обов'язку, визначеного у резолютивній частині судового акта. Посилався на усталену судову практику, в тому числі позиції апеляційних адміністративних судів і Верховного Суду у подібних справах, де аналогічні заяви були задоволені.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Надаючи правову оцінку наявності підстав для відмови у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закріплено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини 3 статті 33 Закон № 1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Приписами частини першої статті 378 КАС України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до частини третьої статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Колегія суддів зазначає, що наведена норма КАС України не містить конкретного переліку обставин для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
Підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Системний аналіз наведеної правової норми дає змогу дійти висновку про те, що підставою для встановлення порядку і способу виконання судового рішення є обставини, що перешкоджають належному його виконанню: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. При цьому судове рішення не може бути змінено по суті.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у справі № 2270/14181/11.
Слід наголосити на тому, що зміна способу і порядку виконання судового рішення можлива лише тоді, коли зміст та суть даного рішення залишатимуться незмінними.
Матеріали справи свідчать, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2022 року у даній справі, зокрема, зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 із 10 листопада 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 27 жовтня 2022 року № 2500-0306-5/35991, надісланим до органу державної виконавчої служби, повідомлено про вжиті заходи щодо виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду. Зокрема, органом Пенсійного фонду було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 10 листопада 2021 року, а також нараховано заборгованість з пенсійних виплат у сумі 50 910,60 грн. Водночас у вказаному листі зазначено, що фактична виплата цієї заборгованості можлива виключно в межах бюджетних асигнувань, передбачених на відповідний бюджетний період, та у порядку, що здійснюється через фінансування Пенсійним фондом України виплатних відомостей, призначених для реалізації рішень судів.
Тобто, можна дійти висновку, що фактично за час примусового виконання пенсійний орган виконав судове рішення частково, а саме, боржником здійснено розрахунок спірної доплати, визначено суму доплати у розмірі 50 910,60 грн, проте, виплату останньої не здійснено.
При цьому, слід зауважити, що резолютивна частина рішення Чернігівського окружного адміністративного суду має зобов'язальний характер та судом не вирішувалось при розгляді справи позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не встановлювалась сума, яка має бути виплачена позивачу, з урахуванням попередньо виплаченої суми.
Слід зазначити, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
У постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі № 130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі № 295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті».
Такої ж правової позиції дотримався Верховний Суд у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Беручи до уваги викладене, оскільки у даній справі встановлено спосіб відновлення порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретної суми пенсії, нарахованої на виконання рішення суду, не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, колегія суддів дійшла висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив позивач, адже запропонований ним варіант виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення суду у справі № 620/3537/22.
Крім того, слід зауважити, що грошові кошти у вигляді заборгованості з виплати пенсії, які належать стягувачу, не є власністю ГУ ПФУ в Чернігівській області, не знаходяться на його рахунках. У повному обсязі виконання судового рішення можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок коштів державного бюджету. Водночас, стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви державного виконавця про зміну способу і порядку виконання рішення в адміністративній справі № 640/9504/22.
Щодо посилань апелянта на постанови апеляційних судів, прийнятих в подібних правовідносинах, то слід зазначити, що відповідно до статті 7 КАС України судові рішення не є джерелами права, що підлягають обов'язковому застосуванню. Водночас, за приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясував обставини справи, належним чином оцінив надані докази і обґрунтував правову позицію про відсутність підстав для задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення.
Тому згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Василенко Я.М.
Кобаль М.І.
Повний текст постанови виготовлено 24.06.2025.