Справа № 740/1296/25 Головуючий у 1 інстанції: Олійник В.П.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
24 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №326 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 03 березня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 , згідно якої, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00грн.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що в ІНФОРМАЦІЯ_1 він перебуває на обліку з квітня 2020 року та з того часу його особисті дані не змінилися, отже, уточнювати особисті дані необхідності не було. Також, апелянт посилається на приписи примітки до статті 210 КУпАП та зазначає, що відповідачем не доведено, що в нього не було можливості отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Крім того, апелянт зазначає, що адміністративне стягнення накладено поза межами строку притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідач не довів суду той факт, що постанова прийнята у межах строку притягнення до адміністративної відповідальності, а також, не надав доказів того, коли дізнався про порушення позивачем вимог закону.
24 червня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2025 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, продовжено строк розгляду справи на 15 (п'ятнадцять) днів.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02 березня 2025 року начальником адмінвідділення ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_3 складено протокол №326 про адміністративне правопорушення, в якому вказано, що військовозобов'язаний громадянин ОСОБА_1 своєчасно не оновив свої військовооблікові дані по 18.07.2024 року, чим порушив вимогу частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Розгляд справи призначено на 15 год. 00 хв. 03 березня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 кабінет №12.
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення №326 від 03 березня 2025 року на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.
Не погоджуючись із вищевказаною постановою про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 вищевказаного Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», (зі змінами) введено правовий режим воєнного стану на території України, який триває і на даний час.
Відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено загальну мобілізацію.
Статтею 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Так, за приписами частини 1 статті 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У відповідності до частини 3 статті 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 9 КУпАП встановлено, що правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
В силу вимог статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
За приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи викладене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 від 03 березня 2025 року №326 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. (а.с. 29).
Відповідно до даної постанови, військовозобов'язаний ОСОБА_1 своєчасно не оновив свої військовооблікові дані по 18.07.2024 року, чим порушив вимогу частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Колегія суддів зазначає, що положення ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у наведеній вище редакції підлягали застосуванню з 18.05.2024.
Відповідно до абз. 4 підп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначений Порядком організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Згідно з абз. 3 підп. 10-1 п. 1 Додатку 2 до Порядку № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Пунктом 19 Порядку № 1497 встановлено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.
Отже, чинним законодавством передбачено три шляхи, якими громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку повинні були уточнити персональні дані з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно), а саме:
- через центр надання адміністративних послуг;
- через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;
- у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, у позивача виник обов'язок з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно) уточнити персональні дані.
Так, апелянт стверджує, що оскаржувана постанова не містить жодних встановлених обставин цієї справи про адміністративне правопорушення, а також посилання на докази, якими підтверджується така протиправна бездіяльність позивача, на підставі яких відповідач дійшов до висновку про невиконання позивачем обов'язку уточнити військово-облікові дані протягом 60 днів.
Колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта необґрунтованими, оскільки, ним не доведене, що у період з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно) він виконав покладений на нього обов'язок щодо уточнення персональних даних.
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи Витяг з Резерв+, сформований 03.03.2025, в якому вказано, що дата уточнення даних - 16.01.2025 (а.с. 11).
Вищевказаним підтверджуються доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 своєчасно не уточнив свої військовооблікові дані по 18.07.2024 року.
Посилання апелянта на те, що в спірній постанові зазначено про неоновлення облікових даних, хоча законодавством перебачено уточнення персональних даних, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки, така неточність не впливає на суть спірних правовідносин.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що в ІНФОРМАЦІЯ_1 він перебуваю на обліку з квітня 2020 року та з того часу його особисті дані не змінилися, оскільки, це не знімає з позивача обов'язку в період з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно) уточнити персональні дані.
В апеляційній скарзі апелянт посилався на приписи примітки до статті 210 КУпАП, згідно з якою, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
При цьому, апелянт вказує, що відповідачем не доведено, що в нього не було можливості отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, слід зазначити наступне.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах примітка до ст. 210 КУпАП не підлягає застосуванню, оскільки, чинне законодавство зобов'язувало саме позивача вчинити певні дії, і уточнити свої персональні дані у встановлений строк, які могли бути вчинені тільки ним особисто в один із визначених способів. Держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів може лише перевірити чи уточнити персональні дані військовозобов'язаного, але обов'язок такого уточнення покладається на військовозобов'язаного, яким є позивач.
Доводи апелянта про те, що зі змісту оскаржуваної постанови неможливо встановити які саме персональні дані не оновив позивач, які з цих даних містяться в державних реєстрах, а також до яких даних державний орган в особі відповідача не має доступу (не є держателем), колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки, як було зазначено вище, позивач в цілому не виконав покладений на нього обов'язок щодо уточнення персональних даних.
З приводу доводів апелянта про те, що адміністративне стягнення накладено поза межами строку притягнення до адміністративної відповідальності, а відповідач не довів суду той факт, що постанова прийнята у межах строку притягнення до адміністративної відповідальності, а також, не надав доказів того, коли дізнався про порушення позивачем вимог закону, слід зазначити наступне.
Положеннями частини 1 статті 38 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Відповідно до частини 7 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що 02 березня 2025 року позивач був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 працівниками патрульної поліції Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, де на нього, після підтвердження відомостей про особу, у присутності свідків було складено протокол про адміністративне правопорушення за №326 за частиною 3 статті 2101 КУпАП.
Отже, з вищевказаного можна дійти висновку, що відповідачу стало відомо про порушення позивачем вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію після його доставлення 02.03.2025 працівниками патрульної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, оскаржувана постанова від 03 березня 2025 року №326 прийнята відповідачем в межах строків, встановлених частиною 7 статті 38 КУпАП. Крім того, адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП, є триваючим правопорушенням.
Враховуючи вищевказане, позивачем не доведено протиправності оскаржуваної постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03 березня 2025 року №326, а тому, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому, підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 286, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.