Справа № 760/18141/24 Суддя (судді) першої інстанції: Українець В.В.
24 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,
за участі представника позивача - Хорольського І.В.,
представника відповідача - Садовського О.О., Дудника Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови, закриття провадження у справі,
ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії 2КІ №0000252966 від 25.07.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закрити.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що зупинка автомобіля здійснена на тротуарі із дотриманням умов, передбачених п.п. «в» п. 15.10 Правил дорожнього руху. Автомобіль дійсно перебував на тротуарі, проте на фотографіях не зафіксовано, що автомобіль припарковано у зоні дії дорожніх знаків, які дозволяють чи забороняють зупинку чи стоянку. Відсутні будь-які докази того, що за адресою: м. Київ, просп. Повітряних Сил, 34, відсутній дозволяючий дорожній знак та/або дорожній знак, який забороняє стоянку легкового автомобіля. З фотографій видно, що автомобіль стоїть на краю тротуару, який відокремлений від проїзної частини газоном. Візуально видно, що відстань від автомобіля до будівлі № 34 по просп. Повітряних Сил в м. Києві становить більше 4 метрів та не перешкоджає руху пішоходів.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано норми спеціального права, що встановлюють критерії (параметри), згідно яких автопоїзд (тягач із напівпричепом) вважається великоваговим.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідно до пп. «в» п. 15.10 ПДР стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху залишається щонайменше 2 м.
На думку апелянта, зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: 1. Стоянка здійсниться легковим автомобілем та мотоциклом; 2. Стоянка здійснюється на краю тротуару; 3. Стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. Норма пп. «б» п. 15.10. ПДР має уточнюючу частину, а саме, стоянка на тротуарах дозволяється у місцях позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками. У даному випадку відсутні будь-які докази того, що у м. Київ, по пр.Повітряних Сил, 34, відсутній дозволяючий стоянку дорожній знак та/або дорожній знак який забороняє стоянку легкового транспортного засобу.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року та від 23 червня 2025 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Від представника Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 16.06.2025 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає, що оскільки посадовими особами Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не виносилась оскаржувана постанова серії та номеру 2КІ № 0000252966 від 25.07.2024, тобто Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) жодним чином не могли бути порушені права позивача, тому позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача.
Від представника Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 23.06.2025 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що позивач не міг розмістити вказаний у постанові транспортний засіб без здійснення руху по тротуару, оскільки газон унеможливлює заїзд на місце стоянки та виїзд з місця стоянки безпосередньо з проїзної частини. Місце стоянки транспортного засобу позивача не має ознак місця паркування в розумінні Правил паркування транспортних засобів.
В судове засідання з'явилися сторони, їхні представники, учасники процесу надали свої пояснення та аргументи, обмінялися питаннями.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 25 липня 2024 року головним спеціалістом-інспектором з паркування відділу контролю оплати послуг на майданчиках для паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Павловим О.В. винесена постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень за порушення п.п. «б» п. 15.10 Правил дорожнього руху.
Відповідно до вказаної постанови, транспортний засіб позивача - автомобіль Марка: MITSUBISHI COLT, номерний знак НОМЕР_1 25.07.2024 поставлено на стоянку на тротуарі, де нема місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, чим порушено пункт 15.10. б) Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись з правомірністю притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до матеріалів фото фіксації автомобіль розміщений на тротуарі за адресою: м. Київ, просп. Повітряних Сил, 34. Надані фотоматеріали не містять доказів на підтвердження наявності будь-яких дорожніх знаків, що дозволяють стоянку автомобіля на вказаній ділянці тротуару.
Позивач у своїх поясненнях посилається на вимоги п.п. «в» п. 15.10 Правил дорожнього руху та вказує на те, що автомобіль стоїть на краю тротуару, який відокремлений від проїзної частини газоном. Візуально видно, що відстань від автомобіля до будівлі № 34 по просп. Повітряних Сил в м. Києві становить більше 4 метрів та не перешкоджає руху пішоходів.
Разом з тим, постанова щодо позивача складена інспектором за порушення п.п. «б» п. 15.10 Правил дорожнього руху. За таких обставин, суд вважає, що факт порушення позивачем Правил дорожнього руху доведено належними доказами.
Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та вказує на відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
За визначенням, що міститься у статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до частини першої статті 122 КУпАП порушення правил стоянки тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За правилами частини першої статті 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Примітка. Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Закон України «Про дорожній рух» №3353-XII (далі - Закон №3353-XII) регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
За визначенням, що міститься у статті 14 Закону №3353-XII учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно п. 1.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Підпункт «б» п. 15.10 ПДР встановлює, що стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками.
Згідно із пунктом 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється:
а) у місцях, де заборонена зупинка;
б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);
в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м;
Тобто, за змістом норми підпункту «в» пункту 15.10 ПДР України, водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійснюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуару; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Вказане є винятком із заборони, встановленої п. 15.10 «б» Правил дорожнього руху.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі №749/447/17.
Правовими положеннями частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, хоча за загальним правилом стоянка забороняється на тротуарах, крім визначених для цього місць, законодавець допускає можливість стоянки легкових автомобілів та мотоциклів на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.
Враховуючи викладене вище, твердження відповідача про правомірність постанови про накладення стягнення з огляду на те, що транспортний засіб MITSUBISHI COLT, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , залишено для стоянки на тротуарі у місці, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, колегія суддів вважає необґрунтованим та безпідставним, позаяк п. п. «в» п. 15.10 ПДР стосується виключно способу розміщення транспортного засобу, без прив'язки до наявності знаку, що дозволяє стоянку (п. п. «б» п. 15.10 ПДР).
У даному випадку, як вбачається з наявних у справі доказів фотофіксації, автомобіль позивача, який є легковим, був припаркований, з дотриманням п. 15.10 «в» ПДР, а саме: на краю тротуару (а.с.81-84).
У свою чергу, вимірювання відстані для руху пішоходів інспектором не здійснювалася, що не спростовано апелянтом, а лише зазначено в апеляційній скарзі, що зазначені обставини не були предметом доказування під час винесення постанови, у зв'язку з порушенням позивачем п. «б» п. 15.10 ПДР.
З наявних у справі доказів фотофіксації вбачається, що припаркований автомобіль позивача не створював будь-яких перешкод для руху пішоходів та інших учасників руху.
Крім того, на зазначеному місці, де був припаркований автомобіль позивача, не встановлено жодного знаку, який забороняв би чи обмежував стоянку автомобіля.
Отже, доводи відповідача щодо порушення позивачем вимоги зазначеного п. п. «б» п. 15.10 ПДР, так як автомобіль MITSUBISHI COLT, номерний знак НОМЕР_1 був припаркований не на краю тротуару, колегією суддів оцінюється критично, оскільки, по-перше, нормативного визначення краю тротуару ПДР України та чинне законодавство не містить, по-друге, наявні у матеріалах справи згадані вище фотографії дають підстави стверджувати, що транспортний засіб розташований на краю або близько до краю тротуару.
В судовому засіданні представник відповідача на запитання суду чи дозволяється стоянка транспортного засобу на тротуарах, якщо для руху пішоходів залишається щонайменше 2м, повідомив, що стоянка транспортного засобу дозволяється на краю тротуару, який примикає до проїзної частини, а не до газону (клумби), як в даному випадку.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306: тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Із наданих фотоматеріалів вбачається, що транспортний засіб позивача стоїть на краю тротуару, який відокремлений від проїної частини газоном.
Викладене свідчить, що оскаржувана постанова прийнята головним спеціалістом-інспектором з паркування відділу контролю оплати послуг на майданчиках для паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Павловим О.В. без наявних на те правових підстав з огляду на відсутність належних і допустимих доказів недотримання ОСОБА_1 вимог п. п. «б» п. 15.10 ПДР.
У свою чергу, відповідач не надав суду достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не подав жодного доказу на підтвердження факту порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, необхідного для прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про притягнення останнього до адміністративної відповідальності.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003, а саме: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".
На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, позов задовольнити, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі відсутні.
Відповідно до вимог п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року у справі №760/18141/24 - скасувати, прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії 2КІ №0000252966 від 25.07.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова