Справа № 364/320/25 Суддя (судді) першої інстанції: Макаренко Л.А.
24 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Володарського районного суду Київської області від 13 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: поліцейський 1 взводу 2 роти 2 батальйону ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП Миколюк Дмитро Васильович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 16.04.2024 серії ЕНА №4517828,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: поліцейський 1 взводу 2 роти 2 батальйону ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП Миколюк Дмитро Васильович, в якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №4517828 від 16.04.2025 та закрити провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова є необґрунтованою, невмотивованою і такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку із неврахуванням її пояснень про те, що перед початком руху вона переконалася у правильності роботи усіх світлових приладів, а після повідомлення поліцейським про непрацююче освітлення заднього номерного знаку намагалася усунути несправність, але їй не дали це зробити, зателефонувавши відповідним знайомим, які могли не місці усунути цю несправність.
Стверджує, що відповідачем порушено процедуру розгляду справи, оскільки не роз'яснено права та обов'язки, не забезпечено реалізацію інших прав.
Вважає, що нею не було завдано шкоди суспільним інтересам, вона не несла загрози для інших учасників руху, а відтак зазначене правопорушення є малозначним, у зв'язку з цим просить застосувати до неї статтю 22 КУпАП, скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження.
Рішенням Володарський районний суд Київської області від 13 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову від 16.04.2024 серії ЕНА №4517828 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за частиною першою статті 121-3 КУпАП у розмірі 1190,00 грн змінено в частині заходу стягнення.
Звільнено ОСОБА_1 на підставі статті 22 КУпАП від адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 121-3 КУпАП, у зв'язку із малозначністю вчиненого правопорушення, оголосивши їй усне зауваження.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121-3 КУпАП закрито.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Департамент патрульної поліції звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині зміни заходу стягнення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю та встановити захід стягнення, передбачений чинним законодавством КУпАП.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції здійснив втручання в дискреційні повноваження Департаменту патрульної поліції та вийшов за межі своєї компетенції, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що позивач дійсно допустив порушення вимог ПДР та норм КУпАП, а тому оскаржувану постанову винесено працівником поліції у межах своїх повноважень, з дотриманням вимог закону та відповідно до об'єктивних обставин справи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 та від 18.06.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Від представника відповідача 24.06.2025 о 12:09 надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
Позивач в судове засідання не прибув. З урахуванням належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Матеріалами справи встановлено та підтверджується, що постановою серії ЕНА №4517828 від 16.04.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121-3 КУпАП.
Із оскаржуваної постанови вбачається, що 16.04.2025 о 20:30:14, Київська область, Білоцерківський район, селище Володарка, вул. Будівельна,14, водій керував транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком в темну пору доби, чим порушив п.2.9.в. ПДР - керування водієм транспортним засобом з номерним знаком, перевернутим чи неосвітленим.
Позивач, вважаючи протиправною постанову серії ЕНА №4517828 від 16.04.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог дійшов висновку, що позивач під час притягнення її до відповідальності поводилася законослухняно, проявила повагу до працівника патрульної поліції, не проявляла ознак агресії, виявила готовність усунути допущене порушення. Суд також вважає доцільним врахувати, що вчинене позивачем правопорушення не мало жодних наслідків: ані ускладнення руху інших транспортних засобів, ані створення небезпеки руху, ані будь-яких інших наслідків. Усе наведене у сукупності, на переконання суду, свідчить про малозначність вчиненого позивачем правопорушення та можливість застосування до неї усного зауваження.
Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом пунктів 8, 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань:
регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів;
у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до частини першої статті 40 вказаного Закону поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Також відповідно до приписів частин першої, другої статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128 - 129).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух».
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до цього Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (статті 41, 53 цього Закону).
Також частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасників дорожнього руху зобов'язано знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом пункту 1.1 ПДР ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Пунктом 1.9 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до підпункту «в» пункту 2.9 ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов'язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Згідно частини першої статті 121-3 КУпАП керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
За приписами статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За вимогами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
А згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Також, за приписами статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
А статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегією суддів апеляційного суду здійснено перегляд наданого відповідачем оптичного диску із відеозаписом (а.с.41) з бодікамери моторола 476673 поліцейського, а також відеореєстратора, на яких зафіксовано факт керування позивачем транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком. Також, із наданих відеозаписів вбачається, що інспектор патрульної поліції підійшов до водія, належним чином представився, пояснив суть правопорушення, причину, підставу перевірки документів та попросив пред'явити документи. В подальшому поліцейським розглянуто справу про адміністративне правопорушення та винесено постанову від 16.04.2025 серія ЕНА №4517828.
Оскільки відповідач надав суду належні докази, які підтверджують обставини порушення ОСОБА_1 ПДР, яка теж цього не заперечує, перевірені під час розгляду справи про адміністративне правопорушення докази повністю узгоджуються між собою та є такими, що не викликають сумніву, отже у суду є всі підстави вважати, що позивач мав би нести відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121-3 КУпАП.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині застосування судом першої інстанції до позивача статті 22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм можна дійти висновку про те, що до компетенції суду входить, зокрема, змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно з частиною другою статті 33 КУпАП встановлено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі.
Статею 22 КУпАП встановлено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
При цьому відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною третьою статті 122 КУпАП, розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Таким чином, уповноваженим суб'єктом, наділеним виключними дискреційними повноваженнями звільняти порушника від адміністративної відповідальності, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням, є виключно органи уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, тоді як суд за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вправі: скасувати спірну постанову і закрити провадження у справі за відсутністю складу адмінправопорушення або скасувати постанову та направити справу на новий розгляд або ж змінити захід стягнення.
Отже, приймаючи рішення про звільнення порушника від адміністративної відповідальності, суд першої інстанції вийшов за межі своєї компетенції, тим самим втрутившись в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №520/2098/17.
Таким чином, сфера застосування статті 22 КУпАП (звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення) поширюється саме на орган, уповноважений вирішувати справу (в даному випадку - Департамент патрульної поліції).
У постанові від 31.10.2019 у справі №266/3228/16-а Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Таким чином, Верховний Суд вказав, що, приймаючи рішення про звільнення порушника від адміністративної відповідальності, суди попередніх інстанцій вийшли за межі своєї компетенції тим самим втрутившись в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства.
У цій справі здійснюється розгляд скарги на постанову в справі про адміністративне правопорушення, а не про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
А тому зменшення заходу стягнення є втручанням в повноваження відповідача щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Крім того, враховуючи, що санкція частини першої статті 121-3 КУпАП передбачає відповідальність у виді накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, висновок суду першої інстанції про можливість зміни заходу стягнення не відповідає положенням чинного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Законодавцем чітко встановлений відповідний вид санкцій (штраф), який підлягає застосуванню до правопорушника в разі прийняття органом, уповноваженим вирішувати справу, постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Захід адміністративного стягнення, застосований до позивача в рамках частини першої статті 121-3 КУпАП неможливо замінити на підставі норм статті 22 КУпАП, санкцією частини першої статті 121-3 КУпАП не передбачено такого виду стягнення, як усне зауваження.
Суд звертає увагу, що не допускається застосування стягнення нижче нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального розміру.
Відтак, враховуючи наведені приписи законодавства, колегія суддів зауважує, що уповноваженим суб'єктом, наділеним виключними дискреційними повноваженнями звільняти порушника від адміністративної відповідальності, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням, у цих спірних правовідносинах, є виключно органи Національної поліції, як органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті статті 121-3 КУпАП.
А тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за правилами статті 22 КУпАП та про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови.
Згідно п.2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити.
Рішення Володарського районного суду Київської області від 13 травня 2025 року у справі №364/320/25 - скасувати, прийняти нову постанову у справі, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова