П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/4727/25
Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусик А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 420/4727/25 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішення управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси), третя особа ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування постанови, -
Короткий зміст позовних вимог.
У лютому 2025 року представник ГУ ПФУ в Одеській області звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 06.02.2025 ВП №76008320 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.02.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшла постанова з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06.02.2025 ВП №76008320 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. за невиконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2023 у справі №420/8653/22, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відповідно п.7-1 ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Позивач не погоджується із даною постановою, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 04 березня 2025 року у справі № 420/4727/25 у задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію вказує, що не мав об'єктивної фінансової можливості виконати судове рішення в частині виплати заборгованості, оскільки відсутнє відповідне фінансове забезпечення.
Грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що Одеським окружним адміністративним судом 25.05.2023 року видано виконавчий лист №420/8653/22.
Головним управлінням на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2023 по справі №420/8653/22, яке набрало законної сили 11.04.2023, ОСОБА_1 розпорядженням від 12.04.2023 №155950009644 з 30.12.2020 нараховано грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі 10 місячних пенсій, яка складає 80040,39 грн. та обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації.
06.02.2025 відповідачем прийнята постанова ВП №76008320 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн на ГУ ПФУ за невиконання без поважних причин рішення суду.
Позивач, не погоджуючись з постановою державного виконавця про накладення штрафу у розмірі 5100 грн., вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даною позовною заявою до суду.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як боржник зобов'язаний надавати державному виконавцю докази, які достеменно підтверджують виконання рішення суду або ж докази неможливості його виконання з поважних причин, зокрема, через відсутність коштів. Окремо варто зауважити, що матеріали справи не містять інформації щодо внесення заборгованості в сумі 80040,39 грн до Реєстру судових рішень для її погашення та порядку черговості виплати заборгованості за рішеннями судів, які набрали законної сили, що свідчить про непрозорість процесу задоволення вимог стягувачів у виконавчих провадженнях та робить неможливим для державного виконавця оцінити поважність причини невиконання судового рішення в конкретному виконавчому провадженні.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для виплати грошової допомоги стягувачу, як на обставину, що звільняє його від відповідальності за невиконання судового рішення, так як такі посилання не підтверджені жодним належним доказом, яким можливо встановити обсяги відповідних фінансувань, плани їх надходження та графік погашення вказаних виплат.
При цьому, саме пенсійний орган, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний довести належними доказами факт відсутності у нього коштів для виплати заборгованості перед пенсіонером.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно із приписами частини першої статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У відповідності до частини третьої статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Положеннями частин першої та другої статті 63 Закону України № 1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Згідно до статті 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у установлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналізуючи наведені положення законодавства України в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення штрафу за невиконання рішення є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, установлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Головним управлінням на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2023 року по справі №420/8653/22, яке набрало законної сили 11.04.2023 року, ОСОБА_1 розпорядженням від 12.04.2023 №155950009644 з 30.12.2020 року нараховано грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі 10 місячних пенсій, яка складає 80040,39 грн. та обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації.
Також вказано, що станом на 16.09.2024 за рахунок виділеного Пенсійним фондом України фінансування Головним управління здійснено погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду з датою набрання рішеннями законної сили по 20.09.2020 включно.
Таким чином, покладені судом зобов'язання на думку позивача виконані в повному обсязі, в порядку, встановленим чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління, Виплати грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій склала 80040,39 грн. буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України.
Невиплата нарахованої доплати до пенсії обґрунтовується пенсійним органом відсутністю відповідних бюджетних асигнувань.
Отже, наявні підстави для висновку про невиконання рішення суду у справі №420/8653/22 у спосіб, встановлений судом, в частині виплати ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Слід зазначити, що обов'язок доведення поважності причини невиконання у повному обсязі судового рішення покладається на боржника, який повинен надати належні та переконливі докази наявності такої поважної причини.
Обґрунтування щодо неможливості здійснити виплату нарахованої доплати не підтверджено належними доказами.
Окрім цього, до відповідача не надано доказів внесення Головним управлінням інформації про виконання суду до автоматизованої бази даних обробки пенсійної документації.
Більше того, не надано належних доказів в підтвердження відсутності коштів, які спрямовуються для погашення заборгованості, як не надано інформації щодо обсягу коштів, які надійшли на виконання судових рішень, а також не зазначено, який обсяг коштів сплачений іншим стягувачам в порядку черговості надходження.
За наведених обставин, старший державний виконавець дійшов висновку, що незважаючи на наявний обов'язок виконати судове рішення, Головне управління не вжило належних заходів для повного та належного виконання судового рішення, а невиплата заборгованості є протиправною та свідчить про невиконання рішення суду без поважних причин.
Суд першої інстанції слушно наголосив, що вказана заборгованість є одноразовою сумою, а не утворилась внаслідок перерахунку щомісячних виплат.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи постанову від 06.02.2025 ВП №76008320, діяв на підставі Закону України «Про виконавче провадження» та у межах своїх повноважень, а доводи позивача щодо відсутності підстав для накладення штрафу є необґрунтованими та спростовуються зібраними по справі доказами.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги.
Апеляційний суд зазначає, що пенсійний орган зобов'язаний надавати державному виконавцю докази, які підтверджують невиконання рішення суду з поважних причин, проте, таких доказів Головним управлінням не надано ані відповідачу, ані до суду першої та апеляційної інстанцій.
При цьому, судова колегія відхиляє доводи скаржника стосовно включення нарахованих органом Пенсійного фонду сум пенсії до відповідного реєстру судових рішень та поставлення у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії, оскільки в підтвердження зазначених обставин позивачем не надано жодних доказів, а матеріали справи таких не містять.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 420/4727/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик