П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 946/8673/24
Перша інстанція: суддя Бурнусус О.О.,
повний текст судового рішення
складено 08.04.2025, м.Ізмаїл
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
при секретарі - Філімович І.М.
за участю:
представника апелянта - Марченко В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
25.10.2024 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3281870 від 17.10.2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.121 КУпАП і провадження по справі закрити.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посилання у постанові на порушення п.6.8.7 ДСТУ 3649:2010 є некоректним та помилковим, так як п.31.4.7 в ПДР дозволяють застосовувати тоновані стекла (крім дзеркальних), світловипромінювання яких відповідає вимогам ГОСТ 5727-88. Зазначає, що визначення ступеня пропускання видимого світла (світло пропускання) скла проводилось з порушенням умов навколишнього середовища. Вважає, що матеріали справи не містять доказів, що вимірювальний прилад «Тензор-81» може використовуватися за межами приміщень лабораторій, в будь-яких зовнішніх умовах, відмінних від умов визначених в ГОСТ 27902-88, а також недотримана методика проведення вимірювання.
13.11.2024 року представник відповідача надав відзив, яким просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що доказами вчинення позивачем правопорушення є акт відповідності технічного стану транспортного засобу та його обладнання від 17.10.2024 року, показання приладу «Тензор-81» з серійним номером 2412 та відеозаписами. Акт відповідності технічного стану транспортного засобу та його обладнання від 17.10.2024 року є чинним. Також вважає помилковим твердження позивача щодо невірного посилання у постанові на норми ДСТУ 3649:2010. Вважає, що технічний прилад «Тензор-81» пройшов калібрування 22.07.2024 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом про калібрування.
21.11.2024 року, 30.12.2024 року, 24.02.2025 року та 07.04.2025 року представник позивача надав до суду додаткові пояснення, обґрунтування яких узгоджуються з доводами, наведеними в позовній заяві, місять ту ж саму суть, що зводиться до неналежності доказів та неправомірності використання вимірювального приладу «Тензор-81».
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позову наполягає.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяви про відкладення розгляду справи не надав, про причини неявки суду не повідомив.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 (мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (адреса знаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5) про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення - відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року по справі №946/8673/24 як незаконне та необґрунтоване; скасувати постанову управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3281870 від 17.10.2024 року. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, неповно з'ясовані судом обставини, що мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
05.06.2025 року (вхід.№30045/25) на адресу суду апеляційної інстанції від представника управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції - Сердюка Антона В'ячеславовича надійшов відзив на апеляційну скаргу. Заявник просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року по справі №946/8673/24 - без змін.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.10.2024 року поліцейським 1-го взводу 1-ої роти 1-го батальйону полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції старшим сержантом поліції Сафоненко Артемом Володимировичем відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №3281870 від 17.10.2024 року та позивача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.
Відповідно до вказаної постанови, 17.10.2024 року об 11 год. 20 хв. за адресою: м.Одеса, вул. Старосінна, б. 1Б, виявлено транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ 316 CDI» (автобус), номерний знак НОМЕР_2 , який використовувався для надання послуг з перевезення пасажирів в режимі регулярні перевезення по маршруту «Ізмаїл-Одеса», під керуванням громадянина ОСОБА_1 , у якого на вітровому склі було нанесено покриття (тонування), яке обмежувало оглядовість з місця водія і погіршувало його прозорість, світлопропускання якого становило менше ніж 75%, а саме 30% чим порушив п. 31.4.7.в) ПДР та п. 6.8.7 ДСТУ 3649:2010, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3281870 від 17.10.2024 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, основним завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст.1 КУпАП).
За змістом статті 6 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації (ч. 1 ст. 7 «Про Національну поліцію»).
За приписами п.п.8 та 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань:
- у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання;
- регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Частиною 1 статті 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
В силу статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Пунктом 11 ч. 1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасникам дорожнього руху ставиться в обов'язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (із змінами та доповненнями).
Згідно з вимогами п.1.1. ПДР, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до вимог п.1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з вимогами ч.1 ст.121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
Відповідно до вимог ч.2 ст.121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації.
Тобто відповідальність за ч.2 ст.121 КУпАП настає у разі керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має технічні несправності, з якими, відповідно до встановлених правил, експлуатація його забороняється.
Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.121 КУпАП відбулося через порушення, на думку відповідача, п.31.4.7. «в» ПДР України, оскільки позивач керував транспортним засобом, на лобове скло якого нанесене покриття, що обмежує оглядовість з місця водія і погіршує його прозорість.
Пунктом 31 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, встановлені вимоги до технічного стану транспортних засобів та їх обладнання.
Приписами п.31.4 розділу 31 ПДР України передбачено, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності визначених цим пунктом технічних несправностей і невідповідності визначених цим пунктом вимогам
Відповідно до вимог п.31.4.7. ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, інші елементи конструкції: а) немає передбачених конструкцією транспортного засобу стекол, дзеркал заднього виду; б) не працює звуковий сигнал; в) встановлено на скло додаткові предмети або нанесено покриття, які обмежують оглядовість з місця водія, і погіршують його прозорість; г) не працюють передбачені конструкцією замки дверей кузова або кабіни, запори бортів вантажної платформи, запори горловин цистерн і паливних баків, механізм регулювання положення сидіння водія, аварійні виходи, пристрої для приведення їх у дію, привід керування дверима, спідометр, тахограф, пристрій для обігрівання і обдування скла; ґ) зруйновано корінний лист або центральний болт ресори; д) зіпсовано тягово-зчіпний або опорно-зчіпний пристрій тягача і причіпної ланки у складі автопоїзда, а також передбачені їхньою конструкцією страхувальні троси (ланцюги). Є люфти в з'єднаннях рами мотоцикла з рамою бокового причепа; е) відсутній передбачений конструкцією бампер або задній захисний пристрій, грязезахисні фартухи і бризковики; є) відсутні: медична аптечка з нанесеними на неї відомостями про тип транспортного засобу, для якого вона призначена, - на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі, мікроавтобусі, тролейбусі, автомобілі, що перевозить небезпечний вантаж; знак аварійної зупинки (миготливий червоний ліхтар), який відповідає вимогам стандарту, - на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі; на вантажних автомобілях з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т і в автобусах з дозволеною максимальною масою понад 5 т - противідкотні упори (щонайменше два); проблискові маячки оранжевого кольору на великовагових та великогабаритних транспортних засобах; працездатний вогнегасник на легковому, вантажному автомобілі, автобусі; ж) відсутні ремені безпеки та підголівники в транспортних засобах, де їх установка передбачена конструкцією; з) ремені безпеки не в робочому стані або мають видимі надриви на лямках; и) на мотоциклі немає передбачених конструкцією дуг безпеки; і) на мотоциклах і мопедах немає передбачених конструкцією підніжок, на сідлі - поперечних рукояток для пасажира; ї) відсутні або несправні фари і задні габаритні ліхтарі транспортного засобу, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж, а також проблискові маячки, світлоповертальні елементи, розпізнавальні знаки, передбачені пунктом 30.3 цих Правил.
У наведеному пункті ПДР викладений перелік технічних несправностей транспортних засобів, за наявності яких забороняється експлуатація таких транспортних засобів, до яких, зокрема, п.п. 31.4.7.«в» ПДР України віднесено встановлені на скло додаткові предмети або нанесені покриття, які обмежують оглядовість з місця водія, і погіршують його прозорість, крім самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов'язкового технічного контролю транспортним засобом, яка розміщується в правій верхній частині вітрового скла (на внутрішньому боці) транспортного засобу, що підлягає обов'язковому технічному контролю.
До вказаного пункту Правил є примітка про те, що на верхній частині вітрового скла автомобілів і автобусів можуть бути прикріплені прозорі кольорові плівки. Дозволяється застосовувати тоновані стекла (крім дзеркальних), світлопропускання яких відповідає вимогам ГОСТ 5727-88. Дозволяється застосовувати занавіски на бокових вікнах автобусів.
Звідси виходить, що саме ГОСТ 5727-88 регламентує ступінь затемнення стекол автомобіля, відповідно до якого світлопропускання стекол, що забезпечують видимість для водія має бути не менше ніж: 75% - для вітрових стекол; 70% - для стекол, які не є вітровими, що входять до поля огляду водія, яке визначає передню оглядовість. Світлопропускання інших стекол, які не є вітровими, не нормується.
Отже, наявність нанесеного покриття на лобовому склі, що обмежує оглядовість з місця водія і погіршує його прозорість, віднесено до технічних несправностей транспортного засобу, за наявності яких експлуатація його забороняється, а у разі такої експлуатації настає відповідальність за ч.1 ст.121 КУпАП.
ДСТУ 3649:2010 Національний стандарт України «Колісні транспортні засоби», «Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання», затверджені наказом Держспоживстандарту України від 28.12.2010 року №630.
Відповідно до вимог ст.1 ДСТУ 3649:2010 цей стандарт поширюють на колісні транспортні засоби (надалі - КТЗ), в тому числі і на КТЗ категорії М, до яких відносяться самохідні КТЗ (автомобілі або автомобільні транспортні засоби), що мають не менше ніж чотири колеса і призначені для перевезення пасажирів (легкові автомобілі, мікроавтобуси, автобуси, тролейбуси).
Згідно з вимогами п.6.8.6 ДСТУ 3649:2010 Національний стандарт України Колісні транспортні засоби «Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання» не дозволено розміщувати предмети (за винятком талона про технічний огляд у правій нижній частині вітрового скла та інших документів згідно з законодавством) або наносити покриви, які обмежують огляд з місця водія, відвертають його увагу, погіршують прозорість скла і можуть спричинити небезпеку травмування учасників дорожнього руху.
До вказаного пункту ДСТУ є примітки про те, що у верхній частині вітрового скла дозволено встановлювати смугу прозорої кольорової плівки, ширина якої не перевищує мінімальної відстані між верхніми межами вітрового скла і зони його очищування склоочисниками. Примітка За наявності зовнішніх дзеркал з обох боків КТЗ категорії М1 дозволено встановлювати на задньому склі жалюзі або штори.
Відповідно до вимог п. 6.8.7 ДСТУ 3649:2010 світлопропускання вітрового скла має бути не менше ніж 75 %, а всіх інших стекол не менше ніж 70 %. Примітка 1: світлопропускання стекол, що не входять до зони оглядання з місця водія вперед та за умови встановлення зовнішніх дзеркал з обох боків КТЗ, може бути менше ніж 70 %. Примітка 2: дозволено не контролювати світлопропускання стекол КТЗ за наявності їхнього маркування згідно з ДСТУ UN/ECE R 43-00 та відсутності додаткового покриву, що зменшує світлопропускання.
Відповідно до вимог ст.280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, доказами вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КУпАП є акт відповідності технічного стану транспортного засобу та його обладнання від 17.10.2024 року, показання приладу «ТЕНЗОР-81», серійний номер 2412, відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції (пристрій №230574 та №286187).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суду першої та апеляційної інстанцій не надано доказів, що позивачем оскаржено акт відповідності технічного стану транспортного засобу та його обладнання від 17.10.2024 року, який став підставою для складання постанови серії ЕНА № 3281870 від 17.10.2024 року.
Як зазначалось вище, п.п. 6.8.6-6.8.7 ДСТУ 3649:2010 передбачено заборону нанесення тонувальної плівки на вітрове скло транспортних засобів і конкретні технічні характеристики можливого нанесення даної плівки.
З постанови про притягнення до адміністративної відповідальності вбачається, що на вітровому склі автомобіля, яким керував позивач нанесено покриття (тонування), яке обмежувало оглядовість з місця водія і погіршувало його прозорість, світлопропускання якого становило менше ніж 75%, а саме 30%, що підтверджується актом відповідності технічного стану транспортного засобу та його обладнання від 17.10.2024 року та показаннями приладу «ТЕНЗОР-81».
Отже, позивач керував транспортним засобом, в час та за умов, визначених в оскаржуваній постанові, з нанесеною тонувальною плівкою вітрового скла, яка забезпечувала світлопроникнись всього лише на 30 %, від 75 % дозволених, в порушення саме п.6.8.7 ДСТУ 3649:2010.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача на помилкове застосування положень п.п.6.8.6-6.8.7 ДСТУ 3649:2010 при оцінці складу правопорушення є безпідставним.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо допущення порушення порядку виміру світлопропускання приладом «ТЕНЗОР-81», колегія суддів зазначає, що процедура проведення вимірів із застосуванням спеціальної техніки саме передбачена ДСТУ 3649:2010, де в п.7.8.3 зазначено, що для визначення світлопропускання стекол КТЗ, відповідно до п.6.8.7 даного ДСТУ, застосовують метод, викладений у рекомендаціях (настановах) підприємст-виробника відповідного обладнання, тобто міститься відсилання до «Настанови з експлуатації вимірювача світлопропускання скла «ТЕНЗОР-81», згідно якої: прилад для визначення світлопропускання скла транспортних засобів (ТЗ) призначений для вимірювання прозорості скла у видимому спектрі, який використовують для контролю тонування на відповідність ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби»; вимірювання проводиться наступним чином - роз'єднати ГФМ та ГО й встановити їх на склі автомобіля, що підлягає перевірці, із врахуванням рекомендацій в п.2.1. Добитися положення ГФМ та ГО між собою таким чином, щоби отримати максимальне значення коефіцієнта пропускання та фіксується результат; при випуску з виробництва, в процесі експлуатації, після ремонту та зберігання необхідно виконувати перевірку не рідше одного разу на рік.
Колегія суддів зауважує, що жодних вимог щодо кількості необхідних замірів, місць розташування приборів або інших додаткових дій; визначення можливого місця застосування прибору (в лабораторії або на вулиці), зазначена Настанова не містить. Отже, всі дії, які виконав поліцейський під час заміру світлопропускання вітрового скла транспортного засобу під керуванням позивача відповідають вимогам ДСТУ 3649:2010 та Настанови з експлуатації вимірювача світлопропускання скла «ТЕНЗОР-81».
Сам прилад «ТЕНЗОР-81», з серійним номером 2412, виготовлений і прийнятий у відповідності з настановою з експлуатації ИДНМ 3.051.000.00О НЕ і визнаний придатним для експлуатації (підпис начальника ВТК Мохунь Л.М. від 23.07.2024 року).
Згідно свідоцтва про калібрування застосований прилад пройшов калібрування 22.07.2024 року.
Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги в цій частині.
В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано будь-яких доказів, які спростовують висновки акту відповідності технічного стану транспортного засобу та його обладнання від 17.10.2024 року, а доводи зводяться лише до недопустимості доказів, встановлених співробітниками поліції при виконанні відповідних замірів приладом «ТЕНЗОР-81».
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляції та їх відображення у судовому рішенні, колегія суддів спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3281870 від 17.10.2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.121 КУпАП винесена на підставі та в межах повноважень, наданих поліцейському, у спосіб, що передбачені Конституцію України та чинним законодавством України, за наявністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КпАП України.
Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави, відповідно до статті 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Стаття 272 КАС України встановлює особливості оскарження даної категорії справ та встановлює, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Розподіл судових витрат, з огляду на результат апеляційного оскарження, не передбачений.
Керуючись ст.ст. 272; 286; 308; 310; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко