П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/368/25
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В..
Дата і місце ухвалення 18.02.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 р. у справі №420/368/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, які полягають у припиненні нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000 грн. з 01.11.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн. з 01.11.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 № 713, з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області в частині позовних вимог за період з 01.11.2023 по 04.07.2024р. залишено без розгляду.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за період з 05.07.2024р. задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови у нарахуванні з 05.07.2024 в повному обсязі доплати до пенсії ОСОБА_1 згідно постанови Кабінету Міністрів від 14.07.2021р. №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області нарахувати та виплатити з 05.07.2024 щомісячну доплату до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", в повному обсязі, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись частково з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишаючи частину позовних вимог без розгляду не надав належну правову оцінку доводам апелянта щодо причин пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про порушення позивачем строку звернення до суду без поважних причин.
Зважаючи на зазначене апелянт просив суд скасувати рішення суду першої інстанції у відповідній частині та ухвалити нову постанову про зміну судового рішення.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
16.07.2021 набрала чинності Постанова № 713, якою, зокрема вирішено установити з 01.07.2021 особам, яким призначено пенсію до 01.03.2018 відповідно до Закону № 2262-ХІІ (крім військовослужбовців строкової служби), до розмірів їх пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону станом на 01.03.2018, щомісячну доплату в сумі 2000,00 грн, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону.
З 01.07.2021 до пенсії позивача установлено щомісячну доплату в сумі 2000,00 грн.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 по справі № 420/18491/23 ГУПФУ в Херсонській області проведено перерахунок пенсії позивача з жовтня 2023р.
Після вказаного перерахунку пенсії, проведеного на виконання згаданого вище судового рішення, ГУПФУ в Херсонській області не виплачує позивачу доплату, передбачену постановою №713 у розмірі 2000,00 грн.
02.11.2024р. представник позивача звернувся до відповідача із заявою, у якій просив поновити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000 грн. з часу її припинення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 № 713.
Листом від 15.11.2024р. пенсійний орган повідомив заявника про відсутність підстав для встановлення позивачу щомісячної доплати до розміру пенсії, оскільки розмір пенсії після проведеного перерахунку на виконання рішення суду збільшився більше, ніж на 2000,00 грн.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог з 01.11.2023 по 04.07.2024р., суд першої інстанції дійшов висновку, що останній подано з порушення строку визначеного ч. 2 ст. 122 КАС Україну у зв'язку з чим підлягає залишенню без розгляду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного:
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55 Конституції України).
Частиною п'ятою статті 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
За визначенням частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У свою чергу, частина перша статті 5 КАС України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частин першої, другої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Белле проти Франції (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі Перетяка та Шереметьев проти України (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи позивач, звертаючись до суду першої інстанції, просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, які полягають у припиненні нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000 грн. з 01.11.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Тобто, заявлені позивачем позовні вимоги стосуються, в тому числі, і періоду перерахунку пенсії, який виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що право на перерахунок пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановленим процесуальним законом.
Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Не дотримуючись такого порядку, особа позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою особи.
Колегія суддів вважає безпідставним твердження позивача про те, що строк звернення до суду має обчислюватися з дня отримання відмови відповідача, оскільки отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на пенсійне забезпечення у позасудовому порядку.
Щодо посилань апелянта на наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, обумовлених введенням воєнного стану та наслідків повномасштабної збройної агресії проти України, колегія суддів зазначає, що дійсно, введений в країні воєнний стан суттєво ускладнив повноцінний уклад життя громадян. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Слід зазначити, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов'язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
Натомість апелянт таких конкретних причин не навів, як і не надав доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду першої інстації.
Також апелянтом не доведено, що між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану є безпосередній, прямий причинний зв'язок.
Тобто, в даному випадку позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.
Що стосується посилань апелянта на порушення судом першої інстанцій вимог процесуального прав в частині нерозгляду клопотання про поновлення строку звернення до суду з відповідним позовом, судова колегія зазначає.
Згідно ст. 317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Частиною 3 статті 317 КАС України визначені випадки, коли порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.
Допущене в даному випадку судом першої інстанції порушення норм процесуального права не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 р. залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді О.А. Шевчук О.В. Єщенко