25 червня 2025 р.Справа № 646/1343/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Основ'янського районного суду міста Харкова від 21.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Серпутько Д.Є., вул. Українська, 15, м. Харків, Харківська, 61010, по справі №646/1343/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №4070801 від 14.02.2025,
ОСОБА_1 звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову від 14.02.2025 серія ЕНА № 4070801 про накладення адміністративного стягнення, винесену поліцейським 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Чумаком Денисом Олеговичем, відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 121 КУпАП і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21.04.2025 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4070801 від 14.02.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 340 (триста сорок) гривень 00 копійок.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрито.
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії від 14.02.2025 серія ЕНА № 4070801 за ч. 3 ст. 121 КУпАП є законною, а дії поліцейських такими, що в повному обсязі відповідають нормам законодавства.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності спірного рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що поліцейським 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Чумаком Д.О. 14.02.2025 складено постанову серії ЕНА № 4070801 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП.
Відповідно до постанови серії ЕНА № 4070801 від 14.02.2025 водій ОСОБА_1 14.02.2025 о 08 год. 56 хв. за адресою с-ще Чутове, дорога М03 Київ-Харків-Довжанський 395 км, керуючи транспортним засобом який підлягає обов'язковому технічному контролю та своєчасно його не пройшов, сим порушив ст. 35 ЗУ «Про дорожній рух», чим порушив п.31.3.б. ПДР - експлуатація ТЗ, які не пройшли обов'язковий технічний контроль.
Згідно оскаржуваної постанови до ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 121 КпАП України застосоване адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб позивача типу фургон малотонажний-В, повна маса 1835 кг, маса без навантаження - 1320 кг, максимальна вага перевезення якого не перевищує 3500 кг, має технічні характеристики легкового автомобіля категорії В, який, відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» не підлягає обов'язковому технічному контролю, якщо не використовується для комерційних цілей.
Відповідачем не надано суду будь-яких належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження обставин, викладених у постанові, зокрема, на підтвердження використання позивачем вказаного транспортного засобу у комерційних цілях з метою отримання прибутку, а сама по собі оскаржувана постанова, складена інспектором поліції, не є належним та допустимим доказом, на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за ч. 3 ст. 121 КУпАП, у зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України "Про дорожній рух" регулюються Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст. 53 Закону України "Про дорожній рух").
Також, згідно із п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 31.3.б ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством: якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).
Частиною третьою статті 121 КУпАП визначено, що керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Виходячи з наведених вище правових норм, у разі не проходження обов'язкового технічного контролю настає адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У той же час, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
Визначення терміну "керування транспортним засобом" було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, Верховний Суд в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Позивач зазначив, що керував автомобілем Opel Combo, д.н.з. НОМЕР_1 типу фургон малотонажний - В, максимальна вага перевезення якого не перевищує 3500 кг, тобто, який, відповідно до вимогст. 35 Закону України «Про дорожній рух» не підлягає обов'язковому технічному контролю.
За приписами частин 2 та 3 статті 35 Закону України «Про дорожній рух» обов'язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища. Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Частина 7 статті 35 Закону України «Про дорожній рух» передбачає, що періодичність проходження обов'язкового технічного контролю становить: для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки; для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку; для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.
В той же час, частина 2 статті 35 Закону України «Про дорожній рух» визначає, що обов'язковому технічному контролю не підлягають: 1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації; 2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років; 3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України".
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 убачається, що ТЗ Opel Combo, д.н.з. НОМЕР_1 , тип вантажний-спеціалізований, фургон-малотонажний-В, повна маса 1835 кг, маса без навантаження - 1320 кг.
Позивачем на виконання вимог встановлених ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказаний транспортний засіб застраховано, що підтверджується полісом № 224361044 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії договору з 29.10.2024 по 28.10.2025. Відповідно до розділу полісу: «Особливі умови використання забезпеченого ТЗ» у полі «ТЗ підлягає обов'язковому технічному контролю» зазначено - «НІ».
Крім того, Державним стандартом ДСТУ 3649-2010 передбачено, що транспортні засоби вагою до 3500 кг і кількістю сидячих місць, крім сидіння водія, не більше восьми відносяться лише до категорії «В», тобто до легкових автомобілів.
Також слід зазначити, що згідно наявної судової практики, автомобілі типу «Вантажопасажирські-В» з кількістю місць для сидіння не більше дев'яти, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для перевезення пасажирів та їх багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки, є не вантажними автомобілями, а легковими.
Тому відповідно до статті 35 Закону «Про Дорожній рух» такі автомобілі обов'язковому технічному контролю не підлягають (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів з метою отримання прибутку).
Отже, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що транспортний засіб позивача типу фургон малотонажний-В, повна маса 1835 кг, маса без навантаження - 1320 кг, максимальна вага перевезення якого не перевищує 3500 кг, має технічні характеристики легкового автомобіля категорії В, який, відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» не підлягає обов'язковому технічному контролю, якщо не використовується для комерційних цілей.
Колегія суддів відмічає, що з наданих відповідачем до відзиву поясненнями ОСОБА_1 від 14.02.2025, відеозаписами, вбачається, що позивачем повідомлено, що його автомобіль є легковим, вантажопідйомністю не більше 3,5 тонни, останній не використовує ТЗ у комерційних цілях для отримання прибутку.
В обґрунтування заявлених вимог позивач заперечує факт вчинення ним адміністративного правопорушення.
Однак, в оскаржуваній постанові зазначено, що водій ОСОБА_1 14.02.2025 о 08 год. 56 хв. за адресою с-ще Чутове, дорога М03 Київ-Харків-Довжанський 395 км, керуючи транспортним засобом, який підлягає обов'язковому технічному контролю та своєчасно його не пройшов, чим порушив ст. 35 ЗУ «Про дорожній рух», чим порушив п.31.3.б. ПДР - експлуатація ТЗ, які не пройшли обов'язковий технічний контроль.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також, Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 26 квітня 2018 року висловив правову позицію в постанові по справі № 338/1/17, згідно якої постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Тому, посилання на неї як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Разом з цим, відповідачем не надано суду будь-яких належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження обставин, викладених у постанові, зокрема, на підтвердження використання позивачем вказаного транспортного засобу у комерційних цілях з метою отримання прибутку, а сама по собі оскаржувана постанова, складена інспектором поліції, не є належним та допустимим доказом, на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за ч. 3 ст. 121 КУпАП.
Таким чином, факту скоєння позивачем 14.02.2025 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 121 КУпАП не підтверджено належними та допустимими доказами.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що встановлена відсутність підтвердження належними та допустимими доказами факту скоєння позивачем 14.02.2025 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 121 КУпАП, а тому постанова серії ЕНА № 4070801 від 14.02.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, на ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 121 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Основ'янського районного суду міста Харкова від 21.04.2025 по справі №646/1343/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич