17 червня 2025 р.Справа № 440/14937/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 р. (ухвалене суддею Алєксєєвою Н.Ю.) по справі № 440/14937/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ"
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ» (в подальшому - ТОВ «ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просило: скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 04.09.2024 р. № 0498270902 про застосування до ТОВ «ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ» штрафних (фінансових) санкцій в сумі 21300 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог: Податкового кодексу України; Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали електронної справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ТОВ «ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ» зареєстроване як юридична особа, основним видом економічної діяльності є: 47.30 роздрібна торгівля пальним. ТОВ «ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ» для здійснення діяльності з реалізації пального використовує орендоване майно (автозаправну станцію) за договором оренди від 20.02.2023 р. № 20/02/2023-100 з ТОВ «ВЕСТ ОІЛ ТРЕЙД», за адресою: вул. Червоних Партизан, буд. 18-А, смт. Бабаї, Харківській район, Харківська область.
Наказом Головного управління у Харківській області № 3224-п від 22.07.2024 р. призначено проведення фактичної перевірки ТОВ «ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ» за місцем провадження діяльності: вул. Червоних Партизан, буд. 18-А, смт. Бабаї, Харківській район. Харківська область, АЗС з магазином за період з 01.10.2023 р. по день закінчення перевірки (фактично по 02.08.2024 р.)
На підстав вищевказаного наказу на перевірку та направлень на перевірку, фахівцями контролюючого органу у період з 24.07.2024 р. по 02.08.2024 р. проведена фактична перевірка з питань дотримання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів, за результатами якої складено акт № 36073/20-40-09-02-03/44702151 від 02.08.2024 р., висновками якого встановлено порушення позивачем вимог п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, пп. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України, ст. 226 Податкового кодексу України, ст. 11 Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995 р. «Про державне регулюванні виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
На підставі висновків вищевказаного акту перевірки відповідачем, зокрема, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0498270902 від 04.09.2024 р., яким до ТОВ «ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ» застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 21300 грн. Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача необґрунтоване, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп. 62.1.3 п 62.1 статті 62 Податкового кодексу України ( в подальшому - ПК України), одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно із пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Статтею 80 ПК України визначені підстави для призначення фактичної перевірки, порядок її проведення та оформлення результатів. Також встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Згідно із п. 81.1 ст. 81 ПК України, однією з обов'язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред'явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Відповідно до абзаців 5, 6 пункту 81.1 статті 81 ПК України, непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Невиконання відповідачем вимог статей 80, 81 ПК України, зокрема, в частині наявності підстав для призначення фактичної перевірки, дотримання умов та порядку допуску до її проведення, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірними та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення контролюючим органом перевірки, за наслідками якої й було прийняте податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність останнього.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 25.09.2024 р. у справі № 2040/5474/18.
Як вбачається з наказ Головного управління ДПС у Харківській області, фактична перевірка позивача призначена, на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України (здійснення функцій, визначених законодавством у сфері обігу пального), пп. 19-1.1.14, 19-1.16, 19-1.17, п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України, ст. 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу сприту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що видання наказу про проведення перевірки на підставі доповідної записки, робить обґрунтованою необхідність перевірки, відповідає вимогам статті 80 ПК України, що дозволяє проводити фактичні перевірки на підставі отриманої від органів державної влади або органів місцевого самоврядування інформації, яка вказує на порушення податкового законодавства платником.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 02.02.2025 р. у справі № 120/11036/23, від 28.04.2025 р. у справі 280/1719/24.
Проте, відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів отримання контролюючим органом від органів державної влади або органів місцевого самоврядування інформації, яка вказує на порушення податкового законодавства платником податків.
Крім того, як вбачається з наказу про проведення перевірки № 3224-п, перевірку проведено за період діяльності з 01.10.2023 р., а вказані контролюючим органом в акті перевірки та додатку до акту перевірки порушення стосуються періоду з 15.09.2023 р., який не входить у період перевірки, призначеної на підставі наказу № 3224-п від 22.07.2024 р.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що норми Податкового кодексу України не містять положень щодо можливості використання контролюючим органом в ході проведення фактичної перевірки документів платника податків за минулі періоди.
Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтоване, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справіРуїс Торіха проти Іспанії(RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 315, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 р. по справі № 440/14937/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич
Повний текст постанови складено 25.06.2025 року