24 червня 2025 р. Справа № 480/8610/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми, повний текст складено 26.02.25 по справі № 480/8610/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач), у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 959230196399 від 28.08.2024 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по вислузі років на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по вислузі років на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з дати подання заяви - 20 серпня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог послалася на протиправність рішення ГУ ПФУ в Полтавській області № 959230196399 від 28.08.2024 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2, у зв'язку із недосягненням віку 55 років, оскільки відповідач, приймаючи спірне рішення, неправомірно застосував положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) замість загального Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788-XII), що призвело до незаконного підвищення необхідного пенсійного віку з 50 років до 55 років та унеможливило призначення бажаної пенсії.
Наголосила на необхідності врахування висновку Верховного Суду у зразковій справі від 21.04.2021 № 360/3611/20, в якій останній виснувався, що на пільгових умовах жінки мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 2 виробництв, робіт, професій і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Відтак, оскільки спеціальний стаж Андріяш Л. В. за Списком № 2 становить понад 10 років, загальний стаж - 37 років, 9 місяців, 1 день, з урахуванням приписів статті 13 Закону № 1788-XII позивач має право на отримання пільгової пенсії за Списком № 2, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі № 480/8610/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 959230196399 від 28.08.2024 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 20.08.2024 про перехід на пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) та п. «б'ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та прийняти рішення по суті заяви від 20.08.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом по даній справі.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалити нове рішення суду, яким скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 480/8610/24, а позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки станом на момент звернення до пенсійного органу із відповідною заявою, вік ОСОБА_1 становив 53 роки, що у розумінні частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах.
Крім того, для розрахунку пільгового стажу роботи за Списком № 2 необхідно надати трудову книжку для визначення періодів роботи на посадах : молодший спеціаліст з медичною сестрою, сестра медична групи, сестра медична постова, сестра медична з фізіотерапії, молодша медична сестра з догляду за хворими, оскільки в наданій довідці № 668/04 від 15.08.2024 відсутні періоди роботи на вказаних посадах.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про переведення на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 (а.с.37).
Заява позивача була розглянута ГУ ПФУ в Полтавській області та рішенням № 959230196399 від 28.08.2024 відмовлено у переведенні на пенсію на пільгових умовах з тих підстав, що позивач не досягла віку необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2.1 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зазначено, що вік заявника становить 53 роки (а.с.53).
Не погоджуючись із підставами відмови, які зазначені в рішенні від 28.08.2022, позивач звернулася до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 959230196399 від 28.08.2024 про відмову в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь, в даному випадку, позивача.
Враховуючи те, що у даному випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком № 2 стосовно параметру вікового цензу, суд дійшов висновку про необхідність застосування норм Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам, суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по вислузі років на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з дати подання заяви - 20 серпня 2024 року.
Суд вважав за необхідне застосувати належний спосіб захисту прав позивача та вийти за межі позовних вимог для повного захисту порушеного права на пенсію у відповідності до вимог статті 9 КАС України та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача від 20.08.2024 про перехід на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) та п. «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та прийняти рішення по суті заяви від 20.08.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом по даній справі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок відмови позивачу у переведенні на пенсію на пільгових умовах через застосування положень статті 114 Закону № 1058-ІV, а не норм Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Виходячи зі змісту преамбули Закону № 1788-XII, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі за умови наявності необхідного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах протягом визначеного Законом № 1788-XII часу, та досягнення нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що "пенсія за віком" - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Колегія суддів вважає, що вищенаведений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на "пенсії за віком на пільгових умовах".
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ пенсійний вік для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
50 років - по 31 березня 1965 року включно;
50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;
51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;
51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;
52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;
52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;
53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;
53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;
54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;
54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;
55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року».
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020). Одночасно Суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - жінкам - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, за наявності не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону- жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого, в частині необхідного віку для набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, колегія суддів дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Такий висновок суду апеляційної інстанції, відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.11.2021 по справі № 360/3611/20 за результатами перегляду рішення Верховного Суду у зразковій справі від 21.04.2021.
Отже, умовами, за яких жінки набувають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020), а саме п. "б" статті 13, є: 1) досягнення 50 років; 2) наявність стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У разі наявності не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці та страхового стажу не менше 20 років, пенсія на пільгових умовах призначається із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Разом з цим, відповідачем при прийнятті спірного рішення, неправомірно застосовано положення пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, зміст якої аналогічний положенням пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була визнана неконституційною, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про недосягнення позивачем пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 станом на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягла 53 років, мала загальний страховий стаж 37 років 9 місяців 1 день та пільговий стаж за Списком № 2 більше 10 років.
Враховуючи те, що пільговий стаж ОСОБА_1 за Списком № 2 становить більше 10 років, а загальний страховий стаж - більше 20 років, колегія суддів вважає, що позивачем, при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 було дотримано всіх визначених законодавством умов для переведення на спірний вид пенсії.
Отже, враховуючи, що під час апеляційного перегляду справи підтвердилась неправомірність оскаржуваного рішення з огляду на невірне застосування відповідачем частини 2 статті 114 розділу XIV-1 Закону № 1058-IV, слід дійти висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №959230196399 від 28.08.2024 про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи ГУ ПФУ про відсутність у наданій позивачем довідці № 668/04 від 15.08.2024 періодів роботи на посадах : молодший спеціаліст з медичною сестрою, сестра медична групи, сестра медична постова, сестра медична з фізіотерапії, молодша медична сестра з догляду за хворими, як такі, що спростовуються дослідженою судом апеляційної інстанції копією спірної довідки (а.с. 20).
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Колегія суддів враховує, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем внаслідок невірного застосування пункту 2 частини 2 статті 114 розділу XIV-1 Закону № 1058-IV за відсутності відповідного мотивування. При цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданих виключно орган Пенсійного фонду.
Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача від 20.08.2024 про перехід на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) та п. «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та прийняти рішення по суті заяви від 20.08.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом по даній справі.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч.4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 480/8610/24 в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій