24 червня 2025 р. Справа № 520/34106/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 19.02.25 по справі № 520/34106/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 жовтня 2024 року у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність відмови ІНФОРМАЦІЯ_3 у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту - Закон № 3543-XII), оформленої листом від 18 жовтня 2024 року, оскільки висновок відповідача про порушення ОСОБА_1 послідовності отримання освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII (далі по тексту - Закон № 2145-VIII) є таким, що не відповідає дійсності.
Зауважив, що відповідачем, всупереч положень абзацу 1 пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі по тексту - Порядок № 560), взагалі не надано оцінки наданим ОСОБА_1 документам у сукупності, та, у випадку наявності сумнівів у достовірності інформації, зазначеної у таких документах, не зроблено запит до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, також не використано наявну у публічних електронних реєстрах інформацію.
До того ж, наданий у відповідь на отриману від ОСОБА_1 заяву лист від 18.10.2024 не відповідає передбаченій у додатку 7 Порядку № 560 формі для такого документа, що додатково підтверджує його протиправність та свідчить про наявність підстав для скасування.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі №520/34106/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на ненадання судом належної оцінки всім аргументам учасників справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року по справі 520/34106/24 та прийняти нову постанову по справі, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Визнати протиправною відмову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 жовтня 2024 року у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про протиправність оскаржуваної відмови відповідача, оскільки позивач здобуває перший (бакалаврський) рівень вищої освіти у навчальному закладі за денною формою навчання, і такий рівень освіти є вищим за раніше здобутий рівень освіти (базова середня освіта) та відповідає визначеній частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII послідовності, що дає йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII.
В свою чергу, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про порушення позивачем такої послідовності через його навчання за цією освітньою програмою у минулому, яке не було закінчено внаслідок відрахування у подальшому, оскільки правило дотримання послідовності здобуття освіти не вимагає, щоб особа поетапно здобувала всі рівні освіти, які передбачені цією нормою, а передбачає, щоб наступний рівень освіти був вищий за вже здобутий рівень.
Наполягав, що зміст наданої позивачем на виконання вимог пункту 62 Порядку № 560 довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 485442, в якій у графі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», вказано - «Ні, порушує», не може саме по собі позбавляти позивача права на відстрочку від призову на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII, позаяк таке право підтверджено сукупністю наявних у справі письмових доказів, і дана довідка за своїм змістом з такими доказами не узгоджується та прямо їм суперечить.
Звернув увагу, що інформація про послідовність здобуття освіти позивачем має бути перевірена районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки самостійно при розгляді заяви військовозобов'язаного про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, чого у свою чергу, здійснено не було.
Відповідач, у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Зазначив, що не наділений компетенцією визначати наявність або відсутність послідовності поточного здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII, так як виключними повноваженнями у цій частині наділене Міністерство освіти України.
Враховуючи те, що у наданій позивачем довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 485442, у графі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» вказано «Ні, порушує», ОСОБА_1 правомірно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із порушенням послідовності отримання освіти. У свою чергу, ОСОБА_1 не надав ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції доказів звернення до Міністерства освіти України з вимогою внесення до довідки змін в частині відсутності порушень послідовності отримання освіти.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025 по справі № 520/34106/24 поданий ІНФОРМАЦІЯ_4 відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 - повернуто заявнику без розгляду з огляду на порушення відповідачем при його наданні вимог статей 18, 167 КАС України.
Позивач надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просив не приймати до уваги долучений відповідачем відзив на апеляційну скаргу, як такий, що не відповідає встановленим КАС України вимогам.
На переконання позивача, підписант відзиву не надав до суду апеляційної інстанції документів, які підтверджують його повноваження, а також, всупереч положень статті 18 КАС України, у відповідача відсутній електронний кабінет.
Стверджував, що оскільки станом на день звернення до суду із даним позовом, у ОСОБА_1 наявна повна загальна середня освіта, а після її отримання позивач навчається у вищому навчальному закладі для здобуття другого рівня освіти - бакалавр, у розумінні положень статті 23 Закону №3543-XII, процес здобуття освіти є послідовним.
Відповідно до частини 3 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 13.09.2016 ОСОБА_1 був зарахований до Чугуїво-Бабчанського лісового фахового коледжу. Позивач навчався на першому курсі заочної форми навчання за спеціальністю 208 Агроінженерія, з якого 25.10.2016 був відрахований за власним бажанням на підставі особистої заяви (копія довідки № 01-10-26 від 27.08.2024 додається до позовної заяви).
09.08.2024 позивач був зарахований до Чугуїво-Бабчанського лісового фахового коледжу на перший курс рівня вищої освіти молодший бакалавр денної форми навчання за спеціальністю 205 Лісове господарство.
15.10.2024 позивач подав до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву (Додаток 4 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з додатками до неї, а саме: копію паспорта, копію ідентифікаційного номеру, довідку з ЄДЕБО, історія навчання здобувача освіти, копія довідки № 01-10-26 від 27.08.2024, копія договору про надання освітніх послуг та довідку.
27.11.2024 було отримано відповідь від начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі змісту якої повідомлено позивача про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. В цьому повідомлені була вказана причина відмови: порушення послідовності отримання освіти визначеною ч.2 ст. 10 Закону України «Про освіту».
Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки надана ОСОБА_1 довідка про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти містить інформацію про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про освіту».
Серед іншого, судом враховано, що саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС" мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо позивача, однак, доказів того, що останній звертався до Міністерства освіти з вимогою встановлення у спірній довідці відмітки про те, що він не порушує черговість навчання до суду не надано.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1-3 статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено надалі іншими Указами, який наразі триває).
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено надалі іншими Указами до сьогоднішнього дня).
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту - Закон № 3543-XII).
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
З наведеного слідує, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 було затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В силу пункту 62 Порядку № 560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторанти для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, за формою згідно з додатком 9.
Згідно із пунктом 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Пунктом 58 Порядку № 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Додатком 5 до Порядку № 560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
З аналізу наведених норм вбачається чітка процедура подання заяви військовозобов'язаними, які претендують на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також порядок розгляду ТЦК та СП отриманих від заявників документів та прийняття рішення, дотримання якої є обов'язковим.
Судом апеляційної інстанції встановлено, 15.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою, у передбаченій Додатком 4 Порядку № 560 формі (а.с. 35), в якій повідомив, що є особою, яка на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
На підставі вказаного, просив розглянути заяву та оформити у визначений Порядком № 560 спосіб довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
До вказаної заяви позивачем було додано:
- копію паспорта;
- копію РНОКПП;
- копію тимчасового посвідчення військовозобов'язаного;
- довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО;
- історію навчання здобувача освіти;
- копію довідки № 01-10-26 від 24.08.2024;
- військово-обліковий документ.
Відповідно до абзаців 1-10 пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов'язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Таким чином, Порядком № 560 передбачено певний перелік дій, які Комісія повинна вчинити під час здійснення колегіального розгляду отриманих від військовозобов'язаних заяв про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, наслідком яких є прийняття рішення або про задоволення заяви або про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному у встановленій вказаним Порядком формі.
Відповідно до затвердженої у Додатку 7 до Порядку № 560 форми повідомлення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному, у такому повідомленні зазначається, зокрема: прізвище, ім'я та по батькові заявника, його місце проживання, реквізити відповідного ТЦК та СП, номер та дата протоколу, на підставі якого комісією ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період із зазначенням обґрунтованих причин такої відмови, порядок оскарження прийнятого рішення, відомості про голову комісії, що приймала таке рішення, військове звання та підпис.
Матеріалами справи підтверджено, що у відповідь на отриману від ОСОБА_1 заяву від 15.10.2024, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 надано відповідь у формі листа (а.с. 38) від 18.10.2024 № 8/11985, наступного змісту:
«стосовно Вашої заяви про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, повідомляємо:
Згідно наданих Вами документів, Ви не маєте право на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією в зв'язку з порушенням послідовності освіти визначеної ч. 2 ст. 1 Закону України «Про освіту».
Разом з цим, з вказаного рішення відповідача, оформленого у вигляді листа, не вбачається, що розгляд заяви ОСОБА_1 здійснювався колегіально із затвердженням відповідного проколу. Не містить такий лист і порядку його оскарження та відомостей про голову Комісії, що приймала таке рішення та покликань на відповідний протокол (його номер, дату складення).
Таким чином, надана начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідь у формі листа від 18.10.2024 № 8/11985 не відповідає передбаченій Порядком № 560 формі.
Інших рішень, які б відповідали передбаченій у додатку № 7 до Порядку № 560 формі, матеріали справи не містять, а сторони на нього не покликаються.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав вважати, що відповідачем, у передбачений законодавством спосіб, рішення за результатами розгляду отриманої від ОСОБА_1 заяви про надання відстрочки, не приймалось.
При цьому, в межах даної справи суд апеляційної інстанції не надає оцінку наявності або відсутності підстав для надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 , як суб'єктом владних повноважень, у передбачений законодавством спосіб відповідне рішення прийнято не було.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених у справі обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження належного розгляду суб'єктом владних повноважень заяви позивача від 15.10.2024 та прийняття рішення за наслідками такого розгляду у визначений Порядком № 560 спосіб, колегія суддів дійшла висновку про протиправність відмови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка оформлена листом від 18 жовтня 2024 року та наявність підстав для її скасування, що зумовлює задоволення позову в цій частині.
Що стосується вимоги про зобов'язання начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами частини 1статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб підлягає захисту у разі встановленням судом факту їх порушення.
Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року дійшов до висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п. п. 6, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст.6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за приписами Порядку № 560 уповноваженою особою на надання рішення про відстрочку є саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким у спірних правовідносинах, як суб'єктом владних повноважень, не було реалізовано дискреційні повноваження щодо розгляду поданої ОСОБА_1 заяви від 15.10.2024 у передбачений законодавством спосіб.
З огляду на те, що рішення у передбачений законодавством спосіб ІНФОРМАЦІЯ_2 не приймалось, а відповідною комісією оцінка наявності чи відсутності підстав для надання позивачу відстрочки не надавалася, колегія суддів не може підміняти вказаний орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, а відтак, позовна вимога про зобов'язання начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є передчасною та задоволенню не підлягає.
Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
З огляду на викладене, враховуючи встановлені в ході апеляційного перегляду обставини, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права буде зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 15.10.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та за наслідками такого розгляду прийняти рішення у передбачений Порядком № 560 спосіб.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з пунктами 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
З огляду на викладене, враховуючи неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, в результаті чого суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 по справі № 520/34106/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На виконання вимог частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції про сплату № 9701-5827-3342-0066 від 12.12.2024 позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн та відповідно до квитанції про сплату № 2599-0769-2257-4668 від 20.03.2025 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн.
Таким чином, враховуючи висновок суду апеляційної інстанції, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у загальному розмірі 3028 грн.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі № 520/34106/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 жовтня 2024 року у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 15.10.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та за наслідками такого розгляду прийняти рішення у передбачений Порядком № 560 спосіб.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у загальному розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко О.А. Спаскін