24 червня 2025 р. Справа № 520/29688/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, по справі № 520/29688/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неповного виконання обов'язку зі сплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого;
- зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 400 000,00 (чотириста тисяч) гривень недоплаченої додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 520/29688/24 було встановлено, що предметом позову є виплата військовослужбовцю Національної гвардії України додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме з 30.03.2022 по 10.04.2022, з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023.
Відтак, вказаною ухвалою суду першої інстанції залишено без задоволення заяву про поновлення строку звернення до суду від 30.10.2024 та відкрито провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про:
1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неповного виконання обов'язку зі сплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 30.03.2022 по 10.04.2022, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого;
2) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 30.03.2022 по 10.04.2022, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
Окрім того, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 520/29688/24 повернуто позов в частині вимог про:
1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неповного виконання обов'язку зі сплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого;
2) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
Не погодившись із ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 520/29688/24 в частині повернення позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу у частині повернення позову та направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції не врахована позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 17.12.2021 у справі № 640/16928/21, в якій зауважено, що статтею 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Разом з тим, позивач зауважив, що він не міг набути право реалізації виплати додаткової винагороди раніше ніж відповідачем буде отримано відповідні виписки з історій хвороб, а у зв'язку з тим, що відповідний досудовий порядок не призвів до вирішення спору, строк звернення позивача до суду має бути поновлений.
Відповідач правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався.
За положеннями статей 294 та 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу (заявникові) (пункт 3 частини першої статті 294 КАС України) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не повідомив поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом в частині вимог про виплату суми недоплаченої додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою №168 за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, а тому наявні підстави для повернення позовної заяви, заявленої з пропуском строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Таким чином, підставою для повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині вимог про виплату суми недоплаченої додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою №168 за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, слугував висновок про пропуск позивачем строку звернення до суду, з порушенням тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України та неповажність причин, визначених позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом.
Колегія суддів вважає такі висновки помилковими, з огляду на наступне.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати та їх складових, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Предметом спору у даній справі є, зокрема, виплата додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
У відповідності до приписів частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата - це винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XIІ). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XIІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина четверта статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Поряд з цим, у 2023 році Закон №2011-ХІІ доповнено статтею 9-2, якою визначалось, що на період дії воєнного стану (особливого періоду):
а) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;
б) військовослужбовцям виплачується винагорода за знищене (захоплене) озброєння та військову, бойову (спеціальну, спеціалізовану) техніку противника у розмірах від чотирьох до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжувався, який діє і на даний час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту - Постанова №168), якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн та до 100 000,00 грн.
Вказаною Постанова №168 запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн та до 100 000,00 грн, в тому числі для військовослужбовців Національної гвардії України, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини перебували на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
Тобто з приведеного вбачається, що Постановою №168 додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини перебували на стаціонарному лікуванні. При цьому вказана винагороди входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в рахунок додаткової грошової винагороди згідно з Постановою №168 є складовими заробітної плати.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, стосуються грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця.
Таким чином, перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів виходить з того, що спір щодо нарахування додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168 (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Отже, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Поряд з цим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, а також Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
Таким чином, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Поряд з цим, приписи частини першої статті 233 КЗпП України пов'язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Верховним Судом при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) констатовано, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, до прикладу у вказаній справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Відтак, колегія суддів вважає, що у контексті обставин справи, що розглядається, ключовим питанням є не лише визначення предмету спору, але й дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
За матеріалами даної справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 15.11.2016 (а.с. 154 том 1) по 09.08.2023 (а.с. 156 том 1).
Таким чином, з приведеного вбачається, що позивач припинив виконувати обов'язки військової служби.
При цьому, предметом спору у даній справі є, зокрема, бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу сум додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
Тобто спірними у даній справі є правовідносини, які виникли щодо невиплаченого грошового забезпечення військовослужбовця, який припинив виконувати обов'язки військової служби.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано чи отримував позивач при звільненні письмовий документ, у якому детально зазначено нараховані та виплачені суми, як щомісячно, так і при звільненні, адже дата одержання такого письмового повідомлення (зокрема, грошового атестату чи іншого документа) є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що і становить предмет спору.
Також за висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) (пункт 79) визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Разом з тим, як встановлено колегією суддів, в матеріалах справи міститься довідка №405 (а.с. 56 том 1), направлена листом за вих.№40/05/12-7319/К-702-А3 від 09.09.2024, отримана у відповідь на адвокатський запит.
Саме із отриманням даної довідки позивач пов'язує свою обізнаності про суми нарахованої йому додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168.
Отже, якщо лише у вересні 2024 року позивач дізнався про те, що його право порушене, а із відповідним позовом звернувся у жовтні 2024 року, то за таких обставин відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України. Слід зауважити, що матеріали справи не місять доказів того, що в момент звільнення позивача письмово повідомлено про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
В той же час, суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення не проаналізував та не надав відповідну оцінку тому, що позивач про розмір нарахованих та виплачених йому сум дізнався у вересні 2024 року і вже через місяць звернувся до суду з відповідним позовом, а також не витребував у відповідача докази обізнаності позивача про суми нарахованих та виплачених останньому при звільнення сум, раніше ніж вересень 2024 року.
Отже, висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для застосування положень статті 169 КАС України є помилковими та свідчать про помилкове застосування судом норм процесуального права.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку про передчасність висновків суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача виплатити додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №168, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, з огляду на порушення строку звернення до адміністративного суду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.
Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 по справі № 520/29688/24 - скасувати в частині повернення позову ОСОБА_1 щодо вимог про:
1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неповного виконання обов'язку зі сплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого;
2) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в частині вимог про:
1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неповного виконання обов'язку зі сплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого;
2) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого,
передати до суду першої інстанції для продовження розгляду справи..
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій