24 червня 2025 р.Справа № 583/717/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Семенова О.С., м. Охтирка Охтирського району Сумської області, по справі № 583/717/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання протиправної та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Охтирського міськрайонного суду Сумської області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі по тексту - відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про визнання протиправної та скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якій просив (враховуючи уточнення від 07.03.2025):
- скасувати постанову № 1422/2024 від 08 липня 2024 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн, а провадження у справі - закрити.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2025 року у справі №583/717/25 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2025 року у справі №583/717/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наполягає на тому, що 18.06.2024 позивач не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 у зв'язку з тим, що в цей день позивач хворів, що підтверджено відповідною довідкою №249/87 від 20.06.2024. Разом з тим, розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідності проведено у відсутність позивача, адже про розгляд позивач не був належним чином повідомленим, копію постанови не отримував. При цьому, позивач зазначає, що при складанні відносно нього протоколу йому були надані чисті бланки, де він і розписався. Про існування оскаржуваної постанови позивач дізнався лише 17.02.2025 з Охтирського ВДВС.
Окрім того, позивач зауважує на протиправності розгляду відповідно справи без його присутності, що вказує на порушення його права на заявлення клопотання про залучення захисника. Також за твердженнями позивача відповідачем не надано відомостей про реєстрацію повістки, яка начебто була вручена позивачу, а також ІНФОРМАЦІЯ_3 складено протокол лише після спливу 20 днів, з моменту коли йому стало відомо про існування інкримінованого позивачу порушення.
Відповідачем на апеляційну скаргу надано відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Водночас, у відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідачем за значено про те, що про існування оскаржуваної у уданій справі постанови позивачу було відомо, ще у липні 2024 року, що у відповідності до частини восьмої статті 240 КУпАП є підставою для залишення позову без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення відповідно до положень статті 317 КАС України підлягає скасуванню прийняттям нового рішення про залишення позову без розгляду, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 червня 2024 року ОСОБА_1 особисто під розписку було вручено повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 18 червня 2024 року о 09 год 00 хв. для уточнення даних та проходження ВЛК (а.с. 45).
З 01 липня 2024 року до 02 липня 2024 року ОСОБА_1 пройшов ВЛК, з картки обстеження та медичного огляду слідує, що він перебуває на психоневрологічному диспансерному обліку стан F-70 (а.c 15).
06 липня 2024 року інструктором відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_5 молодшим сержантом ОСОБА_3 складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення № 1422/2024 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. При складанні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 роз'яснено: суть вчиненого порушення (неявка за викликом до ТЦК та СП), зміст ст. 63 Конституції України, права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 268 КУпАП; - надано можливість висловити пояснення з приводу обставин вчиненого проступку, з яких слідує, що він не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_5 в зв'язку з тим, що перебував за межами Сумської області, будь-яких зауважень, заяв та клопотань він не заявив, його повідомлено про наступний розгляд справи, призначений на 11 год. 00 хв. 08 липня 2024 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 та вручено другий примірник протоколу. Протокол особисто підписаний ОСОБА_1 у відповідних графах бланку протоколу, він підтвердив факт ознайомлення із суттю адміністративного правопорушення, з правами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з часом та місцем розгляду справи, підтвердив відсутність зауважень щодо змісту протоколу (а.с. 47 зворот - 48). Протокол відповідає вимогам ст.ст. 256, 277-2 КУпАП, складений уповноваженою особою.
08 липня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в результаті розгляду протоколу про адміністративне правопорушення № 1422/2024 від 06 липня 2024 року за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП винесено постанову № 1422/2024 відносно ОСОБА_1 за те, що він що 06 липня 2024 року о 11-30 годині встановлено факт його неявки за викликом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 на визначену дату 18 червня 2024 року на 09 год 00 хв, без поважних причин у зв'язку з мобілізацією, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вчинене в особливий період. Враховано те, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн, в постанові є особистий підпис ОСОБА_1 з відміткою про те, що він особисто 08 липня 2024 року отримав копію вказаної постанови. Постанова набрала законної сили 18 липня 2024 року (а.с. 9). 06 січня 2025 року цю постанову направлено на примусове виконання до Охтирського ВДВС в Охтирському районі Сумської області ПСМУ МЮ (м. Суми), на підставі, якої 28 січня 2025 року відкрито виконавче провадження № 77004287 (а.с. 10-11).
Оскільки розгляд протоколу було призначено на 08 липня 2024 року, у позивача була можливість проконсультуватися або звернутися до адвоката, норми КУпАП не передбачають обов'язкову участь адвоката при розгляді протоколу про адміністративне правопорушення відносно особи, яка має розлади психічного здоров'я. Крім того ОСОБА_1 не визнаний судом недієздатним. Тому суд не сприймає доводи адвокати, що до його обов'язкової явки при винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача є правомірними, вчинені відповідно до вимог чинного законодавства, яке зазначене в рішенні суду, а тому складений протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 є законним, а тому в результаті його розгляду була винесенна законна постанова про накладення на ОСОБА_1 , у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до висновку про не обґрунтованість заявлених позивачем вимог та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Правовими положеннями частини першої статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Згідно із статтею 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення можливе у строк протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно правових положень статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Також пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про обґрунтованість апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов'язаний залишити позовну заяву без розгляду.
У свою чергу, поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Отже, строк повинен бути пропущений виключно з поважних причин.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення.
Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено судом апеляційної інстанції, підставою для звернення до суду із даним позовом є незгода позивача з постановою по справі про адміністративне правопорушення № 1422/2024 від 08 липня 2024 року, винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн (а.с. 9).
Відтак, оскаржувана у даній справі постанова винесена 08.07.2024, а її копія отримана позивачем 08.07.2024, про що зроблено відповідний підпис позивача в постанові.
Поряд з цим, слід зауважити, що 06.07.2024 було складено протокол за фактом інкримінованого позивачу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП (а.с. 34-35), який отримано позивач 06.07.2024, в якому, поряд з іншим, було поінформовано позивача про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 08.07.2024 об 11-00 год в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 .
При цьому, у вказаному протоколі позивачем наведені пояснення по суті справи, а саме, щодо причин неприбуття за викликом ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Тобто з приведеного вбачається, що позивач знав про існування протоколу, складеного за фактом інкримінованого позивачу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та про причини його складання, оскільки зазначив власноручно пояснення щодо суті правопорушення, а також про існування оскаржуваної постанови позивач був проінформований ще у день її складання, що підтверджено матеріалами справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач був обізнаний щодо суті адміністративного правопорушення та про прийняття оскаржуваної постанови.
У свою чергу, із позовом про оскарження вказаної вище постанови позивач звернувся лише у лютому 2025 року, що загалом вказує на пропуск позивачем десятиденного строку для звернення до суду з відповідним позовом.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином, з 08.07.2024 оскаржувана постанова № 1422/2024 набрала законної сили і підлягала зверненню до примусового виконання, в той час як із позовом про її оскарження позивач звернувся до суду лише у лютому 2025 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.
У свою чергу, колегія суддів зазначає, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення десятиденним строком, з дня вручення постанови у справі про адміністративне правопорушення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 697/1044/22.
Правовими положеннями частини п'ятої статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку питання пропуску строку було наголошено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте помилково не взято судом першої інстанції до уваги.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, колегія суддів наголошує, що питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду у кожному конкретному випадку встановлюється на підставі фактичних обставин справи, з урахуванням обґрунтувань вимог учасників справи та на підставі наданих ними доказів.
Доводи позивача про те, що йому було надано для підпису лише бланки протоколу та постанови, колегія суддів не приймає до уваги, адже як вбачається з тексту протоколу від 06.07.2024 позивачем було не лише проставлено підпис, а й викладено пояснення щодо його неприбуття за викликом. Разом з тим, слід зазначити, що наявні в матеріалах справи копії протоколу від 06.07.2024 та оскаржуваної постанови від 08.07.2024 виготовлені друкованим способом, та відсутні будь-які докази того, що могли бути підписані спочатку бланки протоколу та постанови, а потім відбулося їх заповнення, як про це зазначає позивач у апеляційній скарзі.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач у позові та апеляційній скарзі стверджував, що про наявність оскаржуваної постанови він дізнався лише після відкриття виконавчого провадження виконавчою службою та копію постанови він отримав лише 17.02.2025. Проте такі твердження не спростовують обставини отримання позивачем копії постанови ще у липні 2024 року, про що свідчить особистий підпис позивача на копії постанови, та обізнаності позивача про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, що також підтверджується письмовими поясненнями позивача у протоколі.
Докази, що у позивача не було можливості звернутися до суду з дотримання строків встановлених законом або до адвоката для захисту свого права, відсутні.
Посилання позивача на те, що копія постанови йому не вручалась, колегія суддів вважає безпідставними, адже вони спростовуються підписом позивача про отримання її копії. Крім того, позивач був обізнаний про складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП про що свідчать його письмові пояснення в протоколі. В той же час, позивач в разі не отримання такої постанови не був позбавлений можливості звернутися до відповідача з відповідним запитом, однак позивачем не вчинено жодних дій щодо повторного отримання постанови та матеріалів адміністративного провадження.
Доводи позивача про те, що у нього наявна психічна хвороба, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наявність психічного захворювання не вказує на те, що особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій, або керувати ними (тобто недієздатність), в той час як статус недієздатності особи встановлюється в судовому порядку за результатами судової психіатричної експертизи. Проте, докази того, що позивач є недієздатною особою внаслідок чого не здатний усвідомлювати значення своїх дій, або керувати ними, матеріали справи не мітять. Крім того, з пояснень представника позивача встановлено, що за результатами ВЛК позивач визнано придатним до військової служби та наразі останній проходить військову службу.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП в присутності позивача взагалі не проводився, колегія суддів не приймає до уваги, адже ця обставина підлягає оцінці при розгляді справи по суті та не спростовується обізнаність позивача про складання оскаржуваної постанови.
Посилання позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 06 лютого 2025 року у справі №990/29/22, колегія суддів вважає нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки у відповідній справі спірним було триваюче правопорушення (не вчинення певних дій/не прийняття певного рішення), а у поточній справі існує рішення (оскаржувана постанова), після якого настає відлік порушеного права чи інтересу, що відповідає висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №990/29/22.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів констатує, що позивачем не доведено, що причини пропуску строку звернення до суду є поважними.
Отже, дослідивши обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем, не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції помилково не надав оцінку даним обставинам, зокрема, пропуску позивачем звернення до суду з даним позовом, адже у даному випадку, наявні правові підстави для залишення без розгляду адміністративного позову, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних на те причин.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).
Отже, з огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправної та скасування постанови про адміністративне правопорушення без розгляду.
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03.04.2025 по справі № 583/717/25 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправної та скасування постанови про адміністративне правопорушення - залишити без розгляду .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова