24 червня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/4333/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 16.04.2025 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУПФ України в Черкаській області, відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04.03.2025 №254150022669 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності;
- зобов'язати відповідача зарахувати до його трудового стажу період роботи з 24.11.1999 по 29.02.2000, з 01.05.2021 по 01.09.2021 та призначити пенсію по інвалідності з 24.02.2025.
Позов мотивовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено йому в зарахуванні до трудового стажу періодів роботи для призначення пенсії по інвалідності.
Ухвалою судді від 18.04.2025 позов було залишено без руху та надано позивачу 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків.
На виконання ухвали суду недоліки були усунуті.
Ухвалою судді від 12.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позов.
Відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, зазначив, що позивачеві спірним рішенням відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного трудового стажу. Так, до трудового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 з 24.11.1999 по 29.02.2000, оскільки дата звільнення та дата наказу на звільнення дописане іншим чорнилом; з 01.05.2001 по 01.09.2001, оскільки за відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд встановив таке.
Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №20/25/2/В від 13.01.2025, рішенням №20/25/2/Р ОСОБА_1 з 01.01.2025 встановлено третю (ІІІ) групу інвалідності, дата повторного оцінювання - 01.02.2028. Причина інвалідності: поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебування на фронті в інші періоди (а.с.9-11).
На підставі вищезазначеного рішення ОСОБА_1 Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи серії НОМЕР_2 від 23.01.2025 (а.с.7).
24.02.2025 ОСОБА_1 звернувся з заявою, в якій просив призначити йому пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До заяви додано відповідний пакет документів.
Вказану заяву розглянуто за екстериторіальним принципом ГУПФУ в Черкаській області та 04.03.2025 прийняло рішення №254150022669 про відмову в призначенні позивачу пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу ОСОБА_2 не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 : з 24.11.1999 по 29.02.2000, оскільки дата звільнення та дата наказу на звільнення дописане іншим чорнилом; з 01.05.2001 по 01.09.2001, оскільки за відсутності персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки (а.с. 15).
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до приписів статті 32 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії по інвалідності залежно від групи інвалідності. Для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп до досягнення особою від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся за призначенням пенсії 24.02.2025, тобто у віці 48 років.
В рішенні ГУПФ України в Черкаській області зазначено, шо страховий стаж позивача становить 10 років 6 місяців 10 днів (а.с.15).
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою вказаної статті Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У свою чергу, відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ та частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію, для підтвердження трудового стажу приймаються відповідні уточнюючі довідки.
Вищенаведені обставини, за умови документального підтвердження і доведеності, в тому числі в судовому порядку, наявності у особи права на пенсійне забезпечення і дотримання ним процедури звернення за пенсією, передбаченої, зокрема, статтею 26 Закону №1058-IV, не може зумовлювати позбавлення особи такого права, яке набуто нею згідно з законодавством та гарантоване Конституцією і законами України.
Щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 24.11.1999 по 29.02.2000, оскільки дата звільнення та дата наказу на звільнення дописане іншим чорнилом (а.с.16-17).
Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, у тому числі, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (пункт 2.2 Порядку).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.12 Інструкції).
Із аналізу вказаних норм права суд приходить до висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до страхового стажу.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 01.05.2021 по 01.09.2021, оскільки відсутні відомості в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01 липня 2000 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», якою доручено Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та установлено, що починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого облік.
Згідно пункту 1 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою №794 (далі - Положення №794) персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).
Пунктом 2 Положення №794 визначено, що основними завданнями персоніфікованого обліку є: створення єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб; створення інформаційних передумов для визначення розміру виплат за пенсійним страхуванням залежно від тривалості страхового стажу та особистого внеску фізичної особи у формування коштів цього страхування.
Згідно пункту 3 Положення №794 в основі персоніфікованого обліку лежить обов'язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб; обов'язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.
Пунктом 5 Положення №794 передбачено, що персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Згідно пункту 6 Положення №794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України "Про інформацію" має право: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості.
Згідно пункту 10 Положення №794 роботодавці зобов'язані в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.
Отже пенсійні органи ведуть персоніфікований облік сплати страхових внесків у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі даних про фізичну особу, які надають роботодавці, та у подальшому використовує їх у при обрахунку страхового стажу.
Також відповідно до пункту 3 Положення №794 починаючи з 1 липня 2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 за даними системи персоніфікованого обліку.
Натомість трудова книжка відповідно до пункту 1 Порядку №637 є основним документом, що підтверджує стаж особи.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 01.05.2001 по 01.09.2001 працював на посаді охоронця у ТОВ «РОЛС» (а.с.16-17).
Як зазначає відповідач, щодо позивача відсутні відомості в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу, тобто ТОВ «РОЛС» не виконало вимоги Постанови №794 та не надало відомості за період 01.05.2001 по 01.09.2001.
Оскільки, обов'язок щодо надання відомостей до системи персоніфікованого обліку покладений на роботодавців, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання ними свого обов'язку, а отже ненадання відомостей до системи персоніфікованого обліку у спірний період не може бути підставою для його неврахування при призначенні позивачу пенсії по інвалідності.
У справах №490/12392/16-а, №638/5795/17, №683/1814/16-а Верховним Судом зроблено аналогічний висновок про те, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, тому така несплата не є підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи, за які не сплачені страхові внески, до страхового стажу.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 24.11.1999 по 29.02.2000 та з 01.05.2001 по 01.09.2001, а трудову книжку необхідно розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію по інвалідності з 24.02.2025, суд зазначає таке.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, враховуючи, що відповідачем не проводився перерахунок пенсії із врахуванням трудового стажу за спірні періоди роботи, необхідного для призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУПФУ в Черкаській області повторно розглянути заяву позивача від 24.02.2025 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.03.2025 №254150022669.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.02.2025 про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 24.11.1999 по 29.02.2000, з 01.05.2021 по 01.09.2021 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 24 червня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000).
Суддя С.В. Бородавкіна