25 червня 2025 рокусправа № 380/1470/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області №262540017180 від 01.01.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за віком та зарахуванні до стажу періоди здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи - підприємця, який сплачував єдиний внесок за період 01.08.2006 по 31.12.2010;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, який сплачував єдиний податок за періоди з 01.08.2006 по 31.12.2010;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2024 про перерахунок пенсії за віком з врахуванням страхового стажу в період здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, яка сплачувала єдиний податок за періоди з 01.08.2006 по 31.12.2010.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до Головного управління в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком. Заяву позивача про призначення пенсії разом з документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - Відповідач). Рішенням від 01.01.2025 №262540017180 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області відмовлено в перерахунку пенсії. У рішенні відповідач, розглянувши матеріали ЕПС ОСОБА_1 встановив, що відсутня інформація про сплату страхових внесків. Вважаючи вказане рішення незаконним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 31.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне. 24 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії за віком, а саме: допризначення у зв'язку з наданими документами. За результатами розгляду прийнято рішення №262540017180 від 01.01.2025 про відмову у перерахунку пенсії за віком за відсутності підстав для її перерахунку, відповідно до статті 24 Закону України «Про обов'язкове державне пенсійне страхування». Підстава відмови - відсутня інформація про сплату позивачем внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне стахування». Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до страхового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії разом з документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.01.2025 №262540017180 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії.
В рішенні вказано, що ОСОБА_1 для зарахування до стажу періоду ведення підприємницької діяльності надав: копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії ВО1 №675002 від 03.08.2006, копію Витягу з ЄРС для ФОП (дані станом на 24.12.2024), звіт суб'єкта малого підприємництва-фізичної особи - платника єдиного податку про суми сплаченого єдиного внеску за період з 01.08.2006 по 10.11.2010.
Розглянувши матеріали ЕПС ОСОБА_1 встановлено, що відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Позивач вважає вказане рішення протиправним і таким, що порушує його права, внаслідок чого звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи цей спір, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З 01.01.2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який, згідно преамбули, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, з 01.01.2004 року Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За приписами абзацу першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 3-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:
1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 року № 793 новим абзацом доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, згідно з яким: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Тобто вказаними змінами законодавець передбачив зарахування до страхового стажу фізичних осіб періоди провадження ними підприємницької діяльності з 01.01.2004 року по 31.12.2017 року з умовою сплати страхових внесків, незалежно від сум сплачених коштів (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно з статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
- з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
- з 01.07.2000 року по 31.12.2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01.05.1993, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 року по 31.12.2017 року за бажанням особи за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 - (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01.07.2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 року довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, обов'язковими умовами для зарахування до страхового стажу при обчисленні пенсії періоду здійснення особою підприємницької діяльності є: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку; сплата за весь наведений період щомісячно внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску.
Судом встановлено, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача (форма ОК-5), протягом періоду з 01.08.2006 по 30.12.2010 інформація щодо сплати внесків відсутня.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №262540017180 від 01.01.2025 вбачається, що розглянувши матеріали ЕПС ОСОБА_1 , відповідач встановив відсутність інформації про сплату страхових внесків та відмовив у перерахунку пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю підстав.
Поряд з цим, доказів сплати страхових внесків в спірний період позивач не надав та такі докази в матеріалах справи відсутні.
Суд зауважує, що нормами законодавства передбачено обов'язок сплати страхових внесків як самозайнятою особою, так і особою, яка перебуває у трудових відносинах (за неї внески сплачує страхувальник роботодавець).
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI) не врегульовано.
Разом з тим, платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання від неї доходу, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. За відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Звідси випливає, що у період з 01.08.2006 по 31.12.2010 позивач повинен був самостійно сплачувати страхові внески до пенсійного фонду, що в силу приписів законодавства є неодмінною умовою для зарахування до страхового стажу фізичної особи періоду провадження нею підприємницької діяльності.
Беручи до уваги встановлені обставини, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області правомірно не зараховано до страхового стажу позивача період ведення ним підприємницької діяльності з 01.08.2006 по 31.12.2010 та відмовлено у перерахунку пенсії.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів протиправність оскаржуваних дій.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 162, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, ЄДРПОУ: 13814885), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна