24 червня 2025 рокусправа № 380/23332/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - Позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі - Відповідач), з вимогами:
Визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки.
Зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям не передбачено надання додаткових відпусток як учасникам бойових дій.
Представник позивача подав відповідь на відзив.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 09.12.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 03.06.2025 року витребувано у відповідача докази у справі, а саме відомості щодо складових розрахунку грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та документи (реєстри зарахування на банківський рахунок, виплатні відомості тощо) на підтвердження виплати такої компенсації.
Відповідачем таких доказів суду не надано, водночас, у заяві від 05.06.2025 року відповідач стверджує про ненарахування та невиплату позивачу компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дії за спірний період. Отже, такі обставини сторонами не заперечуються, а відтак не є спірними та не потребують доказування у межах розгляду цієї справи.
Ключовим у цій справі є наявність правових підстав для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до посвідчення від 11.06.2015 серії НОМЕР_4 позивач є учасником бойових дій.
Судом встановлено, що позивач до 11.09.2016 року проходив службу у польовій пошті В0095, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . 09.10.2017 року, позивач підписав контракт на проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , в якій він і проходив службу до 09.10.2018 року.
Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця, відсутня інформація стосовно виплати грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 -2018 роки, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строків звернення до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
В той же час, положеннями ч.ч. 1 та 2 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже на момент звільнення позивача зі служби частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки станом на момент звільнення позивача зі служби, діяла норма щодо необмеженості будь-яким строком строку звернення до суду стосовно подачі позову про стягнення належної позивачу при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, то у суду відсутні підстави вважати, що позивачем було пропущено строк на звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У даному випадку спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 цього Закону у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (стаття 12 Закону №3551).
Згідно із статтею 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом, відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 16.05.2019, за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19.
Отже, за встановлених обставин цієї справи та наведеного правового регулювання, при виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, що дає підстави для висновку щодо протиправної з боку відповідача бездіяльності щодо виплати грошової компенсації, а тому для належного захисту порушених прав позивача слід покласти на відповідача обов'язок нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 -2018 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 -2018 роки.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна