23 червня 2025 року м. Кропивницький Справа № 580/1354/25
провадження № 2-іс/340/567/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Черкаського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу, а також зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним і скасувати наказ Черкаського окружного адміністративного суду №8-0 від 09.01.2025 у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби секретарю судового засідання ОСОБА_2 на 2025 рік, а саме у період з 01 січня 2025 року на рівні 6% місячного посадового окладу та з 02.12.2025 на рівні 8% місячного посадового окладу;
- зобов'язати Черкаський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату секретарю судового засідання ОСОБА_2 надбавки за вислугу років державної служби з 1 січня 2025 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
10.02.2025 Черкаський окружний адміністративний суд ухвалив адміністративну справу № 580/1354/25 вирішив передати її до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення її підсудності.
11.03.2025 Шостим апеляційним адміністративним судом визначено територіальну підсудність адміністративної справи № 580/1354/25 за Кіровоградським окружним адміністративним судом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративну справу розподілено на суддю Сагуна А.В. За таких обставин справа прийнята до розгляду.
В обґрунтування вимог позивач зазначила, що вказаний наказ у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби на 2025 рік є протиправним, прийнятим без дотримання чинних норм Закону України "Про державну службу", порушує право на належну оплату пращ, та підлягає скасуванню в судовому порядку.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву (а.с. 32-33), у якому зазначено, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-ІХ щодо встановлення на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, неконституційним не визнавались та не скасовувались, а відтак підстави для їх незастосування відсутні. За вказаних обставин, відповідачем правомірно застосовано відсоткове значення надбавки за вислугу років від посадового окладу залежно від стажу державної служби. Відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та бюджетних асигнувань, здійснювати нарахування та виплату надбавки за вислугу років встановленої статтею 52 Закону №889-VIII.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Позивач, з 02.12.2021 працювала на посаді секретаря судового засідання в Черкаському окружному адміністративному суді, де працює по теперішній час. 02.12.2021 позивачем прийнято присягу державного службовця відповідно до ст. 7 Закону України "Про державну службу».
02.01.2025 позивачу присвоєно 8 (восьмий) ранг державного службовця в межах категорії З" відповідно до ст. 39 Закону України "Про державну службу" на підставі наказу суду № 1-О від 02.01.2025 ( а.с.9).
Наказом керівника апарату № 1-О від 03.01.2023, відповідно до статей 46, 50, 52 частини 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015, Порядку обчислення стажу державної служби, ствердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016, встановлено, зокрема, з 02.12.2023 надбавку за вислугу років при стажі державної служби 02 роки в розмірі 6 % місячного посадового окладу.
Станом на день подання позовної заяви стаж роботи на державній службі позивача становить - 3 роки 2 місяці і 5 днів.
13.01.2025 року наказом керівника апарату № 8-0 від 09.01.2025 року "Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі"( а.с.12-13).
Відповідно до вказаного наказу позивачу встановлено надбавку за вислугу років державної служби на 2025 рік з 01.01.2025 року у розмірі 6 % місячного посадового окладу, 8% місячного посадового окладу при стажі державної служби 04 роки починаючи з 08.12.2025.
Підставою його винесення наказу є стаття 1 Закону країни "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 р. 2136-ІХ, статті 20, пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 року №4059-ІХ, статей 46, 50, частини 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, Порядку обчислення стажу державної служби, ствердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229.
Вважаючи, що їй протиправно зменшено розмір надбавки за вислугу років державного службовця з 45 до 30 відсотків посадового окладу, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Ключовим у цій справі є вирішення питання законності прийняття відповідачем на виконання пункту 13 розділу Прикінцевих положень Закону № 4059-IX наказу про встановлення у 2025 році позивачці максимального розміру надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі меншому, ніж розмір, визначений частиною першою статті 52 Закону № 889-VIII.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу на те, що вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики (пункт 12 частини першої статті 92 Основного Закону України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Частиною першою статті 50 Закону №889-VIII визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Згідно з частиною другою статті 50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет (частина четверта статті 50 Закону №889-VIII).
Відповідно до частини восьмої статті 50 Закону №889-VIII особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки (частина перша статті 46 Закону №889-VIII).
Відповідно до частини першої статті 52 Закону №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що надбавка за вислугу років - це одна зі складових заробітної плати державного службовця, розмір якої залежить від стажу державної служби, та є обов'язковою до виплати.
У свою чергу, пунктом 13 розділу Прикінцевих положень Закону № 4059-IX визначено, що у 2025 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України, премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Грошова допомога, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, визначається у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу в місяці.
Норми Закону №889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Разом з цим, пунктом 3 розділу Прикінцевих положень Закону № 4059-IX було зупинено на 2025 рік дію частини першої статті 52 Закону №889-VIII в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад.
Пунктом 11 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, з урахуванням класифікації посад, проведеної у 2024 році, крім державних органів, зазначених у пунктах 16 та 17 цього розділу та частині сьомій статті 50 Закону України «Про державну службу».
Схему посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням сімей і рівнів посад, юрисдикції та типів державних органів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році», яка в силу постанови Кабінету Міністрів від 31.12.2024 № 1534 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 р. № 1409» застосовується в 2025 році у тому ж вигляді.
Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В абзацах четвертому і п'ятому пункту 5 мотивувальної частини рішення від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019 Конституційний Суд України прийшов до висновку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 43 Закону №889-VIII зміною істотних умов державної служби вважається зміна умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 43 Закону №889-VIII про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 30 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
З вищевикладеного слідує, що новими актами законодавства можуть змінюватися умови оплати державних службовців (система та розміри), зокрема зменшуватися розміри надбавки за вислугу років на державній службі, а відповідні відносини публічної служби (трудові правовідносини), які виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
Водночас нове нормативне регулювання розмірів надбавок за вислугу років на державній службі застосовується з дня набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Суд зазначає, що такі нові умови оплати праці державних службовців у 2025 році були встановлені Законом № 4059-IX, який набрав чинності 01.01.2025.
Суд наголошує на тому, що повноваження адміністративних судів та порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, статтею 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз'яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України).
Джерела права, які застосовуються судом наведені у статті 7 КАС України, частиною першою якої визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому частиною четвертою статті 7 КАС України передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Таким чином, у судовому розгляді предметом правозастосування насамперед виступає закон, що регулює спірні відносини. Разом з цим ймовірні колізії між приписами законів та нормами Конституції України, стають передумовами практичної потреби у застосуванні норм Конституції як норм прямої дії.
Тож, суд, розглядаючи справу, має витлумачити акти в такий спосіб, щоб узгодити їх Конституцією України, а у разі протиріччя, яке не може бути у жодний спосіб узгоджене з Конституцією України, - відмовлятися від їхнього застосування і застосовувати норми Конституції як норми прямої дії, оскільки застосування презумпції конституційності не обмежене юрисдикційною діяльністю Конституційного Суду України і поширюється на діяльність судів загальної юрисдикції, які при здійсненні правосуддя обов'язково мають оцінювати правові акти, що підлягають застосуванню, на відповідність Конституції України.
Таким чином, процесуальне законодавство у сфері адміністративного судочинства зобов'язує адміністративні суди застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії у разі суперечності закону чи іншого правового акта приписам Основного Закону із одночасним зверненням до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Такий закріплений принцип саме «прямої дії норм Конституції» є фундаментом доктрини прямої (безпосередньої) дії конституційних норм в українському конституційному та інших галузях права. Суди мають втілювати в судову практику норми Конституції.
Отже, оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України.
Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного кодексу України.
При цьому, перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.
Тобто, закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій.
Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).
Суд враховує, що у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Разом з цим, слід зазначити, що у пункті 3.1 мотивувальної частини рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України зазначив, що аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України свідчить про те, що при прийнятті законів про Державний бюджет України систематично зупиняється дія інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, які є складовою конституційного права громадян на соціальний захист і достатній рівень життя кожного (статті 46, 48 Конституції України).
Зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України. Ця юридична процедура знаходиться в органічному зв'язку із скасуванням законів, внесенням до них змін та доповнень. Отже, у такому випадку законом про Державний бюджет України припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, зупиняється дія механізму реалізації конституційних соціально-економічних прав громадян, що призводить до обмеження права на соціальний захист.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у рішенні від 20.03.2022 № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Окрім того, в рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України у пункті 3.2. мотивувальної частини наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.
У свою чергу, суд наголошує на тому, що частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, може обмежуватись конституційне право на оплату праці, визначене у статті 43 Конституції України в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Водночас, як було зазначено вище, Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом, тому через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.
Так, у пункті 5.4 рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008 Конституційний Суду України вказав на те, що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів, тому законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
До того ж, варто зауважити, що положення Закону № 4059-IX, які стосуються виплати надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад, містять ознаки порушення вимог частини третьої статті 22 Конституції України, оскільки розмір посадових окладів державних службовців, оплата праці яких здійснюється на основі класифікації посад не змінився у 2025 році, позаяк одну із складових сталої заробітної плати - набавку за вислугу років, яка є обов'язковою до виплати та розмір якої залежить від стажу на державній службі, законодавцем було зменшено, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав державних службовців, особливо тих, хто набув стаж державної служби, за який була встановлена надбавка за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу, що в абсолютних цифрах призвело до зменшення заробітної плати такого державного службовця.
Таким чином, з урахуванням неодноразово викладеної в рішеннях Конституційного Суду України юридичної позиції щодо неконституційності практики зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, суд дійшов висновку, що зупинення Законом № 4059-IX на 2025 рік дії частини першої статті 52 Закону №889-VIII в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад із одночасним визначенням того, що у 2025 році надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, хоча і не створює суперечності між правовими нормами Закону про Державний бюджет України на відповідний рік та правовими нормами спеціального Закону № 889-VIII щодо визначення розміру надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям, проте таке зупинення відбулось у спосіб, що суперечить статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
При цьому, суд вважає за необхідне вказати на те, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування утворення, реорганізації та ліквідації органів державної влади здійснюється в межах коштів, передбачених на утримання органів державної влади Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік або (у разі недостатності такого фінансування) після внесення відповідних змін до такого Закону (стаття 2 Закону України від 30.06.1999 № 783-XIV «Про джерела фінансування органів державної влади».
Принципи бюджетної системи, закріплені у статті 7 Бюджетного кодексу України, є керівними засадами, головними правилами, відправними установленнями, що походять з конституційних ідей єдності, справедливості, неупередженості, соціальної спрямованості, збалансованості та ефективності , визначають загальну спрямованість і найістотніші риси бюджетної системи, характер бюджетних відносин, їх внутрішню логіку та зміст, тобто принципи характеризують загальні вимоги до бюджетних відносин і їх учасників.
Зокрема, принцип збалансованості - це повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.
Згідно із статтею 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Розглядаючи принцип збалансованості бюджету як один з визначальних принципів поряд з принципами справедливості та пропорційності (розмірності) у діяльності органів державної влади, зокрема в процесі підготовки, прийняття та виконання державного бюджету на поточний рік, суд враховує, що в умовах воєнного стану та обмежених ресурсів бюджету основним аспектом бюджетного фінансування в Україні за сучасних умов є оборона та орієнтація на військові потреби, тому зменшення державним службовцям надбавки за вислугу на державній службі у 2025 році на підставі положень Закону про бюджет є прагненням до збалансованості бюджету, проте таке прагнення до збалансованості бюджету не тотожне його збалансованості, оскільки таке прагнення не надає права державному органу діяти не на підставі та не у спосіб, визначений Конституцією та законами України, з огляду також на те, що Україна є, зокрема соціальною та правовою державою, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, в Україні діє принцип верховенства права, а тому незважаючи на те, що належний орган державної влади, в межах повноважень, змінив у 2025 році механізм встановлення надбавки за вислугу років, визначивши її максимальний розмір із 50% до 30%, проте не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією України, що зумовило порушення гарантованого статтею 43 Конституції України права позивачки на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Враховуючи зазначені вище висновки Конституційного Суду України та аналізу наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що нові умови оплати праці державних службовців у 2025 році щодо нового нормативного регулювання розмірів надбавок за вислугу років на державній службі, які були встановлені Законом № 4059-IX, який набрав чинності 01.01.2025, у тому числі щодо зупинення на 2025 рік положень статті 52 Закону № 889-VIII, не підлягають застосуванню під час вирішення цієї справи як такі, що суперечать Конституції України.
Наведене в сукупності свідчить про необхідність у спорі, який розглядається застосувати судом норми Конституції України як норми прямої дії, а саме: статей 1, 3, 6, 8, 22, 43 та 48 Конституції України та визнати за позивачкою право на встановлення та виплату з 01.01.2025 надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону № 889-VIII, виходячи з розміру 3% посадового окладу державного службовця за кожен календарний рік стажу державної служби, але не більше 50%.
Крім того, змістом абзаців другого та третього частини четвертої статті 43 Закону №889-VIII передбачено право державного службовця на волевиявлення в процесі прийняття розпорядчих документів керівництва щодо зміни істотних умов служби, однак реалізації такого права позивачці забезпечено не було.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оспорюваний в цій справі наказ Черкаського окружного адміністративного суду №8-0 від 09.01.2025 в частині встановлення позивачці на 2025 рік надбавки за вислугу років в розмірі 6 відсотків посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 01.01.2025 становить понад 3 роки, не відповідає критеріям, визначеним у статті 2 КАС України та статті 19 Конституції України, у зв'язку із чим є протиправним та підлягає скасуванню у відповідній частині.
Щодо зобов'язальної частини позовних вимог, суд враховує те, що за правилами частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункти 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Тож, беручи до уваги встановлені у справі обставини та норми, якими врегульовані спірні правовідносини, з урахуванням рішень Конституційного Суду України, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Черкаського окружного адміністративного суду (бульвар Шевченка, 117, м. Черкаси, 18002, ЄДРПОУ 35158674) про визнання протиправним та скасування наказу, а також зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Черкаського окружного адміністративного суду №8-0 від 09.01.2025 у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби секретарю судового засідання ОСОБА_2 на 2025 рік, а саме у період з 01 січня 2025 року на рівні 6% місячного посадового окладу та з 02.12.2025 на рівні 8% місячного посадового окладу.
Зобов'язати Черкаський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату секретарю судового засідання ОСОБА_2 надбавки за вислугу років державної служби з 1 січня 2025 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України “Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН