Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 червня 2025 року Справа№200/2565/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Мосіна Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
09 квітня 2025 року адвокат Мосін Андрій Володимирович в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 травня 2024 року по 19 березня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 400969 (чотириста тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 12 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 травня 2024 року по 19 березня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 400969 (чотириста тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 12 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (зі змінами та доповненнями).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувано встановлені судом докази по справі.
06 травня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву та докази по справі, які судом долучено до матеріалів справи.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до положень статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Отже відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, в обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що згідно з наказом Командира військової частини НОМЕР_1 від 22 травня 2024 року №143 (по стройовій частині) позивача з 22 травня 2024 року виключено зі списків військової частини та усіх видів забезпечення. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі №200/4194/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум, які виплатив 19 березня 2025 року, тобто, позивачу було виплачено частину недоотриманого грошового забезпечення лише 19 березня 2025 року, але відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з 22 травня 2024 року (дата виключення зі списків військової частини) по 19 березня 2025 року (по час повного розрахунку).
Представник позивача вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 травня 2024 року (з дня виключення зі списків особового складу) по 19 березня 2025 року (час повного розрахунку). Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В установлений судом строк відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. В обґрунтування доводів ним вказано, що до прийняття постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі №200/4194/24, у відповідача не було підстав вважати, що розрахунок при звільненні позивача було здійснено не в повному обсязі, як і підстав здійснити перерахунок та подати запит на виділення військовій частині з державного бюджету додаткових коштів. Тому, відповідач вважає, що своєчасне здійснення ним активних імперативно визначених дій спрямованих на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі №200/4194/24, залишеного постановою від 21 листопада 2024 року у справі №200/4194/24 Першого апеляційного адміністративного суду без змін, по здійсненню перерахунку і виплати позивача грошового забезпечення, за умов своєчасної виплати безспірної частки грошового забезпечення позивачу на момент його звільнення - не є протиправною бездіяльністю та затримкою розрахунку при звільнені позивача.
Разом із цим, відповідач зазначає, що сума у 400969 (чотириста тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 12 коп. вирахувана позивачем на основі хибного розуміння складу вихідних даних, що підлягають розрахунку для середньоденного грошового забезпечення, яке може підлягати компенсації за умов затримки розрахунку при звільненні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , та має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , яке видано Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області 17 січня 2017 року.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 18 березня 2022 року по 22 травня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
На звернення позивача, відповідачем надано лист від 11.06.2024 № 277/7, у якому зазначено, що за період служби ОСОБА_2 отримував грошове забезпечення, виходячи з прожитковому мінімуму у розмірі 1 762, 00 грн. При цьому, у листі також зазначено, що позивач отримував допомогу на оздоровлення у 2022 - 2024 роках. Вказане підтверджується також розрахунковим листом від 07 червня 2024 року № 699/24.
Вважаючи, що грошове забезпечення було розраховано неправильно, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі №200/4194/24, яке набрало законної сили 21 листопада 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення за період проходження служби з 18.03.2022 по 19.05.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 18 березня 2022 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 18.03.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
15 січня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на адвокатський запит від 07 січня 2025 року (вх.№46 від 11 січня 2025 року), в якій повідомлено наступне.
«Військовою частиною НОМЕР_1 прийнято до виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі №200/4194/24, виплата коштів ОСОБА_1 буде здійснена після їх виділення Військовій частині НОМЕР_1 з державного бюджету згідно з проведеним перерахунком, про що зацікавлених осіб буде повідомлено додатково.
Також надаємо розрахунково-платіжну відомість щодо проведеного перерахунку грошового забезпечення на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі №200/4194/24.
З приводу нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати, то рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі №200/4194/24 не зобов'язано військову частину здійснювати таке нарахування та виплату.»
Відповідно до платіжної інструкції №1113 від 18 березня 2025 року, та наданого позивачем скріншота сторінки банківського застосунку, 19 березня 2025 року позивачу зараховано виплату в/с згідно рішення суду від 05 вересня 2024 року у справі №200/4194/24 у розмірі 80040,02 грн., що не оскаржується сторонами.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 07 червня 2024 року вих.№698/24 у березні 2024 року позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 54210,00 грн., у квітні 2024 року - 78420,00 грн. (два останні календарні місяці, що передували місяцю звільнення зі служби - травень 2024 року).
Відповідно до наданої відповідачем довідки від 02 травня 2025 року №1838/5-77 розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням ОСОБА_1 за березень 2024 року складає 54210,00 грн., за квітні 2024 року складає 78420,00 грн.
Згідно з довідкою відповідача від 02 травня 2025 року №1838/5-78 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення 09 серпня 2023 року складає: середньомісячне грошове забезпечення - 24210,00 грн., середньоденний розмір грошового забезпечення - 795,99 грн.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, звернувся із цим позовом до суду з вимогами нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 травня 2024 року по 19 березня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 400969 (чотириста тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 12 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (зі змінами та доповненнями).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України), в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ).
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим пункту першого статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача зі служби) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З аналізу наведеного вбачається, що відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).
Відтак, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
На підставі пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Крім того, суд зауважує, що пунктом 2 розділу І Порядок №260 внормовано, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Водночас, у пункті 16 розділу І Порядку №260 визначено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено й по теперішній час.
Підпунктом 2 пунктом 4 зазначеного Указу постановлено Кабінету Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
На виконання вказаного Указу Президента України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», яка застосовується з 24 лютого 2022 року, установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до цієї Постанови неодноразово вносилися зміни та доповнення, у тому числі, й до пункту 1.
Відповідно до абзацу другого пункту 7 розділу І Порядок №260 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відтак, Порядок №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір середньоденного грошового забезпечення.
Отже, доводи відповідача в цій частинні є безпідставними та необґрунтованими, тому не приймаються судом до уваги.
Як встановлено судом вище, що 19 березня 2025 року позивачу зараховано виплату в/с згідно рішення суду від 05 вересня 2024 року у справі №200/4194/24 у розмірі 80040,02 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1113 від 18 березня 2025 року та скріншотом сторінки банківського застосунку.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 07 червня 2024 року вих.№698/24 у березні 2024 року позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 54210,00 грн., у квітні 2024 року - 78420,00 грн. (два останні календарні місяці, що передували місяцю звільнення зі служби - травень 2024 року), середньоденне грошове забезпечення позивача складає 2174,26 грн. (132630,00 грн./61 дн.), а не 2179,18 грн., як помилково розраховано представником позивача.
Водночас, суд не приймає до уваги, надану позивачем довідку відповідача від 02 травня 2025 року №1838/5-78, в якій останнім розраховано середньоденний розмір грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення 09 серпня 2023 року, який складає: середньомісячне грошове забезпечення - 24210,00 грн., середньоденний розмір грошового забезпечення - 795,99 грн., оскільки зазначений розрахунок здійснено неправильно та без врахування встановлених обставин справи.
Період шість місяців з 23 травня 2024 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 23 листопада 2024 року складає 184 календарних дня.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки виплат складає 400063,84 грн. (2174,26 грн. *184 дні), а не 400969,12 грн. як помилково зазначає представник позивача у позові.
Таким чином, керуючись пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 та постановою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справа №420/20192/21, суд вважає, що належним способом захисту є саме стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 травня 2024 року по 23 листопада 2024 року в розмірі 400063,84 грн.
Сума визначається без відрахування податків та зборів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі №990/317/23).
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо вимог позивача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (зі змінами та доповненнями) (далі - Порядок №44), то ці вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Суд зазначає, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
У відповідності до пункту 2 Порядку №44, на який посилається позивач, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відтак, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, тому на нього не розповсюджується пункт 2 Порядку № 44.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов адвоката Мосіна Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 травня 2024 року по 19 березня 2025 року, але не більше шести місяців.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 травня 2024 року по 23 листопада 2024 року у розмірі 400063 (чотириста тисяч шістдесят три) грн. 84 коп. (з відрахуванням з цієї суми податків, зборів і обов'язкових платежів).
В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 25 червня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна