Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 червня 2025 року Справа№640/17089/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 30.08.2022 № 957-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у м. Києві з 06.09.2022;
стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 06.09.2022 до часу поновлення позивача на посаді з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2022 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу №640/17089/22 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 14.04.2025 прийнято адміністративну справу до провадження. Вирішено розгляд справи проводити спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 18.06.2025 витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві певні докази.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вступила на державну службу 01.08.1996 та з вказаної дати проходила державну службу, працюючи в податкових органах м. Києва, правонаступником яких є Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ - 44116011) та безпосередньо у Головному управлінні ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ - 44116011). Остання займана посада державної служби - начальник відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ ГУ ДПС у м. Києві (категорія посади «Б», 4 ранг державного службовця).
Також зазначає, що 06.09.2022 на адресу електронної пошти з електронної адреси kyiv.personal@tax.gov.ua було надіслано копію наказу ГУ ДПС у м. Києві від 30.08.2022 № 957-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та супровідного листа ГУ ДПС у м. Києві № 8225/І/26-15-11-00-16 від 06.09.2022. Вищезазначеним листом було повідомлено, що наказом ГУ ДПС у м. Києві від 30.08.2022 № 957-о «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено 05.09.2022 з займаної посади відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Безпосередньо у наказі, копія якого була додана до листа ГУ ДПС у м. Києві № 8225/ І/26-15-11-00-16 від 06.09.2022, зазначено про припинення державної служби та звільнення 05 вересня 2022 року з посади відповідно до пункту 1 частини першої, частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі змінами структури та штатного розпису державного органу.
Зазначено, що відповідач мав, по-перше, запропонувати позивачці переведення на цю посаду як вакантну та рівнозначну тій, що обіймає і яка підпадає під скорочення, а по-друге, мав з'ясувати, чи позивачка мала переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, однак, цей обов'язок відповідачем грубо порушено, й натомість запропоновано посаду головного державного інспектора, від якої позивачка була змушена відмовитися.
Головне управління ДПС у м. Києві скористалось правом подання відзиву на адміністративний позов, зі змісту яких, просять суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У відзиві вказує, що основним завданням відділу, начальником якого була позивачка, є організація супроводження судових справ у сфері податкових спорів за матеріалами планових перевірок, представлення інтересів контролюючого органу в судах та того, що з 11.04.2022 припинено простій у роботі Головного управління ДПС у м. Києві, а суди здійснювали правосуддя - з моменту виходу з простою виникла необхідність у забезпеченні роботи всіх відділів управління супроводження судових справ. Головне управління ДПС у м. Києві зазначає, що після виведення з простою контролюючого органу та до моменту звільнення позивачки, на виконання та відповідного реагування до відділу, що здійснює супроводження у судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок було передано близько 2 000 (двох тисяч) документів. При цьому, у зв'язку з перебуванням у простої Головного управління ДПС у м. Києві, з 11.04.2022 на виконання до відділу надійшла значна кількість документів, в тому числі і судових, що потребували термінового виконання.
Водночас, вказує, що після виходу із простою Головного управління ДПС у м. Києві, а саме з 11.04.2022 по дату звільнення 05.09.2022 (близько 5 місяців) позивачка не виконувала свої основні посадові обов'язки начальника відділу у зв'язку із перебуванням у відпустках різного виду, у тому числі за кордоном.
Позивачка у позовній заяві зазначає, що вона мала переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, відповідно до пункту 3 статті 42 КЗпП, як працівник з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. При цьому, статтею 42 КЗпП визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Водночас, застосування пунктів 1-10 частини другої статті 42 КЗпП здійснюється при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації працівників.
Таким чином, законодавством надано переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Зауважує, що попередження про наступне звільнення, яке було направлено позивачці, містило пропозицію для переведення на іншу посаду, а саме головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок управління правового забезпечення Головного управління ДПС у м. Києві відповідно до вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VII. Головне управління ДПС у м. Києві, звертає увагу суду, що воєнний стан є особливим правовим режимом, яким водночас встановлюються обмеження прав і свобод, але і не припиняє обов'язок виконання державними органами функцій передбачених законодавством. Державні службовці, перебуваючи на державній службі, у такому випадку, повинні дотримуватись обов'язків передбачених їх посадовими інструкціями та дотримуватись основних принципів державної служби. При цьому, під час дії режиму воєнного стану постійне перебування у відпустах різного роду більшості працівників державного органу унеможливлює виконання ним завдань і функцій передбачених законодавством.
З урахуванням наведених обставин, при зміні в Організаційні структурі та штатному розписі під час дії режиму воєнного стану та з урахуванням скорочення кількості відділів в управлінні, пріоритетними визначались саме кваліфікація та продуктивність праці кожного працівника за останній період.
Вважає, що під час прийняття оскаржуваного наказу Головне управління ДПС у м. Києві вважає, що діяло у спосіб і в межах визначених чинним законодавством України.
У відповіді на відзив позивачка вказує, що з доводами відповідача не погоджується, просила позовні вимоги задовольнити.
У відзиві на позов, між іншим, викладно клопотання про витребування доказів, а саме свідоцтва Генерального консульства України в Дюссельдорфі від 10.06.2022 №61231/19-523/2-6464. Проте, у поданому клопотанні заявлено про витребування інформації та доказів, які не входять до предмету доказування у даній справі. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів слід відмовити.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відповідно до особової картки державного службовця №241 склала присягу державного службовця 01.08.1996 ДПІ по Києву. Стаж державної служби 24 роки 4 місяців 22 днів. Звільнена 05.09.2022 (реквізити акта про звільнення 30.08.2022 №957-о).
Згідно з відомостями про оцінювання результатів службової діяльності у період з 01.01.2021 по 22.10.2021 діяльність позивачки оцінено на відміно (наказ віл 07.12.2021 №933).
З автобіографії позивачки вбачається, що з 01.08.1996 по теперішній час (дата подання 22.12.2020) працювала у податкових органах м. Києва, а саме: у період з 1996 року по 1999 рік - старшим державним ревізором-інспектором відділу реєстрації та контролю ЕККА управління аудиту; у період з 1999 року по 2002 рік - старшим державним ревізором-інспектором відділу апеляційного оскарження; у період з 2002 року по жовтень 2014 року - старшим податковим інспектором, головним податковим інспектором відділу супроводження актуальних та резонансних справ юридичного управління; у період з жовтня 2014 року - начальником відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок управління правової роботи ГУ ДПС у м. Києві.
З відомостей про призначення (переведення) на посаду державної служби у цьому державному органі та присвоєння рангів вбачається, що позивачка призначена з 22.12.2020 начальником відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 до дня фактичного виходу її з відпуски. (наказ від 21.12.2020 №42-о).
Відповідно до попередження про наступне звільнення позивачку повідомлено, що у зв'язку зі змінами в Організаційній структурі та Штатному розписі Головного управління ДПС у м. Києві на підставі наказів Головного управління ДПС у м. Києві від 02.05.2022 № 81 «Про введення в дію Організаційної структури Головного управління ДПС у м. Києві та затвердження Переліку індексів структурних підрозділів Головного управління ДПС у м. Києві», від 15.06.2022 №113 «Про введення в дію Переліку змін № 1 та Переліку змін № 2 до Організаційної структури Головного управління ДПС у м. Києві», від 15.06.2022 № 32-ф «Про введення в дію Штатного розпису на 2022 рік Головного управління ДПС у м. Києві, Переліку № 1 та № 2 змін до Штатного розпису на 2022 рік Головного управління ДПС у м. Києві», відповідно до пункту 1 частини 1, частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Попереджено про наступне звільнення з посади начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у м. Києві, на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 до фактичного виходу її з відпустки, яку позивач обіймає, « » 2022 року (по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього повідомлення).
Державну службу з позивачем буде припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Одночасно запропоновано позивачу для переведення іншу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а саме: головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок управління правового забезпечення Головного управлінню у м. Києві.
Від запропонованого варіанту позивач відмовилась, про що не заперечується.
Відповідно до наказу від 30.08.2022 № 957-о Головного управління ДПС у місті Києві «Про звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено 05.09.2022 позивачку з посади начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у місті Києві, яка була призначена на період відпуски для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 до дня фактичного виходу її з відпуски, у зв'язку зі змінами структури та штатного розпису державного органу, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Позивачка, не погодившись із наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 30.08.2022 № 957-о «Про звільнення ОСОБА_1 »., звернулась до суду з цим позовом.
Крім того, судом встановлено, що наказом від 06.07.2022 №536-о Головного управління ДПС у м. Києві ОСОБА_2 , начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у м. Києві на посаду начальника відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок управління правового забезпечення зі штатним розписом у розмірі 10510,00 грн на місяць та зберегти відпустку для догляду за дитиною.
Наказом №530-о Головного управління ДПС у м. Києві «Про переведення працівників» переведено ОСОБА_3 , заступника начальника управління - начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами позапланових перевірок управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у м. Києві на посаду начальника відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок управління правового забезпечення Головного управління ДПС у м. Києві на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 до дня фактичного виходу її з відпуски, з посадовим окладом, згідно зі штатним розписом у розмірі 10510 гривень на місяць з дня переведення відповідно до ст. 114 КЗпП.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з статтею 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Відповідно до частин першою та другої статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16.12.1966 Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
Згідно зі статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
Порядок проходження державної служби, а також підстави для її припинення врегульовано Законом України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 (надалі Закон №889-VIII).
Згідно з частинами першою-третьою статті 5 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
У частині п'ятої статті 22 Закону №889-VIII наведено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Відповідно до пунктів 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 87 цього Закону суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.
Верховний Суд у постанові від 24.07.2020 у справі №816/654/17 сформував наступні висновки та, скасовуючи судові рішення, виходив з таких мотивів.
Умовою припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України) є, зокрема, ліквідація державного органу або його реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або змінами в організації роботи (служби), унаслідок яких державний службовець об'єктивно не може виконувати посадових обов'язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації роботи, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує, або для цього об'єктивно немає можливості.
Сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі - наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 30.08.2022 № 957-о «Про звільнення ОСОБА_1 » виданий у зв'язку із зміною в організаційні структурі та штатному розписі Головного управління ДПС у м. Києві, а саме відповідно до наказів Головного управління ДПС у м. Києві від 02.05.2022 № 81 «Про введення в дію Організаційної структури Головного управління ДПС у м. Києві та затвердження Переліку індексів структурних підрозділів Головного управління ДПС у м. Києві», від 15.06.2022 № 113 «Про введення в дію Переліку змін № 1 та переліку змін № 2 до Організаційної структури Головного управління ДПС у м. Києві», від 15.06.2022 № 32-ф «Про введення в дію Штатного розпису на 2022 рік Головного управління ДПС у м. Києві, Перелік № 1 та № 2 змін до Штатного розпису Головного управління ДПС у м. Києві» відбулося, за твердженням відповідача, скорочення штатної чисельності Головного управління ДПС у м. Києві та зокрема управління супроводження судових справ у якому працювала позивачка.
Як встановлено судом, підставою для звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з займаної посади стала зміна в організаційні структурі та штатному розписі Головного управління ДПС у м. Києві.
З доповнення до попередження про наступне вивільнення позивачки, судом встановлено, що відповідачем запропоновано позивачці посаду головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок управління правового забезпечення Головного управлінню у м. Києві.
У матеріалах справи міститься заява від 19.08.2022, у якій позивачка зазначила, що відмовляється від переведення на запропоновану нижчу посаду, враховуючи, що у Організаційній структурі та Штатному розписі ГУ ДПС у м. Києві фактично не була скорочена відповідна посада державної служби, займана позивачем, та просила перевести на відповідну посаду начальника відділу супроводження судових справ за матеріалами планових перевірок управління правового забезпечення ГУ ДПС у м. Києві, на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 до фактичного виходу її з відпустки, або на іншу рівнозначну посаду державної служби категорії «Б», у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Заява була направлена на електронну адресу ГУ ДПС у м. Києві.
Отже, як встановлено судом, відповідачем було підготовлено попередження позивачки про скорочення її посади внаслідок зміни структури та штатного розпису. Позивачці запропоновано посаду головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок управління правового забезпечення Головного управлінню у м. Києві, яка відноситься до категорії «В» посад державної служби.
У матеріалах справи міститься заява від 19.08.2022, у яких позивачка зазначила, що відмовляється від переведення на запропоновану нижчу посаду.
Отже, станом на момент попередження про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням посади державної служби позивачка обіймала посаду начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у м. Києві. Вказана посада віднесена до посади державної служби категорії «Б».
Водночас позивачці запропоновано перейти на посаду головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок управління правового забезпечення Головного управлінню у м. Києві, яка віднесена до посад державної служби категорії «В», яка відноситься до іншої групи оплати праці та схеми посадових окладів державних службовців передбаченої статтею 51 Закону № 889-VIII та є нижчою посадою.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:
1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;
2) запропонування працівнику всіх наявних вакантних посад (що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з'явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення), які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;
3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.
При цьому, визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівникам при скороченні чисельності штату у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.
Разом з тим, під кваліфікацією розуміється здатність працівника виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи.
Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.
У свою чергу, про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.
Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №824/3229/14-а, від 11.07.2018 року у справі № 816/1232/17.
Отже, лише виконання роботодавцем всіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при скороченні штатів є підставою для переведення на нижчу посаду чи правомірного звільнення.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, а сторонами не спростовується, наявність вільних вакансій категорії «Б» підкатегорії Б-3 на 05.09.2022, які не було запропоновано позивачці. Крім того, відповідачем не було надано жодних пояснень щодо переведення (пропонування) саме позивачки на нижчу посаду, або будь - якого аналізу чи порівняння позивача поряд з іншими працівниками.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.04.2015 у справі №6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Вказана позиція також підтримана в постанові Верховного Суду у справі №816/1232/17 від 11.07.2018.
Наведене свідчить про попередження позивачки про переведення її на посаду головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок управління правового забезпечення Головного управлінню у м. Києві, в порушення статті 41 Закону № 889-VIII.
Крім того, суд зауважує, що згідно з наказом від 15.06.2022 № 32-ф у Головному управлінні ДПС в м. Києві штатний розпис передбачав посаду начальника відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок. Тобто із введенням нового штатного розпису ГУ ДПС - передбачалась посада, що за функціональною компетенцією була рівнозначна тій, яку обіймала позивача до скорочення.
Зазначене підтверджує наявність вакантних посад в новоутвореному структурному відділі внаслідок реорганізації, зокрема і рівнозначна посада тій, яку обіймала позивачка. Проте, як встановлено судом, жодна з цих посад не була запропонована позивачці: ні разом з попередженням про звільнення, ні під час звільнення.
Крім того, судом встановлено, що у результаті зміни в організаційні структурі та штатному розписі Головного управління ДПС у м. Києві не відбулось скорочення штатної чисельності працівників відділу управління супроводження судових справ, яка навпаки збільшилась (у порівнянні із штатним розписом на 2022 рік, наказ №3-ф від 25.01.2022 - відділ нараховував 15 штатних посад; згідно з наказом від 15.06.2022 № 32-ф - відділ супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок нараховував 21 штатних посад).
Суд вказує, що при порівняні посадових інструкції начальника відділу супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок від 28.06.2022, начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок від 12.05.2021 судом встановлено фактично однаковий зміст Посадової інструкцій начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок та Посадової інструкцій начальника відділу супроводження судових справ за матеріалами планових перевірок.
Сам же відділ супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок зазнав перейменування на відділ супроводження судових справ за матеріалами планових перевірок. Це вбачається з вказаних змін назви, проте основна функція структурного підрозділу не змінилась, про свідчить положення про вищезазначені відділи. Крім того, сама назва відділів «супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок» та «супроводження судових справ за матеріалами планових перевірок» мають синонімічний характер, тобто за змістом є практично ідентичними.
Тобто, сам факт перейменування відділу, що, на думку відповідача, потягнув зміни в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.07.2020 у справі №816/654/17.
Варто наголосити, що сама лише трансформація одного структурного підрозділу ГУ за змістом та юридичними наслідками не є тотожним «скороченню посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису».
Також відповідачем не було забезпечено можливість переведення позивачки на будь-яку вакантну посаду державної служби відповідно до новоствореного штатного розпису, яку позивачка могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації, професійної підготовки та професійної компетентності.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Надання за цим Законом обов'язку керівнику органу або суб'єкту призначення пропонувати рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей кореспондує і обов'язок суб'єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип "правової визначеності".
З огляду на викладене, очевидним є те, що дискреційні дії (рішення) керівників державних органів щодо пропозиції державному службовцю вакантної посади, не можуть відбуватися поза законом та без правового обґрунтування. Прийняття керівником рішення про надання пропозиції державному службовцю про переведення на іншу посаду має відбуватися відповідно певних критеріїв, як-то рівень професійної підготовки та компетентність державного службовця.
Будь-яких доказів врахування цих засад при звільненні позивачки відповідачем не надано.
Питання щодо пропонування вакантної посади працівнику досліджувалось у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №804/1542/16, від 03.07.2020 у справі №811/835/16, схожі до тих, до яких прийшов суд у даній справі.
Верховний Суд у постанові від 29.12.2020 у справі №0940/2206/18 сформував правову позицію, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Судом також враховується пункт 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно з яким обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У цій справі відповідач фактично належними доказами не спростував допущені ним порушення.
Інші доводи відповідача є безпідставними та не впливають на висновки суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 30.08.2022 № 957-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є правомірними і обґрунтованими, а тому позов у цій частині належить задовольнити.
Відповідно до сформованої Верховним Судом правової позиції у подібних правовідносинах, викладеної у постановах від 28.12.2020 у справі №440/630/20, від 28.01.2021 у справі №440/1613/20, від 04.02.2021 у справі №440/181/20, від 25.02.2021 у справі №440/376/20, від 22.04.2021 у справах №440/297/20, №440/704/20, №440/1402/20, №440/470/20, від 12.07.2021 в справі №440/2117/20, виходячи із принципу верховенства Конституції України і прямої дії її норм (складових принципу верховенства права; стаття 8 Конституції України) до цих правовідносин у спірний період обґрунтованим є застосування загального регулювання трудових відносин, що здійснюється Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Скасування наказу про звільнення позивачки відповідно до вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме: на посаді начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у м. Києві.
У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, день звільнення це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.
Оскільки наказ про звільнення введено в дію 05.09.2022, то останнім днем роботи позивачки вважається саме 05.09.2022.
Таким чином, позивачку слід поновити на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто з 06.09.2022.
Поновлення на посаді, яку позивачка обіймала до звільнення, є достатнім ефективним засобом захисту порушеного права позивача.
Суд, встановивши неправомірність спірного наказу, надає оцінку позовній вимозі про стягнення відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2022 по час розгляду справи в суді, з огляду на таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При цьому, вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції обумовлені трудовим договором.
Таким чином, за відсутності вини незаконно звільненої особи у тому, що розгляд справи про поновлення її на посаді триває понад один рік, стягненню підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 у справі № 2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі № 2а-2243/11/1370.
Водночас, за змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Згідно з вимогами статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі Порядок №100).
З урахуванням цих норм, зокрема пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 вказаного Порядку визначається діленням суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку (якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду), на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 3 пункту 8 Порядку №100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства (абзац 4 пункту 8 Порядку №100).
Згідно із довідкою ГУ ДПС у м. Києві від 20.06.2025 № 10-257 відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати у випадках, коли в розрахунковому періоді працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установленого посадового (місячного) окладу, а саме з 10510,00 грн, середньоденна заробітна плата складає 477,73 грн.
Вимушений прогул позивача слід обраховувати з 06.09.2022 по день ухвалення судового рішення - 25.06.2025.
У періоді вимушеного прогулу з 06.09.2022 по 25.06.2025 було 732 робочих днів.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до позиції Верховного Суду у справі №826/2778/14 від 21.10.2021 справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Згідно з частиною шостої статті 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-IX (набрання чинності 24.03.2022), у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до кількості робочих днів, що минули за час вимушеного прогулу позивача, стягненню на її користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.09.2022 по 25.06.2025 у розмірі 349698,36 грн (732 р.д. х 477,73 грн; сума зазначена без утримання податку та інших обов'язкових платежів).
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Крім того, оскільки суд ухвалив рішення про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд вказує, що пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у м. Києві з 06.09.2022 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць належить допустити до негайного виконання.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачка судовий збір не сплачувала, оскільки звільнений від нього в силу положень пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому суд не стягує та присуджує такі судові витрати.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 30.08.2022 № 957-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 з 06.09.2022 на посаді начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у м. Києві.
Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2022 по 25.06.2025 у розмірі 349698 (триста сорок дев'ять тисяч шістсот дев'яносто вісім) гривень 36 копійок.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 06.09.2022 ОСОБА_1 на посаді начальника відділу супроводження в судах податкових спорів за матеріалами планових перевірок управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у м. Києві.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.В.Загацька