Справа № 542/375/24 Номер провадження 22-ц/814/1922/25Головуючий у 1-й інстанції Шарова-Айдаєва О. О. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
24 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Пишногуб Н.О., відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 січня 2025 року, постановлене суддею Шаровою-Айдаєвою О.О. (повний текст складено 31 січня 2025 року),
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав,
26.02.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, у якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 15.07.2006 перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м.Полтави від 12.04.2011 (справа №2-1113/11). Від шлюбу мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання якого з відповідачки на користь позивача стягуються аліменти у розмірі частини від її доходу (заробітку), про що постановлено рішення суду від 25.10.2022 у справі №553/1288/22.
Зазначає, що із 2014 року син проживає разом із батьком, позивачем, та перебуває на його повному матеріальному утриманні. Відповідачка від народження сина участі у його вихованні не приймала, його життям не цікавиться, матеріальної допомоги на утримання сина не надає, тим самим ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Із підстав викладеного, враховуючи, що відповідачка зловживає алкогольними напоями, що мало наслідком погіршення стану здоров'я дитини, вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде відповідати його якнайкращим інтересам.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21.01.2025 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, доцільність застосування якого у цій справі недоведена належними та беззаперечними доказами.
Позивач оскаржив рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Із підстав, раніше викладених у позовній заяві, цитуючи вимоги статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», статті 150, 157, 164 СК України, вважає, що в ході судового розгляду справи заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження, у тому числі показаннями свідків, а тому є законними та обґрунтованими.
Наголошує, що наразі син сторін є повнолітнім, а тому заявлений позивачем в його інтересах спір жодним чином не має корисливих мотивів для самого позивача.
Вважає, що самі по собі заперечення відповідачки проти позову та її явка у два судові засідання, за умов тривалого, понад 10 років, не виконання батьківських обов'язків, не є достатніми підставами вважати, що остання в подальшому виконувати свої батьківські обов'язки належним чином.
Зазначає, що районний суд не встановив причин проживання дитини в сім'ї позивача починаючи із 2014 року та не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, висновку органу опіки та піклування, який дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Наголошує, що обізнаність відповідачки про життя сина, його навчання та хобі, зумовлена його, позивача, позовом про стягнення з неї аліментів на утримання сина, зокрема, на період його навчання. При цьому, на запитання в якому саме навчальному закладі він навчається, вона не змогла відповісти. Тоді як надані нею для огляду в судовому засіданні фото-відео файли не є належними доказами, а тому не мали бути враховані судом при постановленні оскаржуваного рішення.
Як на доказ алкогольної залежності відповідачки, посилається на роздруківки із сайту «Судова влада» у справі №1621/1949/12 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.
Просить врахувати, що матеріальна участь відповідачки в утримання сина є нечисленною, епізодичною та недостатньою. При цьому, відповідачкою не надано доказів, які б підтверджували належність виконання нею батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітнього сина або наявності перешкод у їх виконанні.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21.03.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 28.03.2025.
Відзив на апеляційну скаргу не находив.
У суді апеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала, наполягаючи на її задоволенні.
Відповідачка проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, у судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ./а.с.5 т.1/
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 12.04.2011 (справа №2-1113/11) шлюб, зареєстрований 15.07.2006 Київським ВРАЦС Полтавського МУЮ, актовий запис №115, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - розірвано./а.с.9 т.1/
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25.10.2022 (справа №553/1288/22) постановлено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання чина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.05.2022 та до досягнення дитиною повноліття./а.с.6-8 т.1/
Згідно із довідкою-розрахунком, складеним 18.12.2023 державним виконавцем Дніпровського ВДВС у м.Києві, заборгованість по аліментах станом на 18.12.2023 становить 101 742,55 грн./а.с.11-12 т.1/
За змістом довідки Полтавського фахового кооперативного коледжу від 13.02.2024 №122, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у коледжі на ІІІ курсі денного відділення з 01.09.2021 (наказ №99 від 27.07.2021) по 30.06.2024 за спеціальністю 081 «Право, освітньо-професійна програма Право». Навчальний рік - 10 місяців. Стипендію не отримує, у зв'язку з тим, що навчається за кошти фізичних або юридичних осіб./а.с.14 т.1/
До позовної заяви позивачем приєднано: зарактеристику студента Полтавського фахового кооперативного коледжу ОСОБА_4 ; характеристику учня 9 класу КЗ «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради Полтавської області» Кольцова О.О.; виписку із медичної карти стаціонарного хворого №7467 за період із 12.08.2012 по 21.08.2012 відносно ОСОБА_3 ; Акт обстеження умов проживання; письмові пояснення свідка ОСОБА_5 /а.с.15-22 т.1/
Також, позивачем на підтвердження своїх доводів, викладених у позовній заяві, надані до суду копія його заяви начальнику служби у справах дітей Новосанжарської райдержадмінстрації від 22.08.2012, у якій він просив відібрати сина від матері, перевірити психічний стан колишньої дружини, примусово направити її на лікування від алкогольної залежності, а також копія заяви ОСОБА_6 (бабусі ОСОБА_3 ) від 22.08.2012, адресованої прокурору Новосанжарського району, про негайне втручання у розслідування кримінальної справи за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю її онука./а.с.80-82 т.11.
Рішенням виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради від 24.09.2024 №321 затверджено висновок органу опіки та піклування виконавчого Подільської районної у м.Полтаві ради про доцільність позбавлення батьківський прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При складанні такого висновку встановлено, що заслухавши гр. ОСОБА_1 , врахувавши пояснення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розглянувши матеріали даної справи на комісії з питань захисту прав дитини, керуючись статтями 19, 150, 152, 155,164, 165, 166 Сімейного кодексу України, беручи до уваги рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради від 20.09.2024 (протокол № 12), матеріали, що стосуються даної справи, виконавчий комітет Подільської районної у м. Полтаві ради як орган опіки та піклування вважав за доцільне, в інтересах дитини, позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зважаючи на те, що мати ОСОБА_2 ухиляється від здійснення своїх батьківських обов'язків щодо сина, а саме: не проживає з ним, не займається його вихованням, не цікавиться його життям, лікуванням, навчанням, батько ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 /а.с.204-205 т.1/
В суді першої інстанції допитано свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_5 , суду пояснив, що є вітчимом позивача та знайомий з відповідачкою із 2006 року. У 2011 року відповідачка виїхала у с. Старі Санжари разом із сином та донькою від попереднього шлюбу, де проживала із матір'ю. Зазначив, що неповнолітній син сторін ОСОБА_3 потрапив у ДТП, оскільки відповідачка погано за ним доглядала. У подальшому вона забрала сина із лікарні. Зазначив, що ОСОБА_2 покинула дітей на свою хвору мати і поїхала на заробітки. У 2013 року позивач забрав сина до себе, матеріально його утримував, в той час як мати ні за що не сплачувала. На запитання чи підтримує ОСОБА_3 спілкування із матір'ю свідок категоричної відповіді не надав, вказавши, що ОСОБА_3 їздив на похорон до своєї бабусі, що проживала в с. Старі Санжари, а також вказав, що син з матір'ю спілкуються по телефону.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що є бабусею ОСОБА_3 . Зазначила, що відповідачка зловживає алкогольними напоями, через що шлюб сторін було розірвано. Вважає, що саме неналежне виконання відповідачкою батьківськи обов'язків мало наслідком отруєння ОСОБА_3 грибами, його потрапляння в ополонку та ДТП. Вказала, що саме вона, свідок, ходить із онуком до лікаря, а травми, отримані в наслідок ДТП, і досі дають про себе знати. Зазначила, що батько забрав до себе сина у 2014 році, мати не надає матеріальної допомоги, не оплачує медичні послуги, дитячі табори. Тоді як саме позивач сплачує за навчання сина, а мати має заборгованість зі сплати аліментів на дитину.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що надані позивачем докази підтверджують виключно характер та спосіб його участі у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування матір'ю своїми батьківськими обов'язками щодо сина, тобто що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Натомість, у матеріалах справи відсутні достатні та переконливі докази, що характеризують особливості матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку, тоді як самі по собі наведені позивачем факти недостатньої участі мати у вихованні, не можуть бути підставою для позбавлення її батьківських прав.
Наданий органом опіки та піклування висновок про доцільність позбавлення матері батьківських прав, районний суд до уваги не взяв, указавши, що він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що не є також такою, що відповідає позбавленню батьківських прав і мета, якою зумовлено звернення позивача в суд із цим позовом, а саме: позбавлення матері батьківських прав за для того, щоб вона не мала можливості в майбутньому звернутись до суду із позовом до сина про стягнення на її користь матеріальної допомоги.
Із підстав викладеного, враховуючи необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема, в частині її права на спілкування з матір'ю та збереження зв'язків із нею, зважаючи на зацікавленість дитини в підтриманні зв'язків із матір'ю, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідачки такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами першим, другим статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Наведений обов'язок ним не виконано, а тому за правилами частини 4 статті 12 ЦПК України він несе ризик настання наслідків із цим пов'язаних.
При вирішенні спору в цій справі суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, матеріали справи не містять, як і доказів того, що відповідачка притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до малолітнього сина.
Натомість, сам факт притягнення відповідачки до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст.130 КУпАП не створює преюдицію в цій справі. Натомість, належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачка зареєстрована в медичних закладах, як особа, що страждає на алкогольну залежність, позивачем не надано, як і не доведено її неспроможність за станом здоров'я виконувати батьківські обов'язки по відношенню до сина, який наразі є повнолітнім.
Відтак, розрив між біологічною матірю та дитиною сімейних відносин не відповідає інтересам дитини та не може бути виправданий припущеннями позивача щодо можливого наміру відповідачки звернутися в суд із позовом до повнолітнього сина про стягнення аліментів на її утримання.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані посиланням на висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, колегія суддів відхиляє, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер. Тоді як наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення матері батьківських прав, зокрема, в контексті того, що остання категорично заперечила проти задоволення позову.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, які характеризують виключно особи позивача та його участь у вихованні та утримання сина сторін, що в межах заявленого спору під сумнів не ставиться. Натомість, показання допитаних в суді першої інстанції свідків є малоінформативними, відомими свідкам зі слів позивача, якому такі свідки приходяться близькими родичами.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 січня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25.06.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак