Справа № 761/16500/20
Провадження № 4-с/761/103/2025
13 червня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Савчук Ю.Н.
за участю секретаря Габунії Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛС» на бездіяльність державного виконавця, заінтересована особа: ОСОБА_1 , Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ),
Представник скаржника звернувся до суду зі скаргою на рішення органу примусового виконання рішень.
У вказаній скарзі представник скаржника просить суд визнати бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 протиправною. В обґрунтування скарги посилався на те, що 02 жовтня 2024 року державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Ліщинським Олексієм Валерійовичем було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення.
У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач ТОВ "КЛС" повідомив, що боржнику належить рухоме майно, яке зберігається на складі стягувача на підставі договору зберігання. Була вказана точна адреса місцезнаходження такого майна з проханням здійснити його опис, арешт та реалізацію відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Станом на 05.05.2025 року державний виконавець жодних виконавчих дій не вчинив, опис і арешт рухомого майна боржника здійснено не було, у зв'язку з чим представник ТОВ «КЛС» вимушений був звернутись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.05.2025 року скаргу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду та витребувано матеріали виконавчого провадження №76151724.
22.05.2025 року на виконання вимог ухвали суду від 09.05.2025 року надійшли матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Представник скаржника в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд скарги без його участі.
Заінтересовані особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду скарги повідомлялись належним чином.
Дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 02 жовтня 2024 року державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Ліщинським О.В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення, що підтверджується постановою від 02.10.2024 року.
У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач ТОВ «КЛС» повідомив, що боржнику належить рухоме майно, яке зберігається на складі стягувача на підставі договору зберігання. Була вказана точна адреса місцезнаходження такого майна з проханням здійснити його опис, арешт та реалізацію відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно положення ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби має відбуватися згідно зі статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Право на звернення до суду є строковим. Скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи (частина перша статті 449 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності, тощо.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Принцип обов'язковості судового рішення, закріплений на конституційному рівні набуває свого втілення у судоустрійному і процесуальному законодавстві.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи, є найважливішим актом судової влади.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення» воно покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Судове рішення ухвалюється іменем України незалежно від того, до якого рівня судової системи або юрисдикції належить суд і в якому складі суддів (одноособово чи колегіально) розглянуто справу; саме в ньому підбивається підсумок судового розгляду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Так на підставі виконавчого листа №761/16500/20 від 06.07.2021 державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Ліщинським О.В. 02.10.2024 року було відкрито виконавче провадження №76151724.
Згідно поданої скарги представник стягувача в особі ТОВ «КЛС» стверджує, що державним виконавцем не вчинено усіх визначених Законом України «Про виконавче провадження» дій щодо розшуку майна боржника, строку та порядку перевірки майнового стану боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Частиною 2 статті 36 зазначеного Закону визначено, що розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Згідно з ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Згідно з ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
При цьому сам факт здійснення окремих дії щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/25970/14.
Скаржник стверджує, що станом на 05.05.2025 року державний виконавець жодних виконавчих дій не вчинив, опис і арешт рухомого майна боржника здійснено не було.
10 грудня 2024 року стягувач направив до виконавця письмовий запит, в якому просив повідомити, які конкретно дії були вчинені щодо опису майна боржника та пояснити, що перешкоджає виконанню вимог закону щодо опису.
22.05.2025 року державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Ліщинським О.В. надано матеріали виконавчого провадження та відповідь на цей запит від 26.12.2024 року № 23-824, в якому Ліщинський О.В. зазначив, що у заяві про відкриття провадження не було зазначено конкретного майна, не додано документів, які підтверджують право власності боржника на зазначене майно і саме тому опис такого майна не проводився.
Водночас, суд звертає увагу, що скаржником ще у заяві про відкриття виконавчого провадження було надано адресу знаходження майна боржника, зазначено, що воно зберігається у приміщенні стягувача на підставі договору зберігання, і виконавець був зобов'язаний вжити дій для перевірки відповідності інформації та здійснення опису, як того вимагають ст. 48, 52, 53 Закону України «Про виконавче провадження».
Закон не зобов'язує стягувача надавати документи про право власності боржника на майно, якщо такі документи з об'єктивних причин йому не відомі. Державний виконавець, отримавши вказівку на конкретне майно, мав, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», вжити всіх необхідних заходів для його виявлення та опису, у т.ч. витребувати документи, здійснити огляд, звернутися за роз'ясненнями, залучити понятих тощо. Тобто саме на виконавця, а не на стягувача покладено обов'язок встановити, чи належить майно боржнику. Посилання виконавця на відсутність «документів» не звільняє його від обов'язку провести перевірку наданої інформації у межах повноважень. Невчинення жодних дій у строк, встановлений законом (зокрема 10-денний строк перевірки майнового стану боржника), свідчить про незаконну бездіяльність.
Суд вважає, що така відповідь виконавця є формальною і суперечить обов'язкам, покладеним на нього законом. Стягувач надав достатню інформацію про наявність майна, включаючи адресу та правові підстави його зберігання. Натомість державний виконавець не провів перевірку, не здійснив вихід за вказаною адресою, не витребував документів, і не виконав обов'язкові дії у строки, передбачені Закону України «Про виконавче провадження». Скаржник додатково зазначає, що з 2021 року державний виконавець неодноразово повертав виконавчий лист без вжиття заходів до виконання, незважаючи на обґрунтовану інформацію про наявність у боржника майна. Такі дії свідчать про тривале і свідоме невиконання обов'язків.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права заявника має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Разом з тим, як роз'яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», що кореспондується із положенням п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 року № 6, у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
Європейський суд з прав людини наголошує, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя і вагомим складником доступу до суду. З позиції Суду правосуддя було б примарним, якби національна правова система держави дозволяла остаточне, обов'язкове судове рішення залишати невиконаним на збиток одній зі сторін. Крім того, у рішенні по справі «Бурдов проти Росії» Суд вказав, що виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невід'ємною частиною «справедливого судового розгляду» в значенні статті 6 Конвенції. Окрім того, підкреслено, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування. Не вживаючи заходів до виконання судових рішень, які набрали законної сили, упродовж тривалого часу - є позбавленням положення п. 1 ст. 6 Конвенції будь-якого сенсу, а значить є його порушенням.
У зв'язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, а саме вимога про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною. У задоволенні скарги в частині визнання ненадання відповіді на запит від 10.12.2024 року слід відмовити, оскільки відповідь на зазначений запит стягувача державним виконавцем була надана листом №?76151724 від 26.12.2024 року, що підтверджується трек-номером АТ «УКРПОШТА» 0600997452299.
Керуючись ст.19, 129 Конституції України, ст.ст.1, 2, 48 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 259, 260, 447, 451, 452 ЦПК України,-
Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛС» на бездіяльність державного виконавця, заінтересована особа: ОСОБА_1 , Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо нездійснення опису майна боржника у виконавчому провадженні №76151724 - протиправною.
В іншій частині скарги - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення та підписання суддею.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: