Справа №760/6112/24
2/760/2600/25
25 червня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді - Букіної О.М.,
за участю секретаря - Черчукана В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги мотивував тим, що 12 серпня 2022 року щодо нього було винесено постанову серії ЕАР №5743131 за порушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративний штраф у розмірі 340,00 грн.
27 серпня 2022 року Позивач добровільно сплатив штраф, накладений Постановою серії ЕАР №5743131 у розмірі 340,00 грн, що підтверджуєтеся квитанцією.
21 листопада 2022 року за підписом начальника ВАП УПП ДПП Прахіної Г.Ю. направлено матеріали до Уманського відділу державної виконавчої служби у м. Умані Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), для примусового виконання згаданої Постанови в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Усі наведені обставини були зафіксовані Черкаським окружним адміністративним судом у рішенні від 22 травня 2023 року у справі № 580/240/23, та підтверджені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року.
Із рішення суду встановлено, що Управління патрульної поліції в Одеській області, звертаючи постанову про накладення штрафу від 12.08.2022 до виконання, повинен був перевірити, чи сплатив Позивач штраф, накладений вказаною постановою. Однак, Відповідач, не перевіривши сплату Позивачем такого штрафу, безпідставно звернувся до органів державної виконавчої служби для примусового її виконання.
А том вважає, що відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, за дисциплінарною скаргою Позивача на дії посадової особи УПП в Одеській області ДПП - капітана відділу адміністративної практики Прахіної Г.Ю. було проведено службове розслідування дисциплінарною комісією та затверджено Висновок від 25 грудня 2023 року, де в діях посадової особи встановлено дисциплінарний проступок, порушення службової дисципліни, визнано її вину, а відомості, що стали підставою для призначення та проведення службового розслідування знайшли своє фактичне підтвердження.
Так, вважає, що протиправними діями посадових осіб Департаменту патрульної поліції йому була завдана моральна шкода, яка полягала в негативних переживаннях, перебуванні в стані постійної психоемоційної напруги, нервозності, дратівливості, порушенні сну, душевних стражданнях та приниженні честі і гідності. Крім того, у зв'язку з такими діями щодо нього, Позивач тимчасово втратив довіру до правоохоронних органів України.
Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на його користь 7 000,00 на відшкодування моральної шкоди.
Крім того, просить стягнути з Відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
14.03.2024 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 18.03.2024 відкрито спрощене провадження без виклику учасників справи.
Позивачу судом було надіслано копію ухвали суду від 18.03.2024.
Відповідачу судом було надіслано копію ухвали суду від 18.03.2024 та копію позовної заяви із додатками.
Як вбачається із матеріалів справи Відповідачем копія ухвали суду від 18.03.2024 та копія позовної заяви із додатками було отримано 29.03.2024, що підтверджується відміткою на супровідному листі про направлення вказаних документів.
27.03.2024 від Позивача до суду надійшло клопотання щодо уточнення Відповідача у справі, а саме: просив вважати Відповідачем у справі Державу Україну в особі Департаменту патрульної поліції.
15.01.2024 на адресу суду від представника Відповідача Департаменту патрульної поліції надійшла заява про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.
15.01.2024 року на адресу суду від представника Відповідача Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказує, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки Законами України не встановлено, що можливі незаконні дії або рішення інспектора поліції автоматично тягнуть за собою встановлення наявності моральної шкоди. Тягар доведеності наявності заподіяної моральної шкоди такими діями і рішенням законодавець покладає на Позивача.
11.03.2024 позивач подав також клопотання про призначення у справі психологічної експертизи для визначення наявності спричинення позивачу моральних страждань та визначення розміру грошової компенсації.
15.04.2024 на адресу суду від представника Відповідача Департаменту патрульної поліції надійшли заперечення на клопотання про призначення судової експертизи, оскільки призначення експертизи для визначення розміру моральної шкоди не є обов'язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду. Зазначений висновок викладений в постанові Верховного суду від 22 липня 2022 у справі П/811/4240/14.
08.05.2024 до суду від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній наполягає на задоволенні позовної заяви на підставі зазначених в ній доводів.
Ухвалою суду від 25.06.2025 у задоволенні клопотання позивача при призначення у справу судової психологічної експертизи відмовлено.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 12 серпня 2022 року щодо Позивача ОСОБА_1 було винесено постанову серії ЕАР №5743131 за порушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративний штраф у розмірі 340,00 грн.
27 серпня 2022 року Позивач добровільно сплатив штраф, накладений постановою серії ЕАР №5743131 у розмірі 340,00 грн., що підтверджуєтеся квитанцією від 27.08.2022.
21 листопада 2022 року за підписом начальника ВАП УПП ДПП Прахіної Г.Ю. направлено матеріали до Уманського відділу державної виконавчої служби у м. Умані Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), для примусового виконання згаданої Постанови в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Вищевикладені обставини встановлені Черкаським окружним адміністративним судом у рішенні від 22 травня 2023 року у справі № 580/240/23 та підтверджені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року.
Із рішення суду встановлено, що Управління патрульної поліції в Одеській області, звертаючи постанову про накладення штрафу від 12.08.22 до виконання, повинно було перевірити, чи сплатив Позивач штраф, накладений вказаною постановою. Однак, Відповідач, не перевіривши сплату Позивачем такого штрафу, безпідставно звернувся до органів державної виконавчої служби для примусового її виконання.
Визнано протиправними дії Управління патрульної поліції в Одеській області щодо звернення до примусового виконання постанови від 12.08.2022 серії ЕАР № 5743131.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, за дисциплінарною скаргою Позивача на дії посадової особи УПП в Одеській області ДПП - капітана відділу адміністративної практики Прахіної Г.Ю. було проведено службове розслідування дисциплінарною комісією та затверджено Висновок від 25 грудня 2023 року, де в діях посадової особи встановлено дисциплінарний проступок, порушення службової дисципліни, визнано її вину, а відомості, що стали підставою для призначення та проведення службового розслідування знайшли своє фактичне підтвердження.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Оскільки для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1176, 1167 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов'язком позивача (статті 12, 81 ЦПК України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 397/1745/14-ц.
Позивач просить суд стягнути з Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на його користь 7 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Як встановлено Черкаським окружним адміністративним судом у рішенні від 22 травня 2023 року у справі № 580/240/23 та підтверджені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року, що Управління патрульної поліції в Одеській області, звертаючи постанову про накладення штрафу від 12.08.22 до виконання, повинно було перевірити, чи сплатив Позивач штраф, накладений вказаною постановою. Однак, Відповідач, не перевіривши сплату Позивачем такого штрафу, безпідставно звернувся до органів державної виконавчої служби для примусового її виконання.
Визнано протиправними дії Управління патрульної поліції в Одеській області щодо звернення до примусового виконання постанови від 12.08.2022 Серії ЕАР № 5743131.
Крім того, за дисциплінарною скаргою Позивача на дії посадової особи УПП в Одеській області ДПП - капітана відділу адміністративної практики Прахіної Г.Ю. було проведено службове розслідування дисциплінарною комісією та затверджено Висновок від 25 грудня 2023 року, де в діях посадової особи встановлено дисціплінарний проступок, порушення службової дисципліни, визнано її вину, а відомості, що стали підставою для призначення та проведення службового розслідування знайшли своє фактичне підтвердження.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17 та в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 750/6330/17.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач мав докладати значних зусиль для відновлення своїх порушених прав, зокрема, довелося подати позовну заяву, писати заперечення на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, писати скаргу на дії посадових осіб Управління патрульної поліції в Одеській області до вище стоячого органу.
Вбачається, що посадовою особою Відповідача дійсно були вчинені протиправні дії щодо Позивача, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від останнього додаткових зусиль для організації свого життя.
За таких обставин, суд вважає, що знайшли своє підтвердження доводи Позивача про необхідність відшкодування йому моральної шкоди, оскільки Відповідач не довів, що протиправні дії його посадових осіб не викликали у Позивача психічне напруження у зв'язку з очікуванням поновлення його прав та прийняття відповідного рішення.
При цьому суд враховує, що Позивачу були спричинені душевні страждання, оскільки він був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, зокрема, неодноразово звертатися до суду та до органів управління патрульної поліції, щоб довести протиправні дії посадових осіб.
Разом з тим, при визначені розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує те, що тяжких наслідків для Позивача не настало, а тому з огляду на засади розумності та справедливості суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в сумі 2000 гривень, оскільки такий розмір моральної шкоди є співмірним з душевними стражданнями, який зазнав позивач внаслідок неправомірних дій з боку посадових осіб Відповідача.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Крім того, Позивач також просить стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу Позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 04.03.2024, додаткову угоду №1 до Договору від 04.03.2024 та акт приймання-передачі позовних матеріалів.
З додаткової угоди №1 до Договору від 04.03.2024 вбачається, що гонорар Адвоката становить 6 000,00 грн., який має бути сплачений позивачем не пізніше 5-ти днів від дати фактичного виконання рішення суду, що набрало законної сили.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд приходить до висновку, що зазначений розмір витрат на правову допомогу є не співмірним зі складністю даної справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01)).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
А тому, враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на те, що справа є незначної складності, досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, розгляду справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням ціни позову, співмірності складності справи із наданими адвокатом послугами, витраченого представником часу, суд вважає за можливе зменшити їх розмір та стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 3000,00 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.
Суд зазначає, що кошти слід стягнути на користь Позивача саме з Державного бюджету України, а не з Департаменту патрульної поліції за рахунок його бюджетних асигнувань та відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.
Згідно з цим висновком законодавство не передбачає необхідності зазначення суб'єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).
Вказане узгоджується з постановою ВП ВС у справі № 910/5880/21.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, а тому витрати по сплаті судового збору слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись статтями 23, 1167,1173,1176 ЦК України, статтями 19, 56 Конституції України, статтями 1, 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 103,105, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
У задоволенні інших позовних вимог до Департаменту патрульної поліції - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 25 червня 2025 року.
Суддя: О.М. Букіна