Номер провадження: 22-ц/813/2359/25
Справа № 509/2546/24
Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л.
Доповідач Драгомерецький М. М.
12.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Конової Л.М.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 липня 2024 року про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про надання додаткового строку на прийняття спадщини, -
01 травня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про надання додаткового строку на прийняття спадщини, в якому просив суд надати додатковий строк на прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , щодо нерухомого майна, яке перебуває на території Одеського (кол. Овідіопольського) району Одеської області.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 травня 2024 року відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про надання додаткового строку на прийняття спадщини.
04 липня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Батурін С.Є. подав до суду клопотання про забезпечення позову, в якому просить накласти арешт на земельну ділянку та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 липня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Батуріна С.Є. про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на майно у вигляді: земельної ділянки та жилого будинку з господарським будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке належало ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_1 .
Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що він не є учасником даної цивільної справи, однак ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 липня 2024 року порушуються його майнові права як власника житлового будинку та приватизованої ним земельної ділянки.
Позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання до апеляційного суду не з'явились, про розгляд справи повідомленні належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень та довідка про доставку судової повістки-повідомлення в електронний кабінет (а.с. 43-50).
Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - адвоката Конову Л.М., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно частини 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
За змістом частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
За своєю правовою природою забезпечення позову є гарантією належного виконання рішення суду про задоволення позову та ефективного відновлення порушених прав позивача. Вжиття судом цих заходів встановлює до прийняття рішення по справі певні обмеження здійснення учасниками справи, зокрема відповідачами, цивільних прав.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Також підставою для вжиття заходів забезпечення позову є достатньо-обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених процесуальним законом, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також недопущення при цьому прав та охоронюваних інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Задовольняючі заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно у вигляді: земельної ділянки та жилого будинку з господарським будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке належало ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із того, що при житті ОСОБА_4 у заповіті здійснила розпорядження, яким вказаний жилий будинок та земельні ділянки заповіла на користь позивача ОСОБА_2 ..
Оскільки ОСОБА_2 пропустив строк на прийняття спадщини, то спадкове майно відповідно до ст. 1268 ЦК України в порядку спадкування отримав чоловік померлої - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після смерті ОСОБА_5 нотаріус за заявою спадкоємця ОСОБА_3 відкрила спадкову справу №34/2024.
Нерухоме майно у вигляді житлового будинку з господарчими спорудами та земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належав померлому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_1 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що у випадку задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_6 між ним та ОСОБА_3 , виникне спір щодо прав на спадщину, а тому здійснення відчуження нерухомого майна може привести до унеможливлення отримання позивачем майнових прав на спадкове майно.
З огляду на те, що між сторонами дійсно вбачається спір про визнання права власності, то існує реальна загроза не виконання можливого рішення суду, а тому суд вважає за необхідним задовольнити вимоги позивача стосовно застосування заходів забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на майно.
Однак, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, та вважає, що суд не в повній мірі дослідив обставини, які необхідно було встановити, з огляду на наступне.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 липня 2024 року порушує його майнові права як власника житлового будинку та приватизованої ним земельної ділянки, на якій накладено судом накладено арешту.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
В постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №759/13257/19 (провадження №61-18169св19) зазначено, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосується прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №755/5333/20 (провадження №61-17180св20) вказано, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. За таких обставин рішення судів про накладення арешту на нерухоме майно підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову.
Таким чином, Верховний Суд неодноразово зазначав, в тому числі у постанові від 04 грудня 2024 року по справі №947/28830/22, що конструкція пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України свідчить про те, що позов можна забезпечити накладенням арешту виключно на майно відповідача, яке знаходиться у нього чи перебуває в інших осіб, або яке підлягає передачі йому.
Забезпечувати позов шляхом накладення арешту на майно, яке на праві власності належить іншій особи не можна.
Апеляційним судом встановлено, що згідно договору дарування житлового будинку від 25.08.2023, ОСОБА_5 передав безоплатно в дар у власність ОСОБА_1 будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,30 га, яка знаходиться у користуванні дарувальника (а.с. 27).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 25.08.2023 вбачається, що житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності (розмір частки 1/1) ОСОБА_7 (а.с. 28).
Відповідно витягу з Державного реєстру речових прав від 29.02.2024 встановлено, що земельна ділянка площею 0,1334 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0831, належить на праві власності (розмір частки 1/1) ОСОБА_1 (а.с. 29).
Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції не звернув уваги на те, що арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, тоді як в позовній заяві ОСОБА_2 про надання додаткового строку на прийняття спадщини, визначив відповідачку ОСОБА_3 , а тому запропонований позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є неспівмірним із заявленими вимогами та неналежним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі.
З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову є помилковими, не відповідає актуальній практиці Верховного Суду та такими, що суперечать вимогам статей 149, 150 ЦПК України.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що питання щодо забезпечення позову в даній справі, судом першої інстанції вирішено з неповним з'ясуванням обставин справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 липня 2024 року скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Батуріна Сергія Євгеновича про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 23 червня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда