Номер провадження: 22-ц/813/2654/25
Справа № 947/3345/24
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
22.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2024 року у складі судді Бескровного Я.В.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», (далі - ТОВ «Консалт Солюшенс») звернулось із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за користування грошовими коштами.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що 22.05.2012 рішенням суду у справі №1512/1383/2012 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитом у сумі 138.706 доларів 84 цента США, що еквівалентно 1.105.632 гривні 22 копійки, заборгованість за відсотками у сумі 43.449 доларів 55 центів США, що еквівалентно 346.336 гривень 36 копійок, суму комісій, передбачених договором у сумі 28.419 гривень 91 копійка, а також 3.219 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, а всього 1.483.607 гривень 49 копійок.
29.10.2020 ухвалою Київського районного суду м. Одеси у цивільній справі №1512/1383/20 замінена сторона виконавчого провадження на ТОВ «Консалт Солюшенс».
Посилаючись на те, що рішення суду відповідачем не виконується, позивач просив стягнути з відповідачів інфляційні витрати 265732,05 грн. та 3% річних за користування грошовими коштами 122937,16 грн., а всього 388669,21 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2024 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» інфляційні витрати 265732,05 грн. та 3% річних за користування грошовими коштами 122937,16 грн., а всього 388669,21 грн., та судові витрати по 1514 грн. з кожного.
Рішення мотивовано тим, що за наданим позивачем розрахунком інфляційні витрати становлять 265732,05 грн. та 3% річних за користування грошовими коштами 122937,16 грн., а всього 388669,21 грн.
Розрахунок відповідачами не спростований.
Нарахування спірних коштів в валюті не суперечить загальним засадам ЦК України та узгоджується, зокрема, із Постановою ВП ВС від 16.01.2019 № 464/3790/16-ц (14-465цс18), за якою «3 % річних, передбачені ст. 625 ЦК України, можуть бути визначені у доларах США та нараховуються виходячи із простроченої суми, вираженої у відповідній грошовій валюті.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2024 року та винести нове рішення, яким у позові відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному рішенні не зазначено, що її представник у справі брав участь у судовому засіданні та наводив свої аргументи проти задоволення позову. Ці аргументи судом не оцінювалися і про них не зазначено у тексті рішення суду.
Зокрема скаржниця зазначає, що її представник просив долучити до матеріалів справи відомості про те, що частина заборгованості відповідачами була вже сплачена, в тому числі, два платежі відповідачки ОСОБА_2 від 19.07.2021 у розмірі 2575 гривень та від 25.06.2021 у розмірі 14525 гривень, про що достовірно було відомо представнику позивача.
Однак суддя необґрунтовано відмовився досліджувати цей документ через те, що на його думку ці платежі були виплачені не в строк за який поданий позов. Проте всі розрахунки позивача зроблено за період з 24.02.2019 до 23.02.2022, а платежі були зроблені у 2021 році.
Скаржниця вважає, що суд зобов'язаний був врахувати ці платежі і порахувати поданий розрахунок невірним, оскільки він виконаний без урахування цих сум.
Доводи скарги також мотивовані тим, що представник відповідача просив долучити до матеріалів справи копії двох платіжних документів, які також свідчать про оплату частини боргу 30 грудня 2022 року у розмірі 14541 гривня та 19 грудня 2023 року у розмірі 3220 гривень. Однак суд неправомірно відмовився їх досліджувати та враховувати їх у своєму рішенні.
Крім того, відповідачка просила застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, однак суд не дав жодної оцінки даній заяві.
ТОВ «Консалт Солюшенс» у відзиві на апеляційну скаргу просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, та здійснити розподіл судових витрат.
Вказує, що долучені до апеляційної скарги квитанції від 19.01.2023 та 30.12.2022 взагалі не повинні були досліджуватись ані судом першої інстанції, ані бути враховані судом апеляційної інстанції з огляду на те, що не стосуються предмету спору, оскільки розмір заборгованості Відповідачів перед Позивачем розрахований за період з 24.02.2019 по 23.02.2022. Крім того, вказані докази були надані з порушенням строку.
Крім того, помилковими є доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
21.05.2025 від адвоката Караштефан О.В., діючого від імені ОСОБА_2 , надійшла заява про перенесення слухання справи.
21.05.2025 від ОСОБА_1 надійшла заява про перенесення розгляду справи.
В судовому засіданні адвокат Воронцова Я.В., діюча від імені ТОВ «Консалт Солюшенс» просила залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Щодо клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
На підтвердження вказаних обставин, які викладені у клопотанні про відкладення розгляду справи, сторонами не надано жодного доказу.
Суд наголошує на тому, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком осіб, які беруть участь у справі.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
13 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 34/КВ-07. Відповідно до умов даного договору, Банк надав ОСОБА_1 відкличну відновлювальну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти, ліміт кредитування - 150 000,00 доларів США.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Кредитним договором, 13 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк», з однієї сторони та ОСОБА_2 , з другої сторони та ОСОБА_1 був укладений Договір поруки № 34/Zпор-07-01, відповідно до якого поручитель - ОСОБА_2 поручається перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 34/КВ-07 від 13 вересня 2007 року.
Також, з метою забезпечення виконання умов Кредитного договору № 34/КВ-07 від 13 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір № 34/ZКВІП-07-02 від 14 вересня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 5812. Відповідно до п. 1.2 Іпотечного договору, предметом іпотеки є нежитлові приміщення офісу: загальною площею 33,0 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Крім того, між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір № 34/ZКВІП-07-03 від 14 вересня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 5813, що підтверджується інформаційною довідкою ДРРПННМ № 362136678 від 17.01.2024 року. Відповідно до п. 1.2 Іпотечного договору, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 .
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 22.05.2012 у справі №1512/1383/2012 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитом у сумі 138 706 доларів 84 цента США, що еквівалентно 1 105 632 гривні 22 копійки, заборгованість за відсотками у сумі 43 449 доларів 55 центів США, що еквівалентно 346 336 гривень 36 копійок, суму комісій, передбачених договором у сумі 28 419 гривень 91 копійок, а також 3 219 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, а всього 1 483 607 гривень 49 копійок.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21.12.2012 у справі №1512/1383/2012 рішення Київського районного суду м. Одеси від 22.05.2012 змінено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1 480 388 грн. 49 коп. заборгованості за договором кредиту №34\КВ-07 від 13.09.2007. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судові витрати з кожного по 1609 грн.
29.10.2020 ухвалою Київського районного суду м. Одеси у цивільній справі №1512/1383/2012 замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні на ТОВ «Консалт Солюшенс».
В подальшому, у зв'язку з невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, новий кредитор та іпотекодержатель Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» прийняло рішення звернути стягнення на один із предметів іпотеки, а саме, на нежитлові приміщення офісу: загальною площею 33,0 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 на підставі п. 4.1. Іпотечного договору та положень ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Так, 20 серпня 2021 року між ТОВ «Консалт Солюшенс» (Іпотекодержатель-продавець) та Адвокатське бюро «Павлишин та Партнери» (Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу б/н, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2286. Відповідно до якого, на користь Адвокатського бюро «Павлишин та Партнери» було відчужено нежитлові приміщення офісу: загальною площею 33,0 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 . Згідно з п. 2.1 Договору купівлі-продажу, продаж вищезазначеного майна вчиняється за ціною 670 000 гривень 00 копійок, які Представник Продавця одержав від Покупця повністю до підписання цього Договору.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 22.05.2012 року відповідачем не виконано.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, в частині стягнутої суми.
Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції часткової сплати заборгованості, колегія суддів вважає їх частково обґрунтованими.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14 10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Як встановлено матеріалами справи, рішенням Київського районного суду міста Одеси від 22.05.2012 у справі №1512/1383/2012, яке було змінено рішенням апеляційного суду Одеської області від 21.12.2012, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1 480 388 грн. 49 коп. заборгованості за договором кредиту №34\КВ-07 від 13.09.2007. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судові витрати з кожного по 1609 грн.
В подальшому, у зв'язку з невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, новий кредитор та іпотекодержатель Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» прийняло рішення звернути стягнення на один із предметів іпотеки, а саме, на нежитлові приміщення офісу: загальною площею 33,0 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 на підставі п. 4.1. Іпотечного договору та положень ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Так, 20 серпня 2021 року між ТОВ «Консалт Солюшенс» (Іпотекодержатель-продавець) та Адвокатське бюро «Павлишин та Партнери» (Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу б/н, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2286. Відповідно до якого, на користь Адвокатського бюро «Павлишин та Партнери» було відчужено нежитлові приміщення офісу: загальною площею 33,0 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 . Згідно з п. 2.1 Договору купівлі-продажу, продаж вищезазначеного майна вчиняється за ціною 670 000 гривень 00 копійок, які Представник Продавця одержав від Покупця повністю до підписання цього Договору.
За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як вбачається з наданого розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, банком було здійснено розрахунок за період з 24.02.2019 по 23.02.2022.
Крім того, позивач вказував, що з 24.02.2019 до 20.08.2021 сума боргу становила - 1 480 388,49 грн.
20.08.2021 було звернуто стягнення на предмет іпотеки, на підставі якого стягнуто 670 000 грн.
Тобто як посилається позивач в позові з 21.08.2021 до 23.02.2022 сума боргу становила 810 388,49 грн.
Банк просить стягнути з відповідачів інфляційні втрати та 3 % річних за ст. 625 ЦК, в загальному розмірі 388 669,21 грн, з яких:
- Інфляційні втрати - в загальному розмірі 265732,05 грн:
- за період з 24.02.2019 до 20.08.2021 - 212 492, 75 грн. (1480388,49*1,14353851 - 1480388,49)
- за період з 21.08.2021 до 23.02.2022 - 53 239,30 грн. (810388,49*1,06569602-810388,49)
- 3 % річних - в загальному розмірі 122937,16 грн:
- за період з 24.02.2019 до 20.08.2021 - 110 481,59 грн.
- за період з 21.08.2021 до 23.02.2022 - 12 455,56 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що позивачем не було враховано, що 25.06.2021 нею сплачено 14525 грн та 19.07.2021 сплачено 2575 грн.
Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, оскільки позивачем при розрахунку вказані суми не були взяті до уваги.
Таким чином з огляду на часткову сплату суми боргу, остання в зазначені періоди становила:
- з 24.02.2019 року до 24.06.2021 року становила 1 480 388,49 грн.
- з 25.06.2019 року до 18.07.2021 року становила 1 480 388,49 - 14 525 = 1 465 863,49 грн.
- з 19.07.2021 року до 20.08.2021 року становила 1 465 863,49 - 2575 = 1 463 288,49 грн.
- з 21.08.2021 року до 23.02.2022 року становила 1 463 288, 49 - 670 000 = 793 288,49 грн.
Отже, з урахуванням часткових виплат заборгованості, інфляційні втрати та 3% річних необхідно розраховувати наступним чином:
Інфляційні втрати:
- з 24.02.2019 року до 24.06.2021 року становила 1 480 388,49 грн. * 114,469% /100% -1 480 388,49 = 214 190,72 грн.
- з 25.06.2019 року до 18.07.2021 року становила 1 465 863,49 грн. *100,100% /100% - 1465863,49 = 1465,86 грн.
- з 19.07.2021 року до 20.08.2021 року становила 1 463 288,49 грн. * 99,800% / 100% - 1463288,49 = -2926,58 грн, тобто індекс інфляції дорівнює 0,00 грн.
- з 21.08.2021 року до 23.02.2022 року становила 793 288,49 грн. * 106,570% / 100% - 793 288,49 = 52 115,90 грн.
Загальні інфляційні втрати становлять 267 772,48 грн, що виходить за межі позовних вимог в яких позивач просив стягнути інфляційні втрати - в загальному розмірі 265732,05 грн.
У частині першій статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Щодо розрахунку 3% річних, апеляційний суд виходить з наступного:
- з 24.02.2019 року до 24.06.2021 року: заборгованість становила 1 480 388,49 грн., з яких 3% річних - 103 546,07 грн.
- з 25.06.2019 року до 18.07.2021 року заборгованість становила 1 465 863,49 грн., з яких 3% річних - 2891,57 грн.
- з 19.07.2021 року до 20.08.2021 року заборгованість становила 1 463 288,49 грн., з яких 3% річних - 3968,92 грн.
- з 21.08.2021 року до 23.02.2022 року заборгованість становила 793 288,49 грн., з яких 3% річних - 12 192,74 грн.
Таким чином, 3% річних в загальному розмірі становлять 122 599,30 грн.
Відповідачами не було надано доказів на виконання вимог рішення суду та не спростовано розмір заборгованості.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за частиною другою статті 625 ЦК України.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів виконання боржниками рішення суду та невиконання позичальником своїх зобов'язань, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягає стягненню заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, станом на 23.02.2022 за період з 24.02.2019 по 23.02.2022, яка становить 388 331,25 грн., з яких 265 732,05 грн. - інфляційні втрати, 122 599,30 грн. - 3 % річних.
Крім того, апелянт вказує, що заборгованість повинна була нарахована за період з 24.01.2021 по 24.01.2024, тобто за три роки до моменту подання позову.
Колегія суддів не погоджується з вказаними доводами апеляційної скарги з огляду на наступне.
Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.
Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
З вказаним позовом ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулось до суду 24.01.2024, в якому просило стягнути інфляційні втрати, 3 % річних за користування грошовими коштами нараховані за період з 24.02.2019 по 23.02.2022.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).
Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).
Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).
Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.
Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.
Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).
У цій справі рішенням Київського районного суду міста Одеси від 22.05.2012 у справі №1512/1383/2012 солідарними боржниками не виконане, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Таким чином, стягнення сум за статтею 625 ЦК України підлягає обмеженню строком давності, який підлягає обрахуванню з урахуванням Закону № 540-ІХ.
Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.
Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в січні 2024 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 24.02.2019 по 23.02.2022 дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню частково.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
В решті рішення залишити без змін.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2024 року в частині стягнутих сум змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» (ЄДРПОУ 42251700) інфляційні витрати 265732,05 грн. та 3% річних за користування грошовими коштами 122599,30 грн., разом 388331,35 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 25.06.2025
Головуючий
Судді: