25.06.25
22-ц/812/1158/25
Провадження № 22-ц/812/1158/25 Головуючий суду першої інстанції Іщенко Х.В.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
25 червня 2025 року м. Миколаїв Справа № 478/412/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_2 , на ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 травня 2025 року , постановлену під головуванням судді Іщенко Х.В., в залі судового засідання в с-ще Казанка, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення імені,
17 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення імені, прізвища, по батькові дитини.
Позов мотивував тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Шлюбні відносини між сторонами фактично припинено на початку 2022 року. З 2022 року позивачка з відповідачем будь-якого контакту не підтримує, відповідач виїхав за межі території України, засобів зв'язку з відповідачем немає.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила доньку.
Пересипським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відмовлено у реєстрації народження дитини позивачки, оскільки на теперішній час батьком дитини вважається - ОСОБА_3 , який має відмінне прізвище від матері дитини ОСОБА_1 , в зв'язку з чим, відповідно до діючого законодавтсва, необхідно подати спільну заяву батьків про державну реєстрацію народження, в якій буде відображена згода обох батьків на вибір прізвища дитини або надати нотаріально засвідчену згоду батька про присвоєння дитині прізвища.
Рамадан ОСОБА_4 вже тривалий час не знаходиться на території України та встановити з ним зв'язок наразі не можливо, у зв'язку з чим отримати від нього письмову згоду про присвоєння дитині прізвища не вбачається за можливим.
В зв'язку з неможливістю реєстрації народження дитини в органах ДРАЦС єдиним ефективним способом захисту особистих немайнових прав дитини позивачки є визначення прізвища, ім'я та по батькові дитини на підставі рішення суду.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд при державній реєстрації народження дитини жіночої статі, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Одесі, у Комунальному некомерційному підприємстві «Пологовий будинок №5» Одеської міської ради, визначити дитині прізвище матері « ОСОБА_5 », імені « ОСОБА_6 », по батькові « ОСОБА_7 », вказавши матір - громадянку України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та батька - громадянина Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2025 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху, оскільки вона не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, та було надано строк для усунення вказаних в ухвалі суду недоліків, а саме: надати докази на обґрунтування заявлених позивачем обставин, які свідчили про порушення заявлених ним його законних прав та інтересів, перелік яких було зазначено в мотивувальній частині ухвали, зокрема:
- довідку з Володимирівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за останнім відомим місцем проживання відповідача) на підтвердження (спростування) його фактичного місце проживання (перебування);
- довідку з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про перетин державного кордону України за період з 2022 року по 2025 рік громадянином Єгипту ОСОБА_3 ;
- рішення органу опіки та піклування щодо доцільності визначення при реєстрації ім'я по батькові дитини громадянина Єгіпту - відповідача у справі;
-уточнити позовну заяву в частині аргументації доцільності та необхідності в частині заявлених вимог визначення батьком дитини саме відповідача, який як вбачається з матеріалів справи не може бути біологічним батком дитини.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали від 22 квітня 2025 року, 06 травня 2025 року представником позивачки - адвокатом Ярмоловичем О.Є. через систему «Електронний суд» було надано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 травня 2025 року повернуто позивачу, як неподану.
Ухвала суду мотивована тим, що в заяві про виконання вимог ухвали про залишення позову без руху представник позивача висловив свою не згоду з висновками суду, які викладені у мотивувальній частині судового рішення про залишення позовної заяви без руху та наполягав (без усунення вказаних в мотивувальній частині ухвали суду) на відкритті провадження за поданим позовом.
Виходячи із змісту позовних вимог, судове рішення об'єктивно тягне за собою наслідки не лише для дитини, а безпосередньо стосується прав та обов'язків батька дитини, громадянина Єгипту ОСОБА_3 .
Так, прохальна частина позовної заяви містить також вимогу визначення походження (батька) дитини. Слід відрізняти поняття визначення батьківства та усиновлення дитини. Визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів ДРАЦС, а для встановлення батьківських правовідносин між дитиною та особою яка не є її біологічним батьком, існує інститут усиновлення дитини. Як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_3 (відповідач) не є біологічним батьком дитини, про що було зазначено в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху. За відсутності письмової (спільної) заяви батьків, недоведеності спору між сторонами щодо предмета позову, суд в ухвалі зазначив про надання довідки з реєстру відповідної територіальної громади за останнім відомим місцем проживання відповідача та Довідку з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про перетин (відсутність перетину) державного кордону України за період з 2022 року по 2025 рік громадянином Єгипту ОСОБА_8 . Вказана вимога суду не виконана. Доказів вжиття заходів для отримання вказаних доказів самостійно та/або причини неможливості самостійного отримання цих доказів суду не надано. Представником позивача не надано доказів на підтвердження відправлення вказаних запитів та відмови посадових осіб у видачі затребуваних документів.
Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що подана позовна заява за змістом та формою цілком відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, зокрема, в ній позивачка на власний розсуд визначила учасників справи, виклала зміст позовних вимог, спосіб захисту порушених прав, обставини, якими обґрунтовує свої вимоги; зазначила докази, що підтверджують вказані обставини, та додала їх до заяви, тому достатніх підстав для визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу у суду першої інстанції не було.
На стадії відкриття провадження у справі, суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ЦПК України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.
Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.
Встановлення судом наявності чи відсутності порушення прав особи, що звертається за судовим захистом, обґрунтованості позову, перевірки доказів, характеру та суб'єктів порушення здійснюється виключно під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження.
Позивач на власний розсуд самостійно визначає обставини, якими обґрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують вказані обставини, тому суд не вправі втручатися в правову позицію позивача.
На час розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
За приписами частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.
Так, приписами частин 1, 2 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому, одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є принцип пропорційності (пункт 6 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (справа «CASE OF DIYA 97 v. UKRAINE» заява № 19161/04) від 21 жовтня 2010 року).
Право особи звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів передбачено і частиною 1 статті 4 ЦПК України.
Пунктами 2-9 частини 3 статті 175 ЦПК України встановлюються вимоги до змісту позовної заяви.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частиною 3 статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Встановлено, що ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 лютого 2025 року позовна заява ОСОБА_9 була залишена без руху на підставі статей 175, 177 ЦПК України та позивачу було надано строк для надання доказів та уточнення позовних вимог.
Зазначену позовну заяву на підставі статті 185 ЦПК України було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі.
Отже, залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що вона подана без додержання вимог статей 175, 177 ЦПК України, а саме позовна заява не містить посилань на докази та не долучено доказів, якими обґрунтовуються заявлені вимоги. Крім того, необхідно уточнити позовні вимоги саме до зазначеного відповідача.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції безпідставним та таким, що порушує право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (частина 1 статті 196 ЦПК України).
За положеннями пункту 3 частини 1 статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Відповідно до пунктів 5, 7, 8 частини 2 статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.
Частиною 1 статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
За положеннями статей 84, 182 ЦПК України клопотання учасників справи вирішуються при розгляді справи.
Щодо належного відповідача, про що назначав суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, то треба зазначити, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція ВП ВС у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Якщо при розгляді справи суд дійде висновку, що позовні вимоги заявлені позивачкою не до тієї особи відповідача, це може бути підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що особа, яка подає позовну заяву, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом з можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.
Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист, зокрема звернення з позовною заявою до суду відповідно до приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи, не маючи на меті захист суспільних інтересів. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 148/2383/19.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є помилковою, оскільки суд припустився порушення норм процесуального права, виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права особи на судовий захист.
Відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже ухвала Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 травня 2025 року підлягає скасуванню, а справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення імені, прізвища, по батькові дитини направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З огляду на положення статті 141 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги, за якою апеляційним судом нове рішення у справі не приймалось та не змінювалось відсутні підстави для розподілу судових витрат, який слід провести за наслідками розгляду справи.
Керуючись статтями 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 травня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 25 червня 2025 року.