Справа № 127/8864/25
Провадження № 33/801/628/2025
Категорія: 307
Головуючий у суді 1-ї інстанції Курбатова І. Л.
Доповідач: Медвецький С. К.
25 червня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Медвецький С. К., за участю секретаря судового засідання Кузик В. С., розглянув апеляційну скаргу адвоката Чернілевської Р. В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка працює керуючою магазину ФОП ОСОБА_2 , має двох неповнолітніх дітей, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 1732 КУпАП,
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона вчинила домашнє насильство психологічного характеру щодо свого чоловіка ОСОБА_3 , а саме умисно вчинила дій психологічного характеру (образи), унаслідок чого була завдана шкода психічному здоров'ю потерпілого.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП, що підтверджується дослідженими судом доказами.
Не погоджуючись з указаною постановою суду першої інстанції, адвокат Чернілевська Р. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
судом першої інстанції не у повній мірі досліджено докази вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення;
матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б поза межами розумного сумніву доводили факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП;
самі по собі недоброзичливі стосунки між подружжям не є безспірним доказом вчинення домашнього насильства.
Проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи та дослідивши обставини справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог статей 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а зміст постанови суду має відповідати вимогам статті 283 КУпАП.
Судом першої інстанції установлено, що 12 березня 2025 року приблизно о 23:00 год у АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство щодо чоловіка ОСОБА_3 , а саме умисно ображала словами нецензурної лайки та вживала ненормативну лексику.
Указаними діями ОСОБА_1 вчинила правопорушення, передбачене частиною першою статті 1732 КУпАП.
Частиною першою статті 1732 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Пунктом третім частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь які фактичні данні, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне порушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відтак протокол про адміністративне правопорушення містить в собі фактичні дані про обставини правопорушення, і відповідно є одним з доказів по справі, у зв'язку з чим, судом, при вирішенні справи про адміністративне правопорушення, протокол оцінюється нарівні з іншими доказами по справі, перед якими він не має переваги та відповідно на підставі оцінки всіх доказів по справі судом приймається відповідне рішення.
Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Частиною першою статті 256 КУпАП визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення), місце, час вчинення і суть правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до відповідальності та інше.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
Як зазначено у пункті 255 Рішення ЄСПЛ від 12 грудня 2012 року у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» (заява № 39630/09) та пункті 152 у справі «Кудла проти Польщі» (заява № 30210/06) від 26 жовтня 2000 року засіб повинен бути ефективним на практиці й по закону, а згідно пункту 36-40 Рішення від 24 липня 2012 року у справі «Джорджевич проти Хорватії» (заява № 41526/10) при оцінці ефективності необхідно ураховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника.
У своєму рішенні від 17 березня 2009 року у справі «Хутман і Меус проти Бельгії» (заява № 9411/05) п. 44 ЄСПЛ зазначив, що національні органи повинні тлумачити та застосовувати своє національне законодавство без зайвого формалізму.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи. Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак. У разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
Слід зазначити, що конфлікт (лат. Conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Отже, насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди.
Установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виник сімейно-побутовий конфлікт.
Водночас, окремий конфлікт, випадкова образа чи навіть повторювані сварки не є психологічним насильством. Насильство - це свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви, що ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.
Самі по собі недоброзичливі стосунки між подружжям не є безспірним доказом вчинення домашнього насильства.
Відповідно до форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства поліцейським уповноваженого підрозділу указано про відсутність ризиків та визначено рівень небезпеки вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 як низький.
Будь-які докази того, що ОСОБА_1 вчинила умисні діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру унаслідок чого могла бути, чи була завдана шкода фізичному або психологічному здоров'ю ОСОБА_3 матеріали адміністративної справи не містять.
Отже, наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП у діях ОСОБА_1 не доведено.
Конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не підпадає під ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 669838 від 14 травня 2025 року слідує, що неправомірними діями ОСОБА_1 завдана шкода психологічному здоров'ю потерпілого ОСОБА_3 .
Водночас доказів завдання чи можливості завдання такої шкоди потерпілому матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП, не надав належного аналізу доказам, наявним в матеріалах справи.
Згідно з усталеною судовою практикою ЄСПЛ (рішення від 30 травня 2013 року у справі «Малофєєва проти росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти росії» (Karelin v. russia), заява № 926/08) у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно частиною другою статті 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої доказування, зокрема, має випливати з сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (пункт 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на пункт 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно з вказаною позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Наведені вище обставини у своїй сукупності указують на те, що в ході провадження у цій справі не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті ст. 1732 КУпАП.
Судом першої інстанції не встановлено, а при апеляційному перегляді не виявлено, які конкретно образи висловлювались і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілої особи або могли завдати таку шкоду.
При цьому апеляційний суд ураховує те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та ураховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі «Карелін проти російської федерації», апеляційний суд дійшов висновку, що протокол не можуть бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обставини домашнього насильства, описані у протоколі про адміністративне правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2025 року неможливо визнати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, у зв'язку з недоведеністю наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП, а саме з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 247, 284, 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу адвоката Чернвлевської Р. В. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2025 року скасувати.
Закрити провадження у справі про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 1732 КУпАП на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Вінницького
апеляційного суду С. К. Медвецький