Справа № 127/40056/24
Провадження № 22-ц/801/1521/2025
Категорія: 66
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Копаничук С. Г.
19 червня 2025 рокуСправа № 127/40056/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л. О., Оніщука В. В.,
з участю секретаря судового засідання: Кашпрук М. Г.,
позивач - Вінницький національний технічний університет
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницького національного технічного університету на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2025 року, постановлене під головуванням судді Дернової В. В., у цивільній справі за позовом Вінницького національного технічного університету до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,-
У грудні 2024 року ВНТУ звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням в секції № НОМЕР_1 студентського гуртожитку № 1 Вінницького національного технічного університету по АДРЕСА_1 . Зазначив, що відповідачі на теперішній час не мають жодних правових підстав для проживання у вказаному жилому приміщенні гуртожитку , оскільки не працюють у Вінницькому національному технічному університеті, а також відсутні договірні підстави для проживання у спірному житлі. Просив суд визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в секції № НОМЕР_1 студентського гуртожитку № 1 Вінницького національного технічного університету по АДРЕСА_1 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ВНТУ просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання звільнити приміщення гуртожитку у випадку звільнення з університету або придбання житла, однак суд не врахував, що ОСОБА_1 21.04.2022 року звільнено з посади професора університету та він володіє іншим житлом - квартирою АДРЕСА_2 . Вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог та проігнорував суть порушень, допущених відповідачами. Висновок суду про відмову в позові з підстав неналежного способу захисту порушеного права мотивовано виключно процесуальними міркуваннями, що є неприпустимим формалізмом.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а доводи скарги надуманими. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
18 червня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Зубань О. О. подав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою, однак доказів підтвердження вказаних обставин не надав.
19 червня 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також подали заяву про відкладення розгляду справи.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом 60 днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними.
Отже, з урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2023 року по справі №297/288/21 дійшов висновку про те, що у випадку, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Колегія суддів вважає, що зміст та обсяг матеріалів справи дає можливість розглянути справу без участі відповідачів та їх представників. Обставин, які б вказували на неможливість розгляду справи без участі сторін та їх представників представника колегією суддів не встановлено.
Заслухавши доповідача, осіб, що приймали участь у справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду вищевказаним вимогам закону відповідає.
Судом встановлено, що Вінницькому національному технічному університету на праві оперативного управління належить будівля гуртожитку АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 04.07.2017 року № 91066167, свідоцтвом про право власності на будівлю гуртожитку № НОМЕР_2 від 12.07.2005 року № 593 та реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 06.06.2006 року (а.с. 10, 12).
Рішенням Вінницької міської ради від 30.09.2022 року № 1231 «Про перейменування вулиць, провулків, проїздів, типиків, площ у місті Вінниці» вулицю Воїнів-Інтернаціоналістів було перейменовано на вул. Політехнічну (а.с. 33-36).
Відповідач ОСОБА_1 працював в Вінницькому національному технічному університеті з 1992 року; на підставі наказу № 237-о від 31.08.1992 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду асистента кафедри автоматики та інформаційно-вимірювальної техніки на 0,5 ставки за сумісництвом; 07.12.1992 року наказом № 313-о ОСОБА_1 прийнято на 0,5 ставки асистента за штатною посадою; наказом № 241-оп від 12.09.2005 року ОСОБА_1 призначено на посаду декана факультету автоматизованих комп'ютерних систем управління; наказом № 293-оп від 03.09.2012 року ОСОБА_1 переведено на посаду доцента кафедри автоматики та інформаційно-вимірювальної техніки на умовах контракту та укладено контракт з науково-педагогічним працівником; 23 червня 2017 року з ОСОБА_1 було укладено контракт за посадою професора; наказом № 120-оп від 21.04.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади професора за власним бажанням.
Відповідач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 (члени сім'ї ОСОБА_1 ) теж працювали або навчались у Вінницькому національному технічному університеті. Так, відповідач ОСОБА_3 була відрахована з числа студентів ВНТУ 31 грудня 2021 року (наказ № 389-с від 31 грудня 2021 року); відповідач ОСОБА_2 була звільнена з роботи з ВНТУ у зв'язку із закінченням строкового трудового договору (наказ № 275-оп від 25.08.2011 року); відповідач ОСОБА_4 не навчалась та не перебувала у трудових відносинах з Вінницьким національним технічним університетом.
31.08.2006 року між відповідачем ОСОБА_1 і Вінницьким національним технічним університетом було укладено договір № 20 адміністрації Вінницького національного технічного університету з працівником університету тимчасового поселення з сім'єю в студентський гуртожиток № 1 (а.с. 21).
Згідно з додатковою угодою до договору № 20 від 31.08.2006 року адміністрація зобов'язується видати працівнику як додаток до договору про поселення ордер на право тимчасового поселення в секції № НОМЕР_1 студентського гуртожитку № НОМЕР_2 , який не є підставою для набуття права власності на дану секцію, а видається з метою реєстрації працівника та членів його сім'ї (а.с. 22).
Згідно абзацу 6 п. 2 договору № 20 від 31.08.2006 року, працівник зобов'язується звільнити виділену для тимчасового проживання секцію в разі отримання чи придбання квартири в міському житловому фонді або звільнення з роботи в університеті.
Встановлено і не оспорюється,що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані та продовжують проживати в секції № 209 студентського гуртожитку № НОМЕР_2 ВНТУ по АДРЕСА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що усі відповідачі продовжують проживати у спірному житлі, що належить позивачу, а тому ефективним способом захисту прав позивача є саме виселення, а не визнання їх такими, що втратили право користування житлом, оскільки вони проживають за вказаною адресою ,а зняття з реєстрації здійснюється і на підставі рішення суду про виселення .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову через неналежний спосіб захисту, оскільки задоволення позову не приведе до ефективного відновлення прав позивача,
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду про відмову в позові з підстав неналежного способу захисту порушеного права мотивовано виключно процесуальними міркуваннями, не заслуговують на увагу, виходячи з натсупного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2022 року в справі № 332/2378/19 (провадження № 61-8703св21), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зазначено, що: «позивач пред'явив позовні вимоги як про виселення ОСОБА_3 , так і про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням. З урахуванням установлених судами обставин щодо реального проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, не підлягають задоволенню з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права в цій частині».
У справі, що переглядається, право відповідачів на користування квартирою припнилось на підстав п. 2 договору № 20 від 31 серпня 2006 року , укладеного між ВНТУ та тимчасово поселеним з сім'єю ОСОБА_1 (далі - договір). Так п. 2 договору передбачено, що з дня підписання цього договору працівник зобов'язується звільнити виділену для тимчасового проживання секцію в разі отримання чи придбання квартири в міському житловому фонді або звільнення з університету.
Як вбачається з матеріалів справи , ОСОБА_1 21.04.2022 року звільнено з посади професора університету і він є власником квартири АДРЕСА_2 , однак разом із сім'єю продовжує проживати у секції АДРЕСА_4 .
Оскільки встановлено,що відповідачі фактично проживають у спірному житловому приміщенні і мова йде саме про їх житлові права, вирішувати питання лише в площині цивільно- правових відносин підстави відсутні. Тому належним і ефективним способом захисту прав власника житлового приміщення за умови проживання у ньому осіб є саме вимога про їх виселення , що у випадку її задоволення призведе до автоматичної втрати ними права користування і зняття їх з реєстрації .
За встановлених судом обставин ефективним способом захисту порушеного права ВНТУ є пред'явлення вимоги в порядку статті 391 ЦК України про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним йому майном шляхом виселення відповідачів, оскільки саме по собі визнання їх такими, що втратили право користування, як спосіб захисту, не вирішує питання їх виселення і застосовується до осіб ,що вибули і не проживають у житлі ,а відповідачі продовжують у ньому проживати.
З урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги встановлені судом обставини продовження проживання відповідачів у спірній квартирі після звільнення з роботи в університету та придбання власного житла, в задоволенні позовної вимоги про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові через обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці та власним тлумачення заявником скарги норм процесуального закону.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги заявника .
Суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства всебічно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив справу відповідно до закону.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно п.п. "в" п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Вінницького національного технічного університету залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий С. Г. Копаничук
судді: Л. О. Голота
В. В. Оніщук