Справа № 127/33821/24
Провадження № 22-ц/801/944/2025
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.
Доповідач:Панасюк О. С.
24 червня 2025 рокуСправа № 127/33821/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Борисюк І. Е. від 27 грудня 2024 року,
встановив:
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 07 березня 2023 року у розмірі 71 000 грн 00 к.
В обґрунтовування вимог позову зазначав, що 07 березня 2023 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким він надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти в розмірі 71 000 грн 00 к., про що ОСОБА_2 склав відповідну розписку, згідно з якою зобов'язався повернути кошти «до вирішення питання», але зобов'язання до тепер не виконав.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2024 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів існування між сторонами правовідносин за договором позики. Надана розписка від 07 березня 2023 року не містить зобов'язання відповідача повернути грошові кошти і не підтверджує, що кошти були отримані саме в борг.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на ті ж обставини, що і в позовній заяві. Вказував, що суд першої інстанції неправильно тлумачив розписку, не визнавши її договором позики, незважаючи на те, що вона підтверджує факт передачі коштів «до вирішення питання». Зазначав, що суд не дотримався принципу змагальності сторін і не з'ясував справжню правову природу відносин між сторонами, що призвело до необґрунтованої відмови в позові про стягнення боргу. Факт отримання коштів у борг за договором позики підтверджується розпискою, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми від позичальника до позикодавця саме за таким договором. Наявність оригіналу розписки у позикодавця свідчить про невиконання боргового зобов'язання.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 11 квітня 2025 року відкрив апеляційне провадження та надіслав копії ухвали та апеляційної скарги ОСОБА_2 за адресою, вказаною в апеляційній скарзі. 05 травня 2025 року Вінницький апеляційний суд призначив справу до розгляду без повідомлення учасників, також надіславши копію ухвали сторонам. 16 травня 2025 року та 05 червня 2025 року суд повторно надіслав ОСОБА_2 копії всіх ухвал та апеляційної скарги, однак поштові відправлення, адресовані ОСОБА_2 , повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що свідчить про те, що суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.
Судом встановлено, що між сторонами 07 березня 2023 року був укладений договір, за яким ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 71 000 грн 00 к., «до вирішення питання».
На підтвердження укладення договору позивачем надано розписку ОСОБА_2 такого змісту: «Я ОСОБА_2 отримав кошти в розмірі 71 000 грн 07.03.2023 (до вирішення питання)».
17 квітня 2024 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 лист-вимогу про повернення боргу за розпискою від 07 березня 2023 року у розмірі 71 000 грн 00 к. у тридцятиденний строк з моменту отримання вимоги.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 (провадження № 61-1664св22).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, установивши, що факт отримання грошових коштів ОСОБА_2 підтверджується борговим документом - розпискою від 07 березня 2023 року, у якій зазначено про зобов'язання ОСОБА_2 повернути позичені (тобто отримані у власність від ОСОБА_1 ) кошти у розмірі 71 000 грн 00 к. «до вирішення питання», наявність у ОСОБА_1 оригіналу цієї боргової розписки, що свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане, а доказів протилежного ОСОБА_2 не надано, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у позові.
Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною третьою статті 83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Проте ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України), не подав, як і жодних доказів на спростування факту отримання ним грошових коштів та необхідності їх повернення на вимогу ОСОБА_1 .
Відповідно до положень частини тринадцятої статті 141, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову в розмірі 1 211 грн 20 к. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816 грн 80 к., а всього 3 028 грн 00 к.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 383 ЦПК України апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2024 року скасувати і постановити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 71 000 (сімдесят одну тисячу) грн 00 к.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 к.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
Т. М. Шемета