"25" червня 2025 р.
м. Київ
справа № 755/9663/25
провадження № 2/755/8353/25
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 3% річних в розмірі 550,90 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 773,83 грн. за період з 21.03.2020 року по 22.05.2025 року.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20.03.2020 року стягнуто з відповідача на користь позивача збитки в порядку регресу у розмірі 3 548,25 грн. та судові витрати. Однак станом на день звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем рішення суду не виконано, заборгованість перед позивачем не погашено, тому позивач вимушений звернутися з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін.
Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20.03.2020 року у справі № 755/17643/19, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , у відшкодування збитків, понесених у результаті виплати страхового відшкодування у розмірі 3 548 (три тисячі п'ятсот сорок вісім) грн. 25 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. (а.с. 7-8)
28.05.2021 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.03.2020 року у справі № 755/17643/19, яке є завершеним.
15.12.2021 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.03.2020 року у справі № 755/17643/19, яке є завершеним.
17.08.2023 року приватним виконавцем Яцишиним А.М. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 з примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.03.2020 року у справі № 755/17643/19. (а.с. 9)
Згідно ст.ст. 526, 530, 610 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 Цивільного кодексу України ).
За змістом ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України)
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України)
Відповідно до частини першої статі 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18, а також постанові Верховного Суду від 06 липня 2020 року у справі № 522/16531/17.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Так, у постанові від 06 липня 2020 року у справі № 522/16531/17 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін у цій справі як грошових зобов'язань, до прострочення відповідача застосовується частина друга статті 625 ЦК України. Основою для розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат є сума несвоєчасно виплаченого відшкодування. Встановивши, що боржником прострочено грошове зобов'язання по виплаті позивачу присудженого рішенням суду відшкодування майнової та моральної шкоди, апеляційний суд дійшов вірного висновку про виникнення у позивача права на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і 3% річних.»
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на його користь 3% річних від простроченої суми заборгованості в сумі 550,90 грн., та інфляційних втрат в сумі 2 773,83 грн., що розраховано та перевірено судом (а.с. 10), в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за заявлений період з 21.03.2020 року по 22.05.2025 року (включно), - оскільки відповідачем не виконано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.03.2020 року у справі № 755/17643/19 та не погашено перед позивачем стягнуті за рішенням суду грошові кошти в сумі 3 548,25 грн., наслідком чого є право позивача на реалізацію захисту свого майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржників у виді 3% річних та інфляційних втрат від суми боргу за користування утримуваними відповідачем грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини третьої ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»
Судом встановлено, що 01.11.2022 року між адвокатом Самойленком П.М. та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір про надання правової допомоги № 01/11/22 та Додаткову угоду № 90 від 13.03.2025 року, відповідно до умов яких виконавець взяв на себе зобов'язання надати замовнику визначену цим Договором правову допомогу щодо представництва та захисту прав, свобод та законних інтересів клієнта, зокрема, за позовом до ОСОБА_2 на суму 4 000,00 грн. (а.с. 11, 12)
Згідно Акту здачі-прийняття робіт від 13.03.2025 року, адвокатом наведено перелік наданих юридичних послуг та їх вартість щодо вирішення спору на суму 4 000,00 грн., які сплачено ОСОБА_1 відповідно до платіжної інструкції від 13.03.2025 року. (а.с. 13, 14)
Проаналізувавши вищедосліджені докази, суд визнає доведеним понесення позивачем витрат на правничу допомогу згідно Договору про надання правничої допомоги № 01/11/22 року від 01.11.2022 року, а саме: на суму 4 000,00 грн., що є сумою гонорару адвоката, яка підлягає відшкодуванню відповідачем щодо задоволеної частини позову, обсягу наданих адвокатом послуг та складності розглянутої справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий зір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи задоволення позову, суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору 968,96 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 526, 530, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) заборгованість за період з 21.03.2020 року по 22.05.2025 року (включно) у вигляді 3% річних у сумі 550,90 грн., інфляційних втрат у сумі 2 773,83 грн., а всього на загальну суму 3 323 (три тисячі триста двадцять три) гривні 73 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 968,96 грн., а всього на загальну суму 4 968 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (ст. 284 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 25 червня 2025 року.
Суддя: В.І. Галаган