Дата документу 23.06.2025Справа № 554/8893/25
Провадження № 2-о/554/248/2025
23 червня 2025 року м. Полтава
Суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Михайлова І.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Приватний нотаріус Руденко Наталія Юріївна,
встановила:
Заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, визначивши заінтересованою особою приватного нотаріуса Руденко Н.Ю., у якій просила встановити, що після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні інші спадкоємці за законом, окрім: доньки ОСОБА_1 та чоловіка ОСОБА_3 . У судовому рішенні просила чітко зазначити: інші спадкоємці, крім вищезазначених осіб, відсутні.
Заява обґрунтована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері заявниці - ОСОБА_2 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.Ю. було заведено спадкову справу №5/2020, в межах якої спадкоємцями за законом встановлено лише доньку ОСОБА_1 та чоловіка ОСОБА_3 . Інших осіб, які б заявили про свої спадкові права, не виявлено. Свідоцтва про право на спадщину видані зазначеним особам відповідно до Договору про розподіл спадкового майна, посвідченого нотаріусом Руденко Н.Ю. 05.08.2020 року.
Вивчивши матеріали справи, приходжу до висновку, що заява не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 7 статті 19 ЦПК України).
Згідно з ч.1, п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік справ про встановлення факту, які розглядає суд, визначений у ч.1 ст.315 ЦПК України.
Частиною 2 названої статті передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому виходячи з положень статті 315 ЦПК України в порядку окремого провадження може бути встановлено юридичний факт, якщо він тягне виникнення безспірного права.
Разом із тим, згідно з ч.4 ст.315 ЦПК України якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір - це суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Відповідно до статей 1216, 1217, 1223, 1261 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).
Разом з тим, згідно з ч.1 ст.1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
З роз'яснень, які містяться в пунктах 18, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», у справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01.01.2004 року тощо.
Заявниця в поданій заяві просить встановити факт відсутності після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 інших спадкоємців за законом, окрім неї - ОСОБА_1 (доньки) та ОСОБА_3 (чоловіка).
Встановлення такого факту рішенням національного суду, за твердженням заявниці, необхідне їй для оформлення спадкових прав за кордоном згідно з вимогами іноземного суду.
Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що спадщина після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 вже була прийнята, заявниця та чоловік померлої отримали свідоцтва про право на спадщину в рівних частках у відповідності до договору про розподіл спадкового майна, посвідченого нотаріусом Руденко Н.Ю. 05.08.2020 року. Інших осіб, які б заявляли права на вказану спадщину, немає, нові спадкові справи не відкривались.
Таким чином вбачається, що в даній справі заявник фактично просить підтвердити, що ніхто, окрім неї та ОСОБА_3 , більше не має права на спадщину, а в такому випадку підлягає оцінці склад можливих спадкоємців, що є питанням спору про цивільне право.
Отже, в даному випадку встановлення факту відсутності інших спадкоємців виходить за межі окремого провадження, у порядку якого встановлюється юридичний факт, оскільки фактично спрямоване на підтвердження виключності прав заявниці та іншого спадкоємця, і по суті стосується складу осіб, які мають право на спадкування. Тобто, це може мати юридичні наслідки для третіх осіб, а тому вирішення вимоги такого характеру відноситься до питань, що мають вирішуватися у порядку загального позовного провадження.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22.04.2020 року у справі № 200/14136/17, де зазначено, що навіть відсутність відкритих спадкових справ або заяв інших осіб не виключає потреби у змагальному способі розгляду таких питань, якщо заявник претендує на виключність прав на спадкове майно.
Таким чином, під час вирішення питання про відкриття у справі окремого провадження встановлено наявність спору про право на спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження з використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження.
Крім того, як слідує із змісту заяви, спадщина вже прийнята, а права спадкоємців підтверджені відповідними правовстановлюючими документами - свідоцтвами про право на спадщину. Це свідчить про те, що спадкові правовідносини в межах національної юрисдикції є завершеними. Отже, звернення із заявою про встановлення юридичного факту відсутності інших спадкоємців після оформлення спадкових прав є спробою повторного (додаткового) підтвердження складу спадкоємців, що також не відповідає суті окремого провадження і стосується матеріального права.
Той факт, що таке підтвердження необхідне для оформлення спадкових прав за кордоном не змінює процесуальної природи заяви та не виключає ознак спору про право.
Враховуючи викладене, оскільки встановлення факту відсутності інших спадкоємців пов'язане із вирішенням питання про обсяг цивільних прав і потенційне виключення інших осіб із числа спадкоємців, з метою недопущення порушення прав, свобод та інтересів осіб, які не залучені до участі у справі, визначення кола спадкоємців, права та інтереси яких може порушити ухвалене у справі рішення та залучення інших спадкоємців (у випадку їх наявності) або територіальної громади до участі у справі, суд вважає, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження та потребує розгляду у позовному порядку.
Отже, оскільки із дослідженої заяви вбачається спір про право, заява не може бути розглянута в порядку окремого провадження, в якому не застосовуються засади змагальності, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до вимог ч.4 ст.315 ЦПК України.
При цьому ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспореними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено нормами ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.260-261, 293, 315, 353 ЦПК України, суддя, -
ухвалила:
Відмовити у відкритті провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Приватний нотаріус Руденко Наталія Юріївна.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя І.М. Михайлова