Справа № 369/5619/25
Провадження № 1-кс/369/1068/25
25.06.2025 м. Київ
Слідчий суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 , розглянувши скаргу ОСОБА_2 про зобов'язання припинення бездіяльності та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
До Києво-Святошинського районного суду Київської області 31.03.2025 року надійшла скарга ОСОБА_2 про зобов'язання припинення бездіяльності та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Вивчивши матеріали скарги, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 214 цього Кодексу слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Згідно ч. 1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені ч. 1 ст. 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформляється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
У роз'ясненнях, що містяться в Узагальненні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» від 12.01.2017 року № 9-49/0/4-17, зазначається про те, що 10-денний строк, передбачений ч. 1 ст. 304 КПК України, на звернення особи зі скаргою на бездіяльність слідчого починається з моменту вчинення такої бездіяльності, за виключенням триваючої бездіяльності, до якої відноситься неповернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні.
Тобто, така бездіяльність, як порушення вимог ст. 214 КПК України, має встановлений цим Кодексом строк в межах якого особа може подати скаргу до слідчого судді та така бездіяльність не вважається триваючою.
Початок обчислення строку на оскарження рішень, дій чи бездіяльності починає спливати з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності, на противагу тому, що строк подання скарги на постанову слідчого, дізнавача, прокурора починається з дня отримання особою її копії.
Процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки. Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій її прийняття (ч. 1 ст. 116 КПК України).
За приписами ч. 2 ст. 113 КПК процесуальні дії під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. Вимога про необхідність виконання процесуальних дій у строк, установлений КПК України, також міститься у ст. 116 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 117 КПК передбачено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише в тому випадку, якщо судом буде визначено поважність причин його пропуску.
Стала практика Касаційного кримінального суду Верховного Суду у питанні поважності пропуску процесуальних строків (зокрема, постанови від 27.03.2019 у справі №127/17092/18 (провадження №51-8813км18), від 21.12.2022 у справі №376/2712/21 (провадження №51-1690км22) та інші) свідчить про те, що виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати скаргу у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними фактичними даними.
Недотримання встановлених законом процесуальних строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №127/17092/18 (провадження №51-8813км18) зазначає, що хоча ст. 117 КПК України передбачено норму щодо поновлення пропущеного строку, однак це можливо лише у разі наявності поважних причин пропуску такого строку. При вирішенні питання про поновлення пропущеного строку судом мають враховуватися такі обставини, як тривалість процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (рішення, дії чи бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
На вказані критерії визначення причин поважності пропуску процесуальних строків також неодноразово звертала увагу у своїх постановах і Велика Палата Верховного Суду (зокрема, постанови від 28.04.2022 у справі №9901/480/21, від 08.09.2022 у справі №99/84/22, від 08.09.2022 у справі №990/11/22).
У постанові від 06.03.2021 у справі №1640/2594/18 Верховний Суд зазначав, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Згідно ч. 1 ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Чинним кримінальним процесуальним законом не встановлено будь-якого іншого порядку, ніж визначений у ст. 214 КПК України, що має застосовуватися для розгляду і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення, де визначено і повноважних суб'єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суди будь-якої інстанції не належать (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №662/729/19 (провадження №51-3422км21).
Кримінально-процесуальним законодавством не встановлено порядок та зміст викладу відомостей про кримінальні правопорушення в заявах або повідомленнях. Проте, надаючи оцінку таким відомостям, прокурор, дізнавач чи слідчий відповідно до ст. 214 КПК України повинні переконатися у наявності в них даних, що вказують на об'єктивні ознаки підготовки, вчинення, приховування кримінального правопорушення. Однак вказане може бути встановлено лише в ході проведення досудового розслідування, згідно з розділом ІІІ КПК України.
Якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу злочину, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК України.
Відтак, виконання прокурором/слідчим вимог положень ст. 214 КПК України щодо внесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення відноситься не до дискреційних повноважень слідчого, дізнавача чи прокурора, а до імперативних вимог закону та його недотримання є неприйнятним.
При цьому Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 24.05.2021 у справі №640/5023/19 (провадження №51-2917кмо20) зауважує, що КПК не передбачає обов'язкової вимоги щодо дотримання правил підслідності при внесенні відомостей до ЄРДР. Стаття 214 КПК України не містить вказівки і на можливість не вносити відомості, якщо кримінальне правопорушення не підслідне відповідному органу.
Таким чином, оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою до слідчого судді могло мати місце протягом 10 днів з дня отримання заяви ОСОБА_2 від 13.08.2024 року, отриману Бучанським районним управлінням поліції ГУ НП у Київській області 13.08.2024 року.
В будь-якому випадку, такий строк не може перевищувати 10 денного строку з моменту отриманні.
При цьому, як передбачено ч. 5 ст. 9 КПК України, ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 19 Закону України від 29.06.2004 №19064V «Про міжнародні договори України», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, у рішенні по справі «Беллет проти Франції» від 04.12.1995 ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд із огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Разом з тим, право на суд одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1975; «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 20.06.2011), не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, особливо щодо умов прийнятності скарги, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави (рішення у справах «Мельник проти України» від 28.03.2006, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998, «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001).
Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним (постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №705/5060/18 (провадження №61-3331св19).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК України скарга повертається, якщо є поданою після закінчення строку, передбаченого ч. 1 ст. 304 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
У клопотанні ОСОБА_2 про поновлення строків оскарження бездіяльності органу дізнання скаржник зазначив, що пропустив строк оскільки в цей час постійно був заклопотаний доглядом за хворою матір'ю, крім того, він самостійно звертався до відділення поліції для отримання відповіді щодо внесення відомостей до ЄРДР та був переконаний, що отримає її, тому розцінював бездіяльність працівників відділу поліції як триваючу.
Слідчий суддя приходить до висновку, що скаржником не наведено жодних поважних причин пропуску строку для подання скарги, тоді як і останнім також необґрунтовано клопотання про його поновлення, оскільки наведені причини не перешкоджали йому звернутися зі скаргою до слідчого судді у межах встановленого законом проміжку часу.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК України, скарга повертається, якщо подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що скаржником не доведено наявності поважних причин пропуску процесуального строку, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про поновлення процесуальних строків на подачу скарги, а скаргу повернути заявнику.
Одночасно скаржнику слід роз'яснити вимоги ч. 7 ст. 304 КПК України, відповідно до якої, повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК України.
Враховуючи викладене, аналізуючи матеріали скарги та додані до неї документи, слідчий суддя приходить до висновку про повернення скарги ОСОБА_2 про зобов'язання припинення бездіяльності та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, так як вказана скарга подана з порушенням строку на оскарження, а скаржником у клопотанні про поновлення строку на оскарження не доведено наявність підстав неможливість подати скаргу вчасно.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 309 КПК України,
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення строків оскарження бездіяльності органу дізнання, - відмовити.
Скаргу ОСОБА_2 про зобов'язання припинення бездіяльності та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань , - повернути скаржнику.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Слідчий суддя ОСОБА_1