"20" червня 2025 р. Справа № 363/2363/25
іменем України
(ЗАОЧНЕ)
20.06.2025 Вишгородський районний суд Київської області у складі судді Шубочкіної Т.В., при секретарі судового засідання Воронюк А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У травні 2025 року ТОВ «ВІН Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № L2991143 від 28.03.2019 у загальному розмірі 30 073,42 грн., яка складається з: суми заборгованості 20 009,97 грн., суми інфляційних втрат 8 264,20 грн, суми 3% річних 1 799,25 грн.
На підтвердження позовних вимог представник позивача зазначив, що 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства. 28.03.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» укладено договір кредитної лінії № L2991143 з ОСОБА_1 . Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість. Згідно детального розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості становив 20 009,97 грн., яка складала з тіла кредиту в розмірі 9 000,00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 3 510,00 грн., штрафами - 2 999,97 грн., комісією 4 500,00 грн. 01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором кредитної лінії №L2991143 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно відповідача. Станом на дату укладення договору №01072019 від 01.07.2019 відступлення права вимоги, сума заборгованості відповідача перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за кредитним договором становила 20 009,97 грн. В період з 01.07.2019 року по 14.04.2025 року по кредитному договору №L2991143 від 28.03.2019 року надходження коштів на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» в рахунок погашення заборгованості за кредитом - 0,00 грн. Тому, враховуючи вищезазначене, сума заборгованості за відступленим правом вимоги становить 20 009,97 грн.
Згідно правил частини шостої статті 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог статті 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 16.05.2025 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Так, з матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу направлено рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням. Згідно трекінгу сайту "Укрпошта" за номером 0601151385951 відправлення не вручено.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву. Відзив на позов надано до суду не було.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку із розглядом справи за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч. 2 ст.247 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, оцінивши докази надані позивачем, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.03.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» укладено договір кредитної лінії № L2991143 з ОСОБА_1 .
В інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» присвоєно номер договору - № L2991143, паралельно з номером договору № AG5584798, який зазначено в документах (на сайті) кредитора. Це та інші дані щодо кредитного договору зазначено у «довідці про ідентифікацію» особи позичальника, яка передана разом з іншими документами до ТОВ «ВІН ФІНАНС» на підстав договору про відступлення прав вимоги.
Договір № L2991143 укладено з відповідачем в електронній формі, відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до. п. 6.5, п. 6.5.1 загальних положень договору кредитної лінії, позичальник з цим погоджується, що кредитодавець має право на уступку прав, претензій та/або зобов'язань, що виникають з цього договору, будь-яким третім особам (надалі іменуються як «Правонаступники») у тому числі з моменту стягнення боргів.
Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти у розмірі 9 000,00 грн, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів в наслідок чого виникла заборгованість.
Згідно детального розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості становив 20 009,97 грн., яка складала з тіла кредиту в розмірі 9 000,00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 3 510,00 грн., штрафами - 2 999,97 грн., комісією 4 500,00 грн.
01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором кредитної лінії №L2991143 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно відповідача.
Станом на дату укладення договору №01072019 від 01.07.2019 відступлення права вимоги, сума заборгованості Відповідача перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за кредитним договором становила 20 009,97 грн.
В період з 01.07.2019 року по 14.04.2025 року по кредитному договору №L2991143 від 28.03.2019 року надходження коштів на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» в рахунок погашення заборгованості за кредитом - 0,00 грн.
25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.
Всупереч умов договору та вимог закону відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН Фінанс».
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина першастатті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
У ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем. Він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно дочастин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи таелектронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватис яелектронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа .Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію'передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ізстаттею 64 Цивільного процесуального кодексу України,статтею 36 Господарського процесуального кодексу Українитастаттею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістомстатті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З договору про надання кредиту №L2991143 від 28.03.2019 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» та ОСОБА_1 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки цей договір укладено на сайті позикодавця та ОСОБА_1 підписала його одноразовим ідентифікатором, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства такий договір не був би укладений.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію'такі правочини вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі.
Виходячи з викладеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення договору про надання кредиту №L2991143 від 28.03.2019 року.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Матеріали справи містять підписану відповідачем Договір, який недійсним не визнавався, відповідачем (боржником) з підстав безгрошовості у порядку ст. 1051 ЦК України не оскаржувалась.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Таким чином, підписавши заяви відповідач підтвердила, що вона в повній мірі ознайомилася з умовами отримання кредиту, розміром процентів за користування кредитними коштами.
Наданий банком розрахунок відповідачем в частині стягнення процентів належними і допустимими доказами не спростований.
Отже, суд вважає встановленим існування між сторонами кредитних правовідносин, узгодженість процентної ставки.
Позикодавець, перерахувавши відповідачу обумовлені грошові кошти, виконав умови договору про надання кредиту №L2991143 від 28.03.2019 року. Натомість ОСОБА_1 свої зобов'язання з повернення коштів за договором не виконала.
Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що фактично отримані відповідачем надані їй позивачем грошові кошти в добровільному порядку ОСОБА_1 банку не повернуті, а також приймаючи до уваги приписи статті 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи є допустимими доказами, які підтверджують наявність у позичальника заборгованості по кредитному договору від 28.03.2019 № L2991143 20 009,97 грн., яка складала з тіла кредиту в розмірі 9 000,00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 3 510,00 грн., штрафами - 2 999,97 грн., комісією 4 500,00 грн. (за період 28.03.2019-01.07.2019р.).
Крім того, звертаючись до суду з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» просив стягнути з відповідача за період з 09.04.2022 по 07.04.2025 року інфляційні витрати у розмірі 8 264,20 грн. та 3% річних у розмірі 1 799,25 грн.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 161/11703/22 від 31.07.2024.
Отже, після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред'явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів, змінюється правова природа зобов'язання. У такому випадку нарахування штрафних санкцій можливе не на підставі умов договору, а на підставі ст.625 ЦК України (3% річних), яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 зазначено, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення з боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення - підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що також узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03.05.2022 (справа № 625/41/16ц).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за весь час прострочення.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються ивою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) висловлена наступна правова позиція: «ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. За змістом частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04.07.2018 (справа № 14-154цс18)».
Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.
Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в статті 81 ЦПК України, відповідно до положень якої доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обґрунтованість вимог в частині суми кредиту, відсотків, штрафу, комісії. Також суд погоджується з позицією позивача щодо обґрунтованості вимог заявлених відповідно до ст.625 ЦК України.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу Українидоповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався Постановами Кабінету Міністрів України.
У зв'язку з відміноюпостановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 рокуна всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтями ЦК України 257,258, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.
Законом України від 8 листопада 2023р. № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» було внесені зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України: пункт 19 викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Закон набрав чинності 30.01.2024.
Тобто, строк позовної давності позивачем в даному випадку не пропущено, а отже підстави для його поновлення відсутні.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а тому з відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.
Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК Українидо витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно ч. 3 ст. 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно ч. 8 ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
25.04.2024 між Адвокатським бюро «Анастасії Мінковської» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір про надання правової допомоги № 36. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав копію договору № 36 від 25.04.2024, в якому міститься детальний опис робіт; копію додаткової угоди від 25.04.2024 до договору № 36 від 25.04.2024; копію детального опису наданих послуг. Вартість наданих адвокатом послуг становить 5000 грн.
Виходячи з встановлених обставин та норм процесуального законодавства, суд приходить до переконання, що надані позивачем докази про понесення судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи є достатніми, допустимими і достовірними.
Приймаючи до уваги, що позовну заяву було задоволено, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526,527,530,625,629,1049,1050,1054, ЦК України, ст.ст.10,12,77,89,141,263-265 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» заборгованість за договором № L2991143 від 28.03.2019 у загальному розмірі 30 073 (тридцять тисяч сімдесят три) грн. 42 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Т.В. Шубочкіна