Справа № 450/4083/23 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/3059/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
25 червня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Підлужного В.І.,
за участю: представника апелянта - Карзова О.М., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , третьої особи ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засід анні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Карзова Олексія Миколайовича на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , -
В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, та просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проживає за місцем реєстрації в с. Черепин Львівського району Львівської області разом з малолітнім братом ОСОБА_4 та дідусем ОСОБА_5 . Їхня мати ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько ОСОБА_2 більше ніж 5 років фактично проживає зі своєю ріднею в іншому місці, а саме по АДРЕСА_1 . Шлюб між батьками не був розірваний, проте фактичні шлюбні відносини припинені близько 5 років тому. З моменту переїзду до нового місця проживання, відповідач участі в утриманні та вихованні сина - малолітнього ОСОБА_4 не бере, їхнє помешкання не відвідує, їхньою долею не цікавиться. Після смерті матері відповідач добровільно відмовився від батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_4 . Таким чином, виховання та утримання малолітнього брата, тепер в повному обсязі покладено на позивача, оскільки ОСОБА_4 повністю позбавлений батьківського піклування, внаслідок смерті матері та відмови батька від батьківських прав. Дідусь, який проживає разом з ними, не в змозі виховувати та належним чином забезпечувати малолітнього ОСОБА_7 , зважаючи на свій похилий вік (71 рік), та малий розмір пенсії. При цьому, позивач, як рідний старший брат, здатен дбати про виховання малолітнього брата та про його матеріальне забезпечення, оскільки отримую щомісячний дохід, розмір якого достатній для оплати вартості комунальних послуг та утримання двох людей. На підставі наведеного, просить заявлені позовні вимоги задоволити.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Карзов Олексій Миколайович, подавши апеляційну скаргу.
З рішенням не погоджується, вважає хибними висновки суду першої інстанції про постановлення рішення саме в інтересах дитини.
Суд необ'єктивно оцінив докази, зокрема письмові докази й показання свідків у справі та неправильно установив обставини, що мають значення для справи.
Звертає увагу апеляційного суду на той факт, що усі допитані в судовому засіданні особи повідомили ті обставини, які фактично є ухиленням Відповідача від батьківських прав відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, а саме: відсутність участі Відповідча в утриманні та вихованні малолітнього сина, його небажання такої участі (тобто ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти), відсутність бажання будь-якого спілкування із сином, наявність іншої сім'ї та відповідно іншого напрямку витрат, а також зловживання Відповідачем алкогольними напоями.
Вказує, що звернення Відповідача до нотаріуса із заявою про позбавлення батьківських прав було добровільним, що в судовому засіданні підтвердив Відповідач. Відповідач пояснював, що він проживає з іншою родиною, відповідно витрачає дохід на іншу родину, а на власного сина (молодшого брата Позивача) не має ані часу, ані ресурсу, ані бажання, а також повідомив, що має проблеми із зловживанням алкогольними напоями.
Вважає, що суд, безпідставно відхиливши прямі показання осіб щодо ухилення Відповідача від батьківських прав, керуючись надуманими причинами для відхилення письмових доказів та показань свідків - відмовив у задоволенні позову, стверджуючи, що так буде краще в інтересах дитини, оскільки важливим є збереження з батьком родинних відносин (відносин, яких насправді вже давно не існує).
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта - Карзова О.М., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , третьої особи ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні виключні обставини, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 22 липня 1995р., що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .
Як вбачається із свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Як вбачається із свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Згідно нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 від 07.06.2023р. у зв'язку з тим, що він не має можливості приймати участь у вихованні свого сина, добровільно відмовляється від батьківських прав щодо свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З акту обстеження житлово-побутових умов від 05.10.2023р. за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається у розділі 6, що за цією адресою проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 . У розділі 7 «Додаткові дані про заявника та членів його сім'ї» зазначено, за даною адресою, ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 не проживають. Зі слів сусідів батько дитини ОСОБА_4 - ОСОБА_2 проживає з іншою сім'єю в ОСОБА_14 , участі у вихованні дитини не бере. Та зроблено висновок, що ОСОБА_1 постійно проживає та здійснює догляд за неповнолітнім братом ОСОБА_4 .
В акті обстеження умов проживання від 10.07.2023р. за адресою: АДРЕСА_2 зазначено, що у дитини наявне окреме спальне місце, дитина забезпечена засобами для дистанційного навчання, одягом відповідно до сезону, є письмовий стіл, шафа для зберігання одягу, наявні іграшки та дитячі книжки. За даною адресою проживають та мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . У графі: «Результат бесіди і ставлення членів сім'ї до рішення прийняти на виховання дитину» : на момент виїзду було встановлено, що батько дитини - ОСОБА_2 за місцем реєстрації відсутній. Зі слів ОСОБА_1 його батько відсутній на протязі тривалого часу, повідомив, що батько написав нотаріальну заяву від 07.06.2023р. про те, що він добровільно відмовляється від батьківських прав. Вихованням малолітнього ОСОБА_4 фактично займається його старший брат ОСОБА_1 , так як їх мати ОСОБА_6 померла. З даного акту вбачається, що дані щодо тривалої відсутності ОСОБА_2 за місцем реєстрації внесено зі слів позивача ОСОБА_1 .
У висновку Давидівської сільської ради, як органу опіки та піклування, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 вказано, що беручи до уваги нотаріальну заяву зареєстровану в реєстрі за № 476 про добровільну відмову ОСОБА_2 від виконання батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та заслухавши пояснення батька, відповідно до ст.164 Сімейного кодексу України, постанови КМУ від 24.09.2008р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаних із захистом прав дитини», враховуючи рішення Комісії з питань захисту прав дитини сільської ради від 16.11.2023р. № 17, Давидівська сільська рада, як орган опіки та піклування, вважає за доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він ухилився від виконання батьківських обов'язків, не проявляє любові та заінтересованості щодо дитини, не цікавиться його здоров'ям, успіхами у навчанні, не підтримує морально та матеріально, не забезпечує його необхідного харчування, лікування, не займається вихованням сина, не проявляє батьківської любові та турботи до дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях.
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу неповнолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів погоджується з висновком суду, що неврахування судом думки неповнолітнього ОСОБА_4 щодо позбавлення його батька батьківських прав є виправданим з огляду на його вік.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Таких обставин, як правильно встановив суд, у справі не встановлено.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно сина не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Суд апеляційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що висновок має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення батьків батьківських прав.
Вказані висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06.05.2020 по справі № 753/2025/19.
За своїм змістом решта доводів апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карзова Олексія Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2024 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 25 червня 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.