Справа № 466/10806/24 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О. І.
Провадження № 22-ц/811/49/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
25 червня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Підлужного В.І.,
з участю: представника апелянта - Слюсар Г.В., представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за участю заінтересованої особи Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області про встановлення факту, що має юридичне значення, -
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою, в якій просили встановити факт того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня його смерті проживали однією сім'єю.
В обґрунтування вимог заяви покликались на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання трудових обов'язків, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, загинув їх син ОСОБА_4 . Даний нещасний випадок визнано комісією таким, що пов'язаний з виробництвом. До моменту смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав і був зареєстрований з заявниками, вів з ними спільне господарство, мав спільний бюджет.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою про виплату одноразової допомоги сім'ї потерпілого. У задоволенні вказаної заяви йому було відмовлено, оскільки надані заявником відомості не визначають належність до сім'ї ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв'язку із чим змушені звернутися до суду.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2024 року заяву задоволено
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року до дня смерті ОСОБА_4 однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду оскаржило Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області, подавши апеляційну скаргу.
З рішенням суду не погоджується, вважає його безпідставним та необґрунтованим.
Зазначає, що досягнувши повноліття особа втрачає статус дитини, а отже вона перестає бути належною до сім'ї своїх батьків.
Вказує, що заявниками не надано документів, які б підтверджували сімейні відносини з ОСОБА_4 відповідно до вимог СК України, так як ОСОБА_4 втрачено правовий статус дитини, то факт який просять встановити заявники, пов'язаний із вирішенням спору про право, а тому він не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити.
25 березня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали відзив на апеляційну скаргу. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта - ОСОБА_5 , представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Врахувавши те, що в матеріалах справи містяться достатньо відомостей з яких вбачається факт постійного проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 до моменту смерті останнього однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , дані факти підтверджені зібраними по справі документами, суд прийшов до висновку, що заява є підставною та підлягає до задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , про що зроблено актовий запис №1735.
Відповідно до Акту розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався 11.03.2024 року о 19.50 год в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» від 25.06.2024 року нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом на підставі підпункту 1 пункту 52 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженого Постановою КМУ від 17 квітня 2019 року №337.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою про виплату одноразової допомоги сім'ї потерпілого. У задоволенні вказаної заяви йому було відмовлено, оскільки надані заявником відомості не визначають належність до сім'ї ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У відповідності до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються в судовому порядку, коли ці факти безпосередньо породжують юридичні наслідки для заявника: право на спадщину; право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, одержання компенсації тощо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Враховуючи вищезазначене, слід зробити висновок про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення:
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 03 лютого 2021 року у справі №644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 18 листопада 2020 року у справі №554/3600/19 (провадження № 61-8937св20), від 25 листопада 2020 року у справі №636/4087/19 (провадження№ 61-13847св20), від 19 червня 2019 року у справі №752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі №750/9847/18 (провадження № 61-18230св19).
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.
Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Сама по собі відмова ГУПФ України у Львівській області не свідчить про існування спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; установлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Заявники просили встановити факт проживання з сином ОСОБА_4 однією сім'єю, який необхідний їм для отримання одноразової допомоги.
Згідно з ч.5 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Факт постійного проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті за адресою: АДРЕСА_1 стверджується Свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_2 , виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів 05.09.1996 року, відповідно до якого власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 вказано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Згідно з копією паспорта ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_3 , ОСОБА_4 з 20.05.1995 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей з реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №167067 від 05.08.2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 також зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім того, факт постійного проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті за адресою: АДРЕСА_1 стверджується актом комісії ЛКП «Рясне-402» від 07.10.2024 року, відповідно до якого ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав за вищевказаною адресою до дня смерті, разом із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 вели спільне господарство, несли спільні витрати на утримання житла.
З вищевказаних документів вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня смерті ОСОБА_4 постійно проживали разом за однією адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а тому не підлягають до задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 25 червня 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.