24.06.2025 Справа №607/10500/25 Провадження №2-а/607/486/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Мостецької А. А.
за участю секретаря Ярош Н. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав.
10 травня 2025 року, інструктором ВРіК головним сержантом ОСОБА_2 , п? ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено Протокол № 4944 про адміністративне правопорушення (надалі Протокол) про вчинення мною ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУПАП, а не за ч. 3 ст. 210 КУПАП, як зазначено в оскаржуваній постанові. У винесеній постанові міститься некоректне застосування норми права: вказана стаття, яка не відповідає фактичним обставинам справи, що зафіксовані у протоколі та на які посилається сам орган, який притягує мене до відповідальності. Таким чином, у його діях не було правильно вказаної правової норми, яка могла б бути застосована для притягнення до адміністративної відповідальності. Органом, який виніс постанову, допущено фундаментальне порушення принципу правової визначеності, гарантованого як КУпАП, так і практикою Європейського суду з прав людини. Таке порушення є самостійною та безумовною підставою для скасування постанови № 5/265 як незаконної. У день затримання 10 травня 2025 року його було зупинено працівниками п?ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 під час так званої перевірки документів. На законну вимогу він одразу пред?явив: паспорт громадянина України, військовий квиток, посвідчення інваліда III групи, а також посвідчення ветерана війни. Згідно з Постановою КМУ № 560, особи з інвалідністю мають право на особливий підхід при виклику та прибутті до ТЦК та СП, а їхні обмеження мають бути враховані при прийнятті рішень про відповідальність Ці документи чітко підтверджують мій офіційний статус особи з інвалідністю, що, відповідно до чинного законодавства та здорового глузду, обмежує мої фізичні можливості, зокрема щодо самостійного прибуття до органу ТЦК та СП без супроводу або без попереднього узгодження. Така обставина могла цілком бути поважною причиною у разі справжнього неприбуття за повісткою, що потребувало б належної оцінки органом, який виніс постанову. Водночас зазначені ним документи та обставини не стали предметом жодного правового аналізу під час складання протоколу, а також не були згадані у постанові про адміністративне правопорушення. Це свідчить про повне ігнорування його пояснень, стану здоров?я та відсутність об?єктивного підходу до розгляду обставин справи. Крім того, вказані факти мали б бути оцінені як такі, що впливають на склад правопорушення, адже згідно з частиною 2 статті 268 КУпАП, особа має право подавати пояснення, наводити обставини, що мають значення для розгляду справи, зокрема ті, що підтверджують наявність поважних причин. Проте жодного належного з'ясування його стану здоров'я та впливу на його поведінку з боку посадових осіб не було проведено, що є грубим процесуальним порушенням і підтверджує упередженість при складанні постанови. Протокол про адміністративне правопорушення № 4944 від 10.05.2025 року був складений вже після його фактичного затримання на вулиці, коли працівники п?ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 зупинили його нібито з метою перевірки документів. Після пред?явлення його документів, зокрема посвідчення інваліда III групи та посвідчення ветерана війни, його було повідомлено, що він «перебуваю в розшуку» й одразу доставлено до відділення ТЦК. Під час зазначених дій не було складено жодного акту адміністративного затримання, як цього вимагає стаття 260 КУпАП. Його не було офіційно повідомлено про підстави затримання або місце мого подальшого перебування, що є порушенням його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 29 Конституції України. Більше того, його адміністративне затримання не супроводжувалося роз'ясненням прав у письмовій формі, а також не було зафіксовано належним чином у відповідних процесуальних документах. Вказані обставини в сукупності свідчать про те, що орган ТЦК та СП грубо порушив порядок складання протоколу та забезпечення його процесуальних прав, що є самостійною підставою для визнання постанови незаконною. Однак у протоколі не вказано ні його статус (призовник, військовозобов?язаний, резервіст), ні в чому ж саме полягає порушення ним правил військового обліку, перелік яких відображено в Додатку 2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (зі змінами). Указана обставина свідчить про невірне зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за нібито вчинене ним правопорушення.
Крім того, зазначив, що зі змісту протоколу слідує, що документ складено інструктором ВРІК головним сержантом ОСОБА_2 , п? ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак повноваження цієї особи на складання протоколів жодним чином документально, не підтверджено (до протоколу таких відомостей не долучено). Аналізуючи зміст протоколу, зазначив, що до складеного відносно нього протоколу № 4944 про адміністративне правопорушення від 10 травня 2025 року, не долучено взагалі жодного доказу (у графі «До протоколу додається» не зазначено жодного документу, тощо), суть нібито вчиненого ним адміністративного правопорушення ґрунтується виключно лише на припущеннях посадової особи, яка склала протокол ( ОСОБА_3 ), стосовно того, що він «не явився за повісткою». Неправомірним є протокол і з огляду на вимоги ст. 254 КУпАП. У вищевказаному документі відсутні будь-які відомості про те, коли саме ним було вчинено нібито адміністративне правопорушення, чи є воно триваючим, коли саме воно було виявлено уповноваженими особами або повинно було б бути виявленим, тощо.
Також в оскаржуваній постанові не конкретизовано не лише пункт постанови КМУ №560, а й не вказано найменування самого нормативного акту та дати ухвалення. Можливо лише здогадуватись, норми якої ж саме «Постанови КМУ № 560» ним нібито було порушено, оскільки у період з 1993 року по даний час Кабінетом Міністрів України постановлено 32 Постанови за реєстровим номером 560, котрі діють і по даний час. За вказаних умов, не можливо встановити суть адміністративного правопорушення, ні в протоколі, ні в оскаржуваній постанові не конкретизовано суть адміністративного правопорушення, яка повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч. 3 КУпАП. При винесенні 14 травня 2025 року оскаржуваної постанови, начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковник ОСОБА_4 , послався на надуманий факт, який не підтверджено жодним доказом (до протоколу доказів не долучено, а саме відеофіксацію, фотофіксацію, копії повістки та Акту, які при мені не видавалися ).
Відтак позивач просить суд скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 5/265 від 14.05.2025, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень.
Представник відповідача подав відзив на позов, в якому вказав, що відповідач даний позов не визнає та вважає таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
10.05.2025 року громадянин ОСОБА_1 прибув до п?ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . При уточненні військово-облікових даних виявилось, що 25.10.2024 року громадянину ОСОБА_1 , відповідно до пункту 30-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період», надіслано повістку засобами поштового зв?язку для прибуття до п? ІНФОРМАЦІЯ_2 до 13.02.2025 року, для уточнення даних та проходження військово-лікарської комісії. Відповідно до даних поштового оператора, поштове відправлення повернулося до ІНФОРМАЦІЯ_2 з відміткою: адресат відсутній за вказаною адресою. Будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття ОСОБА_1 у визначений строк до ТЦК та СП, де перебуває на обліку, вчасно не надав. Зважаючи на це, звернення щодо нього було передано до відповідного відділення поліції та його дані внесено у базу розшуку Тернопільського РУ поліції ГУ НП в Тернопільській області. Абзацом 2 частини 1 статі 22 України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни, у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов?язані з?явитися у зазначені у ній місце та строк. Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зокрема передбачено, що громадяни за невиконання своїх обов?язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом. Відповідно до пункту 4 «Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів» (додаток 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов?язаних та резервістів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов?язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення. Таким чином, громадянин ОСОБА_1 , здійснив правопорушення, яке вчинене в особливий період (особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджений Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII що набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18.04.2014 року № 49, та порушив вимоги абз. 2 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Також вказав, що у позовній заяві позивачем основний акцент зроблено на те, що він жодної повістки не отримував, тому у своїх діях ознак адміністративного правопорушення не вбачає. Оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП від 14.05.2025 р. № 5/265 є правомірною, прийнятою згідно норм чинного законодавства. Підсумовуючи наведене, відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення необґрунтованими та безпідставними, а позовну заяву такою, яка задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак у відзиві на позовну заяву просив проводити судовий розгляд без його участі.
За наявності вказаних обставин, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів, в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України.
При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що на ОСОБА_1 було складено протокол по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП № 4944 від 10.05.2025, та постанову по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП № 5/265 від 14.05.2025, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 10.05.2025 року громадянин ОСОБА_5 прибув до п?ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 при уточненні військово-облікових даних виявилось, що 25.10.2024 року громадянину ОСОБА_5 , відповідно до пункту 30-2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» надіслано повістку засобами поштового зв?язку для прибуття в п? ІНФОРМАЦІЯ_2 до 13.02.2025 року, для уточнення даних та проходження військово-лікарської комісії. Відповідно до даних поштового оператора, (поштове відправлення ОСОБА_1 повернулось до п?ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 з відміткою що адресат відсутній за вказаною адресою). ОСОБА_5 встановлений день та час не прибув до п?ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 та не повідомив жодних поважних причин про неявку не надав підтверджуючих документів у визначений строк (3 дні від дати прибуття, у визначеній у повістці) не надав. Абзацом 7 пунктом 3 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов?язані у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов?язаний з?явитись у зазначені у ній місце та строк. Частина 2 статті 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зокрема передбачено, що громадяни за невиконання своїх обов?язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом. Відповідно до пункту 3 «Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів» (додаток 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов?язаних та резервістів» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники. військовозобов?язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згід із Кодексом України про адміністративні правопорушення. Однак всупереч вказаним вимогам, ОСОБА_5 не з?явився до п? ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк, зазначений у повістці. Таким чином, громадянин ОСОБА_5 13.02.2025 року здійснив правопорушення, яке вчинене в особливий період (особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджений законом України від 17.03.2014 року № 1126-VII що набрав чинності з дня його оприлюднення в газеті «Голос України» від 18.04.2014 року № 49, та порушив вимого абз. 7 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Як вбачається із копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 12.07.2018 Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи, інвалідність внаслідок війни.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 01.06.1996, ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно із ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показання ми технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статей 73-76 КАС України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з статтею 74 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи, серед іншого, про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Так, статтею 210 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку. Частиною третьої цієї статті КУпАП передбачено особливо кваліфікований склад цього проступку, який полягає у вчиненні дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Диспозиція статті носить бланкетний характер, тобто охоронюваних законом правил поведінки вона не встановлює, а спрямовує до інших актів законодавства, котрі визначають відповідні правила, на порушення яких існує заборона.
Отже, у кожному конкретному випадку повинно бути встановлено, які саме правила військового обліку, встановлені конкретними нормативно-правовими актами порушено особами, які є призовниками, військовозобов'язаними, резервістами порушено у період особливого стану.
При цьому суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На даний час продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Таким чином, на даний час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154.
Відповідно до ч.ч. 1-3, 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Отже, військовий обов'язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно із ч. 3 ст. 22 вказаного Закону під час мобілізації у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Загальні правила військового обліку визначені в статті 33 Закону № 2232, згідно з якою військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів (частина перша). Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 2232 взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають, з-поміж інших категорій, громадяни України, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Абзацом 2 пункту 1 Правил військового обліку передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, серед іншого, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
За викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби (пункт 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560).
Отже, з об'єктивної сторони правопорушення, передбачене статтею 210 КУпАП полягає у порушенні правил військового обліку, зокрема, щодо встановленого обов'язку прибувати до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Судом з'ясовано, що ОСОБА_6 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він у визначений та повідомлений належним чином строк до п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 не з'явився.
Суд не погоджується висновками про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Суд звертає увагу на те, що суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП характеризується наявністю вини у формі прямого чи не прямого умислу та настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел, спрямований на ухилення від явка
Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються предмета, об'єктивної сторони складу конкретного правопорушення, а й розуміння його суспільної небезпеки.
Тобто, ОСОБА_6 мав знати, що його викликають до ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак свідомо не з'явився, при цьому обов'язок довести вказану обставину, в силу статті 77 КАС України покладається на відповідача.
Разом з тим, як вбачається із адміністративного позову, ОСОБА_6 зазначив, що не отримував повістки та йому не було відомо про те, що йому необхідно було з'явитися до п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дані пояснення повністю узгоджуються зі поясненнями ОСОБА_6 , наданими 10 травня 2025 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 під час складання протоколу по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП № 4944 від 10.05.2025. У вказаних поясненнях ОСОБА_6 зазначив, що повістки від Укрпошти не одержував.
Відтак, на переконання суду, відповідачем не доведено, що ОСОБА_6 було відомо про необхідність з'явитися на виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин у зазначеній у повістці у ній місце та строк.
Отже, умисел ОСОБА_6 на вчинення адміністративного правопорушення не доведений «поза розумним сумнівом».
При цьому, суд зазначає, що у протоколі по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП № 4944 від 10.05.2025 ОСОБА_6 ставиться у провину порушення, передбачене частиною ч. 3 статті 210-1 КУпАП, при цьому оскаржуваною постановою № 5/265 від 14.05.2025 ОСОБА_6 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Відповідно до положень ст. ст. 254-256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння (діянь), яке (які) містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, є джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення. У ньому, крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків потерпілих якщо вони є; пояснення, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
В межах зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення, має провадитися розгляд справи про адміністративне правопорушення; протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року). В рішенні у даній справі ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Отже, відповідно до викладеного, орган чи посадова особа уповноважена розглядати справи про адміністративні правопорушення розглядає справу про адміністративне правопорушення лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення за вчинення конкретного адміністративного правопорушення.
З урахуванням викладеного, а також шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем, суд дійшов висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення.
При цьому суд керується положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем «поза розумним сумнівом» не доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, а тому оскаржувану постанову слід скасувати, а провадження по справі закрити.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За даних обставин, слід стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача сплачений судовий збір.
На підставі наведеного, керуючись ст. 19, 55 Конституції України, статтями 9, 210-1, 251, 252, 280, 283, 289, 293 КУпАП, керуючись статтями 2, 5, 9, 71, 72, 73, 77, 78, 139, 143, 159, 241-246, 250, 255, 268-272,286, 295, 297 КАС України, суд,
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення № 5/265 від 14 травня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень - скасувати.
Адміністративну справу стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП - провадженням закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;
відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 , унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України НОМЕР_4 , місцезнаходження АДРЕСА_3 .
Рішення суду складено та підписано 24 червня 2025 року.
Головуючий суддяА. А. Мостецька