Справа № 947/7522/25
Провадження № 1-кп/947/822/25
23.06.2025 року
Київський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
провівши в м.Одесі підготовче судове засідання у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024162480001406 від 28.12.2024 року відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Роздільна, Одеської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357, ч.3 ст.357 КК України,
сторони кримінального провадження прокурор ОСОБА_4 ,
захисник ОСОБА_5 ,
В провадженні Київського районного суду міста Одеси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024162480001406 від 28.12.2024 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357, ч.3 ст.357 КК України.
Прокурор заявив клопотання про продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи своє клопотання тим, що на теперішній час існують ризики передбачені п.1 та п.4 ч.1 ст.177 КПК України.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 , заперечувала проти заявленого клопотання прокурором про продовження обвинуваченому дії застосованого запобіжного заходу, зазначивши, що ОСОБА_3 тривалий час перебуває під вартою, раніше не судимий, потерпілому відшкодована шкода, просила застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту або ж застосувати заставу як альтернативний запобіжний захід з визначеним мінімальним розміром.
Обвинувачений підтримав свого захисника.
Вивчивши подане клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, суд приходить до наступного.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді клопотання прокурора відносно обвинуваченого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Під час досудового розслідування 10.01.2025 року до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави. 13.01.2025 року ОСОБА_3 було звільнено з ДУ «Одеський слідчий ізолятор» у зв'язку з внесенням застави та покладено на нього обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, які останній порушив та 03.02.2025 року запобіжний захід було змінено з застави на тримання під вартою строком до 08.03.2025 року, дію якого в подальшому було продовжено судом.
Приймаючи до уваги те, що на теперішній час ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, тяжкість покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, їх суспільно-небезпечний характер, суд приходить до переконання що ризик, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати, а саме ризик у вигляді переховування від суду, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України..
Крім того, суд вважає доведеним існування ризику передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України - перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, у зв'язку з тим, що обвинувачений, у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, може не виконувати або не належним чином виконувати обов'язки покладені на нього з метою уникнення від кримінальної відповідальності, так як ОСОБА_3 свідомо порушував вимоги визначені судом під час обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави та після її внесення здійснював дзвінки та спілкування зі свідками, що стосувалось обставин кримінального провадження.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи те, що встановлені ризики не зникли та продовжують існувати, суд приходить до переконання, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, суд зазначає наступне.
Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Piruzyanv. Armenia», п.п. 104-105-794, автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції.
Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.
На підставі вищевикладеного, враховуючи інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення, суд приходить до переконання про необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
З урахуванням встановлених в судовому засіданні ризиків та обставин, а також обґрунтованості клопотання прокурора, підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно обвинуваченого в судовому засіданні встановлено не було.
Керуючись ст.ст.176-178, 181, 194, 314, 315, ст.ст.370-372 КПК України
Клопотання прокурора про продовження дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 22.08.2025 року, включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, його захиснику, прокурору та уповноваженій службовій особі місця ув'язнення обвинуваченого.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1