24 червня 2025 року
м. Київ
справа № 686/20903/22
провадження № 51-2334ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 27 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 10 квітня
2025 року у кримінальному провадженні № 22022240000000079 щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина російської федерації, депутата державної думи федеральних зборів російської федерації, робоча адреса: м. москва у російській федерації (вул. Охотний ряд, 1), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3
ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 10 квітня
2025 року, ОСОБА_5 визнано винуватим і засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисних діях, вчинених представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, вчиненому за таких обставин.
Так, депутат державної думи федеральних зборів російської федерації восьмого скликання ОСОБА_5 , який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади російської федерації, уповноваженим брати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів російської федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і зс російської федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений
статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає
на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу рф, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю російської федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники також діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), статей 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року на вул. Охотний ряд, 1 у м. Москві російської федерації взяв участь у засіданні державної думи федеральних зборів російської федерації, де підтримав постанову із зверненням
до президента російської федерації з проханням розглянути питання про визнання російською федерацією самопроголошених так званих Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також
22 лютого 2022 року за тією ж адресою взяв участь у засіданні державної думи федеральних зборів російської федерації, де підтримав ратифікацію Договору
про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою Луганською народною республікою.
У такий спосіб ОСОБА_5 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели
до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв'язку із недоведеністю винуватості
ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
В обґрунтування зазначених вимог стверджує, що під час розгляду вказаного кримінального провадження було порушено право ОСОБА_5 на справедливий суд через недотримання процедури спеціального судового провадження (in absentia). Зауважує, що повідомлення про підозру було надіслано на сайт державної думи рф українською мовою без перекладу на мову, якою володіє ОСОБА_5 , чим порушено ч. 2 ст. 29 КПК та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, зазначає про відсутність доказів, які б підтверджували наявність попередньої змови, а також прямого умислу в діях ОСОБА_5 на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК. Посилається на відсутність належного доведення причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_5 та настанням тяжких наслідків. Все вищевказане, як стверджує захисник, залишилось поза увагою апеляційного суду, який в порушення вимог ст. 419 КПК належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги та не надав обґрунтовані відповіді на них у своїй ухвалі.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту,
а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і
не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як убачається із копії вироку, суд першої інстанції, мотивуючи висновок
про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів
ст. 94 КПК.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних
у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Доводи захисника про допущені судами істотні порушення вимог процесуального закону, які вона убачає у порушенні права ОСОБА_5 на справедливий суд через недотримання процедури спеціального судового провадження (in absentia), права обвинуваченого на захист, ст. 6 Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод та загальних засад кримінального провадження були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які із наведенням докладних мотивів вказали
на їх безпідставність.
Як убачається з оскарженого вироку, кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 , як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалося за відсутності обвинуваченого (in absentia) у порядку спеціального досудового та судового провадження.
Так, у межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 у відповідності до вимог ч. 1 ст. 278 КПК 11 квітня 2022 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 3 ст. 110 КК, шляхом направлення повідомлення про підозру на сайт державної думи зборів рф. Крім того, повідомлення про підозру ОСОБА_5 також вручено захиснику підозрюваного, про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження. У зв'язку із перебуванням ОСОБА_5 на території держави, визнаної ВР України державою - агресором, а саме на території рф, відповідно до ч. 8
ст. 135 КПК повідомлення про підозру, а також повістки про виклик на 23, 24 та
25 квітня 2022 року в УСБ України у Хмельницькій області були опубліковані
на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України та
у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газеті «Урядовий кур'єр»). Постановою слідчого від 04 травня 2022 року на підставі
ст. 281 КПК підозрюваного ОСОБА_5 оголошено у розшук, який доручено оперативним підрозділам УСБ України у Хмельницькій області. Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 вересня 2022 року задоволено клопотання слідчого, погоджене з прокурором, та надано дозвіл
на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022240000000079 від 05 травня 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК. У газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» № 200 опубліковано повідомлення про здійснення стосовно підозрюваного ОСОБА_5 спеціального досудового розслідування. У подальшому, підозрюваний ОСОБА_5 неодноразово викликався до слідчого відділу УСБ України у Хмельницькій області, однак останній не з'явився без поважних причин.
Також з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_5 у порядку статей 46, 48, 49, 52,
110 КПК та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області - адвоката ОСОБА_4 , якій відповідно до вимог ч. 2
ст. 297-5 КПК вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному.
Крім того, як зазначено у вироку, після надходження провадження до суду обвинувачений ОСОБА_5 інформувався також у всі доступні процесуальні можливості для суду, передбачені ст. 323 КПК. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 жовтня 2023 року задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження та визначено здійснити спеціальне судове провадження за обвинуваченням
ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3
ст. 110 КК за відсутності обвинуваченого (in absentia). При цьому колегія суддів констатувала, що з наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого) вбачається, що обвинувачений ОСОБА_5 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження. Також обвинувачений отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум
на такі гарантії: бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє,
про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно для нього. Така ситуація узгоджується
із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна
з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується
ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту
про громадянські і політичні права. Натомість обвинувачений скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації
на території України. Суд дійшов висновку, що наявні у справі документи свідчать
про відмову обвинуваченого ОСОБА_5 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать
про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінив як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3
ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Отже, як підсумував суд, зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 КПК), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, констатує, що надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути уваги захисника
на зміст положень ст. 29 КПК, про порушення судами яких вона зазначає у касаційній скарзі.
Так, згідно частин 1, 2 зазначеної статті кримінальне провадження здійснюється державною мовою; сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Особа повідомляється про підозру
у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 КПК судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд
по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб.
З огляду на наведене, підстав стверджувати про наявність допущених порушень процесуального закону, на яких наполягає захисник у касаційній скарзі, а саме направлення підозри ОСОБА_5 українською мовою без перекладу, немає. Зокрема, ч. 1 ст. 29 КПК вказує на необхідність складення, у тому числі стороною обвинувачення, процесуальних документів державною мовою. Положення ч. 2
ст. 29 КПК фіксує альтернативні варіанти повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до ч. 4 ст. 29 КПК переклад процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням осіб.
Таким чином, стороною обвинувачення, яка направила повідомлення ОСОБА_5 пропідозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, на сайт державної думи зборів рф, а також вручила таке повідомлення його захиснику, про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження, за відсутності будь-яких клопотань про необхідність надання такого повідомлення з його перекладом на іншу мову вчинила усі необхідні дії, передбачені процесуальним законом. Крім того, обвинувальний акт (документ, яким закінчується досудове розслідування), як зазначає сама захисник, було перекладено.
Що стосується доводів захисника з приводу неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність з огляду на відсутність доказів, які б підтверджували наявність попередньої змови, а також прямого умислу в діях ОСОБА_5 на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, належного доведення причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_5 та настанням тяжких наслідків, вони також не були залишені судами без уваги.
Так, суд першої інстанції, даючи правову оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_5 згідно з пред'явленим обвинуваченням в посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України, взяв до уваги, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров'я особи, власність тощо.
Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.
Суб'єкт вказаного злочину є загальним, суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 , будучи депутатом державної думи федеральних зборів російської федерації, безпосередньо прийняв участь у засіданні державної думи 15 лютого 2022 року, на якому підтримав та проголосував за постанову щодо звернення до президента російської федерації
з проханням розглянути питання про визнання російською федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. У подальшому депутат державної думи федеральних зборів російської федерації ОСОБА_5 безпосередньо прийняв участь у засіданні державної думи 22 лютого 2022 року, на якому підтримав та проголосував
за ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою Луганською народною республікою.
Як вказав суд, зазначені рішення державної думи федеральних зборів російської федерації були частиною злочинного плану, так як самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і були спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою; дії рф призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Також суд першої інстанції, пославшись на положення статей 26, 27 КПК, а також правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року
у справі № 710/439/17, від 14 травня 2020 року у справі № 405/2648/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 464/710/18 щодо вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, врахував, що голосування за вищевказані проекти федеральних законів проведено одноголосно, жодний з депутатів державної думи не проголосував проти, що є неможливим у демократичному суспільстві та безумовно свідчить про попередню змову групи осіб на здійснення саме такого голосування; про попередню змову групи осіб також свідчать виступи окремих депутатів державної думи російської федерації безпосередньо перед самими голосуваннями, а також офіційного представника президента російської федерації, які позитивно оцінюють «прийняте рішення»,
як встановлений факт, ще до проведення голосування.
Як вказав суд, визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України. Внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року договорів
про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, російська федерація під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24 лютого 2022 року повномасштабне військове вторгнення
на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
При цьому колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне наголосити,
що будь-які дії, пов'язані із зміною меж території України чи зміною меж державного кордону України без проведення всеукраїнського референдуму, утворюють об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 110 КК; визнання інших державних утворень, так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки», у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими саме на зміну меж території та державного кордону України. Таким чином, ОСОБА_5 , будучи представником влади та голосуючи за постанову
із зверненням до президента російської федерації з проханням розглянути питання
про визнання російською федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, вчинив посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.
Крім того, колегія суддів щодо наявності в діях ОСОБА_5 умислу на вчинення інкримінованих йому дій зауважує, що останній, будучи діючим депутатом державної думи федеральних зборів рф, при голосуванні за вищевказану постанову, усвідомлював, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами; як представник влади знав про ратифікацію рф 22 квітня 2004 року Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною та рф; розумів незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України; передбачав, що своїми діями (позитивним голосуванням) створив передумови повномасштабного військового вторгнення рф на територію України 24 лютого
2022 року, початку бойових дій, з метою зміни меж території та державного кордону України; усвідомлював наслідки таких дій (загибель значної кількості людей, значні руйнування); мав можливість голосувати проти, однак цього не зробив.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5
за апеляційною скаргою його захисника ОСОБА_6 , доводи якої є аналогічними доводам у її касаційній скарзі, як щодо істотних порушень процесуального закону, так і щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
Зокрема, як убачається з ухвали апеляційного суду, колегія суддів на спростування доводів захисника про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями
ОСОБА_5 та настанням тяжких наслідків вказала на те, що рішення державної думи федеральних зборів російської федерації, у прийнятті яких ОСОБА_5 взяв безпосередню участь, голосуючи «за», були частиною злочинного плану, так як самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і були спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою; вчинені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури. Також колегія суддів апеляційного суду послалася на досліджені судом першої інстанції докази, а саме: протоколи огляду від 29 квітня 2022 року, об'єктами яких були матеріали кримінальних проваджень за фактами вчинення військовослужбовцями збройних сил російської федерації кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 438 КК; протокол огляду
від 15 вересня 2022 року на офіційному веб-сайті Організації Об'єднаних Націй в Україні та Офісу Генерального прокурора, де наявні публікації щодо офіційних втрат серед цивільних осіб станом на 22 та 23 червня 2022 року в результаті повномасштабного збройного нападу РФ.
Таким чином, постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374,
419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
З наведеними в оскаржених вироку та ухвалі висновках погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Отже, підстави для скасування оскаржених вироку та ухвали внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність відсутні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника також не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданої копії судового рішення убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження
за її касаційною скаргою на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду
від 10 квітня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3