23 червня 2025 року
м. Київ
справа № 541/3900/24
провадження № 51-2322 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 грудня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2025 року,
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені обставини
За вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 грудня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Як установив суд, ОСОБА_5 , будучи військовозобов'язаним на особливий період, у встановленому законом порядку 17 вересня 2024 року, пройшов медичний огляд та згідно довідки військово-лікарської комісії від 17 вересня 2024 року, визнаний придатним до військової служби на підставі Наказу Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України». Того ж дня, на виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 , по АДРЕСА_1 , військовозобов'язаному ОСОБА_5 вручалася під розписку повістка з визначеним терміном прибуття, а саме на 18 вересня 2024 року, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , для відправки до військової частини, для проходження військової служби за мобілізацією. ОСОБА_5 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та їх караність, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відмовився отримувати повістку, про що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 в той же день був складений акт про відмову від отримання повістки. У зазначений час 18 вересня 2024 року без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_1 не прибув.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на підстави, передбачені ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати ухвалу апеляційного суду, вирок місцевого суду змінити, на підставі ч. 1 ст. 75 КК звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Захисник зазначає, що призначене місцевим судом ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально є занадто суворим, оскільки суд хоча й зазначив у вироку про наявність ряду обставин, що пом'якшують покарання, однак не врахував їх та помилково не застосував положення ст. 75 КК. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на допущене порушення та безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін. Також захисник вказує, що ОСОБА_5 20 травня 2025 року мобілізовано та він проходить військову службу.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору виду та міри покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку, з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з їх урахуванням визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Виходячи зі змісту ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Місцевий суд керувався наведеними законодавчими положеннями при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставиною, що пом'якшує покарання суд визнав щире каяття, обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено. При цьому, суд урахував те, що ОСОБА_5 раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, не працює. Також місцевий суд взяв до уваги те, що обвинувачений добровільно здійснив благодійний внесок на підтримку Збройних Сил України.
Таким чином, з урахуванням вказаних обставин, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ст. 336 КК, оскільки саме таке покарання найбільш відповідатиме меті його призначення відповідно до ст. 50 КК. При цьому, суд зазначив, що призначення іншого більш м'якого покарання в період коли держава перебуває під небезпекою свого знищення та захоплення агресором є неможливим та буде розцінюватись іншими громадянами, як форма уникнення свого військового обов'язку.
Також суд першої інстанції вказав на відсутність правових підстав для застосування до обвинуваченого положень статей 69, 69-1 КК.
Із позицією місцевого суду щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_5 покарання погодився й апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою сторони захисту в межах, визначених ст. 404 КПК.
Цей суд спростував також позицію сторони захисту щодо можливості застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК, навівши належні мотиви прийнятого рішення пославшись серед іншого й на те, що ухилення обвинуваченого від виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, в умовах збройної агресії з боку іншої держави завдає значної шкоди інтересам суспільства.
Крім того, суд апеляційної інстанції також урахував наявність обставини, що пом'якшує покарання - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яку було встановлено органом досудового розслідування в обвинувальному акті та яка знайшла своє підтвердження в матеріалах провадження, а також те, що ОСОБА_5 одружений. Однак на переконання апеляційного суду, зазначене, з огляду на всі обставини конкретного кримінального провадження в їх сукупності, що мають правове значення при вирішенні питання про застосування статей 50, 65, 75 КК не є достатньою підставою для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, відповідають вимогам статей 370, 419 КПК та не викликають сумнівів у їх правильності.
Посилання захисника на мобілізацію ОСОБА_5 та проходження ним військової служби, з урахування обставин цієї справи, не є достатньою підставою для застосування до нього положень ст. 75 КК.
Обраний засудженому захід примусу є мінімальним у межах визначених санкцією ст. 336 КК, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 грудня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3