23 червня 2025 року
м. Київ
справа № 756/572/23
провадження № 61-7137ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Бузанов Дмитро Вікторович, на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича, стягувач: ОСОБА_2 , боржник: ОСОБА_1 про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку,
У листопаді 2023 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Пилипчук В. Г. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Подання мотивоване тим, що у нього на виконанні знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 756/572/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати від 05 серпня 2021 року в розмірі 951 872,53 грн, з яких: основна сума боргу - 874 517,00 грн, інфляційні втрати - 74 362,93 грн та пеня - 2 992,60 грн.
Приватний виконавець вказував, що станом на день звернення до суду із поданням боржник ухиляється від виконання зобов'язань за виконавчим документом.
Станом на 13 листопада 2023 року у боржника недостатньо коштів для погашення боргу в повному обсязі. Іншого майна (коштів), на яке можна звернути стягнення не виявлено, крім транспортного засобу, заходи щодо розшуку якого виявилися безрезультатними.
У процесі виконання приватним виконавцем було виявлено майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, а саме земельну ділянку, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, загальною площею 0,0932 га, що знаходиться в селі Малютянка Києво-Святошинського району Київської області.
На підставі викладеного, враховуючи факт невиконання рішення суду, приватний виконавець просив звернути стягнення на земельну ділянку, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, загальною площею 0,0932 га, що знаходиться в селі Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, та фактично належить боржнику ОСОБА_1 , проте не зареєстрована у встановленому законом порядку.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Так, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, подання приватного виконавця Пилипчука В. Г. задоволено.
На виконання боржником ОСОБА_1 зобов'язань за виконавчим листом № 756/572/23, виданим 11 серпня 2023 року Оболонським районним судом м. Києва, звернуто стягнення на належну боржнику ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, загальною площею 0,0932 га, що знаходиться в селі Малютянка Києво-Святошинського району Київської області.
Верховний Суд постановою від 17 січня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Київський апеляційний суд постановою від 02 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Бузанов Д. В. , залишив без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року залишив без змін.
04 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бузанов Д. В., через систему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною п'ятою 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
При розгляді справ указаної категорії необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов'язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суди встановили, що заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати від 05 серпня 2021 року у розмірі 951 872,53 грн, з яких: основна сума боргу в розмірі 874 517,00 грн, інфляційні втрати - 74 362,93 грн та пеня - 2 992,60 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 9 518,72 грн.
11 серпня 2023 року на виконання вказаного заочного рішення суду видано виконавчий лист № 756/572/23, який 14 серпня 2023 року пред'явлено стягувачем до виконання.
Постановою приватного виконавця Пилипчука В. Г. від 14 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 756/572/23.
Того ж дня постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука В. Г. визначено до стягнення основну винагороду приватного виконавця, накладено арешт на грошові кошти боржника.
15 серпня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Пилипчуком В. Г. накладено арешт на все майно належне боржнику.
З огляду на вчинені запити приватним виконавцем, з метою виявлення грошових коштів та майна належних боржнику, та отримані на них відповіді, у боржника недостатньо коштів для погашення боргу в повному обсязі, іншого майна (коштів), на яке можна звернути стягнення не виявлено, крім транспортного засобу, заходи щодо розшуку якого виявилися безрезультатними.
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 09 лютого 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М., боржник ОСОБА_1 придбав земельну ділянку кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, загальною площею 0,0932 га, що знаходиться в селі Малютянка Києво-Святошинського району Київської області.
Задовольняючи подання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що боржник має заборгованість та є власником нерухомого майна, яке не зареєстроване в установленому законом порядку. Станом на день розгляду справи грошове зобов'язання боржника не виконане, грошові кошти не сплачені, борг не погашено, а іншого нерухомого та рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення, за боржником у встановленому законом порядку не значиться. У зв'язку з викладеним суд зробив висновок про обґрунтованість вимог приватного виконавця щодо звернення стягнення на земельну ділянку для подальшого погашення заборгованості боржника.
Судом встановлено, що приватний виконавець звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно у зв'язку з тим, що право власності на спірне нерухоме майно не було зареєстроване у встановленому законом порядку.
Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 зазначив, що питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.
Судами встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 лютого 2012 року, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зареєстрований в державному реєстрі правочинів 09 лютого 2012 року, номер витягу з державного реєстру правочинів № 10996369 від 09 лютого 2012 року.
Державний акт серії ЯК № 700117 від 12 березня 2010 року на право власності на зазначену земельну ділянку видано на ім'я ОСОБА_5 .
На державному акті про право власності на земельну ділянку № 3222484200:03:002:0059, зокрема на плані меж земельної ділянки, міститься запис з печаткою наступного змісту: «Мною, Михальченко М. М., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 09 лютого 2012 року за реєстровим № 502 посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до ОСОБА_1 ».
Відмітка територіального органу Держземагентства за місцем знаходження земельної ділянки про перехід права власності на земельну ділянку та реєстрацію права власності на неї за ОСОБА_1 на державному акті ЯК № 700117 від 12 березня 2010 року відсутня.
Встановлено, що незважаючи на реєстрацію договору купівлі продажу у державному реєстрі правочинів, державна реєстрація земельної ділянки, у встановленому на час її набуття законодавством порядку, боржником ОСОБА_1 не була здійснена, що мало наслідком не внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру та відсутність відомостей щодо такого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на даний час.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що боржник не має грошових коштів та іншого майна, на яке можна звернути стягнення для задоволення вимог стягувача в повному обсязі, дійшов правильного висновку про задоволення подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що державний виконавець обґрунтовано звернувся до суду з указаним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації права власності за боржником ОСОБА_1 на нерухоме майно, фактично придбане ним за договором купівлі-продажу, унеможливлює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже і виконання судового рішення.
Задоволення подання державного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, сприятиме належному виконанню рішення суду. У свою чергу боржник добровільно не виконував рішення суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц (провадження
№ 61-17011сво19) зроблено висновок про те, що розгляд процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) є виконанням судових рішень, як заключного етапу
у процесі реалізації захисту цивільних прав. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Правовідносини з виконання судових рішень є триваючими до тих пір, поки судове рішення не буде виконане у порядку, передбаченому законом.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до необхідності переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів попередніх інстанцій. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 394, 389 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Бузанов Дмитро Вікторович, на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича, стягувач: ОСОБА_2 , боржник: ОСОБА_1 про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко