04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 638/17565/16-ц
провадження № 61-4488св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Смілянський Ярослав Геннадійович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк»), Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), про стягнення сплаченої заборгованості за кредитним договором у порядку регресу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18 квітня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладений договір кредиту
№ 259-КМК-06, розмір якого надалі збільшувався шляхом укладення додаткових угод.
На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за зазначеним договором кредиту, між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» 18 квітня 2006 року укладений договір поруки № 259-КМК/1-06.
Крім того, 18 квітня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 259/260-КМК-06, за умовами якого вони передали в іпотеку банку нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
ОСОБА_2 зобов'язань за договором кредиту від 18 квітня 2006 року № 259-КМК-06 належно не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 554 459,61 грн.
ОСОБА_1 , розуміючи свою відповідальність як поручителя та не бажаючи ризикувати належним йому нерухомим майном, сплатив наявну заборгованість за договором кредиту.
Посилаючись на те, що він виконав зобов'язання ОСОБА_2 , забезпечене порукою, сплативши банку заборгованість за договором кредиту та додатковими угодами до нього, ОСОБА_1 суд просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу в порядку регресу у розмірі 1 165 311,78 грн, з яких 554 459,61 грн - заборгованість за договором кредиту; 610 852,17 грн - інфляційні втрати.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 виконав зобов'язання ОСОБА_2 , які не охоплювалися договором поруки від 18 квітня 2006 року № 259-КМК/1-06, а тому відсутні підстави для задоволення позову, оскільки порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання. За відсутності укладеного договору поруки із відповідними умовами не можна вважати що ОСОБА_1 поручився за виконання зобов'язання за додатковими угодами.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав до Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2021 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 08 серпня 2022 року справу № 638/17565/16-ц передано судді-доповідачу Триголову В. М., судді, які входять до складу колегії Дорош А. І., Лобов О. А.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2021 року.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення по задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у порядку регресу у сумі 1 165 311,78 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, установивши, що зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 18 квітня 2006 року № 259-КМК-06 були виконані ОСОБА_1 у повному обсязі, дійшов помилкового висновку про те, що погашення ОСОБА_1 заборгованості, без укладення додаткових договорів поруки із відповідними умовами, не дає йому права звертатися до суду з цим позовом.
Кредитний договір від 18 квітня 2006 року № 259-КМК-06 не містить суми фактично наданого кредиту, натомість у договорі зазначено, що кредитні кошти надаються на підставі додаткових угод, які є невід'ємною частиною цього кредитного договору у розмірі ліміту основного зобов'язання 200 000,00 дол. США.
Згідно з умовами договору поруки від 18 квітня 2006 року № 259-ЦМК/1-06, поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед банком у тому ж обсязі і на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник. Із умовами кредитного договору поручитель ознайомлений та згодний. Виконання зобов'язань поручителем за цим договором є безумовним.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що виконавши фінансове зобов'язання за кредитним договором від 18 квітня 2006 року
№ 259-КМК-06 та договором поруки від 18 квітня 2006 року № 259-ЦМК/1-06, виникнення якого було обумовлене укладенням відповідних додаткових угод, ОСОБА_1 правомірно звернувся до суду із вимогою про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 у порядку регресу.
Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено.
Ухвалено додаткове судове рішення, яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат зі сплати судового збору стягнено 18 241,01 грн.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2024т року відмовлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Смілянський Я. Г., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки додаткові угоди № 6 та № 8 є невід'ємними частинами кредитного договору від 18 квітня 2006 року
№ 259-КМК-06 то зобов'язання поручителя поширюються на всі додаткові зобов'язання, визначені додатковими угодами.
Апеляційний суд помилково застосував норми матеріального права щодо виникнення зобов'язання у поручителя за додатковими угодами до кредитного договору за відсутності окремих договорів, які б породжували правовідносини поруки за відповідними додатковими угодами.
Не звернув уваги на те, що умови додаткових угод від 29 січня 2008 року та 06 травня 2006 року, які укладені пізніше ніж договір поруки, перевищують обсяг відповідальності поручителя за основним договором.
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що правовідносини щодо застави нерухомого майна як заходу забезпечення виконання зобов'язання не наділяють особу, яка добровільно виконала грошовий обов'язок боржника з метою недопущення звернення стягнення на заставне майно, правом пред'явлення у порядку регресу вимог щодо стягнення суми зобов'язання та не свідчать про перехід до такої особи прав кредитора у зобов'язанні.
Припис кредитного договору про укладення додаткових угод не виключає застосування правил, передбачених абзацом третім частини третьої
статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та, відповідно, необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.
Таким чином, для виникнення права звернення до ОСОБА_2 з регресною вимогою, ОСОБА_1 необхідно було укласти договори поруки за кожним зобов'язанням, передбаченим додатковими угодами до кредитного договору.
Суд апеляційної інстанції не встановив, чи є суми заборгованості за додатковими угодами № 6 та № 8 складовою частиною розміру основного зобов'язання, що відповідає сумі 200 000,00 дол. США.
За таких обставин оскаржуване судове рішення фактично ґрунтується на припущеннях, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 серпня 2023 року у справі № 522/18605/17 та від 27 лютого 2024 року у справі № 295/12894/20.
Крім того, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не врахував, що платежі, які були здійснені позивачем, були предметом доказування у справі № 2-2641/11 за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на майно.
Зокрема, за період з 30 грудня 2010 року до 08 вересня 2011 року
ОСОБА_1 сплатив 1 966,29 євро, що в еквіваленті становило 21 936,82 грн.
Позивач посилається на вимогу банку від 16 листопада 2010 року у якій зазначено, що заборгованість за додатковою угодою № 8 становить 5 094,48 євро.
Натомість банк заявляв про наявність заборгованості, яка станом на 21 грудня 2010 року за обома додатковими угодами становить 4 311,62 євро.
У справі № 2-2641/11 судом встановлено здійснення платежів за період розгляду справи на загальну суму 1 966,29 євро, а тому залишок заборгованості мав би складати 3 128,19 євро.
Натомість відповідно до рішення суду залишок заборгованості становив
2 081,00 євро.
Зазначене викликає сумнів у належності та достовірності повідомлень-вимог, на які посилається позивач, як на підставу для здійснення ним як поручителем відповідних платежів.
Крім того, 26 жовтня 2016 року позивач сплатив 1 200,00 євро, що в еквіваленті становило 33 396,00 грн, однак на цей час було ухвалене рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року (справа № 2-2641/11), яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 204,17 грн було звернено стягнення на предмет іпотеки.
Інші судові рішення, якими змінено спосіб задоволення заборгованості, не ухвалювалися, а тому здійснення будь-якого платежу суперечить зазначеному судовому рішенню.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Таш'ян Р. І., у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. У відзиві зазначено, що орієнтовний розмір судових витрат позивача становить 20 000,00 грн, докази на підтвердження зазначеного будуть подані у порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між
суддями Верховного Суду від 28 березня 2024 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Смілянський Я. Г., на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Смілянський Я. Г., на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Дзержинського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи № 638/17565/16-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У жовтні 2024 року матеріали справи № 638/17565/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 18 квітня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 259-КМК-06.
Згідно з пунктом 1.1 зазначеного кредитного договору цим договором встановлюється: процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів у рамках траншевої кредитної лінії у національній валюті України або в іноземних валютах у межах загальної суми 200 000,00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання кожної додаткової угоди до цього договору про надання кредиту, що є його невід'ємною частиною; процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.
Кредитні зобов'язання банку та зобов'язання позичальника щодо повернення кредитів, сплати процентів, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладання сторонами додаткових угод до цього договору про надання кредитів, що є його невід'ємними частинами в межах суми кредитів, передбачених такими додатковими угодами. Термін користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої пунктом 1.1 цього договору, визначається додатковою угодою (пункт 1.2 кредитного договору).
Підставною для надання кредитів за цим договором є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума кредиту, строк, спосіб надання, у разі необхідності - ціль кредитування (пункт 2.3 кредитного договору).
Відповідно до пункту 2.9 кредитного договору від 18 квітня 2006 року
№ 259-КМК-06 основним забезпеченням повернення заборгованості за кредитами, що надаватимуться за цим договором, сплати процентів та пені є застава нежитлових приміщень згідно з договором іпотеки від 18 квітня 2006 року № 259/260-ЗМК/1-06; застава товару в обігу згідно з договором застави
від 18 квітня 2006 року № 259-ЗМК/2-06; порука ОСОБА_1 згідно з договором поруки від 18 квітня 2006 року № 259-ПМК/1-06.
18 квітня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 259-ПМК/1-06, за умовами якого він взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати у повному обсязі перед банком за повне і своєчасне виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором
від 18 квітня 2006 року № 259-КМК-06.
Відповідно до пункту 1.2 договору поруки від 18 квітня 2006 року № 259-ПМК/1-06 поручитель підтвердив, що він ознайомлений та згодний з умовами кредитного договору: процентна ставка за користування кредитними коштами - згідно з додатковими угодами до кредитного договору; розмір основного зобов'язання 200 000,00 дол. США; строк повернення кредитних коштів - до 15 квітня 2011 року включно; порядок виконання основного зобов'язання - відповідно до положень пункту 4.3 кредитного договору; сплата процентів здійснюється відповідно до положень додаткових угод до кредитного договору; відповідальність за порушення кредитного договору - у разі прострочення платежу сплачується пеня у розмірі подвійної облікової річної ставки Національного банку України, яка діяла на період наявності простроченої заборгованості.
Згідно з пунктом 2.7 договору поруки від 18 квітня 2006 року № 259-ПМК/1-06 після перерахування поручителем всієї суми заборгованості банку до поручителя переходять всі права банку за кредитним договором і банк, на письмову вимогу поручителя, передає йому документи (завірені копії), що підтверджують це право.
29 січня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 259-КМК-06 ДУ6 (далі - додаткова угода № 6), за умовами якої йому було надано кредит у сумі 50 000,00 дол. США на строк до 15 січня 2011 року, зі сплатою 13,5 % річних та відкрито для обліку виданого кредиту позичковий рахунок № НОМЕР_1 , для обліку нарахованих процентів - № 22080070300001.840.2592006.6.
06 травня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 259-КМК-06 ДУ8 (далі - додаткова угода № 8), згідно з умовами якої відповідачу було надано кредит у сумі 80 000,00 євро на строк
до 05 травня 2009 року зі сплатою 16 % річних та відкрито для обліку виданого кредиту позичковий рахунок № НОМЕР_2 , для обліку нарахованих процентів - № 22080070300001.978.2592006.8.
Згідно з довідкою АТ «Дельта Банк», яке є правонаступником ПАТ «Кредитпромбанк», від 27 жовтня 2016 року № 05-3332641, яка видана ОСОБА_1 - поручителю за кредитним договором № 259-КМК-06 з усіма додатковими правочинами, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Кредитпромбанк», кредитний договір припинив свою дію 26 жовтня 2016 року у зв'язку з повним виконанням зобов'язань за кредитним договором. Кредитор не має фінансових та майнових претензій до позичальника та поручителя (т. 1 а.с. 46).
Згідно з відповіддю ПАТ «Кредитпромбанк» від 16 лютого 2017 року
№ 21/51.4-б.б-01, наданою на виконання ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 січня 2017 року, станом на 26 червня 2013 року, на момент відступлення прав вимоги за кредитним договором від 18 квітня 2006 року
№ 259-КМК-06 по додатковій угоді від 06 травня 2008 року № 8, залишок боргу становив 1 200,00 євро (т. 1 а.с. 115).
На підтвердження сплати ОСОБА_3 грошових коштів згідно з договором поруки від 18 квітня 2006 року № 259-ПМК/1-06, додатковою угодою № 6
від 29 січня 2008 року у розмірі 10 644,91 дол. США та згідно з договором поруки від 18 квітня 2006 року № 259-ПМК/1-06, додатковою угодою № 8 від 06 травня 2008 року у розмірі 8 516,089 євро, суду надано належним чином завірені платіжні документи.
Згідно з довідкою ПАТ «Дельта Банк», яке є правонаступником ПАТ «Кредитпромбанк», від 31 серпня 2017 року зобов'язання у кредитній справі
№ 259-КМК-06 виконане в повному обсязі 28 червня 2013 року (т. 1 а.с. 183).
Відповідно до довідки ПАТ «Дельта Банк», яке є правонаступником ПАТ «Кредитпромбанк», від 31 серпня 2017 року, зобов'язання у кредитній справі
№ 259-КМК-06 додаткова угода № 8 від 06 травня 2008 року виконане в повному обсязі 26 жовтня 2016 року. (т. 1 а.с. 184).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 526, 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання може бути порука.
Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Суть поруки як способу забезпечення виконання зобов'язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов'язку перед кредитором.
Правовідносини між поручителем і боржником після виконання поручителем свого обов'язку перед кредитором ґрунтуються на нормах цивільного законодавства, яким передбачено, що поручитель, виконавши за боржника його зобов'язання, набуває всіх прав кредитора за основним зобов'язанням. Якщо виконання зобов'язання, забезпеченого порукою, здійснено декількома поручителями, до кожного з них переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що ним виконана. Таким чином, обсяг прав кредитора, що переходять до поручителя, відповідає обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням, а також прав, які забезпечують його виконання. У свою чергу, кредитор, який одержав виконання від поручителя, зобов'язаний вручити йому документи, що посвідчують вимоги до боржника.
Так, згідно з частиною другою статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Указана норма закріплює право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін у результаті виконання ним обов'язку за боржника.
Разом із тим правовий аналіз положень частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання.
Вказаний висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої
статті 512 ЦК України, яким передбачено подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Вручення кредитором документів поручителю можливо лише за умови, що зобов'язання боржника виконано у повному обсязі і у кредитора відсутні підстави для подальшого стягнення на свою користь.
У свою чергу часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.
Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-466цс15 та у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 759/17152/16-ц (провадження № 61-9695св19), від 14 червня 2020 року у справі № 311/245/18 (провадження № 61-40095св18), від 10 лютого 2021 року у справі № 496/3234/15-ц (провадження № 61-12283св19).
Суд апеляційної інстанції встановив, що зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 18 квітня 2006 року № 259-КМК-06 були виконані ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 виконав зобов'язання ОСОБА_2 , які не охоплювалися договором поруки від 18 квітня 2006 року № 259-КМК/1-06.
Натомість апеляційний суд дійшов висновку про те, виконавши фінансове зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 18 квітня 2006 року № 259-КМК-06 та договором поруки від 18 квітня 2006 року № 259-ЦМК/1-06, виникнення якого було обумовлене укладенням відповідних додаткових угод, ОСОБА_1 правомірно звернувся до суду із вимогою про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості у порядку регресу.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат
Смілянський Я. Г., посилається на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20).
Апеляційний суд помилково застосував норми матеріального права щодо виникнення зобов'язання у поручителя за додатковими угодами до кредитного договору за відсутності окремих договорів, які б породжували правовідносини поруки за відповідними додатковими угодами.
Не звернув уваги на те, що умови додаткових угод від 29 січня 2008 року та
06 травня 2006 року, які укладені пізніше ніж договір поруки, перевищують обсяг відповідальності поручителя за основним договором.
Перевіряючи такі доводи заявника, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов'язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацію шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а отже і договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають правил застосування, передбачених абзацом третім частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.
У справі, що переглядається суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з умовами кредитного договору від 18 квітня 2006 року № 259-КМК-06, укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 , сторони погодили, зокрема, процедуру та умови надання банком у майбутньому кредитів у рамках траншевої кредитної лінії у національній валюті України або в іноземних валютах у межах загальної суми 200 000,00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання кожної додаткової угоди до цього договору про надання кредиту, що є його невід'ємною частиною (пункт 1.1 договору); підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума кредиту, строк, спосіб надання, у разі необхідності ціль кредитування (пункт 2.3 кредитного договору).
За умовами, укладеного 18 квітня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , договору поруки № 259-ПМК/1-06 останній взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати у повному обсязі перед банком за повне і своєчасне виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором
№ 259-КМК-06 від 18 квітня 2006 року. Він підтвердив, що ознайомлений та згодний з умовами кредитного договору, зокрема, що процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється згідно з додатковими угодами до кредитного договору; розмір основного зобов'язання - 200 000,00 дол. США; строк повернення кредитних коштів - до 15 квітня 2011 року включно;
порядок виконання основного зобов'язання - відповідно до положень
пункту 4.3 кредитного договору (пункт 1.2 договору поруки).
29 січня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 6, за умовами якої йому було надано кредит у сумі
50 000,00 дол. США, а 06 травня 2008 року - додаткову угоду № 8, за умовами якої йому було надано кредит у сумі 80 000,00 євро.
Із матеріалів справи відомо, що 25 червня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки від 18 квітня 2006 року № 259-ПМК/1-06, згідно з умовами якої поручитель підтвердив, що він ознайомлений та згодний з умовами кредитного договору, зокрема, що розмір основного зобов'язання становить 250 000,00 дол. США.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 був обізнаний про умови укладеного між банком та ОСОБА_2 кредитного договору, а також про збільшення його, як поручителя, відповідальності у зв'язку зі збільшенням розміру основного зобов'язання, що свідчить про дотримання вимог, встановлених абзацом третім частини третьої статті 202 ЦК України.
Відповідач не довів, що сума отриманих ним у кредит грошових коштів за додатковими угодами від 29 січня 2008 року № 6 та від 06 травня 2008 року № 8 перевищує обсяг відповідальності ОСОБА_1 як поручителя, а тому він не мав зобов'язань зі сплати кредитної заборгованості.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплативши у повному обсязі заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором від 18 квітня 2006 року № 259-КМК-06 та додатковими угодами від 29 січня 2008 року № 6 та від 06 травня 2008 року № 8, які є невід'ємними частинами кредитного договору, ОСОБА_1 набув право вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін у результаті виконання ним обов'язку за боржника, а отже, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що здійснення будь-якого платежу на погашення кредитної заборгованості після ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить такому рішенню суду, є безпідставними, оскільки наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не було виконане, не позбавляло ОСОБА_1 , який є поручителем та іпотекодавцем, права у добровільно погасити таку заборгованість.
Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів, зокрема стосовно розміру сплачених ОСОБА_1 грошових коштів, та обставин, яким суд надав належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Смілянський Ярослав Геннадійович, залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець