04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 552/2803/20
провадження № 61-16885св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - військовий прокурор Полтавського гарнізону в інтересах держави
в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала касаційну скаргу - Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року
у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л.,
Описова частина
Короткий зміст вимог позову
1. У червні 2020 року військовий прокурор Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1) та в особі державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» (далі - ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності та витребування майна від добросовісного набувача.
2. Позов мотивував тим, що відповідно до свідоцтва про право власності
від 29 січня 1999 року нерухоме майно загальною площею 860,50 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності державі Україна в особі Верховної Ради України та перебуває в оперативному управління ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже, має статус військового майна.
3. На підставі акта приймання-передачі основних засобів від 01 грудня
1998 року 22 госпрозрахунковою дільницею м. Полтава спірне нежитлове приміщення передано до ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2».
4. 28 серпня 2002 року внаслідок протиправних дій службових осіб ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2», зокрема ОСОБА_3 , нежитлове приміщення за адресою:
АДРЕСА_1 , яке є військовим майном, шляхом укладання біржової угоди під час фіктивного банкрутства було відчужено на користь ТОВ «ІМІДЖ».
5. Банкрутство ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» припинено постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року у справі
№ 24/612-6-43/234 на підставі набрання чинності вироку у кримінальній справі по обвинуваченню заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_7. за статтею 218 КК України у зв'язку із поданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність
ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» та встановлено факт фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства підприємства.
6. Незважаючи на зазначене, спірне майно неодноразово надалі відчужувалося на користь інших юридичних та фізичних осіб.
7. Відчуження державного військового майна відбулося поза волею та без участі власника держави Україна під час фіктивного банкрутства. Факт незаконного відчуження державного військового майна констатовано у постанові Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2017 року у справі
№ 917/154/15.
8. На момент звернення до суду із позовом установлено, що власником нежитлових приміщень у будинку
АДРЕСА_2 загальною площею 62,90 кв. м., реєстраційний номер 11108364,
є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Гризуновою О. В.
9. З урахуванням зазначеного позивач просив суд:
- визнати за державою Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на нерухоме майно,
а саме: нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_2 загальною площею 62,90 кв. м., реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,20 кв. м., кабінет 4 площею
12,80 кв. м., кабінет 5 площею 14,90 кв. м., кабінет 7 площею 14,20 кв. м., шафа 7а площею 0,50 кв. м., шафа 7б площею 0,50 кв. м., коридор 8 площею 9,20 кв. м., санвузол 9 площею 3,60 кв. м.;
- витребувати шляхом вилучення у добросовісного набувача
ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_2 загальною площею 62,90 кв. м., реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,20 кв. м., кабінет 4 площею 12,80 кв. м., кабінет 5 площею 14,90 кв. м., кабінет 7 площею 14,20 кв. м., шафа 7а площею 0,50 кв. м., шафа 7б площею 0,50 кв. м., коридор 8 площею 9,20 кв. м., санвузол 9 площею 3,60 кв. м., та передати
ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» в експлуатацію.
Короткий зміст судових рішень
10. Справа розглядалася судами неодноразово.
11. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року позов задоволено.
Визнано за державою Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення в будинку
АДРЕСА_2 загальною площею 62,90 кв. м., реєстраційний номер 11108364,
а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,20 кв. м., кабінет 4 площею
12,80 кв. м., кабінет 5 площею 14,90 кв. м., кабінет 7 площею 14,20 кв. м., шафа 7а площею 0,50 кв. м., шафа 7б площею 0,50 кв. м., коридор 8 площею 9,20 кв. м., санвузол 9 площею 3,60 кв. м.
Витребувано шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_2 загальною площею 62,90 кв. м., реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,20 кв. м., кабінет 4 площею 12,80 кв. м., кабінет 5 площею 14,90 кв. м., кабінет 7 площею
14,20 кв. м., шафа 7а площею 0,50 кв. м., шафа 7б площею 0,50 кв. м., коридор 8 площею 9,20 кв. м., санвузол 9 площею 3,60 кв. м. та передано ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» в експлуатацію.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової прокуратури Центрального регіону України судовий збір у розмірі 2 605,50 грн.
12. Рішення мотивовано тим, що відчуження спірного майна шляхом укладання біржової угоди від 28 серпня 2002 року, продавцем у якій зазначено ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2», відбулося поза волею та без участі власника - держави Україна під час фіктивного банкрутства, а факт вибуття майна з володіння держави поза її волею підтверджено належними доказами, у зв'язку із чим, на переконання районного суду, наявні правові підстави для його витребування. У цьому випадку вимоги про витребування майна у порядку пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно відповідно до статті 392 ЦК України, оскільки наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем, а тому воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
13. Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року скасовано. Позов залишено без розгляду.
14. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що військовий прокурор не обґрунтував належним чином підстави для представництва інтересів держави
у справі, з огляду на те, що, хоча до позову були долучені листи, надіслані на адресу ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» та ІНФОРМАЦІЯ_1, докази бездіяльності компетентного органу щодо звернення до суду протягом розумного строку відсутні.
15. Постановою Верховного Суду від 23 червня 2022 року касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону задоволено частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в частині залишення без розгляду позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» залишено без змін.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в частині залишення без розгляду позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 скасовано, а справу в указаній частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
16. Постанову Верховного Суду мотивовано тим, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень. У зв'язку з зазначеним, на переконання колегії суддів Верховного Суду апеляційний суд правильно залишив без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України позов військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» як такий, що подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
17. Разом із тим, колегією суддів зауважено, що прокурор, обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому підстави для залишення позову без розгляду у частині позовних вимог прокурора в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні. При цьому ІНФОРМАЦІЯ_1 наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді не оскаржувало, заперечень проти представництва прокурором не висловлювало, щодо задоволення позовних вимог не заперечувало.
18. Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, постанова апеляційного суду в частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1
не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому, на переконання колегії суддів, підлягала скасуванню із направленням справи у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-18935св21).
19. Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року
в частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.
20. Переглядаючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, апеляційний суд зробив висновок про те, що спірне приміщення, яке входило в єдиний об'єкт нерухомості на вул. Європейській (Фрунзе), 6 у м. Полтаві, незаконно вибуло з володіння ІНФОРМАЦІЯ_1 у 2002 році та уповноваженим особам останнього про такий факт було відомо із дати припинення провадження у господарській справі щодо банкрутства ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» (постанова Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року) та вироку Подільського районного суду м. Києва від 04 березня 2007 року по обвинуваченню ОСОБА_4 (заступника генерального директора ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2).
21. Фактичні обставини справи щодо переходу права власності на спірне майно до інших добросовісних набувачів, виділення частини приміщень в окремі об'єкти нерухомості, зокрема, нежитлового приміщення, набутого відповідачем, здійснення його перепланування та фактично створення іншого об'єкта нерухомості з відмінними від первісного технічними характеристиками, витребування частини приміщень від юридичних осіб (ТОВ «Укрінвест-груп» та
ПАТ «Діамантбанк») за судовими рішеннями вказують на те, що позивачу було відомо про юридично значимі дії добросовісних набувачів щодо спірної нежитлової будівлі упродовж тривалого періоду часу.
22. Апеляційний суд розцінив тривале зволікання власника з реалізацією свого права на витребування майна як свідчення відсутності інтересу до нього. Відтак, попри те, що строк позовної давності щодо захисту права власності не застосовується, колегія суддів визнала бездіяльність власника щодо спірного майна протягом понад десяти років такою, що не виправдовує легітимність мети втручання у право відповідача на це майно.
23. Втручання у право мирного володіння ОСОБА_1 спірним майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і легітимною метою,
є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки відсутній справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами відповідача, який зазнає такого втручання. У цьому випадку втручання є непропорційним між метою витребування майна на користь держави, яка не використовує це майно через уповноважені органи більше двадцяти років, та засобами, які використовуються для її досягнення.
24. Постановою Верховного Суду від 27 березня 2024 року касаційні скарги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково.
25. Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
26. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що позовна вимога про витребування шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухомого майна у вигляді нежитлових приміщень пред'явлена прокурором
в інтересах держави в особі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2», щодо якої вже вирішено питання про залишення її без розгляду.
27. Водночас колегія суддів дійшла висновку, що під час нового апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи заявлялися прокурором позовні вимоги про витребування спірного майна в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 і чи підтримує прокурор такі вимоги (та з яких саме підстав) у зв'язку із залишенням без розгляду позову в частині представництва прокурором інтересів держави в особі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2», а також не з'ясував, які права та інтереси ІНФОРМАЦІЯ_1, за захистом яких звернувся прокурор, порушено щодо кожної із заявлених позовних вимог.
28. Зазначивши, що предметом повторного перегляду є рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року в частині позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, апеляційний суд залишив поза увагою позовні вимоги, пред'явлені у справі прокурором в інтересах міністерства, а саме про визнання за державою Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 права власності на спірне нерухоме майно. При цьому судом не наведено будь-якого мотивування стосовно відмови в задоволенні вказаної позовної вимоги.
29. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині витребування майна шляхом вилучення останнього у добросовісного набувача ОСОБА_1 з передачею ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» в експлуатацію, апеляційний суд розглянув вказану вимогу по суті та виходив із непропорційності втручання у право відповідача на це майно, оскільки зволікання власника майна із реалізацією свого права на нього може розцінюватися як відсутність інтересу власника до такого майна, та визнав бездіяльність щодо спірного майна такою, яка не може виправдовувати легітимність мети втручання у право власності відповідача. Разом із тим, такі позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» було залишено без розгляду.
30. З урахуванням зазначеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання змісту позовних вимог прокурора
в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, належним чином не встановив, які вимоги підлягали розгляду після залишення без розгляду позовних вимог прокурора
в інтересах держави в особі державного підприємства, відтак виснував про необхідність направлення справи у вказаній частині на новий апеляційний розгляд (провадження № 61-5555св23).
31. Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Панченко О. О., та ОСОБА_2 задоволено.
32. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року
в частині задоволення позову військового прокурора Полтавського гарнізону
в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про визнання права власності скасовано та ухвалено у відповідній частині нове рішення.
33. У задоволенні позову військового прокурора Полтавського гарнізону
в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про визнання права власності за державою Україна, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 62,90 кв. м. відмовлено.
34. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовна вимога про визнання за державою Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 права власності на нерухоме майно
є неналежним і неефективним способом судового захисту.
35. Прокурор, в свою чергу, із вимогою про витребування у добросовісного набувача ОСОБА_1 спірного нерухомого майна на користь держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 не звертався.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
36. У грудні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури
у сфері оборони Центрального регіону на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року.
37. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2024 року клопотання Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.
38. Поновлено Заступнику керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року.
39. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
40. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
41. У касаційній скарзі Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, рішення районного суду залишити в силі.
42. Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року в справі № 6-129цс14, від 10 лютого 2016 року в справі № 6-2124цс15, від 13 квітня 2016 року в справі № 6-160цс16, у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 766/4410/17, від 18 лютого 2020 року в справі за позовом № 917/154/15, від 22 лютого 2023 року в справі № 206/5891/16-ц, від 20 грудня 2023 року в справі № 619/77/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
43. На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки, звертаючись до суду із позовом, прокурор просив суд, зокрема, витребувати шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухоме майно
у вигляді нежитлових приміщень та передати ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2»
в експлуатацію.
44. Відтак, на переконання заявника касаційної скарги, стосовно ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» була сформульована позовна вимога виключно про передачу майна в експлуатацію, водночас, позовна вимога про витребування шляхом вилучення у добросовісного набувача майна була спрямована на витребування такого не у власність ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2», а у власність держави, як власника.
45. Таким чином, Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, з урахуванням вибуття спірного майна поза волею власника (Держави), право власності на таке нерухоме майно підлягає визнанню за Державою Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та витребуванню
у ОСОБА_1 у державну власність.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
Короткий зміст відзиву представника ОСОБА_2 - адвоката Бибик В. А.
46. У січні 2025 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Бибика В. А., надійшов відзив на касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, у якому вказано, що оскаржувана постанова ухвалена судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
47. Звертає увагу на необґрунтованість посилань касаційної скарги щодо невирішення питання про витребування майна на користь держави, оскільки позовна вимога про витребування шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухомого майна у вигляді нежитлових приміщень та передачі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» в експлуатацію була залишена без розгляду.
48. Полтавський апеляційний суд, на переконання заявника відзиву, на виконання вказівок Верховного Суду, правильно встановив зміст заявлених прокурором позовних вимог в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_1 та вирішив спір у межах таких вимог,
а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Короткий зміст відзиву представника ОСОБА_1 - адвоката
Панченко О. О.
49. У січні 2025 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Панченко О. О., надійшов відзив на касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону,
у якому вказано, що оскаржувана постанова ухвалена судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
50. У змісті відзиву на касаційну скаргу заявник останнього звертає увагу колегії суддів на те, що прокурор у змісті позову не просив суд витребовувати на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухомого майна, відтак, зазначає про обґрунтованість висновків апеляційного суду щодо обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав шляхом порушення вимоги про визнання права власності на нерухоме майно.
Короткий зміст відзиву представника ОСОБА_1 - адвоката
Покутнього О. М.
51. У січні 2025 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Покутнього О. М., надійшов відзив на касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону,
у якому вказано, що оскаржувана постанова ухвалена судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
52. У відзиві зазначено, що прокурор, звертаючись до суду із позовом, не заявляв вимоги про витребування нерухомого майна саме на користь держави. На переконання заявника відзиву, прокурор просив передати спірне майно
в експлуатацію саме ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2», а отже, фактично погодився
з належністю цього майна зазначеному підприємству.
53. На переконання адвоката Покутнього О. М. у прокурора відсутні підстави для звернення до суду із позовом про витребування майна саме на користь держави, оскільки суб'єктом порушеного права у спірних правовідносинах мала
б виступати не держава, а особа, якій таке майно належить на праві господарського відання або оперативного управління.
54. Також заявник відзиву вказує на порушення прокурором при зверненні до суду із вимогою про витребування майна строків позовної давності.
Короткий зміст відзиву ІНФОРМАЦІЯ_1
55. У січні 2025 року до Верховного Суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.
56. У змісті відзиву ІНФОРМАЦІЯ_1 підтримує доводи касаційної скарги, вважає постанову апеляційного суду такою, що ухвалена із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
57. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах кримінального провадження від 02 серпня 2016 року № 42016170690000039 з правовою кваліфікацією за частиною другою статті 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем) установлено, що внаслідок протиправних дій службових осіб ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2», що полягають у зловживанні своїми службовими повноваженнями, на користь третіх осіб незаконно вибуло з володіння держави військове майно - нежитлове приміщення за адресою:
АДРЕСА_1 , чим завдано збитків державі.
58. На підставі отриманих у ході досудового розслідування матеріалів інвентаризаційної справи щодо будинку за адресою:
АДРЕСА_1 встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 29 січня 1999 року нерухоме майно, яке складається з нежитлового будинку - літ. А-2 з підвальними приміщеннями загальною площею 860,50 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , належало на праві власності державі Україна в особі Верховної Ради України та перебувало в оперативному управління ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже, мало статус військового майна (Т.1, а.с.18, 21).
59. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 серпня
1998 року № 109 у зв'язку із ліквідацією 22 госпрозрахункової дільниці
(«22 ГРД») та передачею основних засобів і оборотних фондів філії ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» заборонено реалізацію основних засобів оборотних фондів, ТМЦ, механізмів і автомобільного транспорту стороннім організаціям та стороннім особам.
60. Зазначене майно у 1998 році на підставі акта приймання-передачі основних засобів від 01 грудня 1998 року 22 госпрозрахунковою дільницею м. Полтава ІНФОРМАЦІЯ_1 передано до ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2».
61. 06 листопада 2000 року арбітражним судом м. Києва порушено провадження у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2».
62. Під час процедури санації ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» 28 серпня 2002 року уклало біржову угоду № 28-02/12 купівлі-продажу нерухомого майна та продало покупцю ТОВ «ІМІДЖ» нежитлового будинку літ. А-2 загальною площею
763,20 кв. м. на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 11 червня 2002 року (дублікат). Від імені продавця ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності від 20 вересня 2000 року АВН № 864155 (Т.1, а.с.22, 23).
63. 12 листопада 2004 року за договором купівлі-продажу (реєстровий № Н-8), зареєстрованим Українською універсальною біржею, ТОВ «Імідж» продало
ПП «УкрБізнесКонсалтінг» нерухоме майно на
АДРЕСА_1 загальною площею 765,00 кв. м., що становить 39/50 часток об'єкта (Т.1, а.с.27).
64. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 22 листопада 2004 року (справа № 2/2) визнано дійсним вказаний договір купівлі-продажу, зареєстрований на Українській універсальній біржі, та визнано за ПП «УкрБізнесКонсалтінг» право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою:
АДРЕСА_1 та складається з будинку літер А-1 загальною площею 765,00 кв. м., що становить 39/50 часток об'єкта (Т.1, а.с.28-30, 38).
65. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 01 червня 2005 року (справа № 2/29) виділено в натурі як самостійний об'єкт права власності, належне ПП «УкрБізнесКонсалтінг» нерухоме майно - нежитлове приміщення будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , яке складається:
у приміщенні I поверху шафа 2 площею 0,40 кв. м, коридор 3 площею 4,20 кв. м., підсобне приміщення 3а площею 2,70 кв. м., диспетчерська 4 площею 14,70 кв. м., кімната 5 площею 15,60 кв. м., коридор 7 площею 15,00 кв. м., кабінет 8 площею 9,60 кв. м., коридор 9 площею 4,50 кв. м., загальною площею 66,70 кв. м. Визнано за ПП «УкрБізнесКонсалтінг» право власності як на самостійний об'єкт права власності на вказане виділене у натурі нерухоме майно (Т.1, а.с.32-36, 39).
66. Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою В. І. № 3092, ПП «УкрБізнесКонсалтінг» продало ОСОБА_5 нежитлове приміщення загальною площею 64,90 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.40-42).
67. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2007 року (справа № 2-3540/07) визнано за ОСОБА_5 право власності на самочинну добудову у вигляді сходів та окремого входу, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 ; зобов'язано КП ПБТІ «Інвентаризатор» зареєструвати право власності на нежитлові приміщення в будинку літ А-2 загальною площею 62,90 кв. м. із самовільною добудовою сходів та окремого входу (Т.1, а.с.49-50).
68. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2007 року (справа № 2-4427/07) визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07 липня 2007 року, укладений у письмовій формі між
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та таким, що відбувся. Визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлове приміщення загальною площею 62,90 кв. м., розташоване у АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.51-53).
69. Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу
Гризуновою О. В. № 1500, ОСОБА_6 продав ОСОБА_1 нежитлові приміщення загальною площею 62,90 кв. м, що знаходяться у буд. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.59-63).
70. Банкрутство ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» припинено постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року у справі
№ 24/612-6-43/234 через набрання чинності вироку у кримінальній справі по обвинуваченню заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_7. за статтею 218 КК України у зв'язку із поданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність
ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» та встановлено факт фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства підприємства. Провадження у справі було фактично припинено з двох підстав: фіктивності банкрутства та сплати боргу перед конкурсними кредиторами.
71. Вказану постанову залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 січня 2008 року у справі № 24/612-6-43/234.
72. Ухвалою Верховного Суду України від 06 березня 2008 року відмовлено
у порушенні касаційного провадження із перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29 січня 2008 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
73. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
74. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
75. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
76. Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
77. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
78. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
79. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
80. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволеної позовної вимоги військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про визнання права власності та ухвалюючи
у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні такої позовної вимоги, апеляційний суд мотивував своє рішення обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.
81. Верховний Суд погоджується із такими висновками апеляційного суду
з огляду на наступне.
82. Як встановлено судами у справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом прокурор просив суд:
- визнати за державою Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на нерухоме майно,
а саме: нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_2 загальною площею 62,90 кв. м., реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,20 кв. м., кабінет 4 площею
12,80 кв. м., кабінет 5 площею 14,90 кв. м., кабінет 7 площею 14,20 кв. м., шафа 7а площею 0,50 кв. м., шафа 7б площею 0,50 кв. м., коридор 8 площею 9,20 кв. м., санвузол 9 площею 3,60 кв. м.;
- витребувати шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень у будинку
АДРЕСА_2 загальною площею 62,90 кв. м., реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,20 кв. м., кабінет 4 площею 12,80 кв. м., кабінет 5 площею 14,90 кв. м., кабінет 7 площею
14,20 кв. м., шафа 7а площею 0,50 кв. м., шафа 7б площею 0,50 кв. м., коридор 8 площею 9,20 кв. м., санвузол 9 площею 3,60 кв. м., та передати ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» в експлуатацію.
83. Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Панченко О. О., задоволено частково.
84. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року скасовано.
85. Позов Військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави
в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та в особі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності та витребування майна від добросовісного набувача залишено без розгляду.
86. Постановою Верховного Суду від 23 червня 2022 року у вказаній справі касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону задоволено частково.
87. Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року
у частині залишення без розгляду позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 скасовано, а справу
у вказаній частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-18935св21).
88. Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року
в частині залишення без розгляду позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» залишено без змін.
89. Таким чином, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду
у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, а вимоги, пред'явлені прокурором в інтересах держави в особі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2», залишено без розгляду.
90. У справі, що переглядається, позовна вимога про витребування шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухомого майна пред'явлена прокурором в інтересах держави в особі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2».
91. Водночас щодо такої вимоги вже вирішено питання про залишення її без розгляду на що, зокрема, звертав увагу Верховний Суд у змісті постанови
від 27 березня 2024 року у вказаній справі.
92. За результатами розгляду справи у касаційному порядку Верховним Судом
у змісті постанови зауважено, що під час нового апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи заявлялися прокурором позовні вимоги про витребування спірного майна в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 і чи підтримує прокурор такі вимоги (та з яких саме підстав) у зв'язку із залишенням без розгляду позову в частині представництва прокурором інтересів держави в особі ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2», а також не з'ясував, які права та інтереси ІНФОРМАЦІЯ_1, за захистом яких звернувся прокурор, порушено щодо кожної із заявлених позовних вимог.
93. Зазначивши, що предметом повторного перегляду є рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року в частині позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, апеляційний суд залишив поза увагою позовні вимоги, пред'явлені у справі прокурором саме в інтересах міністерства, а саме вимогу про визнання за державою Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 права власності на спірне нерухоме майно.
94. При цьому судом не наведено будь-якого мотивування стосовно відмови
в задоволенні вказаної позовної вимоги (провадження № 61-5555св23).
95. Як вбачається зі змісту оскаржуваної прокурором постанови Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року предметом апеляційного перегляду була виключно позовна вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно.
96. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
97. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
98. Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
99. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,
в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
100. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року
у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20)).
101. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову
в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі
№ 1340/4630/18).
102. Відповідно до правового висновку, викладеного у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови)).
103. Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц ((провадження № 14-112цс19) (пункт 14)).
104. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57),
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23),
від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі
№ 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі
№ 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61),
від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року
у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).
105. Як встановлено у справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, прокурор, на обґрунтування вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно за державою Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, посилався на положення статті 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
106. Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність
у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
107. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
108. Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
109. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року
у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що власник
з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
110. Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння
у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі
статтею 391 ЦК України (негаторний позов).
111. Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційний позовом,
є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
112. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
113. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
114. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно
у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року
у справі № 653/1096/16 (пункт 90)).
115. Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того,
є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку із державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
116. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
117. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження
№ 14-181цс18), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
118. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток
у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
119. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно,
є його володільцем.
120. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) зауважила, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту.
121. З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
122. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
123. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц
(пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95)
і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого
2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
124. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі
№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
125. Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірного нерухомого майна, але як власник має право володіння ним (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такого майна з володіння кінцевого набувача. Статус володільця
у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірного нерухомого майна та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на останнє.
126. Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння держави, право власності на таке майно зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2010 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлений прокурором негаторний позов про визнання за державою Україна, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, права власності на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 62,90 кв. м., у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірне нерухоме майно, право власності на яке, в свою чергу, зареєстроване за відповідачем.
127. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання касаційної скарги на невирішення апеляційним судом позовної вимоги про витребування на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 майна, оскільки, як встановлено судами та вбачається із матеріалів справи, позивачем було сформульовано дві позовні вимоги:
- визнати за державою Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на нерухоме майно,
а саме: нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_2 загальною площею 62,90 кв. м., реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,20 кв. м., кабінет 4 площею
12,80 кв. м., кабінет 5 площею 14,90 кв. м., кабінет 7 площею 14,20 кв. м., шафа 7а площею 0,50 кв. м., шафа 7б площею 0,50 кв. м., коридор 8 площею 9,20 кв. м., санвузол 9 площею 3,60 кв. м.;
- витребувати шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень у будинку
АДРЕСА_2 загальною площею 62,90 кв. м., реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,20 кв. м., кабінет 4 площею 12,80 кв. м., кабінет 5 площею 14,90 кв. м., кабінет 7 площею 14,20 кв. м., шафа 7а площею 0,50 кв. м., шафа 7б площею 0,50 кв. м., коридор 8 площею 9,20 кв. м., санвузол 9 площею 3,60 кв. м., та передати ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» в експлуатацію.
128. Колегія суддів зауважує, що сформульована позивачем вимога про витребування шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухомого майна та передачу останнього ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» була залишена без розгляду, відповідно, не була предметом апеляційного перегляду. Крім того,
у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, яке мало місце 09 березня
2023 року, прокурор просив залишити рішення суду першої інстанції від 22 червня 2021 року в частині визнання права власності без змін. Аналогічні пояснення також були надані представником ІНФОРМАЦІЯ_1 та ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2». Додатково представником останнього зазначено, що мова не йде про віндикаційну частину позову, оскільки остання була залишена без розгляду.
129. При цьому, як встановлено апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови від 12 листопада 2024 року та вбачається із матеріалів справи, прокурор у змісті позову не порушував вимогу про витребування у добросовісного набувача ОСОБА_1 спірного нерухомого майна на користь держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1.
130. Ураховуючи наведене, Полтавський апеляційний суд врахував вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року (провадження
№ 61-5555св23), постановленій у цій справі щодо належної конкретизації та встановлення, які саме вимоги пред'явлені в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту, з урахуванням заявленої в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_1 позовної вимоги про визнання права власності на спірне майно, є неефективним, оскільки
в контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави
є звернення до суду саме із вимогами про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння таким майном.
131. Аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди прокурора із останніми, цитування постанов Верховного Суду та намагання переконати суд касаційної інстанції щодо наявної невирішеної судом позовної вимоги про витребування не у власність ДП ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2»,
а у власність держави нерухомого майна, водночас такі посилання прокурора спростовуються самим змістом позовної заяви.
132. Одним із принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). За змістом частини першої
статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
133. Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Зазначений правовий висновок викладений
у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14, (провадження № 61-16521св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, (провадження № 61-14417св19), від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16, (провадження № 61-35160св18).
134. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
135. У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).
136. Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право;
2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
137. Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких
є відповідні правовідносини.
138. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04 грудня 2019 року
у справі № 917/1739/17, (провадження № 12-161гс19); від 08 червня 2021 року
у справі № 662/397/15-ц, (провадження № 14-20цс21) та інших.
139. Пред'являючи позов, як уже зазначалося колегією суддів, прокурор
в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_1 просив суд: визнати за державою Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку
АДРЕСА_2 загальною площею 62,90 кв. м.
140. Прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що отримане відповідачем у власність нежитлове приміщення відбулося поза волею та без участі власника держави Україна під час фіктивного банкрутства третьої особи.
141. Як зазначалося вище, принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.
142. Застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не
є безмежним.
143. У рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України»
від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
144. Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов'язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
145. Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 278/2111/23 (провадження № 61-5586св24).
146. У справі, яка переглядається, суди надали правильну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам та обґрунтовано вважали, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме положення статей 387, 388 ЦК України (норми про віндикацію), однак прокурор в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 заявив вимоги про визнання права власності на нерухоме майно (негаторний позов) і не заявляв вимоги про витребування нерухомого майна саме на користь ІНФОРМАЦІЯ_1, що
є неналежним способом захисту порушеного права.
147. На переконання колегії суддів витребування нерухомого майна без заявлення таких вимог прокурором порушує принцип диспозитивності цивільного процесу та буде свідчити про вихід суду за межі позовних вимог, що суперечить частині першій статті 13 ЦПК України.
148. При цьому прокурор не позбавлений права звернутися до суду із належно обраним способом захисту права (витребування нежитлового приміщення), а тому відсутні підстави вважати, що право на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеним.
149. Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у змісті постанов Верховного Суду від 12 листопада 2014 року в справі № 6-129цс14, від 10 лютого 2016 року в справі № 6-2124цс15, від 13 квітня 2016 року в справі № 6-160цс16, у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 766/4410/17, від 22 лютого 2023 року в справі № 206/5891/16-ц, від 20 грудня 2023 року в справі № 619/77/15-ц, не заслуговують на увагу, оскільки правові висновки у зазначених справах сформульовані за інших фактичних обставин справи.
150. При цьому колегія суддів зауважує, що доводи касаційної скарги про необхідність врахування висновків, викладених в постанові Верховного Суду
від 18 лютого 2020 року у справі № 917/154/15, в якій правовідносини є подібними до цієї, щодо можливості одночасного заявлення позовних вимог про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
151. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
152. Цивільним процесуальним законодавством визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.
153. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, в свою чергу, - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Аналогічні правові позиції Верховного Суду викладені, зокрема, у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі
№ 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23).
154. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження
№ 14-435цс18), суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію.
155. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13, яка містить вичерпні висновки щодо застосування статей 387, 388 та 392 ЦК України до подібних правовідносин щодо неможливості одночасного застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності у тих випадках, коли належним способом захисту є саме витребування майна.
156. Таким чином, у даному випадку не можуть бути враховані протилежні висновки Верховного Суду, викладені у змісті постанови від 18 лютого 2020 року
у справі № 917/154/15, оскільки зазначена постанова ухвалена раніше, ніж постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №19/028-10/13. Відповідно, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги в зазначеній частині.
157. З урахування зазначеного, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
158. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
159. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону залишити без задоволення.
2. Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович