02 червня 2025 року
м. Київ
справа № 201/2056/22
провадження № 61-17372сво23
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 12 липня 2022 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів:
Максюти Ж. І., Барильської А. П., Петешенкової М. Ю., і ухвалив таку постанову.
Сутність правової проблеми у справі
1. Позивачі, які є спадкоємцями боржника, звернулися до суду з позовом до банку про повернення безпідставно набутих коштів, сплачених спадкодавцем на виконання нікчемного пункту кредитного договору. Під час розгляду справи у суді першої інстанції кредитором (відповідачем) було заявлено про сплив позовної давності.
2. Під час вирішення спору перед Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду постало питання щодо порядку обчислення позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину-повернення сплачених на його виконання коштів (частина третя статті 261 ЦК України).
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
3. У березні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , звернулися з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів.
4. Свої вимоги позивачі мотивували тим, що вони є дітьми
ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і вони є його спадкоємцями за законом.
5. 27 квітня 2007 року ОСОБА_5 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке перейменоване в АТ КБ «ПриватБанк», уклали кредитний договір № DNDVGK00000416. Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору банк зобов'язався надати ОСОБА_5 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 27 квітня 2007 року до 27 квітня 2027 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 827 197,00 дол. США на такі цілі: 751 655,00 дол. США - на купівлю нерухомості та будівництво, а також сплату страхових внесків у сумі 75 542,00 дол. США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,98 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору.
6. Додатковим договором від 28 грудня 2015 року № 2 сторони домовилися викласти пункт 7.1 кредитного договору від 27 квітня 2007 року у новій редакції, яким також передбачена сплата винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору.
7. Проте рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 21 грудня 2020 року у справі № 202/3490/18 за позовом ОСОБА_5 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання пункту кредитного договору недійсним було встановлено, що винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, яка передбачена пунктом 7.1 кредитного договору, є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункт договору, який передбачає її сплату, є нікчемним.
8. Згідно з частиною першою статті 216, частинами першою та третьою
статті 1212 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Сплачена ОСОБА_5 на підставі нікчемного пункту 7.1 кредитного договору комісія становить 174 383,96 дол. США і кожен з позивачів, як спадкоємець ОСОБА_5 , має право отримати від АТ КБ «ПриватБанк» по 1/3 від цієї суми.
9. З урахуванням викладеного, позивачі просили: стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 58 127,98 дол. США; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 58 127,98 дол. США; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 58 127,98 дол. США.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
10. Суди розглядали справу неодноразово.
11. Оскарженим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2022 року, з урахуванням ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2022 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , до АТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутого майна задоволено.
12. Стягнуто з АТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , по 58 127,98 дол. США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
13. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. Положення кредитного договору в частині сплати позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі
0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору, є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було прямо заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення кредитного договору.
14. Суд першої інстанції виходив з того, що у період з 21 травня 2007 року
до 21 серпня 2016 року на виконання пункту 7.1 кредитного договору ОСОБА_5 сплатив ЗАТ КБ «ПриватБанк» винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі, що становить 1 503,31 дол. США щомісяця, на загальну суму 174 383,96 дол. США. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцями за законом після померлого є його діти (позивачі у справі), до яких з дня відкриття спадщини перейшли в рівних частках усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, у тому числі права щодо застосування наслідків недійсності нікчемних положень пункту 7.1 кредитного договору. Відповідно до частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з АТ «КБ «ПриватБанк» на користь позивачів по 58 127,98 дол. США кожному підлягають задоволенню.
15. Стосовно заяви представника відповідача про застосування позовної давності, суд зазначив, що ця заява не підлягає задоволенню, оскільки у позивачів виникли права на грошові кошти, сплачені спадкодавцем ОСОБА_5 як винагорода за надання фінансового інструменту на виконання пункту 7.1 кредитного договору, з часу відкриття спадщини. Приписи частини третьої статті 261 ЦК України, згідно з якими перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання, стосуються самих виконавців нікчемного правочину і не стосуються позивачів, оскільки на час виконання пункту 7.1 кредитного договору у них не було жодних прав за цим договором. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність для цієї особи починається від дня досягнення нею повноліття. Положення цієї статті є додатковою гарантією охорони прав неповнолітніх дітей, в тому числі, якщо вони є спадкоємцями. Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач
ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто на момент відкриття спадщини після померлого батька він був неповнолітнім. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 досяг повноліття, і з цього моменту розпочалася позовна давність для звернення з цим позовом, з яким він звернувся 18 березня
2022 року.
16. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2022 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутого майна відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
17. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачі обрали спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення безпідставно набутого майна, який є неефективним.
18. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , задоволено частково.
19. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
20. Постанова касаційного суду мотивована тим, що рішенням суду у справі
№ 202/3490/18 за позовом ОСОБА_5 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання пункту кредитного договору недійсним було встановлено, що винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, яка передбачена пунктом 7.1 кредитного договору від 27 квітня 2007 року № DNDVGK00000416, є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункт договору, який передбачає її сплату, є нікчемним. Позивачі, як спадкоємці позичальника, звернулися до банку з вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - пункту 7.1 кредитного договору № DNDVGK00000416 від 27 квітня 2007 року. Вказані вимоги банк залишив без задоволення.
21. Касаційний суд вказав, що суд апеляційної інстанції, не констатуючи відсутність у позивачів власне самого права на кошти, сплачені спадкодавцем на виконання нікчемного правочину, не вказав, з якою конкретно позовною вимогою позивачі вправі звернутися до суду, враховуючи, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у виді стягнення сплачених коштів визнана апеляційним судом неефективною.
22. Касаційний суд також зауважив, що важливе значення для правильного вирішення таких спорів має з'ясування питання про те, чи продовжують існувати зобов'язання між сторонами та який дійсний розмір грошових вимог сторін, в тому числі вимог, обов'язок щодо сплати яких не припинився за спливом позовної давності. Право на зарахування зустрічних однорідних вимог має кожна із сторін цього спору, про що вона має подати відповідну заяву. Відомості про подання такої заяви однією зі сторін зобов'язання в матеріалах справи відсутні.
23. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2022 року - без змін.
24. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та вказала, що рішенням суду у справі
№ 202/3490/18 за позовом ОСОБА_5 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання пункту кредитного договору недійсним було встановлено, що винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, яка передбачена пунктом 7.1 кредитного договору від 27 квітня 2007 року № DNDVGK00000416, є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункт договору, який передбачає її сплату, є нікчемним.
25. Згідно з висновками апеляційного суду у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Спадкоємці позичальника, маючи право на зарахування сум, які були сплачені за нікчемним пунктом кредитного договору в рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором, звернулися до банку з вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, але вказані вимоги банк залишив без задоволення. Законодавство не передбачає, що може бути лише один ефективний та належний спосіб захисту інтересу та/або порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право на зарахування зустрічних однорідних вимог має кожна із сторін цього спору, про що вона має подати відповідну заяву. Відомості про подання такої заяви однією зі сторін зобов'язання в матеріалах справи відсутні. Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
26. Також апеляційний суд зауважив, що важливе значення для правильного вирішення таких спорів має з'ясування питання про те, чи продовжують існувати зобов'язання між сторонами та який дійсний розмір грошових вимог сторін, в тому числі вимог, обов'язок щодо сплати яких не припинився за спливом позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27. У грудні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 12 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 рокускасувати, у задоволенні позову відмовити.
28. При відкритті касаційного провадження у справі суд касаційної інстанції визначив, що підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15,
від 23 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 24 квітня 2019 року у справі
№ 523/10225/15-ц, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у постановах Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 299/2630/14-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 640/10523/16-ц, від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 2-2519/11, від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 643/5761/16-ц та № 161/12434/15-ц,
від 07 лютого 2019 року у справі № 910/2966/18, від 20 травня 2019 року у справі № 522/5771/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 753/4351/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 753/22893/17, від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 753/4256/17, від 30 квітня 2020 року у справі
№ 621/2193/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 367/836/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19, від 12 листопада 2020 року у справі
№ 645/3720/17, від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 26 жовтня
2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20, від 26 січня 2022 року у справі № 201/11406/20, від 14 квітня 2022 року у справі № 361/4256/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 21 вересня 2022 року у справі № 341/1658/15-ц, від 08 лютого 2023 року у справі
№ 168/349/20, від 15 березня 2023 року у справі № 176/552/22, від 29 березня 2023 у справі № 759/20374/20, від 14 червня 2023 року у справі № 626/2450/14-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 635/5758/14-ц (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
29. Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
30. У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
31. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.
32. Відзив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 , який підписаний представником ОСОБА_6 , разом з доповненнями до нього, на касаційну скаргу
АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 30 листопада 2023 року залишено без розгляду.
33. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
34. Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2025 року прийнято справу до розгляду та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
35. Згідно з доводами касаційної скарги, апеляційний суд на порушення норм процесуального закону не врахував вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року та безпідставно залишив помилкове рішення суду першої інстанції без змін. Судами неправильно застосовано норми статті 16 ЦК України та проігноровано, що позивачами обрано неналежний (неефективний) спосіб захисту, оскільки належним способом захисту може бути зобов'язання перерахувати заборгованість за договором.
36. Банк вважає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що між сторонами продовжують існувати зобов'язання з повернення банку кредитних коштів і такі вимоги існують в межах позовної давності. Зазначає, що наразі судом розглядається справа № 202/6311/20 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідачами в якій є спадкоємці померлого боржника ОСОБА_5 . Банком як кредитором пред'явлені вимоги до спадкоємців у встановлений законом строк (11 липня 2017 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис № 6611 на іпотечному договорі, 02 квітня 2018 року рішенням суду вказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, тобто строк виконання кредитних зобов'язань в повному обсязі настав 11 липня 2017 року, з позовом банк звернувся 20 жовтня 2020 року, а з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, позовна давність була продовжена), тому визначена заборгованість не може вважатися задавненою. Зобов'язання за кредитним договором спадкодавця позивачі не виконалм. Розмір грошових вимог банку до позивачів, у тому числі вимог, обов'язок щодо сплати яких не припинився зі спливом позовної давності, значно перевищує розмір заборгованості банку перед позивачами у цій справі. Вказує, що апеляційний суд безпідставно не зупинив провадження у справі до розгляду справи № 202/6311/20.
37. Заявник зазначає, що апеляційним судом не враховано, що початок перебігу позовної давності за вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. Вказує, що 27 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладений кредитний договір. У червні 2018 року, тобто більше ніж через 11 років після укладення договору, позичальник звернувся з позовом про визнання пункту 7.1 кредитного договору недійсним, визнання правовідношення за кредитним договором припиненим, визнання договору іпотеки припиненим (справа
№ 202/3490/18). Виконання кредитного договору від 27 квітня 2007 року в частині сплати винагороди розпочалось 24 травня 2007 року, отже, позовна давність спливла через 3 роки, тобто ще 24 травня 2010 року. Рішенням суду у справі
№ 202/3490/18 у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності. Оскільки судом застосовано наслідки пропуску позовної давності до позовних вимог ОСОБА_5 , тому є очевидним, що і до додаткових вимог (у разі їх заявлення), як похідних вимог (застосування наслідків недійсності правочину, повернення виконаного за договором тощо), позовна давність також пропущена. Отже, на момент відкриття спадщини право на звернення до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину вже не існувало, оскільки позовна давність щодо нього пропущена.
38. Суди залишили поза увагою, що рішення суду у справі № 202/3490/18 не може вважатися беззаперечним доказом визнання нікчемним (недійсним) пункту 7.1 кредитного договору в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, оскільки у задоволенні позову було відмовлено, а тому посилання позивачів на нього є помилковим, а правова оцінка суду щодо нікчемності пункту договору не має преюдиційного значення та не є обов'язковою. Після відкриття спадщини спадкоємці не стають споживачами.
39. Відповідно до частини першої статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Після відкриття спадщини та переходу прав та обов'язків до спадкоємців позовна давність підлягає обчисленню так само, як і для позичальника, і така заміна сторони не зумовлює переривання перебігу позовної давності.
40. Апеляційний суд не врахував, що правовідносини між спадкоємцями та кредитором втратили ознаки зобов'язального права та повинні розглядатися у рамках спадкового права, а саме книги шостої ЦК України, оскільки у разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Оскільки за життя ОСОБА_5 не було присуджено до стягнення сплачену ним за кредитним договором суму винагороди за надання фінансового інструменту, тобто спадкодавець такого права за життя не набув, а отже, такого права не успадкували і позивачі. Позивачі не є позичальниками та споживачами за кредитним договором, а є лише спадкоємцями боргів позичальника, тому вони не можуть вважатися споживачами фінансових послуг.
41. Вирішуючи спір, суди залишили поза увагою, що положення статей 216, 1212 ЦК України не підлягають до застосуванню, оскільки правочин від 27 квітня
2007 року не визнаний судом недійсним у встановленому законом порядку, а положення вищенаведених статей передбачають можливі правові наслідки недійсності правочину в цілому, а не у випадку недійсності чи нікчемності його окремих пунктів або умов.
42. Заявник стверджує, що оскільки позивачі не довели належними і достатніми доказами порушення відповідачем їх прав та інтересів як споживачів, не довели повне погашення заборгованості за кредитним договором, на думку відповідача, позивачі зловживають своїми правами, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
43. 27 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке перейменоване в АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір
№ DNDVGK00000416, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені у розділі 7 договору.
44. Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 27 квітня 2007 року до 27 квітня 2027 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 827 197,00 дол. США на такі цілі: 751 655,00 дол. США на купівлю нерухомості та будівництво, а також на сплату страхових платежів в сумі 75 542,00 дол. США у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,98 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 9 739,54 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди.
45. Відповідно до пункту 6.2 договору при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору, банк зобов'язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту за рахунком.
46. 28 грудня 2015 року між ОСОБА_5 та відповідачем був укладений додатковий договір № 2 до вказаного кредитного договору, згідно з яким сторони домовилися викласти пункт 7.1 кредитного договору у новій редакції, а саме: «банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,98 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 договору».
47. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
48. Відповідно до матеріалів спадкової справи № 5/2021, яка заведена Васильківською державною нотаріальною конторою, спадкоємцями за законом після померлого ОСОБА_5 є його дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
49. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 21 грудня 2020 року у справі № 202/3490/18 за позовом ОСОБА_5 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання пункту кредитного договору недійсним було встановлено, що винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, яка передбачена пунктом 7.1 кредитного договору від 27 квітня 2007 року№ DNDVGK00000416, є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункт договору, який передбачає її сплату, є нікчемним.
50. 09 березня 2022 року позивачі звернулись до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогами про сплату у семиденний строк від дня пред'явлення цих вимог кожному з них по 58 127,98 дол. США, які були отримані відповідачем 09 березня 2022 року, обґрунтувавши їх нікчемністю положень пункту 7.1 кредитного договору від 27 квітня 2007 року № DNDVGK00000416, на виконання яких їх батьком ОСОБА_5 були сплачені банку кошти на загальну суму 174 383,96 дол. США. Вказані вимоги були залишені відповідачем без задоволення.
Позиція Верховного Суду
51. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступних висновків.
52. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
53. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
54. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Підстави та мотиви передачі справи на розгляд об'єднаної палати
55. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у зв'язку з необхідністю відступлення від висновків щодо застосування норм права (частини першої статті 216, частин першої та третьої статті 261, пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у висновку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31 травня 2023 року у справі
№ 464/1961/20 (провадження № 61-9031св22).
56. Передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання (частина третя статті 261 ЦК України).
57. Касаційний суд вже зауважував, що законодавець у частині третій
статті 261 ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності. Закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочин має поширюватися тільки на сторін (їх правонаступників) нікчемного правочину. Оскільки саме сторони (сторона чи їх правонаступники) здійснюють виконання і, зрозуміло, що їм про його здійснення має бути відомо. Тобто сторони (сторона чи їх правонаступники) нікчемного правочину обізнані про початок його виконання. Натомість заінтересована особа (не сторона нікчемного правочину), яка пред'являє вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, вочевидь може й не знати про існування нікчемного правочину, а також про те, що почалося виконання нікчемного правочину (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року в справі № 753/6230/22 (провадження № 61-10804св24)).
58. У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16-ц (провадження № 61-9354св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «суд апеляційної інстанцій, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, правильно застосував наведені норми права та дійшов обґрунтованого висновку про нікчемність укладеного договору купівлі-продажу від 25 серпня 2010 року і обґрунтовано початок перебігу позовної давності за вимогами про повернення безпідставно набутих коштів за нікчемним правочином обрахував від дня, коли почалося його виконання, та, застосувавши наслідки сливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, відмовив у позові».
59. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 638/16768/19 (провадження № 61-1336св22) зазначено, що «частина третя статті 261 ЦК України є спеціальною нормою стосовно частини першої статті 261 ЦК України. Законодавець у частині третій статті 261 ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності. З урахуванням принципу розумності та справедливості, очевидним є те, що закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочин має поширюватися тільки на сторін нікчемного правочину. Оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, що їм про його здійснення має бути відомо. Тобто, презюмується, що сторони (сторона) нікчемного правочину обізнані про початок його виконання; для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред'явлена стороною такого правочину, належить застосовувати частину третю статті 261 ЦК України. Перебіг позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред'явлена стороною такого правочину, пов'язується саме з початком виконання нікчемного правочину, незалежно від того, чи був такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання. Причому такий початок перебігу стосується будь-яких наслідків нікчемного правочину».
60. Разом з тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 464/1961/20 (провадження № 61-9031св22) застосовано частину першу статті 261 ЦК України та зроблено протилежний висновок, що при вирішенні заяви відповідача про застосування позовної давності суд апеляційної інстанції правильно керувався тим, що протягом строку дії договору позивач добросовісно міг розраховувати на здійснення банком перерахунку сум, які стягнуті без достатніх правових підстав, а тому позовну давність слід рахувати з 30 березня 2020 року - дати отримання позивачем відповіді від банку щодо законності нарахування йому спірних платежів. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду із цим позовом у квітні 2020 року у межах позовної давності, про застосування якої безпідставно заявив відповідач.
61. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 464/1961/20 (провадження № 61-9031св22).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
62. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держав (частина перша статті 2 ЦПК України).
63. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
64. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
65. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом. Для визнання його недійсним не вимагається рішення суду. Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто не породжує, не змінює, не припиняє цивільні права й обов'язки.
66. Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення і незалежно від волі будь-якої особи. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу своєї компетенції, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22), від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
67. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зроблені висновки про те, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
68. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
69. Положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
70. У пункті 138 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 (провадження № 12-25гс24) зазначено, що якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов'язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
71. Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує нікчемність правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17).
72. Отже, у справах щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення підтверджує чи спростовує нікчемність правочину.
73. Разом з тим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року у справі № 202/3490/18 за позовом ОСОБА_5 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання пункту кредитного договору недійсним встановлено, що винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, яка передбачена пунктом 7.1 кредитного договору від 27 квітня 2007 року № DNDVGK00000416, є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункт договору, який передбачає її сплату, є нікчемним (т. 3 а. с. 122-126).
74. Під час вирішення спору у справі № 202/3490/18 судом враховано положення абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до якого, за положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
75. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
76. Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.
77. Водночас частиною першою статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
78. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
79. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154) зауважено, що якщо на виконання спірного правочину сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).
80. Системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що:
а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17, від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17, від 13 травня 2021 року у справі № 910/6360/20), від 03 грудня 2024 року у справі № 903/1251/23 (903/187/24).
81. З оглядну на актуальні правові висновки Верховного Суду щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, ефективним способом захисту є вимога про повернення виконаного на підставі положень частин першої, третьої статті 1212 ЦК України.
82. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходили з того, що позивачі, як спадкоємці позичальника, маючи право на зарахування сум, які були сплачені за нікчемним пунктом кредитного договору в рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором, звернулися до банку з вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, але вказані вимоги банк залишив без задоволення.
83. Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог та належний і ефективний спосіб захисту порушених прав позивачів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачі не пропустили позовну давність на звернення до суду із цим позовом, про застосування його було заявлено відповідачем, мотивуючи свій висновок тим, що приписи частини третьої статті 261 ЦК України стосуються самих виконавців нікчемного правочину і не стосуються позивачів, оскільки на час виконання пункту 7.1 кредитного договору у них не було жодних прав за цим договором. Також суд першої інстанції послався на положення частини четвертої
статті 261 ЦК України, враховуючи досягнення повноліття спадкоємцем ОСОБА_2 після смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
84. Щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності погодився й суд апеляційної інстанції.
85. Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, виходячи наступного.
86. Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
87. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
88. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
89. Початок перебігу позовної давності визначається у статті 261 ЦК України.
90. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
91. У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 (провадження № 61-12138св18) зроблено висновок про те, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду прийняте за таким позовом тільки констатує нікчемність правочину, адже його нікчемність встановлена законом. Натомість сутність вимоги про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, не виключає застосування до неї позовної давності.
92. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Отже, за загальним правилом, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
93. Частину першу статті 261 ЦК України належить застосовувати для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред'явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину).
94. Водночас, відповідно до частини третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
95. Частина третя статті 261 ЦК України є спеціальною нормою стосовно частини першої статті 261 ЦК України. Законодавець у частині третій статті 261 ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину.
96. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 161/5741/21 (провадження № 61-13303св23). Зокрема, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначав, що апеляційний суд не з'ясував, з якого часу починається перебіг позовної давності до вимог про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного пункту 7.1 кредитного договору, не врахував, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина третя, а не перша статті 261 ЦК України, не встановив, коли почалося виконання нікчемної умови кредитного договору, до яких платежів спливла позовна давність, а до яких ні.
97. У постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 206/5280/21 (провадження № 61-13673св23) Верховний Суд відхилив посилання заявника на те, що початок обчислення позовної давності необхідно проводити з часу, коли позивачу стало відомо про несправедливі умови договору про фінансовий лізинг (тобто з моменту набрання законної сили рішенням суду, яким встановлено обставину нікчемності правочину), оскільки вони протирічать приписам частини
третьої статті 261 ЦК України.
98. При вирішенні подібних спорів необхідно виходити з того, що сторони нікчемного правочину обізнані про початок його виконання.
99. Спадкування як перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах.
100. Отже, у разі смерті фізичної особи, обов'язки померлої особи за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця.
101. Водночас заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України) (постанови Верховного Суду від 20 серпня 2024 року в справі № 201/11812/23 (провадження № 61-7195св24), від 02 квітня 2025 року у справі № 295/19577/14-ц (провадження № 61-3715св24)).
102. Отже, спадкування не перериває та не поновлює позовної давності, спадкуванням є лише перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), тому закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочину поширюється не тільки на сторони нікчемного правочину, а й на їхніх правонаступників.
103. Вимоги позивачів стосуються застосування наслідків нікчемного правочину, повернення сплачених спадкодавцем грошових коштів, тому посилання позивачів на те, що позовна давність розпочалася після прийняття ними спадщини (з моменту, коли вони дізналися про порушення своїх прав) та/або з моменту досягнення позивачами повноліття, є помилковими та не заслуговують на увагу, оскільки в такому випадку позовна давність розпочинається з моменту виконання нікчемного правочину - 24 травня 2007 року. Слід також врахувати, що останній платіж за нікчемним правочином було здійснено спадкодавцем 22 грудня 2016 року. Звернувшись до суду із цим позовом у березні 2022 року, позивачі пропустили позовну давність.
104. Зміна позичальника у зобов'язанні його правонаступниками, яка відбулася в порядку спадкування, в силу положень статті 262 ЦК України, не змінила порядку обчислення та перебігу позовної давності, оскільки спадкоємці, за правилами статті 1218 ЦК України набули права та обов'язки за договором у обсязі, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Тобто права вимоги, які набули спадкоємці, обмежується обсягом прав, які існували у спадкодавця.
105. Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій вищезазначеного не врахували, неправильно застосували до спірних правовідносин наведені норми матеріального права щодо перебігу позовної давності, відповідно дійшли неправильного висновку про задоволення позовних вимог, не застосувавши до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, про застосування яких було заявлено відповідачем у суді першої інстанції.
Висновки про застосування норм права
106. Частина третя статті 261 ЦК України є спеціальною нормою стосовно частини першої статті 261 ЦК України.
107. Законодавець у частині третій статті 261 ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності. Закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочину поширюється на сторін (їх правонаступників) нікчемного правочину. Сторони нікчемного правочину обізнані про початок його виконання.
108. Для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (зокрема, абзац 1 частини першої статті 216 ЦК України, пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України), яка пред'явлена стороною (її правонаступниками), належить застосовувати частину третю статті 261 ЦК України. Перебіг позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред'явлена стороною (її правонаступниками) такого правочину, пов'язується саме з початком виконання нікчемного правочину (першої дії), незалежно від того, чи було такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання. Початок перебігу позовної давності стосується будь-яких наслідків нікчемного правочину.
Щодо відступлення від висновків Верховного Суду
109. Консультативна рада Європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
110. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
111. З урахуванням неведеної у цій постанові судової практики Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 216, частин першої та третьої статті 261, пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах та правових висновків, висловлених у цій постанові, слід відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі
№ 464/1961/20 (провадження № 61-9031св22), щодо обрахунку початку відліку позовної давності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
112. Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
113. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами
повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргуАкціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
2. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня
2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада
2023 рокускасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутого майна.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Синельников
Судді: А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська