02 червня 2025 року
м. Київ
справа № 509/6222/23
провадження № 61-6592ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 травня 2024 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, 11 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначала, що в судовому засіданні 02 травня 2025 року вона не брала участь, повний текст оскаржуваного рішення не отримувала, крім того зазначала, що через хворобливий стан здоров'я у червні - липні 2024 року не мала можливості вчасно звернутись з апеляційною скаргою.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, а саме заявнику необхідно було довести причини пропуску строку належними доказами.
На виконання вимог вказаної ухвали заявник подала нову заяву про поновлення строку, в якій зазначала, що оскаржуване рішення порушує її права і законні інтереси, однак в її житті відбулись суттєві зміни пов'язані із сімейними обставинами, крім цього в Україні розпочато воєнний стан, а тому вважала, що пропустила строк на оскарження рішення з поважних причин.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2025 року визнано причини пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області
від 02 травня 2024 року, зазначені у заяві наданій на виконання ухвали про залишення без руху, неповажними, апеляційну скаргу залишено без руху.
Апеляційний суд зазначив, що необізнаність відповідача ОСОБА_1 , та її адвоката Дулдієра О. А., який відповідно до ордеру мав повноваження представляти інтереси в усіх судах України, про ухвалення 02 травня 2024 року оскаржуваного рішення, не спростовано жодними належними доказами, а містить лише припущення.
Однак враховуючи вищевказані факти, апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала лише 11 лютого 2025 року, при цьому з
06 лютого 2024 року адвокат Дулдієр О. А., представляє інтереси ОСОБА_1 , на підставі ордеру серії ВЕ №1110181 від 06 лютого
2024 року, та в матеріалах справи відсутні відомості розірвання представництва інтересів відповідача в усіх судах України. Також враховуючи, що адвокат Дулдієр О.А. подавав заяви у суді першої інстанції заяви, клопотання з розумним строком та отримав судове рішення у справі, що дає підстави вважати, про обізнаність сторони відповідача про ухвалене оскаржуване рішення.
На виконання вимог ухвали від 12 березня 2025 року, заявник подала заяву в якій зазначила, що 02 травня 2024 року вона розірвала договір про надання правової допомоги з адвокатом Дулдієром О. А., на підставі вказаного просить поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 травня 2024 року, на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
Апеляційний суд зазначив, що ні ОСОБА_1 ні адвокатом Дулдієром О. А. не направлялась на адресу Овідіопольського районного суду Одеської області угода від 02 травня 2024 року про розірвання договору про надання правничої допомоги №3 від 06 лютого 2024 року. Крім цього, заявник, подавши апеляційну скаргу, не долучила зазначену угоду від 02 травня 2024 року.
16 травня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційну скаргу скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження та не звернув увагу на те, що рід час оголошення вступної та резолютивної частини заявник не брала участі у судовому засіданні та не отримувала повний текст постанови засобами поштового зв'язку. Крім цього, зазначає, що 02 травня 2024 року вона розірвала договір про надання правової допомоги з адвокатом Дулдієром О. А., який представляв її інтереси в суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.
У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частиною п'ятою статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Відповідно до частин п'ятої статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно з частиною шостою статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до пункту 17 підрозділу 1 розділу III Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційна систему, особам, які зареєстрували електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом ix надсилання до електронного кабінету таких осіб a6o в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Як встановив апеляційний суд, в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Дулдієр О. А., який є авторизованими учасником підсистеми «Електронний суд».
06 лютого 2024 року адвокат Дулдієр О. А. звернувся до суду першої інстанції із заявою про вступ у справу №509/6222/23 в якості представника ОСОБА_1., на підтвердження вказано долучив ордер серії ВЕ №1110181 від 06 лютого 2024 року, з представництвом в усіх судах України.
19 квітня 2024 року адвокат Дулдієр О. А. звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про відкладення (перенесення) розгляду справи призначеної до розгляду на 20 березня 2024 року, яке судом першої інстанції було відкладено на 02 травня 2024 року.
30 квітня 2024 року адвокат Дулдієр О. А. звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про відкладення (перенесення) розгляду справи, який призначено на 02 травня 2024 року.
02 травня 2024 року Овідіопольським районним судом Одеської області ухвалено оскаржуване рішення, в якому зазначено, що відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України, неявка в судове засідання
будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Крім цього, суд першої інстанції звернув увагу, що представник відповідача неодноразово подавав заяви про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою, в той же час належних доказів хвороби, перебування на лікуванні суду не надавав. Окрім того, судом враховано, що за час розгляду справи стороною відповідача не було подано відзиву, про наявність перешкод для подання відзиву не повідомлено.
Повний текст оскаржуваного рішення складено 10 травня 2024 року та направлено 13 травня 2024 року на електронну скриньку, яка вказана адвокатом Дулдієром О. А.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2024 року залишено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та надано строк для усунення недоліків, а саме заявнику необхідно подати інші докази на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення. Крім цього, суд зазначив, що перебування заявника на амбулаторному лікування з 16 липня 2024 року по 22 липня 2024 року підтверджено наданою заявником випискою із медичної карти амбулаторного хворого № 2648. Разом з тим, заявником не було жодним чином обґрунтовано наявність обставин пропуску строку, що після виписки з лікарні (з 23 липня 2024 року) до моменту подачі апеляційної скарги
(11 лютого 2025 року), порушено строк апеляційного оскарження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2025 року визнано причини пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області
від 02 травня 2024 року, зазначені у заяві наданій на виконання ухвали від 24 лютого 2024 року про залишення без руху, неповажними та було надано строк на усунення зазначених недоліків.
На виконання вищевказаної ухвали ОСОБА_1 подала заяву, в якій зазначила, що 02 травня 2024 року вона розірвала договір
№ 3 від 06 лютого 2024 року про надання правової допомоги адвокатом Дулдієром О. А.
Апеляційний суд дослідивши доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, встановив наступне.
30 квітня 2024 року адвокат Дулдієр О. А. звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про відкладення (перенесення) розгляду справи, яке призначено на 02 травня 2024 року.
02 травня 2024 року Овідіопольським районним судом Одеської області ухвалено оскаржуване рішення, в якому зазначено, що відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України, неявка в судове засідання
будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи зазначає, що ні
ОСОБА_1 , ні адвокатом Дулдієром О. А. на адресу Овідіопольського районного суду Одеської області не направлялось угоди від 02 травня 2024 року про розірвання договору про надання правничої допомоги №3 від 06 лютого 2024 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано 11 лютого
2025 року та до неї не було долучено зазначеної угоди від 02 травня
2024 року про розірвання договору про надання правничої допомоги.
Крім цього, після залишення без руху апеляційної скарги ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року, ОСОБА_1 також не надано таку угоду про розірвання договору про надання правничої допомоги. Інших належних обґрунтувань причин поважності пропущення строку на апеляційне оскарження на адресу апеляційного суду не надходило.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 травня 2024 року, оскільки наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є неповажними.
Крім цього, як правильно звернув увагу апеляційний суд, ОСОБА_1 було достовірно відомо про наявність оскаржуваного рішення, яке було ухвалено в судовому засіданні, про яке вона та її представник Дулдієр О. А. були належним чином повідомлені, тобто сторона відповідача у справі будучи обізнаною про час, місце судового засідання, повинна була цікавитись про результати розгляду справи у встановлені ЦПК України строки, однак ОСОБА_1 протягом значного періоду часу жодним чином не реалізовувала своє право на оскарження судового рішення в апеляційному порядку, у визначений вимогами статті 354 ЦПК України строк, хоча мала таку можливість.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 вказала, що позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «DeGeouffre dela Pradellev. France» від 16 грудня 1992 року).
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини й у рішеннях у справах «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 8 листопада 2005 року.
Доводи касаційної скарги, які є аналогічними тим, що були викладені в апеляційній скарзі і їм дана належна правова оцінка, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Процесуальний строк апеляційного оскарження, встановлений ЦПК України, забезпечує оперативність цивільного судочинства, є дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на незловживання процесуальними правами.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Доводи та аргументи, наведені заявником у касаційній скарзі, не дають підстав для висновків про незаконність оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, тому правильне застосовування судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування, касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська