Провадження № 11-кп/803/1950/25 Справа № 216/6660/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 червня 2025 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024041230001457 за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Уктур Комсомольського району Хабаровського краю РФ, громадянина України, маючого середню освіту, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2
визнано винним за ч. 4 ст. 186 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 (сім) років, -
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за вчинення злочину при таких обставинах.
ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), тобто усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, передбачаючи його шкідливі наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, будучи обізнаним про те, що в Україні діє воєнний стан, запроваджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/2022 за № 2102-ІХ від 24.02.2022 р., неодноразово продовжений по теперішній час, 30 червня 2024 року, приблизно о 12 год. 36 хв., маючи умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна і звернення його на свою користь, з корисливих мотивів, діючи в умовах воєнного стану, знаходячись на зупинці громадського транспорту «Українська», яка розташована по вул. Свято-Миколаївській, буд. 5 в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, із лівої руки потерпілого ОСОБА_10 відкрито викрав належний останньому мобільний телефон марки «Samsung», оснащений сім-картою мобільного оператора «Київстар», після чого утримуючи його при собі, з місця вчинення злочину разом з викраденим майном зник, розпорядившись ним на власний розсуд, тим самим спричинив потерпілому ОСОБА_10 майнової шкоди на загальну суму 1066,67 грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , вказує, що вирок суду незаконний в частині призначеного покарання. Зауважує, що у суду були підстави для застосування положень ст. 69 КК України при призначенні покарання. Просить вирок суду змінити та призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.
В своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , вказує, що вирок суду в частині призначеного покарання незаконний та підлягає скасуванню. Зауважує, що ОСОБА_7 визнав вину, щиро покаявся, сприяв у розкритті злочину. Крім того, зауважує, що на утриманні у ОСОБА_7 фактично перебувають малолітні діти ОСОБА_11 - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , за місцем роботи характеризується позитивно. Просить вирок сулу змінити та призначити ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України покарання із застосуванням положень ст.ст. 69, 75 КК України.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційні скарги.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційних скарг.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення за таких підстав.
Як передбачено ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження.
Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Щодо виду і міри призначеного судом обвинуваченому ОСОБА_7 покарання то тут слід зазначити про таке.
Згідно ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Судова дискреція (судовий розсуд) є інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо. Поняття судового розсуду у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обирати розмір цього покарання. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог Закону суд першої інстанції дотримався.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують покарання. До обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 суд відніс шире каяття. Крім того, суд врахував і те, що обвинувачений визнав свою вину.
При цьому суд, оцінюючи можливість застосування положень ст. 75 КК України або призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України, дійшов аргументованого висновку, що в конкретних обставинах справи такі норми не можуть бути застосовані.
Причиною такого висновку стали відсутність дієвих спроб з боку обвинуваченого бодай частково компенсувати заподіяну матеріальну та моральну шкоду.
Висновки суду, викладені у вироку, свідчать про те, що він виконав припис ст. 65 КК України про індивідуалізацію покарання з урахуванням усіх установлених обставин. Відсутність обтяжуючих обставин, недостатність пом'якшуючих обставин, неусунута шкода потерпілому, а також незмінне ставлення останнього до події у комплексі обґрунтовують застосування до ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, як таке, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Доводи, наведені стороною захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими як з правової, так і з фактичної точки зору.
Насамперед слід зазначити, що вирок суду першої інстанції є виваженим, законним та обґрунтованим, з урахуванням усіх обставин, що стосуються як подій злочину, так і особи обвинуваченого.
Як було зазначено вище, суд належно виконав вимоги ст. 65 КК України та здійснив індивідуалізацію покарання, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, особу винного, а також суспільну небезпеку його дій.
Визнання вини ОСОБА_7 було зумовлене не щирим моральним осудом власних дій, а наявністю об'єктивних беззаперечних доказів, зокрема відеозаписів камер спостереження, які зафіксували сам момент протиправних дій. Водночас обвинувачений протягом тривалого часу не виявляв ініціативи щодо відшкодування хоча б частини завданої шкоди або вибачення перед потерпілим.
Його позиція в судовому засіданні також не свідчила про внутрішнє усвідомлення провини, він не здійснював реальних дій щодо моральної компенсації або підтримки потерпілого, незважаючи на його перебування у суді, обвинувачений в залі суду щиро не вибачився перед потерпілим.
Так само безпідставними є посилання захисника на «активне сприяння розкриттю злочину».
Згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема позицією, яка викладена у постанові від 9 грудня 2024 року у справі № 130/3611/23, активним сприянням розкриттю злочину визнається ініціативна, добровільна допомога органам досудового розслідування, яка виявляється, зокрема, у повідомленні нових, раніше невідомих обставин; наданні доказів, що не були відомі органу досудового розслідування; викритті інших співучасників, визначенні їх ролі; допомозі в затриманні спільників, вилученні знарядь злочину, поверненні здобутого майна.
У цьому провадженні органи досудового розслідування володіли повним обсягом доказів і з боку обвинуваченого не відбулося жодної додаткової ініціативи чи дій, які б виправдовували застосування цієї пом'якшуючої обставини.
Його пояснення по суті лише підтверджували вже встановлені факти, не додаючи нічого нового.
Більше того, колегія суддів наголошує, що застосування ст. 75 КК України у цьому провадженні суперечило б завданням кримінального покарання, визначеним у ст. 50 КК України, а саме не тільки карати, а й виправляти особу та запобігати вчиненню нових злочинів.
В умовах, коли обвинувачений не визнає потреби в моральному відшкодуванні заподіяної шкоди та фактично до кінця не усвідомлює глибину своїх дій, відсутність дійсного активного сприяння розкриттю злочину м'яке покарання не сприятиме його перевихованню та не матиме жодного превентивного ефекту. Навпаки це створюватиме відчуття безкарності.
Отже, пом'якшення покарання шляхом застосування ст. 75 КК України до ОСОБА_7 буде неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Такий підхід є несумісним із засадами справедливості, оскільки не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, не є пропорційним ані наслідкам, ані небезпечності дій обвинуваченого, і не сприятиме досягненню мети покарання як засобу виправлення та попередження нових злочинів.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянтів про неможливість застосування реального відбуття покарання через перебування на фактичному утриманні обвинуваченого малолітніх дітей його співмешканки ОСОБА_11 , оскільки як під час судового розгляду в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного перегляду судового рішення не надано доказів, які підтверджували б саме перебування у сімейних відносинах обвинуваченого та ОСОБА_11 , факт сумісного проживання не перекладає на ОСОБА_7 обов'язку утримувати дітей останньої. Крім того, суду не надано доказів щодо факту усиновлення ОСОБА_7 вказаних малолітніх дітей. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги в цій частині не підтверджуються матеріалами провадження.
Таким чином, вирок суду законний та обгрунтований, підстав для його зміни чи скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а вирок суду без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , залишити без задоволення.
Вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2025 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: