Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" червня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1011/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.,
розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/1011/25
за позовом Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» (07442, Київська обл., Броварський р-н, смт Велика Димерка(з), вул. Українська, буд. 1, код ЄДРПОУ 21651322)
до Фізичної особи Мельник Ганни Володимирівни ( АДРЕСА_1 )
про стягнення заборгованості за поставлений товар, пені за прострочення виконання зобов'язання, 3% річних, інфляційних збитків у загальному розмірі 698263,94 грн,
Позивач - ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» звернувся до Господарського суду Харківської області через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС з позовною заявою, в якій (з урахуванням заяви про уточнення щодо заявлених позовних вимог від 06.04.2025 за вих. № б/н, поданої до суду до відкриття провадження у справі разом із заявою про усунення недоліків від 07.04.2025 за вх. № 8528/25) просить суд стягнути з відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 698263,94 грн, в тому числі: заборгованість в розмірі 262633,80 грн; пеню за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 291693,57 грн; три проценти річних у розмірі 23707,17 грн; інфляційні збитки в розмірі 120229,40 грн; а також просить стягнути судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 10473,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати вартості товару, поставленого за період з 20.12.2021 по 31.01.2022 за договором поставки № 2205006340 від 01.01.2021, укладеним між позивачем (Постачальником) та відповідачем (Покупцем), яка на момент укладення вказаного договору була зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснювала підприємницьку діяльність, але з 16.03.2023 на підставі власного рішення про припинення підприємницької діяльності втратила статус фізичної особи-підприємця, що підтверджується інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З метою вирішення питання про відкриття провадження у справі відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 ГПК України та ст. 16 Закону України "Про захист персональних даних", Господарським судом Харківської області було направлено запит до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вих. № 992/1011/25/006236 від 29.04.2025) щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в картотеці обліку та моніторингу інформації ГУ ДМС України в Харківській області, стосовно фізичної особи ОСОБА_1 (відповідача у даній справі).
07.05.2025 за вх. № 11173/25 на адресу суду надійшла відповідь на вищезазначений запит (вих. № 6301.4.3-7205/63.2-25 від 02.05.2025), згідно з якою фізична особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 02.05.2025 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.05.2025 у справі № 922/1011/25, тобто після усунення позивачем недоліків позовної заяви та отримання відповіді на запит суду в порядку ч. 6 ст. 176 ГПК України, було: прийнято до розгляду позовну заяву ІП “Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» до фізичної особи ОСОБА_1 в редакції заяви про уточнення щодо заявлених позовних вимог від 06.04.2025 вих. № б/н, поданої до суду разом із заявою про усунення недоліків (вх. № 8528/25 від 07.04.2025); відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою; вирішено справу розглядати з урахуванням уточнень, викладених у зазначеній заяві про уточнення щодо заявлених позовних вимог, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив; встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на цю відповідь.
Зазначену ухвалу відповідно до вимог ст. 122 ГПК України вчасно офіційно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії в порядку ч. 2-4 ст. 120 та ч. 5 ст. 242 ГПК України направлено позивачу - ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» та відповідачу - фізичній особі ОСОБА_1 в електронному вигляді до їх зареєстрованих електронних кабінетів у підсистемі «Електронний Суд» ЄСІТС.
Будь-яких заяв по суті справи або заяв чи клопотань з процедурних питань після відкриття провадження у справі станом на день ухвалення даного судового рішення від позивача та відповідача на адресу суду не надходило, хоча і позивач, і відповідач копію ухвали суду від 12.05.2025 про відкриття провадження у даній справі отримали 13.05.2025 (з урахуванням положень п. 2 ч. 6 та абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України), що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів.
Крім того, в силу приписів ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Таким чином, учасники справи належно повідомлені судом про розгляд даної справи, а отже мали можливість та достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій, зокрема для звернення до суду із заявами по суті справи та заявами чи клопотаннями з процесуальних питань.
Втім, відповідач - фізична особа ОСОБА_1 своїм правом на захист не скористалася, в установлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі строк, а також станом на день ухвалення судом даного рішення, відзиву на позовну заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подала, із заявами або клопотаннями по суті справи та з процедурних питань до суду не зверталася, на зв'язок із судом будь-яким чином не виходила.
У відповідності до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Тобто, подання відзиву на позовну заяву є правом, а не обов'язком відповідача, а отже відсутність відзиву не може бути підставою для невиправданого затягування судового розгляду справи.
За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
На підставі зазначеного, з огляду на вимоги ст. 248 ГПК України щодо строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідач належно повідомлений про розгляд даної справи, подання відзиву на позовну заяву є правом (а не обов'язком) відповідача, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, а також враховуючи, що позивачем у позовній заяві досить повно висловлено та обґрунтовано свою позицію по суті заявлених ним позовних вимог і в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для ухвалення обґрунтованого та об'єктивного рішення по даній справі, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду спору впродовж розумного строку, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у справі матеріалами.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об'єктивно оцінивши надані позивачем до позовної заяви докази, суд встановив таке.
Як свідчать матеріали справи, 01.01.2021 між ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» (Компанія) та ФОП Мельник Г.В. (Виконавець) був укладений договір про надання послуг № 2205006340 (том 1 а.с. 24).
Відповідно до зазначеного договору про надання послуг, оскільки збільшення обсягів збуту товару Компанії, а саме: продукції з ТМ “Coca-Cola», “Fanta», “Sprite», “BonAqua», “Schweppes», “Nestea», “RICH KIDS», Алкогольної продукції компаній “Brown-Forman», “The Edrington Group» та ін. (надалі - Продукція), призводить до збільшення доходу Компанії, і є невід'ємною частиною її господарської діяльності, та оскільки Виконавець придбає Продукцію у Компанії на підставі договору поставки, сторони уклали цей договір про наступне: Виконавець, з метою збільшення обсягів збуту Продукції, зазначеної в п. 1.2 даного договору, надає Компанії послуги, перелік яких погоджується Сторонами у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною; послуги надаються Виконавцем у всіх існуючих точках продажу Виконавця, перелік яких наведений у додатках до цього договору.
В пункті 1.5 договору про надання послуг від 01.01.2021 № 2205006340 сторони домовились, що послуги за цим договором будуть замовлятись та оплачуватись лише за умови належного виконання Виконавцем умов відповідного договору поставки Продукції, включаючи відсутність заборгованості перед Компанією за іншими правочинами, але цим не обмежуючись.
Того ж дня між ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» (Постачальником) та ФОП Мельник Г.В. (Покупцем) був укладений договір поставки від 01.01.2021 № 2205006340 (далі за текстом - Договір), згідно з п. 2.1 якого Постачальник зобов'язаний передавати у власність Покупцеві, а Покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим Договором та Додатками до нього, Товар в асортименті та за цінами, вказаними у Специфікації, підписаній Сторонами, яка є невід'ємною частиною цього Договору (том 2 а.с. 35-36).
Умовами п. 2.2 Договору передбачено, що поставка Товару на склад Покупця здійснюється транспортом Постачальника та за рахунок Постачальника на умовах DDP склад Покупця (відповідно до «Інкотермс» 2000) з урахуванням положень чинного законодавства України та цього Договору.
Товар за даним Договором поставляється окремими партіями. Партією Товару вважається його кількість, вказана в одній видатковій накладній (п.п. 3.2, 3.3 Договору).
Здача товару Постачальником та його приймання Покупцем по найменуванню та кількості проводиться на підставі видаткової накладної відповідно до погодженого Сторонами Замовлення (п. 5.5 Договору).
Тара за Договором, на/в якій постачається Товар, є зворотною (обліковою). Заставна вартість Тари сплачується Покупцем одночасно з оплатою Товару на основі видаткових накладних, в яких вказується найменування, кількість Тари та розмір її заставної вартості. Повернення зворотної Тари від Покупця проводиться силами та за рахунок Постачальника. Покупець зобов'язується повернути зворотну Тару Постачальнику під час здійснення наступної поставки Товару, після передання вказаної Тари. Після повернення Покупцем Постачальнику зворотної Тари, Постачальник повертає Покупцю заставну вартість Тари (п.п. 3.9, 3.10 Договору).
Згідно з п. 4.1, 4.4 Договору, ціна Товару вказується у Специфікації. Загальна сума даного Договору складає сумарну вартість партій Товару, поставлених Постачальником за цим Договором, зазначену у видаткових накладних на кожну партію Товару. Строк оплати за поставлений Товар встановлений у Розділі 11 цього Договору.
Згідно з п. 11.2 Договору, строк оплати за поставлений Товар здійснюється не пізніше:
- 63 календарних днів з моменту отримання Товару категорії «алкогольні напої»;
- 35 календарних днів з моменту отримання Товару категорії «безалкогольні напої»;
- 35 календарних днів з моменту отримання Товару категорії «соки».
Відповідно до умов п. 7.1 та п. 11.1 Договору, цей Договір діє з 01.01.2021 по 21.12.2021. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна сторона письмово не повідомить одна одну про припинення дії Договору, Договір вважається пролонгованим кожного разу на один рік на тих самих умовах.
Пунктом 7.2 Договору сторони визначили умови дострокового припинення дії Договору.
До матеріалів справи не надано доказів про внесення сторонами змін у Договір, в т.ч. щодо порядку і строків оплати за поставлену Продукцію. Матеріали справи не місять також доказів дострокового припинення дії вказаного Договору чи визнання його недійсним у передбаченому законом порядку, а відтак Договір був пролонгований на наступні ріки на тих самих умовах та наразі є діючим.
З наявних у справі матеріалів вбачається, що Постачальник - ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» (позивач) належним чином виконав свої зо бов'язання за Договором, на виконання умов Договору протягом його дії поставив Товар Покупцю - ФОП Мельник Г.В., що підтверджується наданими до позовної заяви копіями відповідних видаткових та товарно-транспортних накладних, підписаних уповноваженими особами з боку Покупця та засвідченими відбитком печатки ФОП Мельник Г.В., а також копіями довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, виданих ФОП Мельник Г.В. зазначеним уповноваженим особам.
Покупець - ФОП Мельник Г.В., в свою чергу, розрахувався за поставлений Товар лише частково, у зв'язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість за поставку Товару за період з 17.01.2022 по 31.01.2022 в розмірі 262633,80 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних між сторонами Звірки взаєморозрахунків з замовником станом на 04.01.2023 за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, Звірки взаєморозрахунків з замовником станом на 13.02.2023 за період з 01.01.2023 по 31.01.2023, а також копією довідки АТ «Сітібанк» по рахунку ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» щодо перерахованих коштів від контрагента ФОП Мельник Г.В. за період з 01.01.2019 по 09.10.2024.
Так, Звіркою взаєморозрахунків з замовником станом на 04.01.2023 за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, яка підписана та засвідчена відбитком печатки замовника -ФОП Мельник Г.В., останньою було погоджено, що її заборгованість перед ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» станом на 04.01.2023 становить 280330,92 грн.
У подальшому, Звіркою взаєморозрахунків з замовником станом на 13.02.2023 за період з 01.01.2023 по 31.01.2023, яка підписана та засвідчена відбитком печатки замовника - ФОП Мельник Г.В., останньою було погоджено, що її заборгованість перед ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» станом на 13.02.2023 становить 262633,80 грн.
Згідно з довідкою, наданою АТ «Сітібанк» на запит ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» по його рахунку щодо перерахованих коштів від контрагента ФОП Мельник Г.В. за період з 01.01.2019 по 09.10.2024, останній платіж за Товар був здійснений Покупцем на користь Постачальника 06.12.2022, тобто до підписання між сторонами Звірок взаєморозрахунків від 04.01.2023 та від 13.02.2023.
Як зазначає позивач у позовній заяві, 08.10.2024 відповідачу було надіслано претензію щодо сплати заборгованості № 03/24 від 03.10.2024, в якій зазначалось, що в разі непогашення заборгованості, позивач буде змушений звернутись до господарського суду із позовом про стягнення боргу. До претензії був доданий Акт звірки взаєморозрахунків за весь період заборгованості. 15.10.2024 претензія повернулася позивачу через відмову відповідача у її отриманні, відповідач не погасив заборгованість з оплати вартос ті Товару на загальну суму 262633,80 грн, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно з ч. 1-3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Зважаючи на викладене, дослідивши текст укладеного між ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» (Постачальником) та ФОП Мельник Г.В. (Покупцем) договору поставки від 01.01.2021 № 2205006340, проаналізувавши правовідносини, що склалися між сторонами на підставі зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки та відповідає вимогам чинного законодавства України, сторони, укладаючи зазначений договір, узгодили всі істотні умови, що є обов'язковими для таких видів договорів, а відтак, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, цей договір є обов'язковим для виконання обома сторонами.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач - ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» належним чином виконав свої зо бов'язання за Договором, на виконання умов Договору поставив Покупцю - ФОП Мельник Г.В. замовлений останнім Товар, що підтверджується наданими до позовної заяви первинними документами, а саме: копіями видаткових та товарно-транспортних накладних, які підписані з боку Покупця його уповноваженими особами та засвідчені відбитком печатки ФОП Мельник Г.В., а також копіями виданих ФОП Мельник Г.В. зазначеним уповноваженим особам довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Покупець - ФОП Мельник Г.В., у свою чергу, оплатив поставлений Товар лише частково, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед Постачальником (позивачем) за поставку Товару за період з 17.01.2022 по 31.01.2022 в розмірі 262633,80 грн, що підтверджується наданими позивачем копіям Звірок взаєморозрахунків з замовником станом на 04.01.2023 за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 та станом на 13.02.2023 за період з 01.01.2023 по 31.01.2023, які підписані самим Покупцем - ФОП Мельник Г.В. та засвідчені відбитком його печатки, та підтверджується наданою позивачем копією довідки АТ «Сітібанк» по рахунку ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» щодо перерахованих коштів від контрагента ФОП Мельник Г.В. за період з 01.01.2019 по 09.10.2024.
Отже, ФОП Мельник Г.В. (Покупець), підписанням вищезазначених звірок взаєморозрахунків із позивачем та здійсненням платежів в рахунок часткової оплати вартості Товару, отриманого від позивача на підставі Договору, тим самим підтвердив (схвалив) наявність у нього зобов'язань щодо здійснення оплати за Товар, отриманий його уповноваженими особами на підставі відповідних довіреностей по видатковим та товарно-транспортним накладним за період з 17.01.2022 по 31.01.2022 на суму 262633,80 грн.
Проте, Товар за період з 17.01.2022 по 31.01.2022 на суму 262633,80 грн Покупцем - ФОП Мельник Г.В. не був оплачений, що і стало причино для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Тобто, підтвердженням схвалення правочину закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 у справі № 910/19776/17.
Таким чином, наступне схвалення юридичною особою чи фізичною особою-підприємцем правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання наслідків, передбачених ст. 241 ЦК України, ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.
При цьому, схвалення правочину може бути виражене в будь-якій формі, що однозначно свідчить про волю сторони на визнання правочину, зокрема, доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи чи фізичною особи-підприємця до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо) - конклюдентних дій.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду неодноразово (зокрема в постановах від 22.02.2022 у справі № 924/658/20, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18) зауважував на тому, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання однією зі сторін факту надання послуг (виконання робіт) за цими первинними документами, інша сторона не позбавлена можливості доводити надання послуг (виконання робіт) іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини їх надання.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Станом на день ухвалення судом даного рішення сторонами до матеріалів справи не надано доказів, які б вказували на недостовірність первинних та інших документів, наданих позивачем - ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» на підтвердження заявлених ним позовних вимог, зокрема не надано доказів, які б спростували отримання ФОП Мельник Г.В. (Покупцем) Товару за Договором по видатковим і товарно-транспортним накладним за період з 17.01.2022 по 31.01.2022 на суму 262633,80 грн та свідчили про відсутність у ФОП Мельник Г.В. заборгованості з оплати вартості вказаного Товару, тому суд дійшов переконливого висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність у ФОП Мельник Г.В. обов'язку зі сплати заборгованості за Товар на суму 262633,80 грн.
Водночас, як вказує позивач у позовній заяві (в редакції заяви про уточнення щодо заявлених позовних вимог, поданої до суду разом із заявою про усунення недоліків від 07.04.2025 за вх. № 8528/25) та підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.03.2025 № 34792061 (том 2 а.с. 24-27), станом на момент подання даної позовної заяви до суду фізична особа-підприємець Мельник Ганна Володимирівна (Покупець) вже не мала статусу фізичної особи-підприємця на підставі власного рішення про припинення підприємницької діяльності, про що 16.03.2023 було внесено відповідний запис до зазначеного Реєстру.
Відповідно до ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно з ч. 1 ст. 128 ГК України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.
За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України, зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Положеннями ст. 51 ЦК України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст. 52 ЦК України, ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Частиною 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Отже, за змістом зазначених норм, а також відповідно до ст.ст. 598-609 ЦК України, ст.ст. 202-208 ГК України, у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (ФОП), її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати, фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18).
За таких обставин, припинення підприємницької діяльності Мельник Ганною Володимирівною (відповідачем) не спричинило припинення у неї обов'язку щодо здійснення оплати за отриманий від позивача - ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» Товар на підставі Договору по видатковим і товарно-транспортним накладним за період з 17.01.2022 по 31.01.2022 на суму 262633,80 грн в ході здійснення нею підприємницькою діяльності.
В силу п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи в спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Згідно з ч. 1 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).
Таким чином, оскільки станом на момент подання позову до суду ОСОБА_1 вже не мала статусу фізичної особи-підприємця на підставі власного рішення про припинення підприємницької діяльності з 16.03.2023, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що позивачем - ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» в позовній заяві (в редакції заяви про уточнення щодо заявлених позовних вимог від 06.04.2025 вих. № б/н, поданої до суду разом із заявою про усунення недоліків (вх. № 8528/25 від 07.04.2025)) правомірно та обґрунтовано визначено належність даного спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у фізичної особи Мельник Ганни Володимирівна (відповідача) з втратою її статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.
На підставі викладеного, перевіривши наявні у матеріалах справи докази в усій їх сукупності та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, враховуючи, що відповідачем станом на день прийняття судом даного рішення не надано суду будь-яких заперечень, з наведенням обставин та наданням доказів, які б вказували на недостовірність наданих позивачем документів на підтвердження заявлених ним позовних вимог, зокрема не надано доказів, які б спростовували отримання відповідачем Товару на підставі Договору по видатковим і товарно-транспортним накладним за період з 17.01.2022 по 31.01.2022 на суму 262633,80 грн та свідчили про відсутність у відповідача заборгованості з оплати вартості вказаного Товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості на суму 262633,80 грн належно обґрунтовані та доведені позивачем, тому задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача нараховані у зв'язку з порушенням строків оплати за Договором за загальний період прострочення з 21.02.2022 по 04.03.2025: пеню в розмірі 291693,57 грн на підставі п. 8.1 Договору, а також три проценти річних у розмірі 23707,17 грн та інфляційні збитки в розмірі 120229,40 грн на підставі ст. 625 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Початком відліку періоду прострочення зобов'язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов'язання.
За приписами п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами 1-3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 8.1 Договору, у випадку порушення Покупцем строків оплати Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення боргу, від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.
Зважаючи на викладене, оскільки відповідачем порушено строки оплати за поставлений Товар, з огляду на умови п. 8.1 Договору, у позивача виникло право вимагати сплати відповідачем пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання.
Разом з тим, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені, суд встановив, що вказаний розрахунок виконаний невірно, оскільки позивачем помилково нарахування пені здійснювалося з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто за періоди, що перевищують 6 місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане відповідачем, а також з порушенням вимог ст. 253 ЦК України, адже до періодів прострочення зобов'язання були помилково включені визначені згідно з умовами Договору кінцеві дати виконання зобов'язань. Тому, здійснивши власний перерахунок пені, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 46208,72 грн за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 05.10.2024. В іншій частині позовні вимоги про стягнення пені в сумі 245484,85 грн залишаються без задоволення, як необґрунтовані та такі, що суперечать вимогам чинного законодавства.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 23707,17 грн та інфляційних збитків в розмірі 120229,40 грн, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за загальний період прострочення з 21.02.2022 по 04.03.2025, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з аналізу ст. 625ЦК України вбачається, що право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 зазначеної статті виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання.
За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що цей Кодекс є основним актом цивільного законодавства України.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Таким чином, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
За змістом рекомендацій, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", сукупний коефіцієнт інфляції за певний період визначається шляхом перемноження місячних індексів інфляції цього періоду.
Кількість місячних індексів інфляційної індексації в межах визначеного з урахуванням пп. а) та б) проміжку часу (перемноження яких між собою утворюють сукупний коефіцієнт - другий множник), визначається кількістю цілих місяців, впродовж яких існувала непогашеним відповідна сума грошового зобов'язання тобто починаючи з наступного, за місяцем дати початку відліку періоду, і завершуючи місяцем, що передує місяцю, в якому відбулося погашення. При цьому, принциповим є врахування індексів виключно за цілі місяця існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п. 6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистики № 265 від 27.07.2007, однозначно випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідний коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеного в постанові № 910/9938/17 від 10.10.2018.
Враховуючи вищезазначене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки інфляційних та 3% річних, суд встановив, що позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат не враховано вимоги чинного законодавства щодо здійснення інфляційних нарахувань на заборгованість, прострочення якої тривало не менше повного місяця із застосуванням індексу інфляції такого місяця. Також позивачем у розрахунках інфляційних та 3% річних в порушення вимог ст. 253 ЦК України до періодів прострочення зобов'язання помилково включені кінцеві дати виконання зобов'язань, визначені згідно з умовами Договору.
Водночас, здійснивши власний перерахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, та враховуючи приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, якими унормовано, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 23707,17 грн (за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 04.03.2025) та інфляційних збитків в розмірі 120229,40 грн (за загальний період прострочення березня 2022 року по лютий 2025 року) є такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з чим суд задовольняє вказані позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні до суду позову з вимогами майнового характеру на загальну суму 698263,94 грн було надано докази про сплату судового збору в розмірі 10473,96 грн (що становить 1,5 відсотка від ціни позову), який зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується наявною в матеріалах справи Випискою про зарахування судового збору.
З огляду на зазначене, враховуючи, що судом заявлені позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 452779,09 грн (з яких: заборгованість в розмірі 262633,80 грн; пеня за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 46208,72 грн; три проценти річних у розмірі 23707,17 грн; інфляційні збитки в розмірі 120229,40 грн), на відповідача покладаються витрати щодо сплати судового збору в розмірі 6791,69 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 73-74, 76-79, 86, 129, ст. 236-242, 252 ГПК України, ст. 4 Закону України “Про судовий збір», суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи Мельник Ганни Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» (07442, Київська обл., Броварський р-н, смт Велика Димерка(з), вул. Українська, буд. 1, код ЄДРПОУ 21651322) заборгованість в розмірі 262633,80 грн, пеню за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 46208,72 грн, три проценти річних у розмірі 23707,17 грн, інфляційні збитки в розмірі 120229,40 грн, а також судовий збір в розмірі 6791,69 грн.
3. Відмовити у стягненні пені в розмірі 245484,85 грн.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано 25.06.2025.
Суддя Н.А. Новікова