Рішення від 24.06.2025 по справі 922/1253/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1253/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективна компанія АРЕС", м.Лозова

про стягнення 178518,20 грн

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

09.04.2025 року позивач - Комунальне підприємство "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективна компанія АРЕС" про стягнення заборгованості на загальну суму 178518,20 грн за договорами оренди нежитлового приміщення та відшкодування витрат, а саме:

за договорами оренди:

- № 87 від 30.10.2019 року в розмірі 2710,04 грн, з яких: 2661,35 грн - сума основного боргу; 39,37 грн - пеня; 4,00 грн - 3% річних; 5,32 грн - інфляційні втрати;

- № 91 від 26.11.2019 року в розмірі 19439,13 грн, з яких: 15379,40 грн - сума основного боргу; 2822,23 грн - пеня; 502,00 грн - 3% річних; 735,50 грн - інфляційні втрати;

за договорами відшкодування витрат:

- № 238 від 13.12.2019 року в розмірі 14418,33 грн, з яких: 13442,30 грн - сума основного боргу; 781,12 грн - пеня; 101,00 грн - 3% річних; 93,91 грн - інфляційні втрати;

- № 237 від 13.12.2019 року в розмірі 413,34 грн, з яких: 347,69 грн - сума основного боргу; 36,38 грн - пеня; 9,00 грн - 3% річних; 20,87 грн - інфляційні втрати;

- № 236 від 13.12.2019 року в розмірі 134385,16 грн, з яких: 53572,51 грн - сума основного боргу; 47613,46 грн - пеня; 5491,00 грн - 3% річних; 27708,19 грн - інфляційні втрати;

- № 235 від 13.12.2019 року в розмірі 7152,20 грн, з яких: 2851,32 грн - сума основного боргу; 2534,15 грн - пеня; 292,00 грн - 3% річних; 1474,73 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.04.2025 року позовну заяву залишено без руху.

16.04.2025 року представник позивача надав до суду заяву про усунення недоліків (вх.№9464).

Також, 16.04.2025 року представник позивача надав до суду заяву про повернення судового збору (вх.№9466).

21.04.2025 року позивач надав до суду заяву, в якій зазначає про відсутність кабінету у відповідача та про наявність оригіналів документів доданих до позовної у позивача (вх.№9806).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.04.2025 року відкрито провадження у справі №922/1253/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.04.2025 року повернуто позивачу суму надмірного сплаченого судового збору.

25.04.2025 року представник відповідача надав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№10228).

06.05.2025 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№11121), в якому заперечує проти позову в повному обсязі та просить суд витребувати у КП "Житлова управляюча компанія" оригінали наступних письмових доказів: договори №87 від 30 жовтня 2019 року; №91 від 26 листопада 2019 року; №238 від13 грудня 2019 року; №237 від 13 грудня 2019 року; №236 від 13 грудня 2019 року; №235 від 13 грудня 2019 року та всі акти надання послуг та акти звірки до цих договорів. Крім того, відповідач просить суд, у зв'язку зі складністю цієї справи та необхідністю вивчення оригіналів документів справу №922/1253/25 розглядати в загальному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.05.2025 року повернуто без розгляду відзив на позовну заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективна компанія АРЕС" (вх.№11121 від 06.05.2025).

14.05.2025 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№11121), в якому заперечує проти позову в повному обсязі. За твердженнями відповідача, між позивачем та відповідачем було укладено два договори оренди нежитлових приміщень, №87 від 30.10.2019 та № 91 від 26.11.2019 року. Жодних інших договорів між позивачем та відповідачем укладено не було, та ніяких актів відповідач не підписував. Таким чином, відповідач вважає, що договори №238 від13 грудня 2019 року, №237 від 13 грудня 2019 року, №236 від 13 грудня 2019 року, №235 від 13 грудня 2019 року не підписувались ТОВ "Охоронно-детективна компанія АРЕС" та вважаються неукладеними.

Також відповідач зауважує, що Господарським судом Харківської області по справі №922/2906/21 розглядався аналогічний позов КП "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області до ТОВ "Охоронно-детективна компанія АРЕС" предметом розгляду якого було неналежне виконання відповідачем зобов'язання із сплати орендної плати, у зв'язку з чим у нього за період січень-серпень 2020 року утворилася заборгованість в розмірі 19205,76 грн.

Рішенням суду від 23.09.2021 року було стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективна компанія АРЕС" на користь Комунального підприємства "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області 19205,76грн. основного боргу, 519,51грн. 3% річних, 1516,93грн. інфляційних втрат, 2157,46грн. судового збору. З цього вбачається що заявлена вимога в справі №922/1253/25 в частині стягнення за січень 2020 року вже розглядалась судом по справі №922/2906/21.

Щодо стягнення пені по всім договорам, відповідач зазначав, що конкретний розмір пені сторонами у вищевказаних договорах погоджено не було. За таких обставин нарахування пені позивачем є незаконним і також не підлягає стягненню.

Крім того, просить поновити строк на подання відзиву, а також, просить суд витребувати у КП "Житлова управляюча компанія" оригінали договорів: №87 від 30 жовтня 2019 року; №91 від 26 листопада 2019 року; №238 від13 грудня 2019 року; №237 від 13 грудня 2019 року; №236 від 13 грудня 2019 року; №235 від 13 грудня 2019 року та всі акти надання послуг та акти звірки до цих договорів. Також, відповідач просить суд, у зв'язку зі складністю цієї справи та необхідністю вивчення оригіналів документів справу №922/1253/25 розглядати в загальному позовному провадженні.

19.05.2025 року представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Крім того, до відповіді на відзив позивачем долучено оригінали договорів та акти приймання-передачі, копії яких були додані до позовної заяви та які відповідач просив витребувати у позивача.

Враховуючи надані позивачем оригінали договорів та акти приймання-передачі наданих послуг, які підписані та скріплені печатками представників позивача та відповідача, твердження відповідача про неукладання договорів №238 від13 грудня 2019 року; №237 від 13 грудня 2019 року; №236 від 13 грудня 2019 року; №235 від 13 грудня 2019 року спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та відхиляються судом.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.05.2025 року поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективна компанія АРЕС" процесуальний строк на подання відзиву та прийнято відзив до розгляду. Також, постановлено відмовити в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

23.05.2025 року представник відповідача надав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх.№12496), в яких зазначає, що за договором №236 від 13.12.2019 року за розрахунком відповідача заборгованість по всіх послугах складає 3109,34 грн.

Щодо договору №238 від 13.12.2019 року зазначав, що сумарно вартість по опаленню за термін дії договору з 01 листопада 2019 року по 31 грудня 2019 року складає 7708,81 грн., виходячи із розрахунку: 4604,60 грн. (вартість послуги за листопад 2019 року відповідно до п.3.1 договору) + 3104,21 грн. (вартість послуги за грудень 2019 року відповідно до акту №8331) = 7708,81 грн.

Щодо договору №235 від 13.12.2019 року зазначав, що сумарно вартість по експлуатаційним витратам за термін дії договору з 15 листопада 2019 року по 31 грудня 2019 року складає 260,04 грн., виходячи із розрахунку: 142,40 грн. (вартість послуги за листопад 2019 року відповідно до п.3 договору) + 117,64грн. (вартість послуги за грудень 2019 року відповідно до акту №8330) = 260,04 грн. Крім того, конкретний розмір пені сторонами в вищевказаному договорі погоджено не було.

Таким чином за розрахунком відповідача, заборгованість по всім договорам складає не 178 815,2 грн., а 30 970,96 грн.

Крім того, за твердженнями відповідача конкретний розмір пені сторонами в договорах погоджено не було, а за таких обставин нарахування та стягнення пені є незаконним.

Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

30.05.2025 року представник позивача надав до суду пояснення щодо заперечень на відповідь на відзив (вх.№13006), до яких надав акти наданих послуг та листи/вимоги до відповідача про сплату заборгованості, які не було надано до суду разом з позовною заявою.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Статтею 77 ГПК України «Допустимість доказів» встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.2 ст.80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини четверта, п'ята цієї статті).

Усі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Норми ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Суд звертає увагу, що позивачем разом з поясненнями надано додаткові докази, які не були надані до суду разом з позовною заявою.

Проте, позивач жодним чином не обґрунтовано причини неподання цих доказів разом з позовною заявою, а також не заявлено клопотання про поновлення строку для долучення цих доказів.

Відповідно до ч.5 ст.161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Згідно з ч.8 ст.80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи викладене, суд приймає до розгляду та долучає до матеріалів справи додаткові пояснення позивача, однак, залишає їх без розгляду в частині долучення документів в якості доказів, які надані разом с поясненнями.

Отже суд не приймає до розгляду в якості доказів документи, які не було надано позивачем разом з позовом.

Згідно з ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто) суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30.10.2019 року між Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області (надалі - КП «ЖУК», Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронно-детективна компанія Арес» (надалі - ТОВ «Арес», Відповідач, Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 87 (надалі - Договір №87).

Згідно з пунктом 1.1 Договору №87 ОРЕНДОДАВЕЦЬ передає, а ОРЕНДАР приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення (надалі - Приміщення), яке належить до комунальної власності Лозівської міської об'єднаної територіальної громади, загальною площею 57,20 кв.м, розташоване за адресою: м.Лозова, бульвар Шевченко, буд. 1, І поверх, кімната 18, 19, 30 та знаходиться на балансі комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, та пропорційно її розподілу, затвердженої рішенням Лозівської міської ради Харківської області від 20.09.2013 р. № 1002 (далі Методика) або за результатами конкурсу на право оренди і становить з ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2019 р., 2553,41 x I д. о. грн.

Ставка орендної плати складає 18%.

Відповідно до п.3.3. Договору №87 нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання-передачі.

Пунктом 3.4. Договору №87 встановлено, що Орендна плата за орендоване Приміщення сплачується Орендарем щомісяця протягом 15 календарних днів після надання рахунку та акту виконаних робіт.

Відповідно до п.3.7. Договору №87 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь ОРЕНДОДАВЦЯ та міського бюджету відповідно до законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє ОРЕНДАРЯ від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції (п.3.9. Договору).

Пунктом 4.7 Договору №87 встановлено, що Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з пунктом 7.1 Договору №87 за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Спори, які виникають за цим Договором або в зв'язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку (п.7.4. Договору).

Відповідно до п.8.7. Договору №87 взаємовідносини сторін, не врегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством.

Відповідно до п.8.1 Договору №87 цей Договір укладено строком на 3 місяці, набуває чинності з моменту підписання та діє до «31» січня 2020 року включно.

У відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України Сторони домовились, що умови Договору розповсюджуються на правовідносини, які виникли між ними з 01.11.2019 року.

Відповідно до акту приймання-передачі нежитлових приміщень 01.11.2019 року ОРЕНДОДАВЕЦЬ передав, а ОРЕНДАР прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлову будівлю згідно із договором №87 від «30» жовтня 2019, що знаходиться за адресою: Харківська обл., м Лозова, бульвар Шевченка, 1 кімната 18, 29, 30 загальною площею 57,20 кв.м для розміщення офісу.

Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи та не заперечуються сторонами.

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем складено Акт надання послуг № 7695 від 30 листопада 2019 року на суму 2661,35 грн та Акт надання послуг № 8334 від 31 грудня 2019 року на суму 2661,35 грн. Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Також позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається сплата відповідачем орендної плати 20.01.2020 року в розмірі 2661,35 грн.

Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

Таким чином, за розрахунком позивача, заборгованість відповідача із сплати орендної плати за договором №87 від 30.10.2019 року складає 2661,35 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 39,37 грн, 3% річних у розмірі 4,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 5,32 грн.

Таким чином, за твердженнями позивача, відповідачем, всупереч умов Договору, не виконано взяті на себе зобов'язання та порушено строки орендної плати, загальний розмір заборгованості відповідача по договору №87 про оренду нежитлового приміщення становить 2710,04 грн.

26.11.2019 року між Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронно-детективна компанія Арес» (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №91 (надалі - Договір №91).

Згідно з пунктом 1.1 Договору №91 ОРЕНДОДАВЕЦЬ передає, а ОРЕНДАР приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення (надалі - Приміщення), яке належить до комунальної власності Лозівської міської об'єднаної територіальної громади, загальною площею 25,15 кв.м, розташоване за адресою: м.Лозова, м-н 2, буд.15, кімнати 10,12 та знаходиться на балансі комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області.

Право на оренду цього Приміщення отримано ОРЕНДАРЕМ на підставі заяви № 3235 від 25 листопада 2019 року.

Відповідно до п.8.1. Договору №91 цей Договір укладено строком на 3 місяці, набуває чинності з моменту підписання та діє до «15» лютого 2020 року включно. У відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України Сторони домовились, що умови Договору розповсюджуються на правовідносини, які виникли між ними з 15.11.2019 року.

Відповідно до акту приймання-передачі нежитлових приміщень 15 листопада 2019 року ОРЕНДОДАВЕЦЬ передав, а ОРЕНДАР прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлову будівлю згідно із договором № 91 від «26» листопада 2019, що знаходиться за адресою: Харківська обл., м Лозова, м-н 2, буд.15, кімната 10,12 загальною площею 25,15 кв.м для розміщення офісу.

Пунктом 3.2. Договору №91 встановлено, що Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, та пропорційно її розподілу, затвердженої рішенням Лозівської міської ради Харківської області від 20.09.2013 р. № 1002 (далі Методика) або за результатами конкурсу на право оренди і становить з ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2019 р., 1122,70 x I д. о. грн.

Ставка орендної плати складає 18%.

Відповідно до п.3.3. Договору №91 нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання-передачі.

Пунктом 3.4. Договору №91 встановлено, що орендна плата за орендоване Приміщення сплачується Орендарем щомісяця протягом 15 календарних днів після надання рахунку та акту виконаних робіт.

Відповідно до п.3.7. Договору №91 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь ОРЕНДОДАВЦЯ та міського бюджету відповідно до законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з п.3.9. Договору №91 закінчення строку дії Договору оренди не звільняє ОРЕНДАРЯ від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції.

Пунктом 4.7 Договору №91 встановлено, що Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з пунктами 7.1, 7.4, 8.2, 8.3, 8.7 Договору №91 за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Спори, які виникають за цим Договором або в зв'язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку.

Зміни та доповнення до даного Договору допускаються за взаємною згодою Сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання іншою стороною і оформляються додатковими угодами, які є невід'ємними частинами даного Договору.

Зміни та доповнення до даного Договору мають юридичну силу, якщо вони підписані особами, уповноваженими на те сторонами.

Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством.

Додатковою Угодою №1 від 29.02.2020 року дію договір оренди нежитлового приміщення № 91 продовжено. Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що ця Угода застосовується до відносин між Сторонами, які виникли між ними з 16 лютого 2020 року.

Додатковою Угодою №2 від 16.07.2020 року дію договору оренди нежитлового приміщення № 91 продовжено. Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України, Сторони домовились, що ця Угода застосовується до відносин між Сторонами, які виникли між ними з 01 липня 2020 року.

На виконання умов договору №91 між позивачем та відповідачем складено наступні Акти надання послуг:

- № 7696 від 30 листопада 2019 року на суму 628,91 грн;

- № 8333 від 31 грудня 2019 року на суму 1179,21 грн;

- № 388 від 31 січня 2020 року на суму 1179,21 грн;

- № 927 від 29 лютого 2020 року на суму 609,94 грн;

- № 2300 від 31 травня 2020 року на суму 1179,21 грн;

- № 2900 від 30 червня 2020 року на суму 1179,21 грн;

- № 3988 від 31 серпня 2020 року на суму 2958,42 грн;

- № 4505 від 30 вересня 2020 року на суму 1179,21 грн;

- № 5050 від 31 жовтня 2020 року на суму 1179,21 грн;

- № 5651 від 30 листопада 2020 року на суму 1179,21 грн.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Інших актів надання послуг (підписаних чи не підписаних з боку відповідача) позивачем до позовної заяви надано не було.

Суд звертає увагу, що документи, надані позивачем разом з поясненнями (акти виконаних робіт та листи/вимоги), які не були надані разом з позовною заявою, судом до розгляду не приймались, у зв'язку із пропуском строку на подання доказів, про що було зазначено вище по тексту рішення.

Також позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається оплата за договором №91 20.01.2020 року в розмірі 1179,21грн.

Відповідно до акту звірки взаємних рахунків по стану на 31.12.2024 за договором №91 від 26.11.2019 заборгованість склала 15379,40 грн.

Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

Таким чином, за розрахунком позивача, заборгованість відповідача із сплати орендної плати за договором №91 від 26.11.2019 року складає 15379,40 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 2822,23 грн, 3% річних у розмірі 502,00грн та інфляційні втрати в розмірі 735,50 грн.

Таким чином, за твердженнями позивача, відповідачем, всупереч умов Договору, не виконано взяті на себе зобов'язання та порушено строки орендної плати, загальний розмір заборгованості відповідача по вказаному договору №91 про оренду нежитлового приміщення становить 19439,13 грн.

13.12.2019 року між Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області (Сторона - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронно-детективна компанія Арес» (Сторона - 2) укладено договір про відшкодування витрат за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення й освітлення місць загального користування і теплопостачання № 238 (надалі - Договір № 238).

Згідно з пунктом 1.1 Договору № 238 Сторона - 2 зобов'язується, пропорційно до займаної нею площі в багатоквартирному будинку, що розташований за адресою: м.Лозова, бульвар Шевченко, буд.1,- (57,2 кв.м.), (надалі - Будівля), своєчасно відшкодовувати Стороні - 1 частину її витрат з оплати послуг за кодом ДК 021:2015-7- Розподіл води (послуги з централізованого постачання холодної води (з використанням внутрішньобудинкових систем), ДК 021:2015 - 90430000-0 Послуги з відведення стічних вод (послуги з централізованого водовідведення (з використання внутрішньобудинкових систем) наданих Стороні - 2 та послуг з освітленням місць загального користування (надалі - послуги), а Сторона-1 зобов'язується надати послуги згідно встановлених вимог.

Відповідно до п.6.1. Договору №238 цей Договір набирає чинності з дати його підписання та діє по 31.12.2019 р., а в частині оплати - до її повного виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України Сторони прийшли до згоди, що умови цього Договору поширюються на відносини, що виникли між ними до його укладання, а саме з 01.11.2019 року.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Якщо на Сторону - 2 не розповсюджується вимоги законодавства в сфері публічних закупівель, у разі коли за місяць до закінчення дії цього договору однією із Сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду - цей договір вважається щороку продовженим.

Пунктом 2.2.2. Договору №238 встановлено не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, відшкодовувати витрати на рахунок Сторони-1 на підставі рахунків, що надходять до Сторони-1 від організацій, що надають комунальні послуги. При несвоєчасному внесенні плати на відшкодування комунальних витрат, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 Договору №238 за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На виконання умов договору №238 між позивачем та відповідачем складено Акти надання послуг: №8331 від 31.12.2019 на суму 3104,21 грн та №385 від 31.01.2020 року на суму 4695,81 грн. Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Інших актів (підписаних чи не підписаних з боку відповідача) позивачем до позовної заяви надано не було.

Суд звертає увагу, що надані позивачем документи разом з поясненнями (акти виконаних робіт та листи/вимоги), які не були надані разом з позовом, судом до розгляду не приймались, у зв'язку із пропуском строку на подання доказів, про що було зазначено вище по тексту рішення.

Також позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається оплата за договором №238 20.01.2020 року в розмірі 3104,21грн.

Згідно з актом звірки взаємних рахунків по стану на 31.12.2024 за договором №238 від 13.12.2019 заборгованість склала 13442,30 грн.

Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача по договору № 238 про відшкодування витрат за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення й освітлення місць загального користування і теплопостачання становить 13442,30 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 781,12 грн, 3% річних у розмірі 101,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 93,91 грн.

Таким чином, за твердженнями позивача, відповідачем, всупереч умов Договору, не виконано взяті на себе зобов'язання та порушено строки відшкодування витрат, загальний розмір заборгованості відповідача по вказаному договору № 238 про відшкодування витрат за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення й освітлення місць загального користування і теплопостачання становить 14418,33 грн.

13.12.2019 року між Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області (Сторона - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронно-детективна компанія Арес» (Сторона - 2) укладено договір про відшкодування витрат за використання енергоносії №237 (надалі - Договір №237).

Згідно з пунктом 1.1. Договору №237 Сторона - 2 зобов'язується, своєчасно відшкодовувати Стороні - 1 частину її витрат з оплати послуг за кодом ДК 021:2015 - ДК 021:2015» 09310000-5 - Електрична енергія (постачання електроенергії до приміщення Сторони - 2, що розташоване за адресою: м. Лозова, м-н 2,буд.15), (надалі - послуги), а Сторона - 1 зобов'язується забезпечити надання послуги згідно встановлених вимог.

Загальна площа приміщення Сторони-2, що знаходиться за адресою: м.Лозова, м-н 2, буд.15- 25,15 кв.м. (надалі - Будівля).

Відповідно до п.5.1. Договору №237 цей Договір набирає чинності з дати його підписання та діє по 31.12.2019 р., а в частині оплати - до її повного виконання. Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України Сторони прийшли до згоди, що умови цього Договору поширюються на відносини, що виникли між ними до його укладання, а саме з 15.11.2019 року.

Пунктами 2.2., 3.1., 5.4. Договору №237 встановлено вимагати від Сторони - 2 своєчасного відшкодування витрат за спожиті енергоносії;

- за несвоєчасні розрахунки по відшкодуванню витрат нараховувати пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний прострочений день.

Відшкодування всіх витрат за спожиті енергоносії проводяться Стороною - 2 щомісячно 15 числа наступного місяця, згідно виставлених рахунків.

Чинність цього договору припиняється внаслідок:

- загибелі орендованого майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням Господарського суду;

- у випадку припинення діяльності одної із сторін;

- у випадку закінчення строку договору оренди нежитлового приміщення № 91 від 26.11.2019 р., його розірвання або припинення дії з інших причин.

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем складено Акти надання послуг:

- №5648 від 30.11.2020 на суму 41,52 грн;

- №5047 від 31.10.2020 на суму 43,96 грн;

- №4502 від 30.09.2020 на суму 35,21 грн;

- №3985 від 31.08.2020 на суму 42,75 грн;

- №2896 від 30.06.2020 на суму 126,73 грн;

- №2296 від 31.05.2020 на суму 622,33 грн;

- №1875 від 30.04.2020 на суму 719,64 грн.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Інших актів (підписаних чи не підписаних з боку відповідача) позивачем до позовної заяви надано не було.

Суд звертає увагу, що надані позивачем документи разом з поясненнями (акти виконаних робіт та листи/вимоги), які не було надано разом з позовною заявою, судом до розгляду не приймались, у зв'язку із пропуском строку на подання доказів, про що було зазначено вище по тексту рішення.

Також позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається оплата за договором №237 20.01.2020 року в розмірі 1601,91грн, 16.11.2020 в розмірі 43,96 грн та 35,21грн.

Згідно з актом звірки взаємних рахунків по стану на 31.12.2024 за договором №237 від 13.12.2019 заборгованість склала 347,69 грн.

Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача по договору № 237 про відшкодування витрат за використані енергоносії становить 347,69 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 36,38 грн, 3% річних у розмірі 9,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 20,27 грн.

Таким чином, за твердженнями позивача, відповідачем, всупереч умов Договору, не виконано взяті на себе зобов'язання та порушено строки відшкодування витрат, загальний розмір заборгованості відповідача по вказаному договору № 237 про відшкодування витрат за використані енергоносії становить 413,34 грн.

13.12.2019 року між Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області (надалі - Сторона - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронно-детективна компанія Арес» (надалі - Сторона - 2) укладено договір про відшкодування витрат за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення й освітлення місць загального користування №236 (надалі - Договір №236).

Згідно з пунктами 1.1, 6.1 Договору №236 Сторона - 2 зобов'язується, пропорційно до займаної нею площі в багатоквартирному будинку, що розташований за адресою: м. Лозова, м-н 2, буд.15.) ( надалі - Будівля), своєчасно відшкодовувати Стороні - 1 частину її витрат з оплати послуг за кодом ДК 021:2015 - 7 Розподіл води (послуги з централізованого постачання холодної води (з використанням внутрішньобудинкових систем)), ДК 021:2015 - 90430000-0 Послуги з відведення стічних вод (послуги з централізованого водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем)) наданих Стороні - 2 та послуг з освітленням місць загального користування (надалі - послуги), а Сторона - 1 зобов'язується забезпечити надання послуги згідно встановлених вимог.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання та діє по 31.12.2019 р., а в частині оплати - до її повного виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України Сторони прийшли до згоди, що умови цього Договору поширюються на відносини, що виникли між ними до його укладання, а саме з 15.11.2019 року.

Згідно з пунктами 2.1., 2.1.1. Договору №236 Сторона-1 зобов'язується забезпечити виконання всього комплексу робіт, пов'язаних з отриманням Стороною - 2 комунальних послуг, відповідно до розрахунку витрат за комунальні послуги, що додається до цього Договору, та створення необхідних умов стороні - 2 і її співробітникам згідно з вимогами чинного законодавства про користування будівлями ( приміщеннями).

Відповідно до пунктів 2.2.2., 3.1. Договору №236 не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, відшкодовувати витрати на рахунок Стороні -1 на підставі рахунків, що надходять до Сторони - 1 від організацій, що надають комунальні послуги. При несвоєчасному внесенні плати на відшкодування комунальних витрат, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Вартість договору залежить від тарифів та розцінок на комунальні послуги, а саме: Водопостачання та водовідведення 2,628 грн.*25,15 кв.м=66,09 грн. з ПДВ Освітлення місць загального користування 5,292 грн.*25,15 кв.м=133,09 грн. з ПДВ Опалення 67,30 грн.* 25,15 кв.м=1692,60 грн. з ПДВ.

Згідно з пунктом 6.4 Договору №236 чинність цього договору припиняється внаслідок:

- загибелі орендованого майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням Господарського суду;

- у випадку припинення діяльності одної із сторін;

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем складено Акти надання послуг:

- №8332 від 31.12.2019 на суму 1620,82 грн;

- №386 від 31.01.2020 на суму 1615,63 грн;

- №1877 від 30.04.2020 на суму 246,42 грн;

- №2298 від 31.05.2020 на суму 178,33 грн;

- №2898 від 30.06.2020 на суму 84,12 грн;

- №4504 від 30.09.2020 на суму 9,35 грн;

- №5049 від 31.10.2020 на суму 8,17 грн;

- №5650 від 30.11.2020 на суму 1091,16 грн.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Інших актів (підписаних чи не підписаних з боку відповідача) позивачем до позовної заяви надано не було.

Суд звертає увагу, що надані позивачем документи разом з поясненнями (акти виконаних робіт та листи/вимоги), які не були подані разом з позовом, судом до розгляду не приймались, у зв'язку із пропуском строку на подання доказів, про що було зазначено вище по тексту рішення.

Також позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається оплата за договором №236 20.01.2020 року в розмірі 1620,82грн, 16.11.2020 в розмірі 9,35 грн та 8,17 грн.

Згідно з актом звірки взаємних рахунків по стану на 31.12.2024 за договором №236 від 13.12.2019 заборгованість склала 53572,51 грн.

Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача по договору №236 відшкодування витрат за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення й освітлення місць загального користування становить 53572,51 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 47613,46 грн, 3% річних у розмірі 5491,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 27708,19 грн.

Таким чином, за твердженнями позивача, відповідачем, всупереч умов Договору, не виконано взяті на себе зобов'язання та порушено строки відшкодування витрат, загальний розмір заборгованості відповідача по вказаному договору № 236 про відшкодування витрат за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення й освітлення місць загального користування становить 134385,16грн.

13.12.2019 року між Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області (надалі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронно-детективна компанія Арес» (надалі - Споживач) укладено договір про відшкодування витрат №235 (надалі - Договір №235).

Згідно з пунктами 1., 3., 5., 8., 20.,1., 26 Договору №235 Споживач зобов'язується своєчасно відшкодовувати Виконавцю частину його витрат з надання послуг за кодом ДК 021:2015-70220000-9 - Послуги з надання в оренду чи лізингу нежитлової нерухомості (утримання багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: м.Лозова, м-н 2,буд.15) (надалі - послуги), а Виконавець зобов'язується надати послуги згідно встановлених вимог.

Площа приміщення, що перебуває у користуванні Споживача складає: 18,2кв.м. Розмір щомісячної плати за надані послуги на дату укладення цього договору становить: 25,15кв.м.* 5,662 грн.=142,40 з ПДВ

Платежі вносяться не пізніше ніж до 25 числа місяця, що настає за розрахунковим. За несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня в установленому законом розмірі.

Якщо на Споживача не розповсюджується вимоги законодавства в сфері публічних закупівель, у разі коли за місяць до закінчення дії цього договору однією із Сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду - цей договір вважається щороку продовженим.

Цей Договір може бути розірваним достроково у разі:

- у випадку закінчення строку Договору оренди нежитлового приміщення № 91 від 26.11.2019 р., його розірвання або припинення дії з інших причин.

- у випадку припинення діяльності одної із сторін;

- за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- переходу права власності чи користування на приміщення до іншої особи;

- невиконання його Сторонами умов цього Договору.

Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

На виконання умов договору №235 між позивачем та відповідачем складено Акти надання послуг:

- №8330 від 31.12.2019 на суму 117,64 грн;

- №384 від 31.01.2020 на суму 87,04 грн;

- №1876 від 30.04.2020 на суму 67,96 грн;

- №2297 від 31.05.2020 на суму 53,67 грн;

- №2897 від 30.06.2020 на сум 50,91 грн;

- №3986 від 31.08.2020 на суму 77,07 грн;

- №4503 від 30.09.2020 на суму 91,56 грн;

- №5048 від 31.10.2020 на суму 89,72 грн;

- №5649 від 30.11.2020 на суму 66,42 грн.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Інших актів (підписаних чи не підписаних з боку відповідача) позивачем до позовної заяви надано не було.

Суд звертає увагу, що надані позивачем документи разом з поясненнями (акти виконаних робіт та листи/вимоги), які не були подані з позовом, судом до розгляду не приймались, у зв'язку із пропуском строку на подання доказів, про що було зазначено вище по тексту рішення.

Також позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається оплата за договором №235 20.01.2020 року в розмірі 117,64грн.

Згідно з актом звірки взаємних рахунків по стану на 31.12.2024 за договором №235 від 13.12.2019 заборгованість склала 2851,32 грн.

Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача по договору № 235 відшкодування витрат становить 2851,32 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 2534,15 грн, 3% річних у розмірі 292,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 1474,73 грн.

Позивач також зазначає, що 11.02.2025 року на адресу Відповідача рекомендованим листом відправлення № 6460106942156 було направлено претензію вих. № 374 щодо сплати наявної заборгованості.

Рекомендований лист (відправлення № 6460106942156) було повернуто адресату за закінченням терміну.

На час подання позову зазначена заборгованість відповідачем не сплачена.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Згідно з приписами статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Щодо договору оренди нежитлового приміщення №87 від 30.10.2019 року.

За своєю правовою природою договір оренди нежитлового приміщення №87 від 30.10.2019 року є договором найму (оренди), згідно з яким, за приписами статті 759 ЦК України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами статті 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Акту приймання-передачі нежитлових приміщень 01.11.2019 року, на виконання умов Договору №87 від 01.11.2019 року ОРЕНДОДАВЕЦЬ передав, а ОРЕНДАР прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлову будівлю згідно із договором №87 від «30» жовтня 2019р., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м Лозова, бульвар Шевченка, 1 кімната 18, 29, 30 загальною площею 57,20 кв.м для розміщення офісу.

Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи та не заперечуються сторонами.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Також позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається сплата орендної плати 20.01.2020 року в розмірі 2661,35 грн.

Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача, проте в акті міститься посилання на часткову оплату.

Відповідач не заперечує наявність заборгованості за договором №87 від 01.11.2019 року в розмірі 2661,35 грн.

Відповідно до чч. 1, 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору - ст. 611 ЦК України.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.4. Договору встановлено, що Орендна плата за орендоване Приміщення сплачується Орендарем щомісяця протягом 15 календарних днів після надання рахунку та акту виконаних робіт.

Таким чином, умовами укладеного між сторонами Договору передбачено обов'язок відповідача щомісячно сплачувати на користь позивача орендну плату. Проте, відповідач у період з грудня 2019 року не сплачував належно орендну плату за орендоване приміщення, чим порушив зобов'язання, передбачене п.3.4 Договору. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Як було встановлено судом, між позивачем та відповідачем складено Акт надання послуг № 7695 від 30 листопада 2019 року на суму 2661,35 грн та Акт надання послуг № 8334 від 31 грудня 2019 року на суму 2661,35 грн. Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Матеріали справи не містять рахунків на оплату та доказів їх надання відповідачу.

Однак, в Актах надання послуг разом з підписом сторін та їх реквізитами наявна дата.

Отже суд розцінює вказану на актах дату як дату їх приймання відповідачем (30.11.2019 та 31.12.2019 відповідно), та від цієї дати слід рахувати строк на оплату наданих послуг, відповідно до п. 3.4. Договору (протягом 15 календарних днів після надання рахунку та акту виконаних робіт).

Таким чином, строк оплати за Актом від 30.11.2019 - 15.12.2019, за Актом від 31.12.2019 - 15.01.2020.

Відповідачем 20.01.2020 року було сплачено 2661,35 грн, що підтверджується актом звірки, наданим позивачем.

Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

Враховуючи те, що в зазначеному акті звірки позивачем вказано оплату в розмірі 2661,35 грн, суд враховує зазначену оплату як оплату за Актом №7695 від 30.11.2019 року.

Проте, матеріали справи не містять доказів сплати Акту надання послуг №8334 від 31.12.2019 в розмірі 2661,35 грн.

Враховуючи умови п. 3.4. Договору, строк оплати за актом №8334 від 31.12.2019 є таким, що настав 15.01.2020 року.

Відповідач не заперечує наявність заборгованості за договором №87 від 01.11.2019 року в розмірі 2661,35 грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відтак, факт наявності у відповідача заборгованості по орендній платі за договором №87 від 01.11.2019 року за грудень 2019 року у розмірі 2661,35 грн підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано.

Строк оплати орендних платежів визначено умовами Договору та є таким, що настав 15.01.2020.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів сплати решти нарахованої позивачем до стягнення заборгованості за вказаним договором, суд за наслідками розгляду справи дійшов висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 2661,35 грн боргу з орендної плати за грудень 2019 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що рішенням Господарського суду Харківської області по справі №922/2906/21 розглядався аналогічний позов КП "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області до ТОВ "Охоронно-детективна компанія АРЕС", предметом розгляду якого було стягнення орендної плати за період січень-серпень 2020 року в розмірі 19205,76 грн за договором №11/20, отже борг за січень 2020 року вже стягнуто за іншим рішенням суду.

Суд з цього питання зазначає, що у справі №922/2906/21 стягувалась заборгованість за договором №11/20 за період січень-серпень 2020 року.

У справі №922/1253/25 заявлена вимога за договором №87, а також за інші періоди заборгованості (листопад та грудень 2019). Заборгованість за січень 2020 року за договором №87 позивачем заявлена не була, отже, не є предметом позову у даній справі. Суд також звертає увагу, що хоча приміщення розташовані за однією адресою, договори оренди різні.

Враховуючи зазначене, суд відхиляє зазначені вище заперечення відповідача.

Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні.

Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань за договором підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Зазначене дає позивачу правові підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних на прострочену заборгованість.

Позивач нараховує відповідачу пеню у розмірі 39,37 грн, 3% річних у розмірі 4,00 грн та інфляційні у розмірі 5,32 грн.

Щодо пені.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно з статями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.343 ГК України пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п.3.7. Договору Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь ОРЕНДОДАВЦЯ та міського бюджету відповідно до законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Належним чином дослідивши умови Договору, суд дійшов висновку, що умовами п.3.7. Договору сторони погодили нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення сплати орендної плати.

Таким чином, суд відхиляє заперечення відповідача, що умовами договору №87 від 26.11.2019 року сторонами не погоджено нарахування пені за порушення зобов'язань із сплати орендних платежів та не погоджено її розмір.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 39,37 грн.

Як зазначено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі №911/19/19 суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України суд з'ясував обставини щодо правильності здійснення позивачем відповідних розрахунків інфляційних та 3% річних.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню пені, суд дійшов висновку про їх невірність та невідповідність вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.

Між позивачем та відповідачем складено акт надання послуг № 7695 від 30 листопада 2019 року на суму 2661,35 грн.

Строк оплати по зазначеному акту настав 15.12.2019 року, відповідно прострочення платежу - з 16.12.2019 та нарахування пені починається з 16.12.2019.

З акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, вбачається сплата орендної плати 20.01.2020 року в розмірі 2661,35 грн.

Також, між позивачем та відповідачем складено Акт надання послуг № 8334 від 31 грудня 2019 року на суму 2661,35 грн.

Строк оплати по зазначеному акту настав 15.01.2020 року, відповідно прострочення платежу - з 16.01.2020 та нарахування пені починається з 16.01.2020.

Позивач в своєму розрахунку нараховує пеню на суму 2661,35 грн за період з 31.12.2019 року по 20.01.2020.

Суд не має права виходити за межі позовних вимог та змінювати самостійно період нарахування пені.

Таким чином, за актом надання послуг № 7695 від 30 листопада 2019 року пеня нараховується з 31.12.2019 (період визначений позивачем) по 20.01.2020 (дата оплати), за актом надання послуг № 8334 від 31 грудня 2019 року пеня нараховується з 16.01.2020 (дата прострочення) по 20.01.2020 (період визначений позивачем).

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до норм законодавства та умов договору, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду нарахування (з 31.12.2019 по 20.01.2020), суд дійшов висновку, що хоча періоди нарахування позивачем визначено не вірно, однак сума, яка підлягає стягненню є вірною, оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

Отже позовні вимоги в частині стягнення 39,37 грн пені підлягають задоволенню.

Щодо 3% річних та інфляційних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних, суд дійшов висновку, що розрахунок є невірним, оскільки позивачем невірно визначено початковий період нарахування 3% річних.

Як вже зазначалось судом, вірний період нарахування 3% річних за актом надання послуг № 7695 від 30 листопада 2019 року є - з 31.12.2019 (період визначений позивачем) по 19.01.2020 (до дати оплати), за актом надання послуг №8334 від 31 грудня 2019 року - з 16.01.2020 (дата прострочення) по 20.01.2020 (період визначений позивачем).

Здійснивши перерахунок 3% річних на суми боргу за кожний місяць окремо, з урахуванням дати оплати та враховуючи період, визначений позивачем, суд встановив, що загальна вірна сума 3% річних є більшою. Разом із тим, враховуючи, що згідно з ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд вважає правомірним стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в межах заявленої суми в розмірі 4,00 грн.

Отже позовні вимоги в частині стягнення 4,00 грн 3% річних підлягають задоволенню.

Щодо інфляційних суд вважає необхідним зазначити, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 сформулювала позицію щодо нарахування та сплати боржником інфляційних втрат за неповний місяць.

Так, сума боргу, яка виникла за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо борг виник з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця.

За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Позивачем заявлено до стягнення 5,32 грн інфляційних, нарахованих за січень 2020 року на суму боргу в розмірі 2661,67 грн.

При цьому в розрахунку позивачем не конкретизовано, на заборгованість саме за яким місяцем нараховуються інфляційні.

Суд зазначає, що за актом надання послуг №8334 від 31 грудня 2019 року прострочення заборгованості розпочалось з 16.01.2020 року, відповідно, інфляційні на цей борг у січні не нараховуються.

Однак, враховуючи період прострочення заборгованості за Актом від 30.11.2019 в розмірі 2661,67 грн з 31.12.2019 (визначено позивачем) по 19.01.2020 (до дати оплати), позивачем правомірно заявлено до стягнення інфляційні на дану суму боргу за січень місяць.

Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про його арифметичну вірність, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 5,32 інфляційних підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за договором оренди №87 підлягають задоволенню повністю в розмірі 2710,04 грн, з яких: 2661,35грн - сума основного боргу; 39,37 грн - пеня; 4,00 грн - 3% річних; 5,32 грн - інфляційні втрати.

Щодо договору оренди нежитлового приміщення №91 від 26.11.2019.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Акту приймання-передачі нежитлових приміщень 15.11.2019 року, ОРЕНДОДАВЕЦЬ передав, а ОРЕНДАР прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлову будівлю згідно із договором № 91 від «26» листопада 2019 р., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м Лозова, м-н 2, буд.15, кімната 10,12 загальною площею 25,15 кв.м для розміщення офісу.

Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи та не заперечуються сторонами.

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем складено Акти надання послуг: № 7696 від 30 листопада 2019 року на суму 628,91 грн; № 8333 від 31 грудня 2019 року на суму 1179,21 грн; №388 від 31 січня 2020 року на суму 1179,21грн; № 927 від 29 лютого 2020 року на суму 609,94 грн; № 2300 від 31 травня 2020 року на суму 1179,21 грн; № 2900 від 30 червня 2020 року на суму 1179,21 грн; № 3988 від 31 серпня 2020 року на суму 2958,42 грн; № 4505 від 30 вересня 2020 року на суму 1179,21 грн; № 5050 від 31 жовтня 2020 року на суму 1179,21 грн; № 5651 від 30 листопада 2020 року на суму 1179,21 грн.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Інших актів (підписаних чи не підписаних з боку відповідача) позивачем до позовної заяви надано не було.

Суд зазначає, що надані позивачем документи разом з поясненнями (акти виконаних робіт та листи/вимоги), які не були надані до суду разом з позовом, а були подані із пропуском строку, судом до розгляду не приймались, у зв'язку із пропуском строку на подання доказів, про що було зазначено вище по тексту рішення.

Також позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається сума боргу більша ніж за наданими актами, а також вбачається оплата за договором №91 20.01.2020 року в розмірі 1179,21 грн.

Згідно акту звірки взаємних рахунків по стану на 31.12.2024 за договором №91 від 26.11.2019 заборгованість склала 15379,40 грн.

Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

Відповідно до чч.1, 4 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідач не заперечує проти заявленої суми заборгованості за даним договором.

Однак, суд приймає до уваги наявні в матеріалах справи вищезазначені акти, підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується надання послуг позивачем відповідачу на загальну суму 12451,74 грн.

Проте, відповідач не сплачував належно орендну плату за орендоване приміщення, чим порушив зобов'язання, передбачене п.3.4 Договору. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Разом з тим, позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається сплата орендної плати 20.01.2020 року в розмірі 1179,21 грн.

Хоча даний акт не підписано з боку відповідача, але, враховуючи те, що в зазначеному акті звірки позивачем вказано оплату в розмірі 1179,21 грн, суд враховує зазначену оплату як оплату за актом від 31.12.2019.

З урахуванням викладеного, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості у відповідача за договором №91 від 26.11.2019 року в розмірі 11272,53 грн.

Суд також зазначає, що відповідач у відзиві на позов не заперечує наявність заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень №91.

Проте, позивачем заявлено до стягнення заборгованість з орендної плати у розмірі 15379,40 грн, однак не надано разом з позовною заявою належних та допустимих доказів в обґрунтування всієї заявленої суми.

Крім того, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять будь яких інших актів, які б підтверджували розмір заборгованості з орендної плати у заявленому позивачем розмірі.

Не підписаний з боку відповідача акт звірки, враховуючи відсутність в матеріалах справи актів надання цих послуг, не може бути доказом на підтвердження наявної заборгованості.

Отже за висновком суду позивач не подав до суду доказів на підтвердження всієї заявленої до стягнення суми боргу за договором №91 від 26.11.2019 року.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вже зазначалось, докази які подані з пропуском строку, судом до розгляду не приймались.

У зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 4106,87 грн не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними та не обґрунтованими.

Отже несплаченою заборгованістю за договором оренди нежитлового приміщення №91 від 26.11.2019 року є сума 11272,53 грн, яка є підтвердженою матеріалами справи та обґрунтованою.

За приписами ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, ч.2 ст.193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, умовами укладеного між сторонами Договору передбачено обов'язок відповідача щомісячно сплачувати на користь позивача орендну плату.

Матеріали справи не містять рахунків на оплату та доказів їх надання відповідачу.

Однак, в Актах надання послуг разом з підписом сторін та їх реквізитами наявна дата.

Отже суд розцінює вказану на актах дату як дату їх приймання відповідачем, та від цієї дати слід рахувати строк на оплату наданих послуг, відповідно до п. 3.4. Договору (протягом 15 календарних днів після надання рахунку та акту виконаних робіт).

Враховуючи підписані та скріплені печатками представниками позивача та відповідача акти наданих послуг, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань є таким, що настав.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості за договором №91 від 26.11.2019 рокурозмірі 11272,53 грн, оскільки дана сума підтверджена належними та допустимими доказами, та не спростована відповідачем.

В частині стягнення 4106,87 грн суд відмовляє, у зв'язку із недоведеністю та необґрунтованістю, оскільки позивачем до позовної заяви та в межах встановлених судом строків не надано до суду жодних доказів на підтвердження наявності заборгованості у відповідача у заявленому розмірі (актів, рахунків, тощо).

Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні.

Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань в розмірі 11272,53 грн підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Позивач нараховує відповідачу пеню у розмірі 2822,23 грн, 3% річних у розмірі 502,00 грн та інфляційні у розмірі 735,50 грн.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що останній нараховує пеню, 3% річних та інфляційні на загальну суму боргу в розмірі 15379,40 грн за період з 30.11.2019 по 31.12.2020 року.

Враховуючи те, що судом було відмовлено в частині заявлених позивачем вимог щодо основного боргу, а пеня, 3% річних та інфляційні є похідними від основного зобов'язання, суд зазначає, що нарахування штрафних санкцій повинно здійснюватись на частину задоволених позовних вимог, на суму боргу за кожен місяць окремо.

Щодо пені.

Таким чином, суд відхиляє заперечення відповідача, що умовами договору №91 від 26.11.2019 року сторонами не погоджено нарахування пені за порушення зобов'язань із внесення плати за орендну плату.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 2822,23 грн.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Водночас, п.3.7. Договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь ОРЕНДОДАВЦЯ та міського бюджету відповідно до законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

З урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України, суд встановив, що договір не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати. Умову, передбачену у п. 3.7. договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Позивачем заявлено до стягнення 2822,23 грн пені, яка нарахована на загальну заборгованість з орендної плати, з 31.11.2019 по 31.12.2020 року.

З наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені на загальну суму боргу в розмірі 15379,40 грн, яка сукупно утворилась за період з листопада 2019 по грудень 2020.

Суд звертає увагу, що пеня повинна розраховуватися на суми боргу за кожен місяць окремо, оскільки суми та періоди заборгованості при цьому є різні.

Отже нарахування пені повинно бути здійснено на суму боргу за кожен місяць окремо, за період, з якого розпочалось прострочення зі сплати кожного орендного платежу.

При цьому, згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, умови договору не містять нарахування пені більш ніж 6 місяців.

Відповідно до п.3.4. Договору орендна плата за орендоване Приміщення сплачується Орендарем щомісяця протягом 15 календарних днів після надання рахунку та акту виконаних робіт.

Відповідно, орендна плата повинна була сплачена до 15 числа кожного місяця, а прострочення платежу розпочинається з 16 числа.

Отже суд перераховує пеню на суми боргу за кожен місяць окремо, починаючи з 16 числа місяця, в якому розпочалося прострочення платежу, та за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, враховуючи часткову оплату, та визначений позивачем кінцевий період нарахування - 31.12.2020 (на суму боргу за листопад 2019 - з 16.12.2019 по 15.06.2020; на суму боргу за грудень 2019 - з 16.01.2020 по 20.01.2020 (день оплати); на суму боргу за січень 2020 - з 16.02.2020 - по 15.08.2020 й так далі відповідно, не виходячи за межи визначеного позивачем періоду).

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до норм законодавства та умов договору, з урахуванням вірного початкового періоду нарахування та вірних сум заборгованості, з урахуванням обмежень, передбачених ч.6 ст.232 ГК України, та не виходячи за межі визначеного позивачем періоду нарахування, суд дійшов висновку, що розмір пені, який підлягає задоволенню, становить 505,08 грн.

В частині стягнення 2317,15 грн пені суд відмовляє, у зв'язку з невірним розрахунком.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку про їх невірність та невідповідність вимогам чинного законодавства України, з огляду на викладене вище.

Таким чином, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, відповідно до норм законодавства та умов договору, з урахуванням вірного початкового періоду нарахування (з 16 числа кожного місяця виникнення заборгованості) та вірної суми заборгованості (окремо за кожен місяць), не виходячи за межі визначеного позивачем періоду нарахування (31.12.2020), суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають 3% річних в розмірі 140,51 грн та 326,11 грн інфляційних.

В частині стягнення 3% річних в розмірі 361,49 грн та 409,29 грн інфляційних суд відмовляє, у зв'язку з невірним розрахунком.

Щодо договору про відшкодування витрат №238 від 13.12.2019 року.

Як встановлено судом, 13.12.2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір про відшкодування витрат за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення й освітлення місць загального користування і теплопостачання № 238 (надалі - Договір №238).

Згідно з пунктом 1.1 Договору №238 Сторона - 2 зобов'язується, пропорційно до займаної нею площі в багатоквартирному будинку, що розташований за адресою: м.Лозова, бульвар Шевченко, буд.1,- ( 57,2 кв.м.), ( надалі - Будівля), своєчасно відшкодовувати Стороні - 1 частину її витрат з оплати послуг за кодом ДК 021:2015-7- Розподіл води ( послуги з централізованого постачання холодної води (з використанням внутрішньобудинкових систем), ДК 021:2015 - 90430000-0 Послуги з відведення стічних вод (послуги з централізованого водовідведення( з використання внутрішньобудинкових систем) наданих Стороні - 2 та послуг з освітленням місць загального користування (надалі - послуги), а Сторона-1 зобов'язується надати послуги згідно встановлених вимог.

Пунктом 2.2.2. Договору №238 встановлено відповідачу не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, відшкодовувати витрати на рахунок Сторони-1 на підставі рахунків, що надходять до Сторони-1 від організацій, що надають комунальні послуги. При несвоєчасному внесенні плати на відшкодування комунальних витрат, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Разом з позовною заявою, позивачем було надано до суду Акти надання послуг по договору № 238 від 13.12.2019 року, а саме: №8331 від 31.12.2019 на суму 3104,21грн та №385 від 31.01.2020 року на суму 4695,81грн.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Інших актів (підписаних чи не підписаних з боку відповідача) позивачем до позовної заяви надано не було.

Суд звертає увагу, що надані позивачем документи разом з поясненнями (акти виконаних робіт та листи/вимоги), які були подані із пропуском строку, судом до розгляду не приймались, у зв'язку із пропуском строку на подання доказів, про що було зазначено вище по тексту рішення.

Таким чином в матеріалах справи наявні акти наданих послуг №8331 від 31.12.2019 та №385 від 31.01.2020 року на загальну суму 7800,02 грн.

Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

Крім того, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять будь яких інших актів, які б підтверджували розмір відшкодування у заявленому позивачем розмірі, а саме на суму 13442,30 грн.

Отже за висновком суду позивач не подав до суду доказів на підтвердження всієї заявленої до стягнення суми відшкодування витрат за договором №238 у розмірі 13442,30 грн.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Стаття 79 ГПК України закріпила в господарському процесі стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Конвенція та практика ЄСПЛ є джерелом права (ч.4 ст.11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд встановив відсутність будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження наданих послуг для відшкодування витрат на заявлену суму, отже, позовні вимоги в частині всієї суми основного боргу є недоведеними позивачем та задоволенню не підлягають.

Проте, матеріалами справи підтверджена частина заявленої суми, а саме, Актами надання послуг по договору: №8331 від 31.12.2019 на суму 3104,21 грн та №385 від 31.01.2020 року на суму 4695,81 грн.

Таким чином, в матеріалах справи наявні акти наданих послуг №8331 від 31.12.2019 та №385 від 31.01.2020 року на загальну суму 7800,02 грн.

Крім того, відповідач у своїх заперечення визнає частину заборгованості за договором №238 в розмірі 7708,81 грн: 4604,60 грн. (вартість послуги за листопад 2019 року відповідно до п.3.1 договору) + 3104,21 грн. (вартість послуги за грудень 2019 року відповідно до акту №8331).

Як вже було зазначено судом, до позовної заяви по договору №238 позивачем було долучено лише два акти наданих послуг.

З акту звірки, який наданий позивачем, вбачається оплата за актом №8331 від 31.12.2019 на суму 3104,21 грн.

Таким чином, несплаченою заборгованістю за договором №238 від 13 грудня 2019 року залишається сума 4695,81 грн за актом наданих послуг №385 від 31.01.2020 року, яка є підтвердженою та обґрунтованою.

Пунктом 2.2.2. Договору встановлено не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, відшкодовувати витрати на рахунок Сторони-1 на підставі рахунків, що надходять до Сторони-1 від організацій, що надають комунальні послуги. При несвоєчасному внесенні плати на відшкодування комунальних витрат, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Таким чином, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань є таким, що настав 25.02.2020 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 4695,81 грн щодо стягнення основної заборгованості за договором №238 від 13.12.2019 року, оскільки дана сума підтверджена належними та допустимими доказами.

В частині стягнення 8746,49 грн суд відмовляє у зв'язку із недоведеністю та не обґрунтованістю, оскільки позивачем до позовної заяви та в межах встановлених строків не надано до суду жодних доказів на підтвердження наявності заборгованості у відповідача у заявленому розмірі (актів, рахунків, тощо).

Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні.

Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань в розмірі 4695,81грн підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Позивач нараховує відповідачу пеню у розмірі 781,12 грн, 3% річних у розмірі 101,00 грн та інфляційні у розмірі 93,91 грн на загальну заборгованість в розмірі 13442,30грн.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що останній нараховує пеню, 3% річних та інфляційні на загальну суму боргу в розмірі 13442,30 грн за період з 31.12.2019 по 31.03.2020 року.

Щодо пені.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначалось, сторонами у п.2.2.2. Договору погоджено, що при несвоєчасному внесенні плати на відшкодування комунальних витрат, сторона -2 зобов'язується сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Також даним пунктом погоджено, що сторона-2 зобов'язується не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, відшкодовувати витрати на рахунок Сторони-1 на підставі рахунків, що надходять до Сторони-1 від організацій, що надають комунальні послуги.

Таким чином, суд відхиляє заперечення відповідача, що умовами договору №238 від 13.12.2019 року сторонами не погоджено нарахування пені за порушення зобов'язань із внесення плати на відшкодування комунальних витрат.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню пені, суд дійшов висновку про їх невірність та невідповідність вимогам чинного законодавства України, з огляду на викладене вище.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем підписано акт надання послуг №385 від 31.01.2020 на суму 4695,81 грн. Зазначений акт підписано та скріплено печатками позивача та відповідача 31.01.2020.

Строк оплати по зазначеному акту настав 25.02.2020 року, відповідно до п.2.2.2. Договору, а отже нарахування пені починається з 26.02.2020 року.

Таким чином, за актом надання послуг №385 від 31.01.2020 року пеня нараховується з 26.02.2020 (наступний день після закінчення строку оплати) по 31.03.2020 (період визначений позивачем).

Акт за грудень 2019 року сплачено відповідачем вчасно - 20.01.2020 (строк оплати 25.01.2020).

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до норм законодавства та умов договору, з урахуванням вірного початкового періоду нарахування та вірної суми заборгованості, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду нарахування (31.03.2020), суд дійшов висновку, що розмір пені, який підлягає задоволенню, становить 93,92 грн.

В частині стягнення 687,20 грн пені суд відмовляє.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних.

Таким чином, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, відповідно до норм законодавства та умов договору, з урахуванням вірного початкового періоду нарахування (26.02.2020) та вірної суми заборгованості (4695,81 грн), не виходячи за межі визначеного позивачем періоду нарахування (31.03.2020), суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають 13,47 грн 3% річних та 37,57 грн інфляційних.

В частині стягнення 87,53 грн 3% річних та 56,34 грн інфляційних суд відмовляє.

Щодо договору про відшкодування витрат №235 від 13.12.2019 року.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідно до акту приймання-передачі нежитлових приміщень 15 листопада 2019 року ОРЕНДОДАВЕЦЬ передав, а ОРЕНДАР прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлову будівлю згідно із договором № 91 від « 26» листопада 2019 р., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м Лозова, м-н 2,буд.15, кімната 10,12 загальною площею 25,15 кв.м для розміщення офісу.

13.12.2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір про відшкодування витрат № 235 (надалі - Договір №235).

Згідно з пунктами 1,3,5,8 Договору №235 Споживач зобов'язується своєчасно відшкодовувати Виконавцю частину його витрат з надання послуг за кодом ДК021:2015-70220000-9 - Послуги з надання в оренду чи лізингу нежитлової нерухомості (утримання багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: м.Лозова, м-н 2, буд.15) ( надалі - послуги), а Виконавець зобов'язується надати послуги згідно встановлених вимог.

Площа приміщення, що перебуває у користуванні Споживача складає: 18,2кв.м.

Розмір щомісячної плати за надані послуги на дату укладення цього договору становить: 25,15кв.м.* 5,662 грн.=142,40 з ПДВ

Платежі вносяться не пізніше ніж до 25 числа місяця, що настає за розрахунковим.

За несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня в установленому законом розмірі.

Разом з позовною заявою, позивачем було надано до суду Акти надання послуг по договору № 235 від 13.12.2019 року, а саме: №8330 від 31.12.2019 на суму 117,64грн; №5649 від 30.11.2020 на суму 66,42 грн; №5048 від 31.10.2020 на суму 89,72грн; №4503 від 30.09.2020 на суму 91,56 грн; №3986 від 31.08.2020 на суму 77,07грн; №2897 від 30.06.2020 на сум 50,91грн; №2297 від 31.05.2020 на суму 53,67грн; №1876 від 30.04.2020 на суму 67,96грн; №384 від 31.01.2020 на суму 87,04грн. Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Інших актів (підписаних чи не підписаних з боку відповідача) позивачем до позовної заяви надано не було.

Таким чином в матеріалах справи наявні акти наданих послуг за договором про відшкодування витрат №235 від 13.12.2019 року на загальну суму 701,99 грн.

Проте, відповідач не сплачував належно відшкодування витрат за орендоване приміщення, чим порушив зобов'язання, передбачене п.5 Договору. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Разом з тим, позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається оплата за договором №235 20.01.2020 року в розмірі 117,64 грн. Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

Враховуючи те, що в зазначеному акті звірки позивачем вказано оплату в розмірі 117,64 грн, суд враховує зазначену оплату як своєчасну оплату за актом за грудень 2019.

З урахуванням викладеного, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості у відповідача за договором №235 від 13.12.2019 року в розмірі 584,35грн.

Суд також зазначає, що відповідач у відзиві на позов частково визнає наявність заборгованості за договором №235 від 13.12.2019 в розмірі 260,04 грн.

Проте, позивачем заявлено до стягнення заборгованість з відшкодування витрат у розмірі 2851,32 грн, однак не надано разом з позовною заявою належних та допустимих доказів в обґрунтування всієї заявленої суму.

Крім того, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять будь-яких інших актів, які б підтверджували розмір відшкодування у заявленому позивачем розмірі, а саме на суму 2851,32 грн.

Отже за висновками суду позивач не подав до суду доказів на підтвердження всієї заявленої до стягнення суми відшкодування витрат за договором №235 від 13.12.2019.

Стаття 79 ГПК України закріпила в господарському процесі стандарт доказування «вірогідності доказів».

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Конвенція та практика ЄСПЛ є джерелом права (ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Як вже зазначалось, докази які подані з пропуском строку, судом до розгляду не приймались.

У зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 2266,97 грн не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними та не обґрунтованими.

Проте, матеріалами справи підтверджена частина заявленої суми, а саме, в матеріалах справи наявні акти наданих послуг на загальну суму 701,99 грн.

Також, позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається оплата за договором №235 20.01.2020 року в розмірі 117,64грн.

Таким чином, несплаченою заборгованістю за договором №235 від 13 грудня 2019 року залишається сума 584,35 грн, яка є підтвердженою та обґрунтованою.

Крім того, відповідач визнає частину заборгованості за договором №235 в розмірі 260,04грн.

Пунктом 5 Договору встановлено, що платежі вносяться не пізніше ніж до 25 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Таким чином, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань є таким, що настав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в розмірів 584,35 грн в частині стягнення основної заборгованості за договором №235 від 13.12.2019 року, оскільки дана сума підтверджена належними та допустимими доказами.

В частині стягнення 2266,97 грн суд відмовляє, у зв'язку із недоведеністю та не обґрунтованістю, оскільки позивачем до позовної заяви та в межах встановлених судом строків не надано до суду жодних доказів на підтвердження наявності заборгованості у відповідача у заявленому розмірі (актів, рахунків, тощо).

Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні.

Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань в розмір 584,35грн підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Позивач нараховує відповідачу пеню у розмірі 2534,15 грн, 3% річних у розмірі 292,00 грн та інфляційні у розмірі 1474,73 грн на заборгованість в розмірі 2851,32грн.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що останній нараховує пеню, 3% річних та інфляційні на загальну суму боргу в розмірі 2851,32 грн за період з 31.12.2019 по 31.05.2023 року.

Щодо пені.

Так, пунктом 8 Договору встановлено, що за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня в установленому законом розмірі.

Отже конкретний розмір пені сторонами в Договорі погоджено не було.

З аналізу положень ст.231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, ч.2 ст.231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання не грошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною 4 статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення ч.6 ст.231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за ч.2 ст.343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Отже підстави для застосування пені за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі відсутні.

Правова позиція щодо необхідності визначення у правочині умов щодо розміру та бази нарахування пені викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

Як встановлено судом, сторонами у договорі №235 не погоджено умов щодо розміру та бази нарахування пені, а отже відсутня правова підстава для її нарахування, у зв'язку з чим вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних.

Як вже зазначалось судом, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що останній нараховує 3% річних та інфляційні на загальну суму боргу в розмірі 2851,32грн за період з 31.12.2019 по 31.05.2023 року.

Оскільки судом було відмовлено в частині заявлених вимог позивача, у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю, нарахування 3% річних та інфляційних повинно здійснюватись на частину задоволених позовних вимог.

Окрім того, заборгованість в розмірі 584,54 грн, з урахуванням частково оплати, виникла сукупно у грудні 2020 року.

Отже нарахування 3% річних та інфляційних проводиться за кожний місяць окремо з 26 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Таким чином, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, відповідно до норм законодавства та умов договору, з урахуванням вірного початкового періоду нарахування (з 26 числа кожного місяця прострочення оплати) та вірної суми заборгованості за кожен місяць окремо, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду нарахування (31.05.20203), суд дійшов висновку, що розмір 3% річних та інфляційних, який підлягає задоволенню, становить 48,65 грн 3% річних та 330,74 грн інфляційних.

В частині стягнення 3% річних в розмірі 243,35 грн та 1143,99 грн інфляційних суд відмовляє.

Щодо договору про відшкодування витрат за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення й освітлення місць загального користування №236 від 13.12.2019 року.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище по тексту рішення, 13.12.2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір про відшкодування витрат №236 (надалі - Договір №236).

Згідно з пунктом 1.1 Договору №236 Сторона - 2 зобов'язується, пропорційно до займаної нею площі в багатоквартирному будинку, що розташований за адресою: м.Лозова, м н 2,буд.15.), (надалі - Будівля), своєчасно відшкодовувати Стороні - 1 частину її витрат з оплати послуг за кодом ДК 021:2015 - 7 Розподіл води (послуги з централізованого постачання холодної води (з використанням внутрішньобудинкових систем)), ДК 021:2015 - 90430000-0 Послуги з відведення стічних вод (послуги з централізованого водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем)) наданих Стороні - 2 та послуг з освітленням місць загального користування (надалі - послуги), а Сторона - 1 зобов'язується забезпечити надання послуги згідно встановлених вимог.

Пунктом 2.2.2. Договору №236 встановлено не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, відшкодовувати витрати на рахунок Стороні -1 на підставі рахунків, що надходять до Сторони - 1 від організацій, що надають комунальні послуги. При несвоєчасному внесенні плати на відшкодування комунальних витрат, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Разом з позовною заявою, позивачем було надано до суду Акти надання послуг по договору № 236 від 13.12.2019 року, а саме: №8332 від 31.12.2019 на суму 1620,82грн; №5650 від 30.11.2020 на суму 1091,16 грн; №5049 від 31.10.2020 на суму 8,17грн; №4504 від 30.09.2020 на суму 9,35 грн; №2898 від 30.06.2020 на суму 84,12грн; №2298 від 31.05.2020 на суму 178,33грн; №1877 від 30.04.2020 на суму 246,42грн; №386 від 31.01.2020 на суму 1615,63 грн.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Інших актів (підписаних чи не підписаних з боку відповідача) позивачем до позовної заяви надано не було.

Таким чином в матеріалах справи наявні акти наданих послуг за договором про відшкодування витрат №236 від 13.12.2019 року на загальну суму 4854,00 грн.

Проте, відповідач не сплачував належно відшкодування витрат за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення й освітлення місць загального користування, чим порушив зобов'язання, передбачене п.2.2.2. Договору. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Разом з тим, позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається оплата за договором №236 20.01.2020 року в розмірі 1620,82грн, 16.11.2020 в розмірі 9,35грн та 8,17грн.

Згідно з актом звірки взаємних рахунків по стану на 31.12.2024 за договором №236 від 13.12.2019 заборгованість склала 53572,51 грн. Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

Враховуючи те, що в зазначеному акті звірки позивачем вказано оплату в розмірі 1638,34 грн, суд враховує зазначену оплату як оплату за актами за грудень 2019, за вересень та жовтень 2020.

З урахуванням викладеного, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості у відповідача за договором №236 від 13.12.2019 року в розмірі 4854,00грн.

Суд також зазначає, що відповідач у відзиві на позов частково визнає наявність заборгованості за договором №236 від 13.12.2019 в розмірі 3109,34 грн.

Проте, позивачем заявлено до стягнення заборгованість з відшкодування витрат у розмірі 53572,51 грн, однак не надано разом з позовною заявою належних та допустимих доказів в обґрунтування всієї заявленої суму.

Крім того, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять будь яких інших актів, які б підтверджували розмір відшкодування у заявленому позивачем розмірі.

Отже за висновками суду позивач не подав до суду доказів на підтвердження всієї заявленої до стягнення суми відшкодування витрат за договором №236 від 13.12.2019.

Стаття 79 ГПК України закріпила в господарському процесі стандарт доказування «вірогідності доказів».

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Конвенція та практика ЄСПЛ є джерелом права (ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Як вже зазначалось, докази які подані з пропуском строку, судом до розгляду не приймались.

У зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 53572,51 грн не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними та не обґрунтованими.

Проте, матеріалами справи підтверджена частина заявленої суми, а саме, в матеріалах справи наявні акти наданих послуг на загальну суму 4854,00 грн.

Також, позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається оплати за договором №236 в загальному розмірі 1638,34 грн.

Таким чином, несплаченою заборгованістю за договором №236 від 13 грудня 2019 року залишається сума 3215,66 грн, яка є підтвердженою та обґрунтованою.

Крім того, відповідач визнає частину заборгованості за договором №236 в розмірі 3109,34 грн.

Пунктом 2.2.2. Договору встановлено, що платежі вносяться не пізніше ніж до 25 числа місяця, наступного за звітнім.

Таким чином, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань є таким, що настав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в розмірів 3215,66 грн в частині стягнення основної заборгованості за договором №236 від 13.12.2019 року, оскільки дана сума підтверджена належними та допустимими доказами.

В частині стягнення 50356,85 грн суд відмовляє, у зв'язку із недоведеністю та необґрунтованістю, оскільки позивачем до позовної заяви та в межах встановлених судом строків не надано до суду жодних доказів на підтвердження наявності заборгованості у відповідача у заявленому розмірі (актів, рахунків, тощо).

Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні.

Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань в розмірі 3215,66 грн підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Позивач нараховує відповідачу пеню у розмірі 47613,46 грн, 3% річних у розмірі 5491,00 грн та інфляційні у розмірі 27708,19 грн.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що останній нараховує пеню, 3% річних та інфляційні на загальну суму боргу в розмірі 53572,51 грн за період з 31.12.2019 по 31.05.2023 року.

Щодо пені.

Також, даним пунктом погоджено, що сторона -2 зобов'язується не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, відшкодовувати витрати на рахунок Сторони-1 на підставі рахунків, що надходять до Сторони-1 від організацій, що надають комунальні послуги.

Таким чином, суд відхиляє заперечення відповідача, що умовами договору №236 від 13.12.2019 року сторонами не погоджено нарахування пені за порушення зобов'язань із внесення плати на відшкодування комунальних витрат.

Як вже зазначалось, позивач нараховує пеню на загальну суму боргу в розмірі 53572,51грн за період з 31.12.2019 по 31.05.2023 року, що є невірним.

Умови договору не містять нарахування пені більш ніж 6 місяців.

Крім того, суд звертає увагу, що пеня повинна розраховуватися на суми боргу за кожен місяць окремо.

Умовами п.2.2.2. Договору встановлено, що не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, сторона-2 зобов'язується відшкодовувати витрати на рахунок Стороні -1 на підставі рахунків, що надходять до Сторони - 1 від організацій, що надають комунальні послуги.

Отже суд перераховує пеню на суми невиконаного зобов'язання за кожен місяць окремо, починаючи з 26 числа місяця, в якому виник борг, та за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, з урахуванням часткової оплати (на суму боргу за січень 2020 - з 26.02.2020 по 25.08.2020; на суму боргу за квітень 2020 - з 26.05.2020 по 25.11.2020 й так далі відповідно).

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до норм законодавства та умов договору, з урахуванням вірного початкового періоду нарахування та вірних сум заборгованості, з урахуванням обмежень, передбачених ч.6 ст.232 ГК України, суд дійшов висновку, що розмір пені, який підлягає задоволенню, становить 231,02грн.

В частині стягнення 47382,44 грн пені суд відмовляє

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних.

Таким чином, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, відповідно до норм законодавства та умов договору, з урахуванням вірного початкового періоду нарахування (з 26 числа кожного місяця прострочення оплати) та вірної суми заборгованості за кожен місяць окремо, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду нарахування (31.05.20203), суд дійшов висновку, що розмір 3% річних та інфляційних, який підлягає задоволенню, становить 282,77 грн 3% річних та 1573,31грн інфляційних.

В частині стягнення 3% річних в розмірі 5208,23 грн та 26134,88 грн інфляційних суд відмовляє.

Щодо договору про відшкодування витрат за використані енергоносії №237 від 13.12.2019 року.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище по тексту рішення, 13.12.2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір про відшкодування витрат № 237 (надалі - Договір №237).

Згідно з пунктом 1.1 Договору № 237 Сторона - 2 зобов'язується своєчасно відшкодовувати Стороні - 1 частину її витрат з оплати послуг за кодом ДК 021:2015 - ДК 021:2015» 09310000-5 - Електрична енергія (постачання електроенергії до приміщення Сторони - 2, що розташоване за адресою: м. Лозова, м-н 2, буд.15), (надалі - послуги), а Сторона - 1 зобов'язується забезпечити надання послуги згідно встановлених вимог.

Загальна площа приміщення Сторони-2, що знаходиться за адресою:м. Лозова, м-н 2,буд.15- 25,15 кв.м ( надалі - Будівля).

Пунктом 2.2., 3.1. Договору № 237 встановлено, що Сторона-1 має право вимагати від Сторони - 2 своєчасного відшкодування витрат за спожиті енергоносії;

- за несвоєчасні розрахунки по відшкодування витрат нараховувати пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний прострочений день.

Разом з позовною заявою, позивачем було надано до суду Акти надання послуг по договору № 237 від 13.12.2019 року, а саме: №5648 від 30.11.2020 на суму 41,52грн, №5047 від 31.10.2020 на суму 43,96грн, №4502 від 30.09.2020 на суму 35,21грн, №3985 від 31.08.2020 на суму 42,75грн, № 2896 від 30.06.2020 на суму 126,73грн, №2296 від 31.05.2020 на суму 622,33грн, №1875 від 30.04.2020 на суму 719,64грн. Зазначені акти підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Інших актів (підписаних чи не підписаних з боку відповідача) позивачем до позовної заяви надано не було.

Таким чином, в матеріалах справи наявні акти наданих послуг за договором про відшкодування витрат №237 від 13.12.2019 року на загальну суму 1632,14грн.

Разом з тим, позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 року, з якого вбачається оплата за договором №237 20.01.2020 року в розмірі 1601,91грн, 16.11.2020 в розмірі 43,96грн та 35,21грн.

Згідно з актом звірки взаємних рахунків по стану на 31.12.2024 за договором №237 від 13.12.2019 заборгованість склала 347,69 грн. Однак, зазначений акт звірки не підписаний з боку відповідача.

Враховуючи те, що в зазначеному акті звірки позивачем вказано оплату в розмірі 1681,08грн, суд враховує зазначену оплату.

Проте, позивачем заявлено до стягнення заборгованість з відшкодування витрат у розмірі 347,69 грн, однак не надано разом з позовною заявою належних та допустимих доказів в обґрунтування заявленої суми.

Акти наданих послуг, які подані разом з позовною заявою, були сплачені, що підтверджується актом звірки, наданим позивачем до позовної заяви.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять будь яких інших актів, які б підтверджували розмір відшкодування у заявленому позивачем розмірі.

Отже за висновками суду позивач не подав до суду доказів на підтвердження заявленої до стягнення суми відшкодування витрат за договором №237 від 13.12.2019.

Стаття 79 ГПК України закріпила в господарському процесі стандарт доказування «вірогідності доказів».

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Конвенція та практика ЄСПЛ є джерелом права (ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Враховуючи вищевикладене, суд встановив відсутність будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження наданих послуг для відшкодування витрат на заявлену суму, отже, позовні вимоги в частині заявленої суми основного боргу є недоведеними позивачем та задоволенню не підлягають.

Як вже зазначалось, докази які подані з пропуском строку, судом до розгляду не приймались.

У зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 347,69 грн не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними та не обґрунтованими.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості за договором №237 від 13.12.2019 року в розмірі 347,69 грн, у зв'язку із недоведеністю та не обґрунтованістю, оскільки позивачем до позовної заяви та в межах встановлених судом строків не надано до суду жодних доказів на підтвердження наявності заборгованості у відповідача у заявленому розмірі (актів, рахунків, тощо).

Позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних нарахованих на заборгованість задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відшкодуванню витрат за використані енергоносії, у задоволенні яких судом відмовлено.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та правомірними, частково підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані.

Отже, у зв'язку з частковою відмовою у стягненні заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат, а також невірними розрахунками пені, 3% річних та інфляційних позов підлягає частковому задоволенню.

Отже, з урахуванням викладеного,

- За договором №87 від 30.10.2019 позовні вимоги підлягають повному задоволенню в розмірі 2710,04 грн, з яких: 2661,35 грн - основний борг; 39,37 грн - пеня; 4,00 грн - 3% річних; 5,32 грн - інфляційні.

- За договором №91 від 26.11.2019 задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 12244,23 грн, з яких: 11272,53 грн - основний борг; 505,08 грн - пеня; 140,51 грн - 3% річних; 326,11 грн - інфляційні.

В частині стягнення 4106,87 грн основного боргу суд відмовляє, у зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю, а в частині стягнення 2317,15 грн пені, 361,49грн 3% річних, 409,39 грн інфляційних суд відмовляє, у зв'язку з невірним розрахунком.

- За договором №238 від 13.12.2019 задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 4840,77 грн, з яких: 4695,81 грн - основний борг; 93,92 грн - пеня; 13,47 грн - 3% річних; 37,57 грн - інфляційні.

В частині стягнення 8746,49 грн основного боргу суд відмовляє, у зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю, а в частині стягнення 687,20 грн пені, 87,53грн 3% річних, 56,34 грн інфляційних суд відмовляє, у зв'язку з невірним розрахунком.

- За договором №235 від 13.12.2019 задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 963,74 грн, з яких: 584,35 грн - основний борг; 48,65 грн - 3% річних; 330,74 грн - інфляційні;

В частині стягнення 2266,97 грн основного боргу та 2534,15 грн пені суд відмовляє, у зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю, а в частині стягнення 243,35 грн 3% річних, 1143,99 грн інфляційних суд відмовляє, у зв'язку з невірним розрахунком.

- За договором №236 від 13.12.2019 задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 5302,76 грн, з яких: 3215,66 грн - основний борг; 231,02 грн - пеня; 282,77 грн - 3% річних; 1573,31 грн - інфляційні.

В частині стягнення 50356,85 грн основного боргу суд відмовляє, у зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю, а в частині стягнення 47382,44 грн пені, 5208,23 грн 3% річних, 26134,88 грн інфляційних суд відмовляє, у зв'язку з невірним розрахунком.

В частині заявлених позовних вимог за договором №237 від 13.12.2019 року в розмірі 413,34 грн, з яких: 347,69 грн - сума основного боргу; 36,38 грн - пеня; 9,00грн- 3% річних; 20,87 грн - інфляційні судом відмовлено повністю, у зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю.

Вирішуючи питання розподілу судового збору суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в розмірі 353,64 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Решта судового збору покладається на позивача, пропорційно частині позовних вимог, в яких відмовлено.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 46, 73, 74, 76-80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективна компанія АРЕС" (адреса: 64602, Харківська обл, м. Лозова, вул. Свято-Миколаївська, буд. 6, офіс 17; код ЄДРПОУ 43279334) на користь Комунального підприємства "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області (адреса: 64604, Харківська обл., м. Лозова, МІКРОРАЙОН 1, буд.17; код ЄДРПОУ 37556917) 26061,54 грн, з яких:

- за договором №87 від 30.10.2019 - 2710,04 грн, з яких: 2661,35 грн - основний борг; 39,37 грн - пеня; 4,00 грн - 3% річних; 5,32 грн - інфляційні;

- за договором №91 від 26.11.2019 - 12244,23 грн, з яких: 11272,53 грн - основний борг; 505,08 грн - пеня; 140,51 грн - 3% річних; 326,11 грн - інфляційні;

- за договором №238 від 13.12.2019 - 4840,77 грн, з яких: 4695,81 грн - основний борг; 93,92 грн - пеня; 13,47 грн - 3% річних; 37,57 грн - інфляційні;

- за договором №235 від 13.12.2019 - 963,74 грн, з яких: 584,35 грн - основний борг; 48,65 грн - 3% річних; 330,74 грн - інфляційні;

- за договором №236 від 13.12.2019 - 5302,76 грн, з яких: 3215,66 грн - основний борг; 231,02 грн - пеня; 282,77 грн - 3% річних; 1573,31 грн - інфляційні,

а також 353,64 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "24" червня 2025 р.

Суддя К.В. Аріт

Попередній документ

128382402

Наступний документ

128382404

Інформація про рішення:

№ рішення:	128382403
№ справи:	922/1253/25
Дата рішення:	24.06.2025
Дата публікації:	26.06.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Харківської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (24.06.2025)
Дата надходження:	09.04.2025
Предмет позову:	стягнення коштів

Учасники справи:

суддя-доповідач:

АРІТ К В

відповідач (боржник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективна компанія АРЕС"

заявник:

Комунальне підприємство "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області

позивач (заявник):

Комунальне підприємство "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області

представник відповідача:

Луньов Валентин Олександрович

представник позивача:

Гонян Ара Жоржикович