24 червня 2025 року Справа № 915/175/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Фермерського господарства “Скіф», вул. Лобановського, буд. 105, м. Новоукраїнка, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 27100 (код ЄДРПОУ 31652277)
до відповідача Приватного підприємства “Фортуна Світ», вул. Кірова, буд. 238, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54031 (код ЄДРПОУ 38525188)
про стягнення коштів в сумі 282 142, 61 грн.
без повідомлення (виклику) учасників справи
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Фермерське господарство «Скіф» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Приватного підприємства «Фортуна Світ» заборгованість за договором купівлі-продажу № 100222-К від 10.02.2022 у сумі 282 142, 61 грн., з яких основна сума заборгованості становить 175 536, 66 грн., пеня 43 449, 23 грн., 3 % річних 13 749, 45 грн., інфляційні втрати 49 407, 27 грн.
Позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у справі, які складаються із сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на адресу суду не надходило.
Судом встановлено, що відповідачем ПП “Фортуна Світ» зареєстровано електронний кабінет ЄСІТС, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповіддю № 12205047 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС.
Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2025 про відкриття провадження у справі направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана ним 17.02.2025 об 11:07, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідно до абз. 7 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
В рішеннях від 28.10.1998 у справі “Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 року у справі “Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України».)
В рішенні від 07.07.1989 року у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов укладеного між ФГ «Скіф» та ПП «Фортуна Світ» договору купівлі-продажу № 100222-К від 10.02.2022, а саме зобов'язань щодо оплати у повному обсязі вартості отриманого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 175 536, 66 грн.
За порушення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати, а також пеню відповідно до умов договору та чинного законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 253, 525, 526, 530, 611, 625, 629, 655, 664, 692 ЦК України, ст. 263, 264, 229, 230, 231, 232 ГК України, абз. 1 п. 201.7 ст. 201 ПК України, судовою практикою та умовами договору.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Позивач в позовній заяві зазначив, що між ФГ «Скіф» та ПП «Фортуна Світ» 10.02.2022 укладено договір купівлі-продажу № 100222-К.
До матеріалів справи позивачем додано договір купівлі-продажу № 100222-К від 10.02.2022, який не підписано ані позивачем, ані відповідачем.
Судом також встановлено наступні обставини.
Для проведення оплати за товар (кукурудза власного виробництва урожаю 2021 в кількості 149, 75 тон) позивачем ФГ «Скіф» виставлено відповідачу ПП «Фортуна Світ» рахунок-фактуру № 3 від 11.02.2022 на суму 1 175 536, 66 грн. з ПДВ.
На підтвердження факту поставки товару позивачем відповідачу до матеріалів справи подано видаткову накладну № 5 від 11.02.2022 на суму 1 175 536, 66 грн., яка підписана лише позивачем ФГ "Скіф" та не підписана відповідачем.
На підтвердження факту перевезення товару та відвантаження відповідачу товару (зерна кукурудзи насипом) позивачем подано товаро-транспортні накладні, в яких вантажовідправником зазначено ФГ "Скіф", замовник / вантажоодержувач ПП "Фортуна Світ", вантаж кукурудза насипом в загальній кількості 149, 75 тон (нетто), а саме:
- товарно-транспортні накладні № 1, 2, 3 від 11.02.2022;
- товарно-транспортні накладні № 4, 5 від 14.02.2022;
- товарно-транспортну накладну № 6 від 16.02.2022.
Товарно-транспортні накладні підписано та скріплено печаткою вантажовідправника, підписано водіями, не підписано вантажоодержувачем.
Відповідачем ПП «Фортуна Світ» перераховано на рахунок позивача ФГ «Скіф» грошові кошти в сумі 1 000 000, 00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями, які наявні в матеріалах справи, а саме:
- платіжна інструкція № 496 від 16.02.2022 на суму 600 000, 00 грн., із зазначенням призначення платежу «оплата за кукурудзу згідно рах. № 3 від 11.02.2022 по договору № 100222-К від 10.02.2022 в т.ч. ПДВ 14 % 73684,21 грн.»;
- платіжна інструкція № 508 від 18.02.2022 на суму 400 000, 00 грн., із зазначенням призначення платежу «оплата за кукурудзу згідно рах. № 3 від 11.02.2022 по договору № 100222-К від 10.02.2022 в т.ч. ПДВ 14 % 49122,81 грн.».
11.02.2022 позивачем на виконання вимог податкового законодавства складено податку накладну № 5 від 11.02.2022 на суму 1 175 536, 66 грн., яка 05.07.2022 зареєстрована в ЄРПН, що підтверджується квитанцією № 1 від 05.07.2022.
Отже, заборгованість становить 175 536, 66 грн. (1 175 536, 66 грн. - 1 000 000, 00 грн.).
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару на суму 175 536, 66 грн. і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
4.1. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Правочин - це вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають в силу закону незалежно від волі його суб'єктів.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
4.2. Форма правочину. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
4.3. Правове регулювання договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до абз. 1 п. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
4.4. Правове регулювання відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку.
Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції від 01.07.2021) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":
- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;
- первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (постанова КАС ВС від 19.06.2018 у справі № 804/15389/15, постанова КГС ВС від 26.03.2019 у справі № 925/291/18).
За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (постанова КГС ВС від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).
Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (постанови КГС ВС від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).
4.5. Правове регулювання порядку та підстав реєстрації податкової накладної.
Положеннями ч. 1 ст. 19 та ч. 1, 2 ст. 67 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Частинами 3, 8 ст. 19 ГК України передбачено, що обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі - в редакції від 01.01.2022) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. 4.29-п. 4.31 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Проте, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару (п. 7.9 постанови КГС ВС від 01.06.2020 у справі № 906/355/19).
Подібні висновки викладені Касаційним господарським судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.
Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
За результатами перегляду справи в касаційному порядку об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи наведене у розділі 8 цієї постанови, не убачає підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 44 постанови від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 як такого, що пов'язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважає за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності (постанова Об'єднаної палати КГС ВС від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19).
4.6. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
4.7. Правове регулювання нарахування та стягнення пені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Стаття 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 наголосила, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Позивач в позовній заяві зазначив, що між ФГ «Скіф» та ПП «Фортуна Світ» 10.02.2022 укладено договір купівлі-продажу № 100222-К.
До матеріалів справи позивачем додано договір купівлі-продажу № 100222-К від 10.02.2022, який не підписано ані позивачем, ані відповідачем.
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію (постанова ВП ВС від 16.06.2020 № 145/2047/16-ц).
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Враховуючи, що договір купівлі-продажу № 100222-К від 10.02.2022 не підписано обома сторонами, а суд позбавлений можливості достовірно встановити умови, на яких сторони мали намір (або погодили) укласти договір, суд дійшов висновку, що договір між сторонами не укладено (не вчинено).
Позивачем на підтвердження факту передачі у власність відповідачу товару подано суду рахунок-фактуру № 3 від 11.02.2022, видаткову накладну № 5 від 11.02.2022 на суму 1 175 536, 66 грн., товарно-транспортні накладні від 11.02.2022, від 14.02.2022, від 16.02.2022, які (видаткова накладна та ТТН) не підписано відповідачем, а також зареєстровану в ЄРПН податкову накладну № 5 від 11.02.2022 на суму 1 175 536, 66 грн.
Водночас відповідачем двома платежами 16.02.2022 та 18.02.2022 проведено оплату за товар на загальну суму 1 000 000, 00 грн. з посиланням в призначенні платежу "оплата за кукурудзу згідно рахунку-фактури № 3 від 11.02.2022, а також договір купівлі-продажу № 100222-К від 10.02.2022, який, як вказано судом вище, не підписано обома сторонами.
Матеріали справи не містять доказів заперечень відповідача щодо поставки товару (кукурудзи в кількості 149, 75 тон), претензій щодо якості або кількості товару, ціни товару тощо, не містять доказів оплати відповідачем вартості товару в повному обсязі.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, ухвала суду від 10.02.2025 доставлена завчасно до електронного кабінету ЄСІТС відповідача 17.02.2025, тобто відповідач мав можливість та достатньо часу як для ознайомлення з матеріалами справи, так і для висловлення письмових заперечень. Проте, жодних заперечень як щодо передачі та отримання відповідачем товару, так і щодо наявності заборгованості за товар у заявленому позивачем розмірі відповідачем суду не подано. Враховуючи вищевикладене, суд, керуючись принципом вірогідності доказів (ст. 79 ГПК України), а також принципом змагальності в господарському судочинстві (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ГПК України), дійшов висновку, що матеріалами справи (докази в їх сукупності) підтверджено, що на підставі усної домовленості між сторонами позивач передав у власність відповідачу товар (кукурудзу в кількості 149, 75 тон) на загальну суму 1 175 536, 66 грн., вартість якої оплачена відповідачем частково в сумі 1 000 000, 00 грн. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем (основний борг) становить 175 536, 66 грн., строк оплати якої настав в силу приписів ст. 530, 692 ЦК України (відповідач повинен був оплатити товар негайно після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього).
Таким чином, відповідачем порушено грошове зобов'язання в частині виконання обов'язку з оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 175 536, 66 грн., строк оплати якої настав. В цій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені в сумі 43 449, 23 грн., то в цій частині позову судом відмовлено з огляду на наступне. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України), розмір пені встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України, ч. 4 ст. 231 ГК України, ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»). Оскільки між сторонами не укладався відповідний письмовий правочин щодо забезпечення виконання відповідачем зобов'язання у вигляді сплати останнім неустойки у формі пені на користь позивача, а чинним законодавством України не встановлено обов'язкове нарахування пені у спірних правовідносинах, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині визнаються судом необґрунтованими та в задоволенні вимоги про стягнення пені судом відмовлено.
Позивачем також нараховано відповідачу 13 749, 45 грн. - 3 % річних за період з 13.02.2022 по 04.02.2025, а також 49 407, 27 грн. - інфляційних втрат за період лютий 2022-грудень 2024.
Перевіривши нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою бази законодавство "ipLex", судом встановлено, що 3 % річних та інфляційних втрат нараховано позивачем арифметично правильно, період визначено правильно. Відтак, вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню (ст. 625 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 2 864, 31 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 521, 40 грн. слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Приватного підприємства “Фортуна Світ», вул. Кірова, буд. 238, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54031 (код ЄДРПОУ 38525188) на користь позивача Фермерського господарства “Скіф», вул. Лобановського, буд. 105, м. Новоукраїнка, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 27100 (код ЄДРПОУ 31652277):
- 175 536, 66 грн. (сто сімдесят п'ять тисяч п'ятсот тридцять шість грн. 66 коп.) - суми основного боргу;
- 13 749, 45 грн. (тринадцять тисяч сімсот сорок дев'ять грн. 45 коп.) - 3 % річних;
- 49 407, 27 грн. (сорок дев'ять тисяч чотириста сім грн. 27 коп.) - інфляційних втрат;
- 2 864, 31 грн. (дві тисячі вісімсот шістдесят чотири грн. 31 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 24.06.2025
Суддя Е.М. Олейняш