ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.06.2025Справа № 910/4526/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/4526/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УБМ-груп";
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Ягуар";
про стягнення 955 604,29 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УБМ-груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар" заборгованість по договору № 24/21 на виконання робіт баштовим краном на об'єкті "Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгівельного та соціально-побутового призначення на проспекті Відрадному, 93/2 у Солом'янському районі м. Києва (І черга будівництва, 7 п.к. будинок №7)" від 01.12.2021 у розмірі 658 856,74 грн, 3 % річних у розмірі 48 447,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 248 300,32 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 відкрито провадження у справі № 910/4526/25, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
З метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.04.2025 була направлена сторонам в їх відповідні електронні кабінети в системі "Електронний суд", та яка була ними отримана 16.04.2025, про що свідчать повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УБМ-груп" (далі також - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ягуар" (далі також - відповідач, замовник) укладено договір № 24/21 на виконання робіт баштовим краном на об'єкті: "Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгівельного та соціально-побутового призначення на проспекті Відрадному, 93/2 у Солом'янському районі м. Києва (І черга будівництва, 7 п.к. будинок №7)" (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, відповідно до умов даного договору виконавець зобов'язаний виконувати роботи баштовим краном модифікації San Marco SMT 55 зав. №Т/207 інв. №119, 2005 року виготовлення (надалі по тексту - баштовий кран) на об'єкті: "Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгівельного та соціально-побутового призначення на проспекті Відрадному, 93/2 у Солом'янському районі м. Києва (І черга будівництва, 7 п.к. будинок №7)" (надалі по тексту - Об'єкт), а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити виконану роботу згідно з умовами даного договору.
Згідно з п. 2.1. договору, замовник зобов'язався проводити оплату виконаних виконавцем робіт - відповідно до умов даного договору.
Відповідно до п. 3.1. договору, виконавець зобов'язався забезпечити будівельний Об'єкт Баштовим краном, згідно з погодженим з замовником ПВР.
Як передбачено п. 3.3. договору, виконавець зобов'язався здійснює монтаж та налагодження баштового крану відповідно до ПВР протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання від замовника площадки під монтаж баштового крану та фундаменту для монтажу баштового крану.
Як передбачено п. 4.1. договору, оплату виконаних виконавцем робіт замовник проводить по діючих цінах, які на період укладення договору становлять:
?- вартість 1 машино-години експлуатації баштового крану типу San Marco SMT 55 в робочі дні, вихідні та святкові дні - 460 (чотириста шістдесят) грн 00 коп., в тому числі ПДВ 20% 76 (сімдесят шість) грн 67 коп.;
?- вартість монтажу баштового крану типу San Marco SMT 55 - 283 500 (двісті вісімдесят три тисячі п'ятсот) грн 00 коп., в тому числі ПДВ 20% 47 250 (сорок сім тисяч двісті п'ятдесят) грн 00 коп.;
-вартість демонтажу Баштового крану типу San Marco SMT 55 - 121 500 (сто двадцять одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 20% 20 250 (двадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн 00 коп.;
До вартості монтажу - демонтажу баштового крану включена вартість доставки та вивозу Баштового крану, опорної рами та баласту на об'єкт / з об'єкту та вартість роботи автокрану вантажопідіймальністю 100 т.
Пунктом 4.4. договору передбачено, що оплата робіт виконавця проводиться на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг), оформлених виконавцем по цінах згідно п. 4.1. даного договору.
Замовник щомісячно після отримання актів виконаних робіт протягом п'ятнадцяти календарних днів проводить оплату виконаних робіт за попередній місяць (п. 4.5. договору).
У п. 6.1. договору сторонами погоджено, що термін дії даного договору встановлюється з дати його підписання до 31.12.2022, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору.
30 грудня 2022 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою внесено зміни до пункту 6.1. договору, а саме змінено термін дії договору до 31 грудня 2023 року.
20 грудня 2023 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору, якою внесено зміни до пункту 6.1. договору, а саме змінено термін дії договору до 31 грудня 2025 року.
Позивач вказує, що на виконання договірних зобов'язань в період з 01 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року ним виконано роботи на загальну суму 658 856 грн 74 коп., а відповідачем виконані роботи прийнято, як належні, однак в наслідок невиконання останнім договірних зобов'язань на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи становить 658 856 грн 74 коп.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
За змістом частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Суд зазначає, що згідно з договором про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на виконання умов договору позивачем виконано роботи на загальну суму 658 856 грн 74 коп., а відповідачем виконані роботи прийнято, як належні, що підтверджується підписаними та скріпленими печаткам сторін первинним документами, а саме: актом здачі приймання робіт (надання послуг) № 1085 від 23 грудня 2021 року (відповідно до пункту 4.5. договору, підлягає оплаті до 07 січня 2022 року); актом здачі приймання робіт (надання послуг) № 1096 від 31 грудня 2021 року (відповідно до пункту 4.5. договору, підлягає оплаті до 16 січня 2022 року); актом здачі приймання робіт (надання послуг) № 54 від 31 січня 2022 року (відповідно до пункту 4.5. договору, підлягає оплаті до 16 лютого 2022 року); актом здачі приймання робіт (надання послуг) № 182 від 23 лютого 2022 року (відповідно до пункту 4.5. договору, підлягає оплаті до 11 квітня 2022 року).
Відповідачем не заперечено надання позивачем послуг у вказаному розмірі, а також не спростовано наявність вказаної заборгованості.
Враховуючи, що відповідачем доказів здійснення оплати наданих позивачем послуг суду не надано, то вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 658 856,74 грн. основного боргу підлягають задоволенню.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті внесків на утримання будинку позивач просить стягнути 248 300,32 грн інфляційних втрат та 48 447,23 грн трьох процентів річних.
Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Замовник щомісячно після отримання актів виконаних робіт протягом п'ятнадцяти календарних днів проводить оплату виконаних робіт за попередній місяць (п. 4.5. договору).
З наведеного вбачається, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Відповідно до п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 248 300,32 грн інфляційних втрат та 48 447,23 грн 3% річних, відповідно за визначений позивачем період.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар" (01013, місто Київ, вулиця Покільська, будинок 4-А, ідентифікаційний код 31571594) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УБМ-Груп" (04209, місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 2, літера "А", ідентифікаційний код 39907319) 658 856 (шістсот п'ятдесят вісім тисяч вісімсот п'ятдесят шість) грн 74 коп. заборгованості, 48 447 (сорок вісім тисяч чотириста сорок сім) грн 23 коп. 3% річних, 248 300 (двісті сорок вісім тисяч триста) грн 32 коп. інфляційних втрат та 11 467 (одинадцять тисяч чотириста шістдесят сім) грн 25 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко