ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
25.06.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/458/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Петріва Михайла Ярославовича, АДРЕСА_1
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Пристача Тараса Івановича, АДРЕСА_2
про стягнення заборгованості в сумі 561024,42 грн.
встановив: фізична особа-підприємець Петрів Михайло Ярославович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Пристача Тараса Івановича про стягнення заборгованості в сумі 561024,42 грн, з яких: 485200,00 грн - основного боргу, 44749,07 грн - пені, 26215,61 грн - суми збільшення заборгованості з врахуванням індексу інфляції, 4859,74 грн - 3 % річних.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання згідно умов договору №23/1204 від 12.04.2023 в частині передачі відповідачем оплаченої позивачем вартості товару на суму 485200 грн. У зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати, сплаченої ним за товар, що не був поставлений відповідачем. За прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано 244749,07 грн пені за період прострочення з 11.11.2024 до 12.03.2025, 26215,61 грн інфляційних втрат, 4859,74 грн 3 % річних за період прострочення з 11.11.2024 до 12.03.2025.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позов або будь-яких заперечень на позов не надав.
Обставини справи, дослідження доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
12.04.2023 між фізичною особою-підприємцем Петрівом Михайлом Ярославовичем (як покупцем) та Пристачем Тарасом Іванович (як продавцем) укладено договір №23/1204 купівлі-продажу сировини.
Відповідно до умов п. 1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві товар, а саме: "поліетиленові відходи, плівки б/у", а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку та умовами, передбаченими договором.
Розділом 2 та 3 договору визначено, що ціна та обсяг товару згідно розхідних накладних продавця, вид розрахунків безготівковий, термін оплати - попередня оплата на розрахунковий рахунок продавця згідно виставленого рахунку, а товар поставляється продавцем не пізніше 10 календарних днів після отримання попередньої оплати за погодженням з покупцем, доставка товару здійснюється за рахунок продавця.
Згідно п. 6.3. договору, у випадку порушення продавцем терміну поставки товару, вказаних в п.3.1., продавець зобов'язаний сплатити на користь покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє під час прострочення, від суми непоставленого товару.
01.11.2024 відповідачем виставлено позивачу рахунок №22 на загальну суму 211200 грн (в т. ч. ПДВ - 35 200,00 грн) та рахунок №23 на загальну суму 274000 грн (в т. ч. ПДВ - 45666,67 грн).
01.11.2024 позивачем здійснено оплату на розрахунковий рахунок відповідача у розмірі 211200 грн (в т. ч. ПДВ - 35200 грн) на підставі рахунку №22, що підтверджується платіжною інструкцією №342, та оплату у розмірі 274000 грн (в т. ч. ПДВ - 45666,67 грн.) на підставі рахунку №23, що підтверджується платіжною інструкцією №343.
В порушення договірних умов, відповідач не передав позивачу жодної партії оплаченої продукції згідно рахунків №22 та № 23 на загальну суму 485200 грн.
06.12.2024 позивач передав відповідачу претензію №06/12 від 06.12.2024 (претензія містить відмітку відповідача про отримання), проте дана претензія не була задоволена відповідачем.
За прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано 244749,07 грн пені на підставі п. 6.3. договору та 26215,61 грн інфляційних втрат, 4859,74 грн 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як встановлено судом вище, позивач (покупець) здійснив на підставі рахунків відповідача від 01.11.2024 №22, №23 передоплату товару на загальну суму 485200 гривень.
Однак, відповідач не виконав свого договірного зобов'язання з передачі оплаченого позивачем товару, а також не повернув суму попередньої оплати сплаченої позивачем.
Відповідачем позовні вимоги не спростовані, доказів передачі позивачу оплаченого ним товару на суму здійсненої оплати, або повернення позивачу перерахованої суми вартості товару не надано.
Враховуючи наведене, позовна вимога про стягнення боргу в розмірі 485200 грн попередньої оплати є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Частинами 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 6.3. договору, у випадку порушення продавцем терміну поставки товару, вказаних в п.3.1., продавець зобов'язаний сплатити на користь покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє під час прострочення, від суми непоставленого товару.
Позивачем на підставі вказаного пункту договору нараховано відповідачу 44749,07 грн пені за прострочення зобов'язання з повернення коштів попередньої оплати за період з 11.11.2024 до 12.03.2025
Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у встановлені строки не виконав, отже позивачем правомірно нараховано відповідачу неустойку (пеню).
Судом здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку та встановлено його правильність, отже позовні вимоги про стягнення 44749,07 грн пені є обґрунтованими.
Згідно ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
У відповідності до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з повернення попередньої опитати, отже, позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.
Перевіривши нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що такий розрахунок є арифметично правильним, та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Отже, позовні вимоги про стягнення 26215,61 грн інфляційних втрат та 4859,74 грн 3% річних за період прострочення з 11.11.2024 до 12.03.2025 є обґрунтованими.
Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, судовий збір слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов фізичної особи-підприємця Петріва Михайла Ярославовича до фізичної особи-підприємця Пристача Тараса Івановича про стягнення 561024,42 грн - задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Пристача Тараса Івановича, АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Петріва Михайла Ярославовича, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 485200 (чотириста вісімдесят п'ять тисяч двісті) грн - основного боргу, 44749 (сорок чотири тисячі сімсот сорок дев'ять) грн 07 коп. - пені, 26215 (двадцять шість тисяч двісті п'ятнадцять) грн 61 коп. - інфляційних втрат, 4859 (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн 74 коп. - 3 % річних, 8415 (вісім тисяч чотириста п'ятнадцять) грн 37 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25.06.2025.
Суддя Неверовська Л. М.