вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" травня 2025 р. Справа№ 910/8610/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Яценко О.В.
Сибіги О.М.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
прокурор: Яворська Є.А.;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: Дем'янчук Г.В., адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 (повний текст складено 10.04.2025)
у справі № 910/8610/24 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави
до 1. Державної служби геології та надр України,
2. Акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти"
про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права користування надрами,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У липні 2024 року Заступник Генерального прокурора в інтересах держави (далі - прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра, відповідач 1) та Акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" (далі - АТ "Дашуківські бентоніти", відповідач 2) про:
-визнання незаконним та скасування наказу Державної служби геології та надр України від 09.07.2019 №219 "Про продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами" щодо продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами від 23.04.2001 №2447, наданого Акціонерному товариству "Дашуківські бентоніти";
-припинення Акціонерному товариству "Дашуківські бентоніти" право користування надрами за спеціальним дозволом на користування надрами від 23.04.2001 №2447 у зв'язку із закінченням встановленого строку користування надрами.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю підстав для продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами № 2447 від 23.04.2001.
Короткий зміст судового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі №910/8610/24 закрито провадження у справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави до Державної служби геології та надр України та Акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права користування надрами.
Закриваючи провадження у даній справі у відповідності до положень пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд першої інстанції встановив, що зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор посилається на порушення чинного законодавства України центральним органом виконавчої влади при здійсненні ним владних управлінських функцій, що свідчить про те, що цей спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки він є публічно правовим і виник у правовідносинах щодо реалізації органом виконавчої влади публічно-владних управлінських функцій.
У зв'язку з тим, що на даний спір не поширюється юрисдикція господарських судів, суд першої інстанції у відповідності до приписів частини 2 статті 231 ГПК України роз'яснив прокурору, що заявлені ним позовні вимоги мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Заступник Генерального прокурора 15.04.2025 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/8610/24 скасувати та направити справу до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду; судові витрати стягнути з відповідачів.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права (статті 20, 236 ГПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 16, 177, 178, 190 Цивільного кодексу України, статті 19, 24 Кодексу України про надра), що відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 280 ГПК України є підставою для скасування ухвали суду, направлення справи для продовження розгляду.
Прокурор стверджує, що суд першої інстанції неправильно визначив правову природу спірних правовідносин та помилково вважав, що вони виникли внаслідок порушення Держгеонадрами законності у своїй діяльності при здійсненні владних управлінських функцій.
Визнання незаконним і скасування спірного наказу, на думку прокурора, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є одним з окремо визначених законом способів захисту у приватноправових відносинах, який спрямований на усунення порушення прав держави на раціональне використання надр. Отже, позовна вимога про визнання незаконним та скасування наказу не з підстав порушення процедури його прийняття є необхідною для ефективного захисту порушеного майнового права.
Крім того, як вказує прокурор, не належить до спорів у сфері публічно-правових відносин і позовна вимога про припинення АТ "Дашуківські бентоніти" права користування надрами у зв'язку із закінченням установленого строку, яка обґрунтована скасуванням Верховним Судом рішення суду, на виконання якого було поновлено строк дії спеціального дозволу на користування надрами, на підставі якого товариство продовжує реалізацію майнових прав з видобування корисних копалин.
Прокурор в апеляційній скарзі зауважує, що у разі прийняття судом рішення про скасування наказу Держгеонадра та припинення АТ "Дашуківські бентоніти" права користування надрами за спеціальним дозволом, зазначене товариство буде позбавлене цивільних прав на подальше видобування надр та здійснення розпорядження видобутими корисними копалинами у власних цілях, отримання доходу від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів, а також не зможе повністю або частково відчужувати право на користування надрами за спеціальним дозволом, внести його як вклад у спільну діяльність або до статутного капіталу.
Таким чином, за доводами прокурора, з урахуванням суті спірних правовідносин, даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства. При цьому та обставина, що одним із відповідачів у справі є суб'єкт владних повноважень - Держгеонадра, не змінює правову природу спірних правовідносин і не робить цей спір публічно-правовим.
Поряд з цим, прокурор наголошує в апеляційній скарзі, що до визначених у частині 1 статті 5 та частині 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах не належить такий спосіб захисту, як припинення права користування надрами у зв'язку із закінченням встановленого строку користування ними.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2025 апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/8610/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Яценко О.В., Сибіга О.М.
21.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява, до якої додана платіжна інструкція №1286 від 15.04.2025 на суму 3 028,00 грн, як доказ сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі №910/8610/24, справу призначено до розгляду на 12.05.2025 о 12 год 00 хв, запропоновано учасникам справи вчинити процесуальні дії в установлені судом апеляційної інстанції строки, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8610/24.
28.04.2025 матеріали справи № 910/8610/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Позиція інших учасників справи.
12.05.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу (сформовано в підсистемі 09.05.2025), в якому останній просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач 2 вважає прийняту судом першої інстанції ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі законною, правильною та обґрунтованою, з огляду на те, що:
-правовідносини, які виникли між Держгеонадра і АТ "Дашуківські бентоніти" та у які втручається орган прокуратури, є публічно-правовими, що підтверджується в тому числі і наявністю рішень судів адміністративної юрисдикції у ході подібних правовідносин;
-укладена Угода про умови користування надрами, що є невід'ємним додатком до Спеціального дозволу на користування надрами, є адміністративним договором в розумінні пункту 16 частини 1 статті 4 КАС України та жодним чином не може свідчити про характер цивільних (договірних, майнових тощо) правовідносин між Держгеонадра та АТ "Дашуківські бентоніти";
-висновки Великої Палати Верховного Суду, які, на думку прокурора, мали бути застосовані судом першої інстанції, є нерелевантними, оскільки сформовані у справах з іншим суб'єктним складом та у зв'язку із іншими правовідносинами.
Відповідач 1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до вимог частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Явка представників сторін.
У судове засідання 12.05.2023 з'явилися представники прокуратури та відповідача 2.
Відповідач 1 не забезпечив участь у судовому засіданні свого представника, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представника у судове засідання не звертався.
Враховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача 1.
Присутній у судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції її задовольнити в повному обсязі, скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив суд відмовити в її задоволенні, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Перевіряючи та надаючи оцінку доводам прокурора в апеляційній скарзі щодо юрисдикції даного спору, колегія суддів апеляційного господарського суду зважає на таке.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з приписами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
У рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24.) Європейський суд з прав людини закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.
Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 183/4196/21.
Згідно з приписами частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
У той же час, згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Положеннями статей 2, 4, 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини 1 статті 19 вказаного Кодексу).
При цьому у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст цього поняття полягає в наявності в суб'єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень тощо.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 18.09.2018 у справі № 823/218/17, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17.
Прокурор у даній справі звернувся з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування наказу Держгеонадра від 09.07.2019 № 219 "Про продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами" та про припинення АТ "Дашуківські бентоніти" права користування надрами за спеціальним дозволом на користування надрами від 23.04.2001 № 2447 у зв'язку із закінченням встановленого строку користування надрами. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю підстав для продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами від 23.04.2001 року № 2447.
Відповідно до положень частини 2 статті 16 Кодексу України про надра надання спеціального дозволу на користування надрами, продовження строку його дії, внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами та до угоди про умови користування надрами здійснюються відповідним дозвільним органом: центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, а щодо ділянок надр, що містять корисні копалини місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 №1174 зі змінами (далі - Положення), Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, є уповноваженим органом з питань реалізації угод про розподіл продукції.
За змістом пункту 4 Положення Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого: надає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами) (підпункт 9); зупиняє та припиняє в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), поновлює їх дію у разі зупинення (підпункт 10); здійснює внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами) та до угоди про умови користування надрами, продовжує строк дії спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами) (підпункт 11).
Отже, правовідносини, які склалися між Держгеонадра та АТ "Дашуківські бентоніти" в ході отримання спеціального дозволу на користування надрами та внаслідок його використання, є публічно-правовими, оскільки виникли в результаті реалізації центральним органом виконавчої влади покладених на нього державою адміністративних функцій в частині регулювання дозвільної діяльності на використання надр.
Водночас, суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідно до викладених у позовній заяві обґрунтувань та поданих доказів підставою звернення прокурора до суду у даній справі є те, що правові підстави для продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами від 23.04.2001 №2447 відповідно до рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26.09.2018, скасованого Верховним Судом, відпали, тому прийнятий на їх виконання наказ Держгеонадр від 09.07.2019 №219 підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Вимога ж про припинення права користування надрами відповідачем 2 мотивована прокурором обставинами, які безпосередньо пов'язані з дією спеціального дозволу на користування надрами від 23.04.2001 №2447, строк дії якого продовжено на підставі оспорюваного наказу Держгеонадр від 09.07.2019 №219.
Таким чином, з огляду на обставини справи, предмет і підстави позову, спір між сторонами виник у зв'язку з реалізацією центральним органом виконавчої влади публічно-владних управлінських функцій, тобто позовні вимоги у даній справі про скасування наказу відповідача 1 від 09.07.2019 № 219 "Про продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами" та припинення права користування відповідачем 2 надрами за спеціальним дозволом на користування надрами від 23.04.2001 №2447 містять ознаки адміністративного спору.
Твердження прокурора в апеляційній скарзі про те, що даний спір за всіма розмежувальними критеріями відноситься до юрисдикції господарських судів, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє, оскільки зазначені обґрунтування прокурора є помилковими, оскільки пов'язані з наслідками, яких буде досягнуто при прийнятті судом рішення про скасування оспорюваного наказу та припинення відповідачу 2 права користування надрами за спеціальним дозволом (позбавлення прав на подальше видобування надр та розпорядження корисними копалинами у власних інтересах, отримання доходу тощо), без врахування того, що спір виник саме з допущенними порушеннями порядку та процедури продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами.
Встановлені обставини у своїй сукупності вказують на те, що прокурор, звертаючись із позовною заявою, неправильно визначив суд, до юрисдикції якого належить розгляд і вирішення спору у даній справі.
Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України відповідає наведеним вище нормам процесуального права, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Суд першої інстанції правомірно визначив та роз'яснив прокурору про те, що такий спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Отже, доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, неповного з'ясування обставин та дослідження доказів, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Водночас, суд апеляційної інстанції роз'яснює прокурору, що він вправі протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду в порядку встановленому частиною 2 статті 231 ГПК України із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи ппрокурора, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення питання щодо юрисдикції даного спору.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 1 статті 275 ГПК України передбачено, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами частини 1 статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/8610/24 є обґрунтованою, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, підстав для її скасування не вбачається, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідно без задоволення.
Судові витрати.
Витрати зі сплати судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, з огляду на висновок суду апеляційної інстанції, у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі №910/8610/24 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі №910/8610/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/8610/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сибіги О.М. з 21.05.2025 по 23.05.2025, відпусткою судді Яценко О.В. з 23.05.2025 по 13.06.2025 та відпусткою судді Кравчука Г.А. з 16.06.2025 по 22.06.2025 повний текст постанови складено 23.06.2025.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді О.В. Яценко
О.М. Сибіга